ОДЕСЬКОМУ СУДУ ДОКАЗИ НЕ ПОТРІБНІ?

Поділитися
Одеські масштаби фальсифікації виборів, якщо вірити юристам, вражають. Близько сімдесяти тисяч го...

Одеські масштаби фальсифікації виборів, якщо вірити юристам, вражають. Близько сімдесяти тисяч голосів виборців (майже половина добутих кандидатом-переможцем марафону за крісло мера), мабуть, стали предметом торгу й безмежних маніпуляцій різних рівнів виборчкомів, підтримуваних владою. Навіть на українському гротескному тлі це виглядає шедевром наперсткових технологій, попередню оцінку яким дала днями Генпрокуратура України, порушивши кримінальну справу за фактом фальсифікації виборів. Знавцям, як кажуть, видніше, але ж не обминути й той факт, що в заручниках долі-лиходійки при цьому опинилися деякі служителі Феміди. Приміром, суддя Жовтневого місцевого суду Одеси Віктор Пислар, якого неприємність підстерегла в найнезручніший момент — під час заключних дебатів сторін у справі «Гурвіц проти Одеського міськвиборчкому». Коли головуючому тільки залишалося заслухати виступи в дебатах іншої сторони — міськвиборчкому — і оголосити перерву для винесення вердикту. На жаль — усе зірвалося. Адвокат заявника Олександр Казарновський, який має в місті славу дуже небезпечного судового опонента, раптом оголосив постанову Генпрокуратури України про порушення кримінальної справи через ряд важливих обставин, які відкрилися, аналізованої цивільної справи. Яке вже тут завершення процесу! Суддя Пислар приймає рішення швидко закрити засідання, не надаючи слова представникам міськвиборчкому на чолі з Марком Авруцьким. Проте на наступне судове засідання, призначене на понеділок, 13 травня, не приходить. Точно так само — у вівторок і наступні дні тижня. «Занедужав Пислар», — коротко пояснюють у канцелярії суду...

Втім, якби суддя раптово не захворів, усе одно завершення процесу стало б неможливим. Оскільки Його Величність Закон велить у подібних випадках учасникам цивільного процесу зупинитися, озирнутися, зважити важливість обставин, які відкрилися, і фактів. Іншими словами, перед тим, як піти на підготовку судового вердикту за цивільною справою, служителям Феміди слід було спочатку визначитися з фактами кримінальної суті, що спливли. А для цього потрібне належне досудове розслідування, чим, власне, цього тижня й зайнялася група одеських прокурорів — у виконання постанови в.о. генпрокурора України Миколи Гарника про порушення кримінальної справи за фактом підробки виборчих документів під час проведення виборів депутатів і міського голови Одеси. Зокрема, внесення у виборчі документи явно неправдивих даних, які є ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.158 КК України. За що, між іншим, винуватців можуть чекати серйозні наслідки — 3—5 років позбавлення волі.

Не зайве зауважити: саме на необхідності проведення судового дослідження виборчих документів, які підтверджують навмисну фальсифікацію виборів, а також незаконність рішення міськвиборчкому від 3 квітня цього року, що випливає звідси, про визнання Одеським міським головою Руслана Боделана, неодноразово наполягали у виступах на процесі адвокати заявника Едуарда Гурвіца. Адже за результатами розслідування можна встановити, як заявив у заключному виступі адвокат Казарновський, що «тільки внаслідок включення жителів 150 багатоквартирних і висотних будинків Одеси одночасно в кілька виборчих дільниць, результати виборів могли бути сфальсифіковані на 70 тисяч голосів виборців». Спростувати дані з дислокації дільниць та їх кордонів міськвиборчком не може — вони вже оприлюднені. Точно також відомо, що різниця між кількістю голосів, відданих за кандидатів у мери Боделана та Гурвіца на виборах-2002, менша, ніж 1998-го й становить лише 55 тисяч... Може, тому клопотання сторони заявника про забезпечення документальних доказів, які може вимагати в окружкомах лише суд, головуючим на судовому процесі відразу відкидаються — ні, ні й ні?! А в інших випадках суддя В.Пислар, не зважаючи на вимоги ЦПК України, просто ухилявся від розгляду внесених клопотань і заяв Казарновського, залишаючи їх «відкритими», або безпідставно відкидав. Збоку це нагадувало швидше не пошук істини, а діалог сліпого з глухим. Ось лише один із сотень прикладів — епізод судового засідання 7 травня.

Суддя: Продовжується вивчення матеріалів справи. Слухаються документи, подані заявником.

Представник заявника: У мене клопотання.

С.: Знову клопотання?!

П.з.: Так, я прошу зачитувати протоколи паралельно, щоб мати можливість порівняння.

С.: Відхиляється.

П.з.: Однак це суперечить закону. Як можна обійтися без порівняння?

С.: Тут головуючий вирішує, що законно, а що ні.

П.з.: У такому випадку в мене є підстава для відводу судді, який не сприяє розкриттю порушень, що мають місце.

С.: Ви вже заявляли відвід багато разів! Слово стороні міськвиборчкому.

Представник міськвиборчкому: Немає підстав.

Адвокат міськвиборчкому: Немає підстав.

С. (диктує секретарю): Суд прийняв рішення — відхилити клопотання представника заявника й продовжити засідання.

П.з.: Не виходячи в дорадчу кімнату.

С.: Не виходячи в дорадчу кімнату!

...У такому ось дусі вітчизняної правової змагальності й котився до свого логічного завершення судовий процес у Жовтневому суді. Один за другим викликалися та давали показання свідки сторін, причому інколи такі, що взаємовиключали одне одного за суттю. Після чергової «неузгодженості», коли деякі свідки міськвиборчкому геть-чисто заперечили показання іншої сторони, навіть підкріплені відео- і фотозйомкою, а також завіреними «мокрими» печатками протоколів, адвокат Казарновський подав клопотання про надання можливості проведення очних ставок для свідків сторін. І вкотре пролунала відмова судді. Запропонував адвокат учасникам процесу ознайомитися та зіставити для порівняння протоколи виборчих комісій, підписані свідками, — знову відмова... По-своєму реагували на правовий нігілізм і свідки: одні переставали «впізнавати» свій почерк, інші — власноручні підписи на документах, завірені печатками. А суддя Пислар, тим часом, продовжував диктувати секретарю протокол засідання, певне, вважаючи такий спосіб фіксування показань свідків найдостовірнішим — усупереч вимогам вести стенографічний запис відповідей і пояснень суду самих свідків. Проте найоригінальнішим все-таки варто вважати правове трактування головуючим кількаразових заяв адвоката Казарновського про забезпечення судом доказів з аналізованої справи. Представник заявника день у день наполягав: вирішальне значення для визначення достовірності результатів виборів має безстороннє дослідження виборчих документів, зокрема, списків виборців, які, відповідно до вимог ст. 86 Закону про вибори народних депутатів України, передаються 26 квітня окружкомами на збереження в місцеві держархівні установи. Після чого побачити їх вже неможливо. Крім того, застерігав суд Казарновський, «є підстави вважати, що особи, які фальсифікували результати голосування, намагатимуться знищити докази...»

Як на це реагував суддя? А всього-на-всього інтерпретував заяви сторони Гурвіца про забезпечення доказів як настирливі й повсякденні клопотання про витребування документів. Отже, кваліфікувалися внесені заяви уже відповідно до ст.171 ЦПК України, усупереч розбіжності цих понять, і залишалися головуючим «відкритими». Тим часом, як за внесеною адвокатом заявою про забезпечення доказів, відповідно до вимог ст.38 ЦПК України, суд зобов’язаний винести процесуальне рішення. А у випадку відмови в забезпеченні доказів, рішення суду підлягає оскарженню заявником. Протестуючи проти спотворення суддею змісту своїх звернень, Казарновський знову й знову вказував на явне обмеження процесуальних прав, заявляв відводи головуючому, а той їх просто ігнорував...

Ключовими доказами фальсифікації виборів, переконаний Казарновський, «є списки виборців, і представники міськвиборчкому, так само як і зацікавлена особа Р.Боделан, роблять усе від нас залежне, щоб ці списки ніколи не потрапили в розпорядження правосуддя». У багатьох списках — «фальсифіковані підписи виборців, а також прізвища одних і тих самих громадян. Якщо ці документи піддадуться вивченню, багатьом не оминути кримінальної відповідальності за скоєні злочини. У них єдина надія на те, що суд ухилиться від виконання своїх обов’язків, не стане сприяти в реалізації процесуальних прав заявника і не буде забезпечувати докази», необхідні для встановлення істини.

Згідно з результатами попередньої перевірки, переданими у розпорядження Генпрокуратури парламентським комітетом із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, в Одесі напередодні й під час виборів діяла «організована злочинна група осіб, яка попередньо об’єдналася для скоєння злочинів і мала єдиний план із розподілом функцій учасників групи, націлених на реалізацію цього плану, відомого всім учасникам... При вивченні дислокації виборчих дільниць в Одесі, затверджених постановами окружних виборчих комісій одномандатних округів № 134, 135 і 137, установлено, що багато висотних будинків включені одночасно в кілька виборчих дільниць. У такий спосіб виборці, які проживають у цих будинках, могли голосувати на виборах 31 березня кількаразово. Подібним формуванням дільниць грубо порушувався основний принцип виборчого законодавства «один виборець — один голос», а також вимоги статей 31 і 25 законів України «Про вибори народних депутатів України» і «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів». Зрозуміло, із приводу цих та інших порушень законодавства кандидати на виборчі посади Е.Гурвіц, С.Бовбалан, С.Кочетов та інші неодноразово зверталися до міської та обласної прокуратури, проте належного реагування не було...»

А технологія фальсифікації та підтасувань, стверджував на суді адвокат Казарновський, справді вражає. Деякі громадяни, за його словами, «були включені в списки виборців на 17-ти й більше виборчих дільницях. Ще за місяць до виборів у місті створювалися спеціальні мобільні групи для того, щоб 31 березня вони їздили дільницями та голосували». Штаб організаторів «голосування» знаходився в будинку №66 на вул. Філатова, зв’язок здійснювався за трьома міськими та двома мобільними телефонами. У громадян попередньо отримували згоду взяти участь у цьому заході, записували прізвище, ім’я, по батькові та рік народження, а після цього вручали запрошення на участь у голосуванні. Завданням цих людей, які не знали один одного, стверджує юрист Казарновський, було проголосувати за певних кандидатів, а також за політблок «За єдину Україну!». Причому кожному встановлювався час прибуття на дільницю, найчастіше — із 15 до 18 годин. А сигналом для розпізнавання «своїх» членами комісій служив складений навпіл стандартний жовтий аркуш паперу для нотаток, вкладений у паспорт разом із запрошенням. Це означало, що такому виборцю можна видати й по кілька бюлетенів. Кожному була обіцяна винагорода — по одному долару за одну дільницю.

«У такий спосіб проводилося голосування, приміром, на дільницях 7, 8, 10, 13, 15, 19, 21, 25, 26, 27, 28, 33, 36, 40, 42, 43, 44 виборчого округу №135, — засвідчила виборець Лариса Свидерська, уточнивши, що на кожному запрошенні було її прізвище, проте адреса вказувалася щораз інша. Подібні показання дали й Анатолій Беретецький, і Лариса Рассказова...

Списки виборців, вказує О.Казарновський, «існували не в одному примірнику, як того вимагає закон, а в двох. В одному примірнику, відповідно до наявних документів, розписувалися виборці, які прибули на дільницю, а другий примірник заповнювався задовго до дня голосування. Дільнична комісія мала чітке завдання: скільки виборців має прийти на дільницю і скільки голосів за певних кандидатів повинно бути подано. А до окружної комісії іноді здавався не оригінал, а сфальсифікований список. Справжній список у цій ситуації виявлявся нікому непотрібним — його попросту втрачали, як це було, приміром, на дільниці №137/21. Цей документ теж пропонувався на огляд суду, проте суддю Писларя він, як і багато інших, не зацікавив, клопотання про його залучення було відхилено...»

Що примітно, документи від свідків і представників сторони міськвиборчкому той самий суд приймав без зайвих вагань, у тому числі заяви деяких виборців, які письмово стверджували: їх особисто ніхто не запрошував голосувати двічі. І в той самий час домогтися за допомогою суду відповіді в сторони міськвиборчкому на елементарний запит, скільки всього надруковано бюлетенів по виборах у місцеві ради (до речі, виконаних на обгортковому папері й без будь-яких водяних знаків), заявнику так і не вдалося.

Не менш безпрецедентні факти, коли пакети з бюлетенями везли з дільниць не до окружних комісій, а спочатку в райадміністрації, де їх, зрозуміло, можна було підмінити іншими. Часто керівників дільничних комісій відправляли назад — для «доопрацювання бюлетенів». Вражаюче, але цей термін не соромилися вживати навіть в офіційному спілкуванні посадових осіб... Втім, коли знайомишся з деякими документами, яким заявник просив суд дати правову оцінку, перестаєш чому-небудь дивуватися. За даними виборчкому №134/2, на цій дільниці проголосували 2028 виборців, проте надійшло сюди з окружної комісії лише 1488 бюлетенів для голосування. Звідкіля ж 540 «неврахованих» бюлетенів, які документально зафіксувала комісія? Чи навпаки — куди поділися 202 бюлетені, доставлені з окружної комісії на дільницю №137/1? Хто, коли й навіщо забрав їх із дільниці чи знищив? А може, такі наслідки «неправильного» голосування виборців? Приміром, за кандидатів-опонентів нинішньої влади? Питань — тисячі, як і фактів зафіксованого беззаконня. Проте, всупереч офіційному визнанню результатів голосування по ряду округів з виборів депутатів міськради недійсними, ніхто поки що не покараний. Не призначені також повторні вибори. Чи не тому, що місцевий і столичний владний істеблішмент цілком задоволений оголошеними результатами голосування по одному з головних кандидатів — члену Партії регіонів Р.Боделану?

Післявиборне протистояння в Одесі набуло останнього тижня особливої гостроти. Як загасити скандал, що спалахнув, із березневими підтасуваннями-фальсифікаціями, заблокувати надходження в суд викривальних документів? Термінові відрядження в столицю вже здійснили не тільки керівники виконавчої влади, а й головні охоронці законності та служителі Феміди. Адже на тлі правового нігілізму, що спостерігається при розгляді поточних післявиборних суперечок, Кіровоградський судовий процес 4-річної давнини виглядає майже зразком правосуддя! Грубі порушення передвиборної агітації, включаючи масове застосування в день виборів російської PR-продукції, посадові зловживання, фальсифікація документів нині розцінюються представниками міськвиборчкому в суді майже як незначні пустощі А документальні свідчення, які обвинувачують посадових осіб в зворотному, відкидаються або ставляться під сумнів. Доступ до інших за мовчазної згоди суду блокується. І, зрозуміло, перипетії судового процесу, які протягом місяця тривають поруч із Дерибасівською, практично «не цікавлять» представників ЗМІ, підконтрольних місцевій владі. Втім, усе може статися. А раптом документальні свідчення брудної боротьби за крісло мера в Одесі все-таки нададуть, як велить закон, для ретельного дослідження судом? Чи це вже сценарій не з нашого українського життя?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі