Некоректне затримання пана К. - Право - dt.ua

Некоректне затримання пана К.

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Затримання пана К. викликало гострі дискусії в суспільстві, темою яких була юридична оцінка дій слідчих...

Затримання пана К. викликало гострі дискусії в суспільстві, темою яких була юридична оцінка дій слідчих. Відзначився міністр юстиції, що знайшов дуже оригінальне трактування цій події: мали місце певні некоректні дії. Окремі депутати, з мало обізнаних у питаннях права, були категоричні до комізму, не відаючи, що кажуть: слідчі, мовляв, перекреслили верховенство закону верховенством права тощо.

Підкинула дров у вогонь і уповноважена з прав людини Н.Карпачова, констатуючи порушення прав людини. У суспільній свідомості сумніви породив сам факт, що викликали в прокуратуру з однієї справи, а затримали з якоїсь іншої. Хвилювання передалося і Верховній Раді, яка два дні поспіль вирішувала питання, не належне до її компетенції. Отже, всі знають, що зроблено було щось не так, але ніхто чітко не може сказати, а як же слід було чинити, щоб закону не порушити.

А це ж найголовніше питання. Виявилося, що у правовому регулюванні одного з найважливіших прав людини — права на свободу — існують якісь різночитання, а також прогалини між процесуальним законом і Конституцією. І ні вищий авторитет — Конституційний суд України, ні уповноважений Верховної Ради України з прав людини, ні прокуратура, ні суди єдиного погляду на це питання не мають. А отже, слідчий не міг не помилитися.

Завдяки пану К. і його захисникам у суспільстві виник інтерес до цього питання. Позаяк раніше десятки тисяч громадян України затримували з аналогічними «порушеннями» і це не викликало вибухів обурення правозахисників. І ті, хто сьогодні вістить про порушення прав пана К., не далі як учора особливих проблем із затриманнями не вбачали.

Розглянемо кілька ситуацій. Якщо підозрюваного заскочили на місці злочину або очевидці та потерпілі вказали на цю особу, то проблем немає. Затримання такої особи буде правильним і відповідатиме статті 106 КПК України. У такому разі посадові особи, у повній відповідності до ст. 29 Конституції, з метою припинення злочину затримують злочинця. Але й тут суд зобов’язаний перевірити, чи були достатні підстави для таких дій.

Стаття 29 Конституції України, що на неї постійно посилається мій шановний колега адвокат Федур, містить сюрпризи, яких чомусь ніхто не помічає. А питання ж принципове, оскільки конституційна норма дозволяє те, чого не дозволяє закон. Так, затримання може проводитися з метою попередження (запобігання) злочину. Тобто злочин ще не скоєно, ще тільки є деякі підстави припускати, що певними особами він готується, а стаття 29 Конституції дозволяє проводити затримання. Підставою для такого затримання є наявність «невідкладної необхідності запобігти злочину».

Наприклад, надійшла інформація, що якісь терористи вирішили підірвати греблю Київського моря. Відомі їхні адреси, відоме місце, де лежить вибухівка. То що ж, накажете чекати, доки майбутні терористи розпочнуть мінування, щоб не порушити їхнього законного права на недоторканність особи, чи все ж таки спробуємо їх затримати й запобігти злочину? В який бік спрямувати баланс інтересів у цій ситуації? Може, на користь недоторканності особи цих терористів? І нехай валиться гребля?

А ось випадок із власної адвокатської практики. Міліція отримала інформацію про підготовку нападу на заправну станцію. Було встановлено навіть день нападу. Але замість того, щоб затримати молодиків, запобігши таким чином злочину, відповідні органи воліли організувати засідку, аби впіймати зловмисників у момент нападу й отримати достатні докази для затримання та арешту.

Усе закінчилися досить сумно: працівники заправної станції отримали тяжкі травми, постраждали нападаючі і навіть група захвату. Міліціонери не скористалися правом, наданим статтею 29 Конституції, і не наважилися провести затримання до нападу. Але і їх можна зрозуміти. Якби вони затримали молодиків до вчинення ними нападу, то виникли б проблеми з доказовою базою, та й суворого вироку тоді б не вийшло. Хоча злочин відвернули б. Вважаю, що працівники міліції в цьому разі діяли неправильно і без особливої потреби піддали ризику людей.

Тому важко погодитися із шановним колегою адвокатом Федуром і його дуже оригінальним прочитанням статті 29 Конституції, яка нібито дозволяє затримання лише в разі потреби припинити злочин, який скоюється. Стаття 29 Конституції, по суті, передбачає профілактичне, випереджаюче затримання, якщо це необхідно для запобігання злочину. Інша річ, що в процесуальному кодексі таке право, передбачене Конституцією, не реалізоване.

Аналіз статті 106 КПК показує, що вона дозволяє затримання лише у випадку, коли злочинця заскочили на місці злочину і на нього вказали очевидці або коли особа намагалася втекти. Якщо ж виникає необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, то в «законному» порядку затримати особу, котра перебуває на свободі, як у випадку з паном К., неможливо. Стаття 165-2 КПК передбачає: якщо особа перебуває на свободі, то дозвіл на затримання та доставку її до суду під вартою може дати суддя. Однак тільки стосовно підозрюваного чи обвинувачуваного. І якщо особа не є ні підозрюваною, ні обвинувачуваною, суд не дасть дозволу на затримання, оскільки це було б порушенням закону. Пан К. не був ні підозрюваним, ні обвинувачуваним. А отже, суд не дав би дозволу на затримання. Отож, спочатку для нього необхідно було обрати інший запобіжний захід (наприклад, підписку про невиїзд), попередивши його таким чином, а вже потім звертатися до суду по одержання постанови на затримання і доставку до суду.

Що ж виходить? Небезпечних злочинців, які скоїли тяжкі й особливо тяжкі злочини (у даному разі не йдеться про пана К.) треба якось нейтралізувати. Але ізолювати їх, не порушуючи закон, неможливо. Недосконалість закону змушує слідчих іти на порушення. І слідчі на це йдуть і порушують права затриманих осіб. Усі це знають, але заплющують очі, оскільки вибору немає.

Мене як адвоката можуть запитати: а тобі в цьому який резон? Якщо закон порушують, то це твій захисний ресурс, ось і користуйся ним. Але оскільки це вимушений захід, то порушення триватимуть, а суди й далі їх ігноруватимуть. А тому ніякий це не захисний ресурс. Така ситуація — лише привід для гучних інтерв’ю та заяв. Макіавеллі писав, що розумний правитель не стане видавати закони, які не виконуватимуться.

Помилки у врегулюванні питання про затримання припустилися в період, коли нинішні опозиціонери були при владі. Тепер допущена ними помилка використовується для нагнітання політичної істерії. Тим часом зараз необхідно якнайшвидше виправити помилку і врегулювати баланс інтересів суспільства та прав особистості.

Щоб усунути помилку, слід внести поправку до статті 165-2 КПК, виклавши перше речення частини четвертої в такій редакції: «Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, котра перебуває на свободі, суддя має право дати дозвіл на її затримання і доставку до суду під вартою». У такому разі нічого не доведеться порушувати. Якщо є вагомі підстави для взяття під варту, суддя дасть дозвіл, якщо ж таких підстав немає — у затриманні буде відмовлено.

Складніше з реалізацією статті 29 Конституції стосовно права слідчого, прокурора затримувати особу з метою запобігання злочину. Тут необхідна спеціальна норма, яка врегулювала б це право докладніше, з огляду на баланс інтересів суспільства у боротьбі зі злочинністю та інтереси прав особистості. Проте конституційні норми є нормами прямої дії. Таким чином, до внесення змін у КПК слідчий і орган дізнання мають право діяти відповідно до зазначених норм. Стаття 29 Конституції у разі невідкладної необхідності запобігти злочину надає відповідним органам право затримання. І якщо слідчий має розумні підстави вважати за необхідне запобігти скоєнню правопорушення у вигляді тиску на свідків (ст. 386 КК) або інших дій, передбачених КК, то він має право провести затримання на підставі статті 29 Конституції як норми прямої дії. Такі дії не є незаконними, а тому висновки про їх незаконність, тим більше всупереч рішенню суду, щонайменше, передчасні. Але право на такі дії передбачене не статтями 106, 115, 165-2 КПК, а безпосередньо конституційною нормою.

Слід також мати на увазі, що Конвенція про захист прав людини та основні свободи (закон, який має більшу юридичну чинність, аніж кодекс) передбачає цілий ряд додаткових підстав для затримання.

Для реалізації прав громадян необхідно змінити і статтю 154-1 КПК про заставу. Найчастіше виявляється, що, окрім випадків скоєння особливо тяжких злочинів, утримання під вартою доцільніше замінити заставою, як це робиться в більшості країн світу. У результаті поліпшилися б умови перебування в переповнених СІЗО. До того ж держава отримала б на певний період чималі кошти для використання їх до вироку суду.

У випадку з паном К. його донецькі колеги потрясли б калитками і знайшли б для застави ті кілька мільйонів гривень, які дозволили б випустити К. на свободу. І для держави, і для осіб, котрі організовують пікети на підтримку в’язня, це цілком могло б виявитися прийнятним.

Конституція також передбачає (ч.4 ст. 29), що з моменту затримання особи їй має бути надана можливість захищати себе особисто або користуватися правовою допомогою захисника. Тобто слідчий зобов’язаний, як того вимагає Конституція, надати затриманому можливість користуватися допомогою захисника з моменту затримання. Але практика, що дісталася нам від старого режиму, не відповідає вимогам Конституції. Зокрема відповідно до ст. 12 Закону «Про попереднє ув’язнення» затриманий має право на побачення з адвокатом із моменту допуску адвоката до участі в справі, що підтверджується письмовим повідомленням органу або особи, у провадженні якої перебуває справа. Слідчий мусить подбати й про те, щоб адвокат із моменту допуску його до справи міг зустрічатися зі своїм підзахисним. Оскільки Конституція гарантує таке право з моменту затримання, то допуск адвоката і його право на побачення з підзахисним мають здійснюватися негайно. Маленька хитрість слідчих, коли повідомлення надсилається невідомо яким шляхом і потрапляє в СІЗО через кілька днів, є грубим порушенням Конституції. Правильними будуть такі дії слідчого, коли він, виносячи постанову про допуск, відразу вручає адвокату повідомлення для СІЗО про його допуск до справи. Ніяких інших спеціальних дозволів на побачення від адвоката вимагати не повинні.

У КПК доцільно було б передбачити, щоб постанову про допуск захисника вручали захиснику в руки і щоб вона була тим документом, який дозволяє адвокату мати побачення з клієнтом без обмежень. Не випадково законодавець передбачив кримінальну відповідальність за створення перешкод для правомірної діяльності захисника (ст.397 КК). У справі пана К., якщо судити із заяв адвоката Федура, такі незаконні дії відбуваються. Тому наглядаючий прокурор повинен негайно втрутитися й усунути порушення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво