НП РАЙОННОГО МАСШТАБУ

Поділитися
Володимир ОВДІН (Дніпропетровськ) Як показала практика, будь-яка кампанія «з приводу» в Україні перетворюється на рядову компанійщину з усіма наступними наслідками...

Володимир ОВДІН (Дніпропетровськ)

Як показала практика, будь-яка кампанія «з приводу» в Україні перетворюється на рядову компанійщину з усіма наступними наслідками. У гонитві за показниками відкидаються розумні докази й факти на догоду з’ясування особистих рахунків. Під правильним гаслом боротьби з корупцією, саме про неї йтиметься нижче, скидають неугодних, забувають заслуги, із звичайнісінької мухи надувається корупційний слон. «Пани б’ються, а в холопів чуби тріщать» — відлуння зміни одного чиновника іншим ще довго відчуватимуть прибічники скинутого з п’єдесталу.

Мавр зробив свою справу...

У грудні 1997 року на посаду голови держадміністрації Дніпропетровського району призначили Геннадія Латушка. Досвідчений фахівець, котрий пропрацював у районі не один десяток років, мав, крім зміцнення власне району, розвалити потужний корпус «Громади», створивши їй на противагу численну організацію прибічників НДП і перешкодивши пройти в депутати по 40-му виборчому округу Павлу Лазаренку. Палиці в колеса в процесі виборчого марафону Павлу Івановичу, звісно, ставилися, але безуспішно. А от в усьому іншому Геннадій Васильович процвітав. Принаймні за час його правління Дніпропетровський район із планом справлявся, заборгованості до бюджету й за зарплатою бюджетникам не мав. А обласна організація НДП, судячи з документів, стала наймасовішою в області.

Зате конфліктував Геннадій Васильович із головою районного суду та прокурорами району. Причина банальна: хто в домі хазяїн? Проте два останні благополучно пішли на підвищення, а третій, Сергій Левін, напередодні генеральських погон і високої посади в кримській прокуратурі, «на прощання» склав на главу райдержадміністрації протокол про корупцію. Мовляв, експлуатував у квітні 2000 року пан-голова працю підневільних солдатів на власній дачі, при цьому ані копійки не заплативши.

Військовослужбовці, між іншим, поблизу дачі Латушка вигорілий раніше ліс корчували. Менш як місяць знадобився районному суду для вироку: штраф і усунення від виконання функцій держави. Не допомогли калькуляція меню сніданків і обідів, купівля сигарет і видача захисникам батьківщини за садіння десяти фруктових дерев готівки, що було задокументовано під час їхніх допитів. Проте обласний суд повірив доказам і документам опального голови і портфель йому зберіг разом із штрафом у 500 гривень.

У молодості довелося мені полювати в казахстанському степу з молодими офіцерами-ракетниками на куріпок. Справа скінчилася тим, що надвечір молоді лейтенанти «присудили до страти» барана з отари, яка паслася неподалік.

Уночі на вогник навідався чабан, котрому ініціатор полювання, старший лейтенант, чесно в усьому зізнався й вельми щедро відшкодував збитки. На жаль, пастух усе-таки написав заяву-обмову до військової частини.

Після цього кілька років підряд генерал, побачивши в представленні на чергове звання прізвище старшого лейтенанта, командира кращого підрозділу дивізії, відкладав убік ручку: «Баранчиком пахне».

До честі губернатора Миколи Швеця, «принюхуватися» він не став. У своїй відповіді на петиції численних ходоків, зокрема, ветеранів війни в листі на ім’я заступника голови адміністрації Президента Микола Антонович повідомив: «...із боку обласної державної адміністрації претензії до Геннадія Васильовича відсутні. Вважаємо, що Латушко Г.В. відповідає посаді голови районної державної адміністрації». Але прецедент уже було створено, місцеві газети й ТБ, захлинаючись, таврували ганьбою «запеклого корупціонера», і «запах баранчика» таки долетів до столиці. Латушка тихо перемістили до однієї з численних хлібних, без лапок, комерційних структур.

Опальна професія

Об’єктивності заради варто зазначити, що під час перебування Геннадія Латушка при владі, на нього та членів його команди частенько «наїжджала» одна місцева газета, фінансована тоді Миколою Агафоновим. Об’єктом цькування, як правило, був заступник голови з соціальних питань Костянтин Писаревський. Саме він очолив районну організацію НДП і, до речі, досі є членом її політради. На всі заставки з глузуванням писалося про якогось акушера-гінеколога при владі, котрий нахабно приватизував стадіон у смт Підгородньому («столиця» Дніпропетровського району. — В.О.). «Гінеколог» у публікаціях виглядає синонімом, м’яко кажучи, чогось брудного й недостойного. При цьому автор статей забув, що кандидат медичних наук Костянтин Писаревський на той час закінчував Академію держуправління при Президенті й торік одержав ступінь магістра державного управління.

Після того, як Геннадій Латушко пішов, змінилися другі та треті особи адміністрації. Його заступник, Анатолій Лященко, очолив район і місцеву організацію Аграрної партії. Районну газету став редагувати автор, котрий добре себе зарекомендував, у колишніх забійних викриттях Латушка та його команди. Як і раніше, об’єктом пильної уваги редакції та її шефа став багатостраждальний стадіон. Аби не стомлювати читача подробицями, скажу: справа про незаконне придбання так званого спортивного комплексу слухалося в судах п’ять разів! Зрештою точки над «і» розставили: усе правильно. І домисли районної преси стосовно несплати податків власника стадіону Олександра Петренка остаточно розвіяв у своєму листі від 2 січня нинішнього року особисто заступник голови Державної податкової адміністрації України пан Онищенко. Утім, ані цей факт, ані перебування з Писаревським в однім блоці «За єдину Україну!» ставлення голови райдержадміністрації до Костянтина Івановича й долі стадіону не змінили. До слова, відремонтований за рахунок господаря О.Петренка, що, власне, й обумовлено умовами договору, стадіон був єдиним місцем у районі, де жителі відзначали «червоні» дати календаря. Був, позаяк з минулого року тут панує цілковита тиша: другий рік влади Підгороднього не дають дозволу на підключення півтораметрового відрізка труби для подачі газу. Навіть остання «китайська» обіцянка дати газ до 20 грудня залишається такою досі.

Під жорсткий прес міської й районної влади після згаданих вище подій потрапила мати Писаревського, котрій рішенням виконкому Підгороднянської міськради 13 січня 1997 року видано Державний акт на право постійного користування землею площею 0,1 га. Уже після рішення районного суду стосовно Геннадія Латушка, якийсь підприємець, посилаючись на рішення сесії міськради від 13.01.01, вирубав на її ділянці 10 дерев і оперативно побудував двоповерховий красень-будинок. Скарга Февраліни Гаврилівни на незаконні дії мера, який віддав частину її території підприємцеві, кілька місяців пролежала в райсуді. Нарешті 29 грудня 2001 року суддя Ж.Озерянська сформулювала визначення: « ...не точно викладено обставини, які обгрунтовують скаргу... немає посилання на норми закону». Далі суддя надав позивачеві термін до 15 січня для усунення недоліків.

Непотоплюваний голова

Віддаючи всі сили боротьбі з «уламками старого режиму», Анатолій Лященко, зважаючи на все, обійшов увагою діяльність мера Підгороднього Григорія Старишка. Для перевірки негативних фактів його діяльності, викладених у колективному листі жителів цього невеличкого селища на адресу корпункту «ДТ», знадобиться чимало часу.

Вірогідно відомо, що в квітні минулого року Григорія Григоровича засудили за корупційну законотворчість, що, втім, на його долі ніяк не позначилося. Останній проект міського голови — особисто укладений 9 листопада 2001 року від імені Підгороднянської міськради договір із ТОВ «Промресурс» на постачання брухту й відходів чорних металів, спричинив порушення кримінальної справи за фактом розкрадання майна (металу) в особливо значних розмірах. Насправді постачання брухту зреалізувалося у видачі Григорієм Старишко дозволу ЗАТ «Дніпротехзбут» на демонтаж металоконструкцій Підгороднянського тваринницького комплексу. Якщо вірити довідці головного бухгалтера КСП «Підгороднє» В.Фролова, збитки від такого постачання дорівнювали 20 тисячам 581 гривні 15 копійкам.

Утім, порушену кримінальну справу через кілька днів РВВС закрило. Цікаве пояснення в цьому зв’язку самого Григорія Григоровича, дане кореспондентові «ДТ» в присутності глави райдержадміністрації, котрий нічогісінько не знав. Мовляв, після газифікації в жителів будинків залишилися непотрібні ємкості для ПММ. От вони і звернулися до мера з проханням їх ліквідувати. Для чого й укладався договір. Стосовно демонтажу устаткування комплексу, то це злий наклеп небажаючих сплачувати податок на землю до міської казни. Інакше кажучи, пояснювальна представника фірми, бухгалтерська довідка, розрахунки вартості відбудовних робіт — фікція. Можливо. Зате явною липою стало бажання мера бачити власкора «ДТ» на сесії міськради Підгороднього 4 січня. Дзвінок не пролунав. А як запрошував, як бережливо до гаманця візитку ховав...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі