Найгуманніший у світі суд - Право - dt.ua

Найгуманніший у світі суд

18 лютого, 2011, 15:43 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-25 лютого

Колись так у пропагандистському запалі казали про суди радянського часу. Звісно, ніякими найгуманнішими вони не були, ухвалювали рішення, які були потрібні системі.

© fotki.yandex.ru/users/iac4x42009

Колись так у пропагандистському запалі казали про суди радянського часу. Звісно, ніякими найгуманнішими вони не були, ухвалювали рішення, які були потрібні системі. Про українські суди, їхні біди й проблеми написано багато. Однак часом не перестаєш дивуватися парадоксальності деяких судових рішень: то за якусь хлопчачу витівку впаяють молодій людині кілька років тюрми, то за відвертий розбій карають умовно…

Напередодні нового року Гайворонський районний суд виніс рішення у так званій справі савранських мисливців. Річ у тім, що мисливські угіддя, передані в березні 2008 року в користування сумнозвісному нардепові на 15 років (а це — 26,4 тис. гектарів землі, на яких діяло ТОВ «Мисливське господарство Голованівське»), останній контролював особливо ретельно. Право полювати тут мали тільки «господар» та його гості. Місцеві селяни, знаючи крутий норов нардепа, навіть по гриби до лісу ходити остерігались. Але про це не знали (а якщо й знали, то не дуже вірили) двоє мешканців селища Саврань Одеської області, які в листопаді 2008 року приїхали пополювати в Голованівські ліси.

Залишивши авто на околиці села Розношенське Ульянівського району, мисливці подалися до лісу. Голова сільської ради вважав своїм обов’язком повідомити в мисливське господарство про візит невідомих. Озброєний єгер Олег Мірошніченко, заручившись підтримкою трьох колег, вирушив навперейми незнайомцям. По дорозі до них приєднався колишній начальник сектора кримінального розшуку капітан Голованівського райвідділу міліції Вадим Ніщенко. На думку слідства, вони мали намір показати заїжджим «нахабам», хто в домі господар, як це робили не раз до того.

Коли мисливці з Саврані повернулися до автомобіля, їх чекав «теплий» прийом. Ніхто не зважив, у тому числі й капітан міліції, що мисливці мали дозвільні документи на відстріл пернатої дичини і зареєстровану належним чином зброю. До того ж вони так нічого й не підстрелили, фактично тільки поблукавши лісом. Проте голованівські «охоронці природи» були налаштовані рішуче. Застосувавши рукоприкладство, змусили мешканця Саврані (один з мисливців утік, злякавшись пострілів у повітря) залізти в багажник власного автомобіля, після чого відвезли його в гараж мисливського господарства, де зачинили.

Наступного дня вже обох мисливців доправили в ізолятор тимчасового утримання Голованівського райвідділу міліції, де у слідчому кабінеті «принциповий» єгер і капітан міліції поставили любителям дичини жорстку умову: заплатити викуп — по 20 тис. доларів з кожного. Мешканці Саврані таких грошей не мали, про що й заявили, але «правоохоронці» побоями і погрозами вбити наполегливо «переконували» їх заплатити. Зрозумівши, що таких грошей з «бранців» усе одно не вибити, згодилися на натуроплату — 10—14 тонн зерна. Савранцям дозволили зв’язатися з родичами, які мали доставити зерно на вказану адресу в Голованівську.

Згодом прокурор Голованівського району, нині відомий усій Україні Євген Горбенко, виніс протест на тримання мисливців із Саврані під вартою (було й рішення суду про адміністративний арешт як браконьєрів!). Арештантів звільнили. Та не просто так. Екс-капітан міліції (останнім часом працював керівником охорони агрофірми) зажадав від мисливців розписки із зобов’язанням привезти в Голованівськ ще по одній машині зерна, а інакше, мовляв, тюрми їм не уникнути. Мешканці Саврані, на власному досвіді переконавшись, як ревно дотримуються законності в Голованівському районі, передали вимагачам зерна на загальну суму 23 тис. 450 гривень.

Прокурор вимагав у суді покарати колишнього працівника міліції вісьмома роками ув’язнення з конфіскацією майна та позбавленням звання капітана міліції, а єгеря — сімома з половиною роками тюрми, оскільки їм інкримінували цілу низку звинувачень: вимагання, здійснене групою осіб, за попередньою змовою; зловживання владою і службовим становищем; незаконне позбавлення волі чи викрадення людини; незаконне заволодіння транспортним засобом. Багато хто вважає: якби справа Лозінського не набула такого широкого розголосу, то й про савранських мисливців навряд чи хто згадав би, і їхня справа просто не дійшла б до суду.

Гайворонський районний суд, який розглядав цю справу в першій інстанції, визнавши, що вину підсудних доведено за більшістю звинувачень, повівся таки справді як найгуманніший суд у світі. Рішенням судді Руслана Сліпенка екс-капітана міліції позбавлено волі строком на п’ять років з конфіскацією майна з випробувальним строком три роки. Єгер отримав таке саме покарання, тільки з випробувальним строком один рік. Тобто правопорушники залишилися на волі, а отже — фактично непокараними, бо майна в них може й не виявитися — оформити потрібні документи не так уже й складно.

Прокуратура подала апеляцію. Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Кіровоградської області постановила: ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд в іншому складі суду. Того ж таки — Гайворонського.

Кілька місяців тому цей самий суд (суддя Панасюк) виніс іще одне архігуманне рішення. Підприємець Костянтин Радишевський отримав оригінальне покарання — 200 годин громадських робіт. Хоча йшлося про вбивство людини.

…Павла Косміна добре знали в місті, в районі та й в області. Художник, музикант, громадський діяч, автор герба Гайворонського району, романтик, сучасний український інтелігент. Друзі й знайомі говорять про нього як про людину м’яку, коректну, неконфліктну. Але є речі, стосовно яких люди, подібні П.Косміну, проявляють непохитну твердість і принциповість, — українські національні цінності, людська гідність, справедливість.

Сонячного серпневого ранку П.Космін, ідучи місцевим базаром, почув, як один з торгівців розмовляв з покупцями російською мовою. Мабуть, вона здалася йому занадто контрастною на тлі провінційного торгового люду, який прибуває переважно з сіл, бо він спитав торгівця, чому той розмовляє російською і чи не приїхав він до Гайворона з Росії. Ці запитання підприємець сприйняв як агресивні, розмова перейшла на підвищені тони і, як стверджував сам підсудний, він відштовхнув пенсіонера (Косміну було 62). Той нібито накинувся на нього з кулаками.

Навіть знаючи принциповість Косміна, важко повірити, що він підняв руку на чоловіка вдвічі молодшого за себе — занадто культурною людиною був, щоб дозволити собі таке. Так само не віриться, ніби П.Космін був того дня п’яний, — бодай тому, що взагалі не вживав спиртного.

Костянтин Радишевський визнає, що, нібито захищаючись, завдав кілька ударів пенсіонеру, той, відступаючи, впав і вдарився головою об асфальт, з рота в нього пішла кров. Майже півтора місяця пролежавши в комі, він помер.

Підприємець спочатку з міста зник, його навіть було оголошено в розшук. Коли ж з’явився, до нього було застосовано запобіжний захід — підписку про невиїзд. Можливо, тут були й прорахунки слідства, але суд не став у це вникати, визнавши, що загибель Павла Косміна не є прямим наслідком травм, завданих йому в серпні на ринку (згідно з медичним висновком він помер від серцевої недостатності). А відтак виніс згаданий вище вирок, щоправда, зобов’язавши підприємця виплатити доньці загиблого кілька тисяч гривень, які та витратила на безуспішне лікування батька.

Цей вирок навіть не був оскаржений, бо як пояснюють рідні загиблого, він настільки їх приголомшив, що вони прогаяли строки апеляції…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво