НАРОДЖЕНА РЕВОЛЮЦІЄЮ - Право - dt.ua

НАРОДЖЕНА РЕВОЛЮЦІЄЮ

26 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 26 вересня-3 жовтня

Останніми місяцями перед відставкою міністра внутрішніх справ Ю.Смирнова Президент регулярно й жорстко дорікав правоохоронним органам за неефективність, розгул корупції, цілковитий розвал роботи...

Микола Білоконь
Микола Білоконь

Останніми місяцями перед відставкою міністра внутрішніх справ Ю.Смирнова Президент регулярно й жорстко дорікав правоохоронним органам за неефективність, розгул корупції, цілковитий розвал роботи. Він абсолютно справедливо констатував: у міліцейському відомстві справи вкрай погані, оскільки процвітає те, що давно слід було викоренити, і занепадає все інше, що відповідно до закону потрібно всіляко пестити та плекати. У результаті Ю.Смирнова призначено радником Президента та вручено йому високу державну нагороду «за зміцнення законності», яка, мабуть, спантеличила його самого. Перед рештою постало інше питання — якщо керівництво задоволене професійними досягненнями Смирнова, то причина його відставки чи не в наперед відомій нездатності справитися з важливішими завданнями, ніж зміцнення правопорядку й законності?

Попри видатні з погляду керівництва держави (хоча не відомі широким масам) заслуги перед Батьківщиною в частині зміцнення законності, відставка Смирнова не викликала в рядах його підлеглих тієї непевності та своєрідної ностальгії, яка була після відставки його попередника Ю.Кравченка — сильної особистості, керівника, котрий міцно тримав у руках кермо правління, можливо, досі найпоінформованішої людини в країні. Із Смирновим розпрощалися без сліз, а почуття розгубленості настало трохи пізніше, коли розпочалися кадрові перестановки.

Утім, те, що не за горами значні зміни, зрозуміло було відразу. Уже з першого виступу Президента стало ясно: новий міністр отримав карт-бланш. Проте тоді мало хто міг припустити, наскільки вражаючими будуть рокіровки, навіть для старожилів системи, і який значний ступінь незалежності демонструватиме новий міністр.

Міліція та політика

М.Білоконя вважають людиною В.Медведчука. Не перешкоджає цій переконаності і той факт, що в адміністрацію Президента М.Білоконь потрапив завдяки сприянню покійного нині Ю.Дагаєва (керівник Держуправління справами), Ю.Кравченка та В.Литвина ще до появи там видатного вітчизняного кадровика. (До речі, нині на місце М.Білоконя в адміністрацію прийшов близький В.Медведчуку Валентин Коваленко, кар’єра котрого вирізняється не просто вражаючими, а таки ж запаморочливими стрибками).

Люди, які в різний час працювали з М.Білоконем, кажуть, що він завжди виявлявся на своєму місці. Що дуже працьовитий, надзвичайно енергійний, наполегливий, навіть настирливий.

М.Білоконь прийшов у МВС із посади, яка дозволила йому глобальніше, зі сторони подивитися на роль і місце міліції. І це, однозначно, плюс. Якщо, звісно, не з’ясується, що цей унікальний і, поза сумнівом, дуже цінний досвід обтяжений там же набутим рефлексом розглядати міліцію винятково як підручний інструмент.

У цьому зв’язку не можна залишити без уваги з тривогою сприйняті громадськістю висловлювання нового міністра про те, що «міліція має брати участь у політичному житті країни», які вимагають, мабуть, окремого роз’яснення самим оратором. Утім, не виключено, він сказав саме те, що хотів сказати, і його зрозуміли правильно. Правда, у такому разі ця відвертість ніяк не стикується з Законом «Про міліцію», де буквально чорним по білому записано: «Працівники міліції не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, які мають політичну мету», «під час виконання службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об’єднань». І потім, якщо вже, на думку міністра, міліціонер просто зобов’язаний бути «політично грамотним», виникає запитання, чи може він дозволити собі демонструвати прихильність політичній позиції, приміром, Юлії Тимошенко? І чи буде такі немаловажні нюанси обумовлено, нехай не в законі навіть — хто ж його читає, але бодай у статуті?

Ми живемо в країні, де міністр внутрішніх справ у владній ієрархії знаходиться вище від міністра фінансів, чим, власне, і відрізняємося від нелюбимого Президентом ЄС. Так, міністр внутрішніх справ — постать політична, і з цим навряд чи хтось сперечатиметься. Але в світі, який прийнято називати цивілізованим, це означає, передусім, відповідальність певної політичної сили за стан правопорядку, а не обов’язок усіх поліцейських стати членами улюбленої партії свого міністра.

Наскільки відомо, міліцейський люд без ентузіазму сприйняв і пораду міністра, звернену до співробітників, ласкаво названих «бичками», обмежитися чотирма вихідними на місяць замість восьми з метою поліпшення їхнього фінансового становища.

Утім, дозволимо собі припущення, що деякі шокуючі публіку заяви М.Білоконя — лише наслідок того, що він ще просто не звик «фільтрувати» свої слова так, як це належить робити міністру, кожне висловлювання котрого вивчатиметься під мікроскопом.

Приємно констатувати: М.Білоконь не позбавлений почуття гумору — якості досить рідкісної серед високих чинів міліцейського відомства. Проте нині його підлеглим доведеться навчитися вгадувати, чи жартує міністр, стверджуючи, що звільняє генерала тому, що під час спільного перебування на навчанні за кордоном, він, Білоконь, старанно відвідував заняття, а генерал усе більше по барах ходив, пивком бавлячись (до речі, одне з перших кадрових рішень).

Публічні виступи М.Білоконя як заступника глави адміністрації завжди були живі, вельми образні, й аудиторія сприймала його, як правило, адекватно. Проте жарт у вустах заступника глави адміністрації, котрий виступає перед суддями Верховного суду, звучить інакше, ніж у виконанні міністра внутрішніх справ. Зокрема, тому, що міліціонери звикли виконувати накази, а почуттям гумору, яке дозволяє відрізнити наказ від прикола, люди обдаровані по-різному.

Приміром, розповідають, що в одній із областей України напередодні останніх парламентських виборів губернатори та інші наділені владними повноваженнями особи гаряче обговорювали питання, пов’язані з підготовкою до виборів. Міркували, як би ненав’язливо й, ясна річ, цілком законно домогтися перемоги найдостойніших. За свідченням очевидців, М.Білоконь візьми раптом та й скажи: мовляв, існує передовий досвід, яким поділився з ним один високопоставлений суддя. Зводився цей неоціненний досвід до наведеного нижче: після голосування вантажівка з бюлетенями відправляється в дорогу, а за рогом її чекає інший, такий самий на вид автотранспорт. Далі до наміченої цілі їде вже ця, інша вантажівка... Ну, хотіла людина розрядити обстановку, що з того? На щастя, аудиторія в основному підібралася тямуща. Та й то, правда, деяким найвразливішим його слова так запали в душу, що вони досі їх згадують і роблять круглі очі. А якби міністр повівся так із своїми нинішніми підлеглими — і хто поручиться, що ті, письмової вказівки не дочекавшись і не зазирнувши похапцем у Конституцію, не організують вантажівочки за рогом кожної виборчої дільниці?

Рокіровки

Перші ж кроки нового міністра розхвилювали все відомство. Із одного боку, можна констатувати: ключові посади в МВС залишили люди, котрі внаслідок особливої домовленості Ю.Кравченка з Президентом затрималися там, за вітчизняними мірками, протиприродно довго. Проте зрозуміло, оскільки Юрій Федорович працював у цій системі довго та плідно, сьогодні обіймати певну посаду в міліції, при цьому не маючи взагалі ніякого стосунку до Кравченка, украй складно. Самого М.Білоконя Ю.Кравченко свого часу призначав у Кіровоград, а ця, його рідна область (як і Дніпропетровська) традиційно та із зрозумілих причин укомплектовувалася особливо довіреними особами. Отож, хоч би де Юрій Федорович знаходився в даний момент за обов’язком служби, немає ніяких сумнівів у тому, що він тримає руку на пульсі, будучи хоч і в резерві, але вельми активно діючому.

Отож, кадровий почерк міністра стосовно перестановок проглядається досить чітко, а значний ступінь незалежності М.Білоконя засвідчують навіть ті моменти, де йому довелося поступитися. Досить довго перебував у «підвішеному» стані М.Корнієнко — постать у відомстві далеко не остання. Свого часу ходили вперті чутки про його призначення на посаду міністра, і багато хто вважав, що подібний крок був би цілком обгрунтованим. М.Білоконь із М.Корнієнком вже було майже розпрощалися. Проте Корнієнко недаремно казав колегам, аби не поспішали його «ховати». Його справді відстояли — на найвищому рівні. І призначення М.Корнієнка — це з його послужним списком і досвідом роботи — заступником по зв’язках із Верховної Радою ще раз підтверджує: це — поступка.

З-поміж тих, хто користується особливою прихильністю міністра, не можна не назвати передусім першого заступника — начальника ГУБОЗ Михайла Маніна, котрий раніше очолював УМВС у соціал-демократичній Чернігівській області. Особливо представляючи його Президенту, М.Білоконь відзначив, що довіряє М.Маніну на всі сто відсотків. Треба сказати, рідкісна радість як на нинішні часи.

До речі, те, що цьому призначенню міністр надає особливого значення, засвідчує й деяка квапливість під час підписання відповідного указу. Закон вимагає, аби кандидатуру на цю посаду було узгоджено з профільним комітетом Верховної Ради. Проте указ про призначення підписано за чотири дні до засідання, на якому комітет збирався розглянути це питання. Очевидно, міністр був переконаний: профільний комітет перейметься до його ставленика такою самою безмежною довірою. Утім, він помилився. Досі комітет згоди не дав. Наступне засідання, на якому збираються розглянути згадане питання, призначено на найближчу середу.

Нелегка, але перспективна місія випала на долю Володимира Шаповала. Новий керівник апарату міністра покликаний найскрупульознішим чином розібратися з міліцейськими фінансами, зокрема, грошима з благодійних фондів, які ще ніхто до пуття не лічив і під час витрат яких традиційно спостерігаються трохи дивні пріоритети. Сам Шаповал якщо й не є дока в цих питаннях, то зумів зібрати компетентних людей, цілком здатних впоратися з поставленим завданням. Ця команда сформувалася під час його перебування на посаді керівника служби Державної охорони при МВС — мабуть, єдиної, котра приносить реальні гроші. Ясна річ, йдеться про легальні надходження.

Відрекомендовуючи Олександра Міленіна (колишній начальник департаменту Державтоінспекції, яка породила безліч нових «порід» номерів автомобілів, що мають великий попит) уже як начальника ГУ МВС у Києві, міністр заявив (знов-таки піди зрозумій — жартує чи ні): віднині всі кадрові призначення здійснюватимуться за принципом професіоналізму, а не так, як це було раніше...

Начальником стратегічно важливої Закарпатської обласної міліції став Василь Варцаба, котрий до цього служив у податковій міліції області.

У зачищеній до стерильності Дніпропетровській області міліцію очолив Олексій Крикун, що прийшов туди з адміністрації Президента. Раніше О.Крикун досить тривалий час працював разом з О.Деркачем, а його нинішнім призначенням займався особисто губернатор В.Яцуба: якби він не вирішив це питання з Президентом, УВС області очолила б інша людина.

Стосовно призначення в інші структури, то дивно, що, говорячи про міліцейську освіту як про пріоритетний напрям, М.Білоконь призначає керувати трьома навчальними закладами людей, котрі відповідного досвіду не мають. Це, зокрема, Ануфрієв і Черкасов, а також, за останньою інформацією — Гапон.

Стосовно самого М.Білоконя, то його заява про те, що керівник міліцейського підрозділу надалі не працюватиме понад п’ять років на одному місці, очевидно, покликана засвідчити: міністр прийшов всерйоз і надовго. Що ж, мабуть, якщо М.Білоконь виправдає надії тих, хто виявив до нього таку високу довіру, у сенсі терміну перебування на посаді він цілком зможе позмагатися з українським рекордсменом Ю.Кравченком.

Утім, попри активні кадрові перестановки й начебто прийдешні масові чистки, чутки про які ширилися по землі, вже очевидно: істотного поліпшення складу не буде. Висування молодих співробітників, незаангажованих політично та кланово поки що не спостерігається, йде масована перетасовка старих кадрів. Затамувавши подих, спостерігають за нею керівники середньої ланки. Нижчу ланку відгомони кадрових бур зачеплять, зрозуміло, найменше.

Пріоритети

Навряд чи хтось схильний сьогодні ідеалізувати цілі й завдання, поставлені перед новим міністром. І водночас, здається, влада починає розуміти: міліція в її нинішньому стані просто не здатна бути її надійною опорою. Займаючись власним бізнесом і супроводом бізнесу начальства, вона перетворюється на бойовий кулак лише в тому разі, якщо після дружнього рукостискання в ній не залишилися достойні купюри. Сильна свого часу рука остаточно перетворюється на сотні, тисячі жадібних і чіпких кулачків, котрі ще здатні ударити боляче й навіть смертельно, але поступово втратили можливість стати досить монолітною, нездоланною силою, спроможною надати надійну підтримку політичному режиму. Ані нинішньому, ані майбутньому.

Уже давно не йдеться про підвищення ефективності роботи системи, а лише про її порятунок. Для зміни ситуації необхідна не просто перебудова, а реанімація, бо тільки вона здатна сьогодні повернути до життя вражені тяжкими недугами органи внутрішніх справ. Сам М.Білоконь завдання формулює так: «Наша мета — перетворення міліції на структуру, здатну забезпечити нормальне життя українських громадян». І сьогодні значною мірою від особистості самого М.Білоконя залежить, чи стане його призначення просто зміною караулу чи ні.

Висловлювання міністра демонструють, що він вільно орієнтується в основних проблемах, які стоять сьогодні перед правоохоронними органами. Проте визначитися з його пріоритетами підлеглим поки що досить складно: в основному він констатував те, про що останнім часом нескінченно й безрезультатно говорилося на найвищих рівнях. Із вуст М.Білоконя поки що, крім заяви про нетрадиційну політичну орієнтацію міліції, нічого принципово нового не пролунало. Утім, це не закид. Оскільки для здійснення революції в українських правоохоронних органах лише потрібно зробити реальні кроки для того, аби діяльність міліції, як гласить закон, почала, нарешті, «грунтуватися на принципах законності, гуманізму, поваги до особистості, соціальної справедливості...» Винаходити щось особливе немає необхідності.

Із задекларованого М.Білоконем не можна не відзначити його обіцянку покласти край брехливій і безглуздій відсоткоманії. Після епохи Смирнова, яка буквально замордувала міліцейський люд, «змушуючи до показників», це звучить обнадійливо.

Зовсім обійтися без статистики розкриття злочинів практично неможливо. Вона існує навіть у державах, на чий позитивний досвід у цій сфері ми посилаємося, правда, не є там головним показником і коливається, за різними даними, у межах 48—60%. Повсюдним 90-відсотковим розкриттям злочинів (неодноразово не посоромилися зафіксувати навіть 100% — папір стерпить усе) славляться лише наші правоохоронні органи. Отож зазоріла боязка надія, що міліцейська статистика поступово перестане відігравати головну роль в оцінці роботи правоохоронців й переважно використовуватиметься для аналізу реальної криміногенної ситуації й вироблення стратегії.

М.Білоконь пообіцяв жорстко карати співробітників відомства за приховування й нереєстрацію злочинів.

Уже є й низка дуже зворушливих нововведень. Приміром, затверджено план проведення занять із начальниками відділів із правил прийому громадян. Зокрема, співробітникам, до чиїх обов’язків це належить, рекомендовано усміхатися. Не обійшов міністр своєю увагою й лінгвістичні проблеми — буквально днями вийшло розпорядження спілкуватися виключно українською мовою. А вчора міністр повідомив громадськість, що виступає за перейменування української міліції на поліцію, бо міліція означає «озброєний народ», тоді як поліція — це орган, що захищає громадян.

Встигли «дістати» особовий склад і раз по раз оголошувані навчальні тривоги. Наскільки відомо, днями бадьоро носилися з повністю укомплектованими «тривожними валізками» співробітники столичного главку.

Треба сказати, не зовсім зрозуміла логіка міністра, який пообіцяв позбавити співробітників від паперового вала, а потім зобов’язав їх нидіти над докладними обгрунтуваннями своєї потрібності на власному робочому місці. Утім, не виключено, раціональне зерно тут усе-таки присутнє.

Що робити з озброєним народом?

Нинішнього літа житель столиці Юрій примудрився бути затриманим співробітниками Шевченківського райвідділу міліції. Поки вирішувалася його доля, речі затриманого, як ведеться, старанно вивчили на предмет наявності чого-небудь недозволеного. Знайшли платіжну картку. На радостях доблесні співробітники метнулися з цією карткою в найближчий супермаркет і отоварилися як слід. Поїли — відпустили. Уже після свого щасливого визволення громадянин із подивом дізнався, що за власний рахунок влаштував бенкет для міліціонерів. Він повідомив про це відповідні інстанції.

Наведений вище — найневинніший із прикладів, які свідчать про рівень значної частини нинішніх охоронців закону. А де взяти інших?

Масовий відтік професіоналів, серед яких були й живі легенди розшуку, спостерігався в 1993—1996 роки. Вони ішли туди, де платили більше, деякі опинилися на службі в тих, хто ще вчора перебував у них у «розробці». Нині менше десятої частини працівників мають досвід роботи 20 років. У кого переймати досвід новачкам, які прийшли в органи сьогодні? Можна швидко навчитися бігати з автоматом, натягнувши на обличчя маску, і застосовувати непроцесуальні методи ведення слідства. Для того, аби збагнути тонкощі аналітичної роботи, потрібні роки.

Престиж міліції не падає лише тому, що опускатися йому вже нікуди. Останні як мінімум вісім років у органів внутрішніх справ стійка репутація організації, яка встановлює «дахи», у якій за мізерних зарплат посади купуються й окупаються. Хто піде працювати туди, чуючи про таке щодня? Ті, хто все-таки приходить, нерідко просто шокують екзаменаторів багатством свого внутрішнього світу та глибиною знань.

А потім констатуємо: величезну кількість злочинів здійснюють «колишні». При цьому, схоже, генеральна лінія боротьби за очищення рядів — звільнення їх заднім числом. А тим часом латентність таких злочинів, напевно, набагато вища від середньостатистичної — дається взнаки спецпідготовка.

У справі повернення до життя дієздатної системи МВС чільну роль має відіграти передусім служба внутрішньої безпеки. Якщо ж цій службі відома бодай третина того, у що втаємничена громадськість, роботи в неї — не розгребти. І якщо саме це мав на увазі міністр внутрішніх справ, заявляючи, що зміна однієї чверті особового складу — це нормально, що ж, із ним не можна не погодитися.

Так, серед вже ухвалених кадрових рішень є «прямі влучення», коли звільнені мали серед колег цілком однозначну репутацію. Із другого боку, узяти бодай недавню гучну справу про затримання та звільнення з Іванківського ІТУ «молдавського вбивці» Г.Карамалака. Історія набула розголосу, було вжито заходів. Винні начебто покарані. Усупереч стійкому враженню, що затіяти таке нахабне «умовно-дострокове» звільнення за власною ініціативою їм просто не по чину. Це лише один епізод із буднів вітчизняної міліції, який демонструє проблему, що надмірно «и опасна, и трудна» навіть для служби внутрішньої безпеки, якій саме час створювати однойменну службу вже для власних потреб.

До речі, спостерігається цікава тенденція. Тотальну схильність до епістолярного жанру почали виявляти працівники органів, які повсюдно та зі знанням справи «закладають» рідне начальство з надією достукатися до вищого керівництва. Деякі з цих листів опубліковані на сайтах, деякі — ще ні. Громадськість читає з цікавістю, а міністр — якщо судити за призначеннями, листів цих чи то не читав, чи то не вірить їм. Поки що нам це достеменно невідомо.

***

Вельми поширена думка, що насправді в розпорядженні правоохоронних органів досить реальної, достовірної інформації на всіх і вся. Це підтверджує й одкровення, яке прозвучало порівняно недавно з вуст одного з обласних керівників силової структури на одній науково-практичній (!) конференції: «Якщо дадуть команду з Києва, розірвемо, кого хочеш». Хотілося б вірити, що це означає: «Якщо буде на те політична воля, порядок у країні можна навести»...

Найбільш поінформовані з колишніх підслідних із гірким подивом дізнаються сьогодні про те, що порушені стосовно них, а потім закриті кримінальні справи недавно одержали друге життя, покинувши архіви. Але ж це не обов’язково має означати новий виток гонінь на неугодних. Адже справді буває, що спливають нові обставини, — без будь-яких каверз, чи не так?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво