НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ ПОРТФЕЛЯ З ДІАМАНТАМИ НАСЛІДУЮЧИ ДІОГЕНА, ЧИМАЛО СПІВВІТЧИЗНИКІВ ПРОДОВЖУЮТЬ НОСИТИ ВСЕ НАЙДОРОЖЧЕ З СОБОЮ

Загадкове зникнення керівника однієї з вінницьких ювелірних фірм відбулося за всіма канонами детективного жанру. Тим паче, що зник він разом із досить великою партією діамантів, яку мав перенести з майстерні в офіс.

Наповнивши потертий портфель коштовним камінням, підприємець вийшов на вулицю, але в місці призначення так і не з’явився. Такі «рейси» відбувалися вже не вперше, тож можна лише дивуватися відсутності й охорони, і навіть автомобіля. Таке враження, що «Діамантової руки» із Юрієм Нікуліним фірмачі й близько не бачили.

Ювеліри розпочали власні, без залучення міліції, пошуки, в результаті яких нещасливого «кур’єра» таки знайшли. Але — в цілковитій прострації. Що й не дивно, оскільки, за його словами, портфель із діамантами вирвала на вулиці якась шпана...

Подальші пошуки пропажі, оцінюваної, за розмовами, в кілька мільйонів, тривали майже п’ять місяців, поки частина зниклих камінчиків не спливла в одному з ломбардів...

Як виявилося, двоє юних телепнів (16 та 18 років) того ж вечора угледіли п’яненького чолов’ягу, який улаштував «привал» на лавочці. Спочатку вони поцупили в нього з кишені мобілку. Потім повернулися до «тіла», вирішивши, що в портфелі можуть знайти і щось цінніше.

Коли злодюжки, сховавшись у першому-ліпшому підвалі обстежили вкрадене, вони просто не повірили очам. У портфелі були діаманти, акуратно запаковані в два паперові пакетики. Усього — 559 штук. Ситуація точнісінько, як у класиків: «Темними кутками зачумленої двірницької спалахувало і мерехтіло смарагдове весняне світло. Діамантовий дим тримався попід стелею...»

Новоявлені мільйонери, недовго думаючи, відразу подерибанили багатство. Частину задешево продали знайомому баризі, оскільки реальної вартості діамантів не знали, частину здали в уже згадуваний ломбард, через який на них і вийшли нишпорки-ювеліри. На жаль, повернути змогли тільки половину вкраденого: сліди решти встигли загубитися.

Свого часу на всю Україну прогриміла історія живої «кімберлітової трубки» з Вінниці. Тоді гранувальниця місцевого заводу проковтнула 25 діамантів, аби винести їх із режимного підприємства. За винятком двох, усі камінці дістали з горщика, на який її посадили, нагодувавши проносним. А вартість зниклих безталанній каменековтальниці довелося виплачувати всі три роки умовного терміну.

Вищезгадані діамантові злодюжки пішли під суд за ст.186 ч.5 КК й вирушили в місця позбавлення волі на п’ять і дев’ять років. Заступника директора ювелірної фірми, через чию пристрасть до «зеленого змія» і сталася НП, тихо «пішли» на пенсію. Так само тихо, власне, завершилася вся історія, оскільки потерпіла фірма оцінила портфель із сотнями (!) діамантів... у 70 тис. Зрозуміло, що це були не «куллінани», і все-таки сума досить символічна. Кому потрібен шум? Коштовності для професіоналів — справа наживна. Але у зв’язку з описаними подіями хотілося б звернути увагу ось на що.

Місцевий завод «Кристал» є другим у світі за обсягами обробки діамантів. Формує своє лице та множиться приватний ювелірний бізнес. Приміром, Григорій Дерун став першим українським майстром, запрошеним у фінал своєрідного ювелірного «Оскара» — конкурсу «Фасет Евордс-2002», де його визнано одним із 25 найкращих ювелірів світу. Це Картьє, Булгарі, Тіффані, Мікімото і т.д.

Звідси й питання підвищення т.зв. діамантобезпеки. Так, як вчинили із золотом, коли у Вінниці відкрилося регіональне відділення пробірного контролю. До того клеймувати золоті прикраси місцевого виробництва доводилося в Києві. І не один пост ДАІ випадав в осад, виявивши при перевірці в непримітній зовні машині кілька пудів золота.

Про заходи таємності, що їх вживають ювеліри проти небайдужого до них криміналу, можна знімати серіали. І водночас, виявляється, куди дорожчі діаманти тягали містом у портфелях і сумках, неначе копійчану «Мівіну», — «Конспиг’ация, батенька, и еще г’аз конспиг’ация!».

Утім, схоже, для коштовного каміння це на Вінниччині не дивина.

Недавно представники канадської компанії North Star Diamond зробили сенсаційне повідомлення про відкриття покладів діамантів на Житомирщині неподалік Новоград-Волинського. В одній із пробних свердловин уже знайдено 115 мікро- й макроалмазів дуже високої якості. Але ще більшою сенсацією (правда, в іншому сенсі) це стало для Вінниччини.

Річ у тому, що аналогічні поклади неподалік села Новожитов Оратовського району на слуху вже з початку 90-х. Але там досі й кіт не валявся. Старе керівництво області говорило про бідність руд і вивертало кишені бюджетних штанів. Мовляв, а ви знаєте, що компанія «Де Бірс» із ПАР, перш ніж добути перші «камінці», вкладає в розробку кожної кімберлітової трубки до 300 млн. доларів? І — запитання відпадали. До кращих часів.

А сьогодні ці аргументи викликають у пам’яті відомий образ колишнього депутата Державної думи, що канючить над вухом: «Же не манж па сис жур…» Ці землі, подейкують, уже передані якимсь «концесіонерам», які взяли їх для вирощування бурячків із пшеничкою. Тож уже через два роки їх можна буде спокійно викупити на віки вічні.

Схоже, мав рацію Бендер, втовкмачуючи в голову компаньйона найкоротші шляхи пошуку скарбів: «Діяти сміливо. Побільше цинізму. Ніхто для вас не тягатиме діаманти з чужої кишені».

Засідання триває?..