Новий КПК: складніший, ніж здається; гуманніший, ніж кажуть

Набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) у 2012 р. стало помітною подією в українській правовій системі. Слід зазначити, що документ отримав схвальні оцінки міжнародних експертів. Генеральний секретар Ради Європи Т.Ягланд у виступі перед Парламентською асамблеєю Ради Європи 2 жовтня 2013 р. зазначив, що "триває успішна імплементація Кримінального процесуального кодексу, який був прийнятий за рекомендацією Ради Європи. Україна врахувала близько 100% наших рекомендацій". Голова директорату з прав людини Генерального директорату прав людини та верховенства права Ради Європи К.Джакумопулос 30 жовтня 2013 р. заявив, що Кримінальний процесуальний кодекс України - один із найкращих у Європі.

Беручи до уваги масштаб змін, часу, який минув із моменту набрання новим КПК чинності, явно замало, аби робити далекоглядні висновки. Ефективність будь-якого акту визначається не лише досконалістю норм, а й практикою їх застосування, на зміну якої, переконаний, треба набагато більше часу, ніж один рік.

Поширена теза з боку критиків нового КПК - що Кодекс неефективний, оскільки не відбулося істотного збільшення кількості виправдувальних вироків. Обґрунтовуються такі твердження не зовсім коректними порівняннями статистичних даних, які розглядаються окремо від комплексу змін, які відбулися у кримінальному судочинстві.

Інакше кажучи, використовується просте механічне порівняння статистичних показників обвинувальних і виправдувальних вироків, що не дозволяє побачити, як у цілому функціонує нова система кримінального судочинства. Робити висновок про ефективність нового КПК України, використовуючи лише кількість виправдувальних вироків, - це те ж саме що оцінювати майстерність автора за кількістю списаних ним аркушів паперу.

Сама собою кількість виправдувальних вироків не є якоюсь окремою метою кримінального провадження. Цей показник - лише один із індикаторів, за яким можна оцінювати гуманність кримінального провадження та рівень неупередженості дій державних органів.

Є ще ціла низка інших індикаторів, які дозволяють робити висновки про гуманність, ефективність та справедливість кримінального провадження, забезпечення дотримання балансу інтересів окремого громадянина і суспільства в цілому. До них можна зарахувати, зокрема, кількість осіб, які тримаються під вартою в очікуванні вироку, активність застосування запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, кількість випадків втручання у приватне життя громадян (затримання, обшуки, виклики громадян до правоохоронних органів, негласні слідчі дії тощо), терміни розслідування та судового розгляду, частка потерпілих, права яких було поновлено у результаті кримінального провадження, і т.д.

Аналіз відповідних статистичних показників демонструє позитивні результати дії нового Кодексу. Для прикладу:

- кількість осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах у зв'язку з обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, знизилася майже на половину;

- широко застосовується домашній арешт (12% від усіх обраних запобіжних заходів). В умовах дії положень старого Кодексу абсолютна більшість осіб, які наразі перебувають під домашнім арештом, перебували б під вартою у слідчих ізоляторах;

- істотно поменшало випадків втручання у приватне життя громадян шляхом проведення обшуків, вилучення документів, "прослуховувань" та інших негласних слідчих дій;

- наближається до 15% частка проваджень, котрі завершуються угодою, тобто в умовах, які всі сторони провадження вважають такими, що відповідають їхнім інтересам.

Повертаючись безпосередньо до питання виправдувальних вироків, варто звернути увагу на позитивну статистику їх збільшення. Так, у першому півріччі 2013р. частка виправдувальних вироків, порівняно з першим півріччям 2012р., зросла більше ніж учетверо.

Крім того, проаналізувавши динаміку зростання кількості виправдувальних вироків після набрання чинності новим Кодексом, можна побачити ще один цікавий факт: за останні 3 місяці було ухвалено понад 60% виправдувальних вироків від загальної кількості вироків, ухвалених за час дії нового Кодексу. Інакше кажучи, тенденція зростання кількості виправдувальних вироків істотно посилюється, що дає підстави сподіватися на подальше істотне збільшення їх кількості.

Переконаний, що простежувати динаміку зміни кількості виправдувальних вироків за новим КПК, беручи до уваги лише їх просте співвідношення із кількістю виправдувальних вироків під час дії старого Кодексу, - категорично неправильно.

Сукупність факторів, яка після прийняття нового КПК впливає на кількість виправдувальних вироків та їх частку від усіх ухвалених вироків, потребує більш складного та комплексного аналізу.

Наведу лише декілька таких факторів.

1. Відмова від процедури повернення кримінальної справи на додаткове розслідування.

Можливість направити справу для проведення додаткового розслідування, яку давав КПК 1960 р., дозволяла суду необмежену кількість разів повертати кримінальну справу прокурору для організації додаткового розслідування, що в умовах недостатності доказів вини підсудного часто використовувалося як альтернатива виправдувальному вироку. Слідчий, направляючи справу з сумнівними доказами в суд, фактично нічим не ризикував, оскільки у разі "негативного" для сторони обвинувачення розвитку подій він просто отримував справу назад для ще однієї, чергової спроби зібрати докази вини особи.

Ліквідація такої зручної для правоохоронних органів і водночас абсолютно несумісної з європейськими стандартами процедури значно підвищила вимоги до якості проведення досудового розслідування. Тепер після отримання судом обвинувального акту справа не може бути повернута для проведення додаткових слідчих дій і має обов'язково завершитися кінцевим рішенням суду.

Істотним чином звузили можливості слідчого та прокурора сумнівним шляхом збирати докази і направляти в суд справи зі слабкою позицією й ті положення нового Кодексу, які спрямовані на укріплення можливостей сторони захисту. Норми Кодексу, які обмежують випадки взяття підозрюваних під варту, розширюють права адвокатів, запроваджують можливості для сторони захисту самостійно проводити експертизи й ініціювати проведення слідчих та інших процесуальних дій безпосередньо перед судом, розширюють судовий контроль - у комплексі дозволяють зробити захист від обвинувачення більш ефективним, а відповідно підвищують вимоги до рівня професіоналізму правоохоронних органів під час розслідування.

Внаслідок таких новацій правоохоронці стали виваженіше підходити до прийняття рішення про спрямування справи на розгляд суду, а практика надсилання кримінальних справ із сумнівними доказами перестала існувати, оскільки втратила сенс через неминучість завершення таких дій виправданням особи.

Зазначені зміни підтверджуються аналізом кількості осіб, засуджених судом: у першому півріччі 2012 р. було засуджено 90 743 особи, а в першому півріччі 2013р. - вже 70 078 осіб, тобто на 20 665 осіб, або 23 %, менше.

Цей важливий і дуже суттєвий показник свідчить про те, що кримінальне переслідування значної кількості осіб, які в майбутньому мали б бути виправданими судом, просто було припинене ще на стадії досудового розслідування.

Інакше кажучи, потенційні "виправдані" поповнили категорію осіб, які навіть не були обвинувачені у вчиненні злочину. Звісно, однозначно стверджувати, що із зазначених понад
20 000 усі особи були б виправдані, - неможливо, однак навіть невелика частка цієї кількості осіб могла б становити собою сотні чи навіть тисячі виправдувальних вироків.

Переконаний, що для громадянина такий результат, як припинення кримінального переслідування на досудовій стадії, навіть більш прийнятний, ніж виправдання судом, оскільки значно менше впливає на його життя і не потребує часових, матеріальних та моральних затрат.

2. Скасування процедури "приватного обвинувачення".

У контексті аналізу цього фактору слід зазначити, що чимало виправдувальних вироків, які ухвалювалися згідно з правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 р., припадала саме на цей вид провадження. Так, у 2012 р. їх частка дорівнювала 40% (!) від усіх ухвалених виправдувальних вироків.

Необхідно нагадати, що "приватне обвинувачення" передбачало, зокрема, звернення потерпілого зі скаргою не до правоохоронних органів, а безпосередньо до суду, який розглядав кримінальну справу без проведення досудового розслідування. Як правило, предметом таких проваджень були обвинувачення у самоправстві, заподіянні легких тілесних ушкоджень та інші схожі випадки, які досить часто балансували на межі між кримінальним правопорушенням та іншими видами правопорушень, які не мали нічого спільного зі злочинами (наприклад, побутові сварки, непорозуміння між сусідами тощо).

Після набрання чинності КПК 2012 р. такі дії підлягають обов'язковому досудовому розслідуванню і, як правило, завершуються угодою про примирення або ж просто не доходять до судової стадії, оскільки провадження щодо них закриваються ще під час розслідування, з огляду на часті випадки відсутності події злочину, а також об'єктивну складність встановлення достатніх доказів для складення обвинувального акту в умовах зустрічних обвинувачень.

Таким чином, у зв'язку зі скасуванням інституту "приватного обвинувачення" загальна кількість виправдувальних вироків мала б зменшитися за рахунок виключення виправдувальних вироків у таких категоріях справ. Однак, як уже зазначалося вище, загальна кількість виправдувальних вироків зросла, і тенденція зростання зберігається. Це може свідчити про те, що виправдувальні вироки у справах "приватного обвинувачення" були заміщені в статистиці виправдувальними вироками вже щодо обвинувачень у серйозних кримінальних правопорушеннях.

Отже, замість виправдувальних вироків у кримінальних справах щодо незначних злочинів, які становили 40% від усіх виправдувальних вироків, після прийняття нового КПК України ми отримали такі вироки щодо набагато складніших злочинів. Це свідчить про поступову перебудову правозастосовної практики, за якої виправдувальний вирок розглядається як "надзвичайне явище" у роботі правоохоронних органів та суду.

3. Запровадження у кримінальному судочинстві можливості укладення угод між підозрюваним та потерпілим або прокурором.

Цей фактор теж відіграє істотну роль, оскільки прямо впливає на результати порівняння кількості виправдувальних та обвинувальних вироків. Критики помилково не враховують швидкості ухвалення різних типів судових рішень. Так, завдяки запровадженню інституту угод у кримінальному провадженні майже 15% проваджень завершено угодами. Такі справи розслідуються і розглядаються у стислі строки: інколи з моменту скоєння злочину до моменту ухвалення вироку про затвердження угоди минає 10 днів, при цьому позитивний результат отримують усі: потерпілий - через швидке поновлення своїх прав (відшкодування шкоди, моральну сатисфакцію), обвинувачений - через швидкий розгляд та заздалегідь погоджене ним покарання, держава - через економію трудових та матеріальних ресурсів.

Водночас, такі угоди затверджуються обвинувальними вироками, які, відповідно, поповнюють статистику засуджених осіб. Провадження ж, які завершуються виправдувальними вироками, - навпаки, тривають місяцями, оскільки багато часу витрачається на збирання доказів слідчим, змагальний процес із допитом усіх свідків та дослідженням усіх доказів у суді, процедурами оскарження і т.д.

Таким чином, показник кількості обвинувальних вироків зростає значно швидше, ніж виправдувальних, що в умовах аналізу малого відтинку часу функціонування нового КПК України прямо впливає на співвідношення між цими видами вироків, причому вочевидь не на користь виправдувальних вироків.

Таким чином, очевидна неможливість використання буквального порівняння чисел чи відсотків із метою точного визначення тенденцій зростання кількості виправдувальних вироків після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України.

Формула, яка дозволяє визначити тенденції кримінального судочинства у питанні виправдання (а точніше - незасудження) невинних осіб за старою та новою процедурами - набагато складніша, ніж просте механічне зіставлення чисел. Така формула має передбачати порівняння, з одного боку, кількості виправдувальних вироків, ухвалених відповідно до КПК 1960 р., а з іншого боку - сукупність таких показників, як кількість виправдувальних вироків за новим Кодексом, кількість незасуджених осіб, відмінність між строками, необхідними для ухвалення виправдувальних та обвинувальних вироків.

Підсумовуючи, вважаю, що подальша імплементація норм КПК України сприятиме не тільки збільшенню виправданих осіб, а й підвищенню рівня загальної справедливості та гуманності кримінального провадження. Досягнуті результати застосування його положень однозначно свідчать про рух у правильному напрямі.