НА СУД І СУДУ НЕМАЄ? - Право - dt.ua

НА СУД І СУДУ НЕМАЄ?

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

За всіх часів свобода вважалася невід’ємним, природним правом людини. Щоправда, владою вона найчастіше не визнавалася de jure і не дотримувалася de facto...

За всіх часів свобода вважалася невід’ємним, природним правом людини. Щоправда, владою вона найчастіше не визнавалася de jure і не дотримувалася de facto. Слава Богу, нам довелося жити в державі, котра у ст.5 Конституції і приєднанням до Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод, а також іншим міжнародним угодам у цій сфері гарантувала кожному громадянину право на свободу й особисту недоторканність. Своє логічне продовження і законодавче втілення ці норми знайшли в новій редакції Кримінально-процесуального кодексу, що передав суду функцію з розгляду питань, пов’язаних з наданням підозрюваному й обвинувачуваному запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на стадії досудового слідства. Оновлений КПК передбачає і право на оскарження постанови суду першої інстанції з цього питання в апеляційному порядку. Безумовно, такі законодавчі новації — значний прогрес порівняно з прокурорським санкціонуванням арешту, яке діяло раніше і, як правило, зводилося до простого затвердження постанови слідчого. Дає велику надію на обгрунтованість такого рішення і законодавче закріплення можливості його перевірки вищестоящим судом. Проте, сказавши «А», наші законодавці не сказали «Б». І ось у чому полягає ця недосказаність.

По закінченні досудового слідства і надходження кримінальної справи в суд, суддя може як у попередньому розгляді справи, так і на будь-якій стадії судового розгляду за власною ініціативою винести постанову про зміну запобіжного заходу підсудному на взяття під варту. На практиці, на жаль, трапляється, коли суддя приймає таке рішення через те, що в судове засідання не з’явився захисник підсудного або він заявляє багато «зайвих», на думку судді, клопотань, або підсудний не з’явився в попередній розгляд справи, хоча його явка в цьому випадку не є обов’язковою і з інших причин. Звісно ж, названі причини не вказуються в постанові суду, оскільки вони не передбачені законом. Проте, як правило, у реальності в таких ситуаціях відсутні і передбачені статтею 148 підстави для обрання і зміни запобіжного заходу, а саме: намір ухилитися від дізнання, слідства і суду (у стадії досудового слідства слідчий не вважав за потрібне застосувати арешт, а про наміри ухилитися від суду за нашої недосконалої системи судових сповіщень судити досить важко); перешкодити встановленню істини в справі або продовжити злочинну діяльність (для такого висновку мають бути вагомі підстави, на які суд зобов’язаний посилатися в постанові). Водночас, перевірити обгрунтованість настільки серйозного рішення судді неможливо, оскільки законом не передбачено право на його оскарження в стадії попереднього і судового розгляду справи до винесення вироку.

Парадокс також полягає ось у чому. Стаття 54, п.2-1 КПК передбачає, що суддя не може брати участь у розгляді справи, якщо він розглядав питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття підозрюваного чи обвинувачуваного під варту під час досудового слідства. Це правило абсолютно обгрунтоване, оскільки, приймаючи рішення про арешт підозрюваного чи обвинувачуваного, суддя вже певною мірою висловився про подальшу перспективу справи як у частині доведеності провини, так і міри покарання. Водночас, коли суддя приймає аналогічне рішення в попередньому слуханні або вже в ході судового розгляду справи, він не позбавлений права розгляду справи по суті і постанови вироку. Ця обставина не є підставою для його відводу. Хоча сумніви в об’єктивності судді в такій ситуації виникають, за винятком хіба що випадків, коли підсудний дійсно ухиляється від явки до суду.

Хочу зазначити, що я не ставлю під сумнів компетентність і сумлінність більшості своїх колег-суддів, розумію, що такий порядок продовжить терміни судового розгляду справи. Проте, як то кажуть, «і на суддю буває проруха». А оскільки йдеться про невід’ємне право людини на свободу, то законодавче закріплення права оскарження рішення судді про взяття підсудного під варту в період судового розгляду справи було б логічно обгрунтованим із точки зору реального дотримання цього права, а також закріпленого в статті 129 Конституції України одного з принципів судочинства — забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду. Крім того, у законі необхідно зазначити, що у випадку скасування такого рішення вищестоящим судом справа має передаватися на розгляд іншого судді. Такі положення закону, на мій погляд, змусили б суддів виваженіше підходити до ухвалення рішення про, нехай і попереднє, але позбавлення волі людини, котра до набуття законної сили обвинувального вироку, не є злочинцем. Тим більше що умови наших слідчих ізоляторів, де такі особи утримувалися нарівні із засудженими, м’яко кажучи, досить суворі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво