МИКОЛА ОБІХОД: «КАДРОВИЙ ПРАЦІВНИК, ЩО ПІШОВ ІЗ СИЛОВОГО ВІДОМСТВА, НЕ ЙДЕ З НЬОГО НАЗАВЖДИ»

На жаль, нам так і не вдалося зупинитися на одній-єдиній версії передчасної відставки заступника генерального прокурора Миколи Обіхода, яка б дозволяла з упевненістю відкинути всі решту. Погодившись дати ексклюзивне інтерв’ю «ДТ», Микола Обіход насамперед категорично відкинув усі наші припущення. Тому пропонуємо читачам його власний варіант відповіді на поставлене запитання. Звісно, наївно було б сподіватися на «момент істини», коли йдеться про людину, яка більше звикла ставити запитання, ніж відповідати на них. Проте ми впевнені, що для багатьох розповідь М.Обіхода «про час і про себе» видасться досить цікавою.

Микола ОБІХОД:

«Перш ніж відповісти на ваші запитання, маю відразу сказати, що не на всі з них ви почуєте повні відповіді, які б задовольняли вашу допитливість. Практично кожен кадровий працівник, що пішов із силового відомства, не йде з нього назавжди і дотримується фахових традицій, навіть коли продовжує своє життя і діяльність поза його стінами. Не виняток з цього правила і я. Ніколи не бачив нічого поганого в необхідності захищати честь мундира, дорожити авторитетом і престижем відомства, до якого належу. Я патріот прокуратури, якій віддав понад 20 років свідомого життя, яка виховала мене і надала самому можливість виховати багатьох справжніх прокурорських працівників, професіоналів, що принесли значну користь не тільки прокуратурі, але й у цілому нашій державі.

Слідча робота, якій я присвятив себе в прокуратурі, за визначенням, несумісна з надмірною «прозорістю», як це тепер модно називати. Прозорість доречна в суді, під час привселюдного розгляду кінцевого продукту, що створюється слідством. Хоча зараз я пенсіонер, але необхідність дотримуватися відомої мені таємниці слідства, правил конфіденційності, взятих на себе зобов’язань, турбуватися про безпеку людей, які співпрацюють зі слідством, неприхильність до надмірної балаканини — для мене й сьогодні природні правила поведінки.

Дехто вже висунув свої версії цього нормального, на мій погляд, рішення, прийнятого мною з урахуванням існуючих реалій. У мене викликають посмішку твердження окремих недосвідчених людей про те, що новий генеральний прокурор відправив мене на пенсію, які акцентують на тому, що Обіходу всього 46 років і що в нього для виходу на пенсію мінімальна вислуга — 20 років, хоча повноцінна вислуга повинна становити 25 років. Це натяк на те, що мене нібито відправили на пенсію всупереч моєму бажанню і що причиною цього став, за логікою цих знавців, розвал у роботі. Дехто добалакався до того, що це свого роду покарання за направлення мною за моїм підписом представлення Генеральної прокуратури до Верховної Ради України про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності Тимошенко Юлії. Є й інші здогади, викладені в газетах. Я ціную «Дзеркало тижня» за те, що ви не поспішили начепити дешеві ярлики на відставного генерал-лейтенанта від прокуратури, якому справді 46 років, але який саме й бачить у своєму віці та достатньому життєвому і фаховому досвіді свою перевагу перед тими, хто виходить на пенсію в інвалідному візку або в супроводі людей у білих халатах з усім відомої лікарні. Я не належу до тих чиновників — паперових душ, котрі обома руками мертвою хваткою тримаються за своє крісло і яких можна випровадити з кабінету тільки винісши вперед ногами. До речі, й вислуги в мене 25 років, а не 20, як це хтось неправильно підрахував, маючи проблеми з арифметикою.

Якщо говорити серйозно, то я подав новому генеральному прокурору рапорт про вихід на пенсію за власним бажанням, і це було моїм особистим рішенням. Можу сказати, що це було несподіванкою і для генерального прокурора, який запропонував мені широкий вибір для подальшої трудової діяльності в органах прокуратури. Причина прийнятого мною рішення проста, і в цивілізованому суспільстві вона сприймається природно і без ажіотажу: у Генеральну прокуратуру прийшла нова команда, керівник якої має інші погляди на слідство в прокуратурі, його організацію, методи його здійснення. Тому потрібно дати новій команді можливість здійснити свої нові ідеї, не заважаючи своєю присутністю, оскільки мої погляди на слідство в прокуратурі трохи інакші і не в моїх правилах виявляти багатовекторність у цій царині. Я вихованець старої прокурорської школи 80-х років і ніколи не зраджував принципи, закладені у моє становлення як слідчого моїми наставниками в той порядний, але, на жаль, далекий час.

Колись у середині 90-х років новопризначений генеральний прокурор, 60-літній Григорій Ворсінов запропонував мені — на той час 39-річному генералові — звільнити посаду заступника генерального прокурора України, а потім і посаду начальника Управління з розслідування особливо важливих справ Генпрокуратури України і в останньому випадку піти на пенсію за вислугою років, мотивуючи це тим, що він створює молоду команду в Генеральній прокуратурі. Мені — сорокалітній людині, тоді наймолодшому з керівників органів прокуратури в Україні, — складно було зрозуміти його логіку, тому я не погодився з останнім варіантом. Я одержав відповідну підтримку, після чого, залишившись у прокуратурі, зміг зробити багато корисного для Закону і держави. Зараз же, на відміну від подій того часу, дається взнаки втома, є проблеми зі здоров’ям, а тому необхідно трохи відпочити і відновити сили.

Якщо ж згодом мій досвід і фахові можливості знадобляться керівництву держави, я буду готовий виконувати доручені функції на тій ділянці, на якій вимагаються риси, властиві моєму стилю роботи.

Не перераховуватиму зробленого за роки праці в Генеральній прокуратурі — про це знають мої колеги в правоохоронних органах, а саме повагу професіоналів я ціную понад усе. Про виконану роботу можна розповідати довго й цікаво, але не в сьогоднішньому стислому інтерв’ю. Знають й інші інформовані люди, у тому числі з-поміж процесуальних опонентів — підслідні, їхні захисники, — а це сотні людей за роки незалежної України. І, я думаю, теж не з підлого боку. Неодмінний обов’язок слідчого — бути чистим перед Богом і людьми при вирішенні людських доль, не використовувати для досягнення праведних цілей негідні, тим більше злочинні засоби, і в цьому сенсі слідчі Генеральної прокуратури завжди були на висоті. Проте хотів би згадати, що практично майже всі широко відомі кримінальні справи в Україні за роки незалежності розслідувалися з моєю особистою участю або під моїм керівництвом. Це і справа відомого маніяка-вбивці Онопрієнка, справа братів-убивць Боротьбенків, справа колишнього керівника Чорноморського пароплавства Кудюкіна, справа керівників «Даміанабанку», справа відомого дипломата Коваля, справи про вбивства народних депутатів України Щербаня і Гетьмана, справи щодо батька і сина Агафонових, справа Лазаренка, справи щодо Тимошенко та інших керівників корпорації «ЄЕСУ», багато інших кримінальних справ.

Величезна, унікальна справа колишнього прем’єр-міністра України Лазаренка розслідувана очолюваним мною колективом слідчих майже повністю, а решту формальностей легко буде доробити новій команді. Стратегія і тактика розслідування цієї справи цілком спланована, а величезна аналітична робота з цієї справи, що проводилася щогодинно і щодня протягом чотирьох років, здійснена особисто мною і під моїм безпосереднім керівництвом. Нами знайдено й заарештовано в різних регіонах світу близько 275 млн. доларів США коштів Павла Лазаренка, добуто докази неправомірної діяльності його та низки інших осіб, подано органам юстиції інших держав достатні докази для притягнення його до судової відповідальності в цих країнах.

Американська справа проти Лазаренка побудована майже на 90% на доказах, добутих слідчими Генеральної прокуратури як в Україні, так і в багатьох інших країнах, і переданих колегам зі США, які потім ще раз своїми власними розслідуваннями підтвердили об’єктивність цих доказів.

Справа щодо Тимошенко та інших керівників корпорації «ЄЕСУ» також майже на фініші, що підтверджується підписаним мною в червні цього року представленням до Верховної Ради України про надання згоди на притягнення Ю.Тимошенко до кримінальної відповідальності. Під цим представленням слід змінити лише підпис. Ще четверо керівників «ЄЕСУ», які з 2001 року перебували «у бігах» і були оголошені Генпрокуратурою в розшук, затримані 1 червня в Туреччині на підставі документів, поданих Генеральною прокуратурою України, і внаслідок проведених під моїм керівництвом слідчо-пошукових заходів. Новому керівництву необхідно буде виконати лише формальності, пов’язані з екстрадицією чотирьох керівників «ЄЕСУ» з Туреччини до України на підставі підписаного мною клопотання про їх видачу і з одержанням згоди у Верховній Раді щодо Тимошенко.

Я пишаюся тим, що саме мені і моїм найближчим колегам довелося стати тими людьми, які своєю роботою в 1998—99 р. значною мірою не допустили приходу до державного керівництва через президентські вибори П.Лазаренка — людини, що обвинувачується в різних країнах не тільки в пограбуванні власного народу, отриманні хабарів в особливо великих розмірах з використанням високих державних посад, на яких він перебував, у посадових та інших злочинах. Окрім того, у результаті напруженої і філігранної роботи слідчих Генпрокуратури останнім часом він обгрунтовано обвинувачується в замовленні й організації убивств видатних діячів в Україні — народних депутатів України Євгена Щербаня та Вадима Гетьмана, підготовці вбивств не менш відомого народного депутата України Олександра Волкова, всім відомого в газовій сфері української економіки Ігоря Бакая. Гітлер, як ви знаєте, також прийшов до влади демократичним шляхом, і куди цей вибір привів Німеччину врешті-решт — усім добре відомо. На жаль, на його шляху до владного олімпу не знайшлося правильного поліцейського або прокурора — попри наявність усіх передумов для цього.

Я пишаюся тим, що в судовому процесі кримінальна справа проти виконавців цих мерзенних злодіянь розглядається рівно, виважено і на підставі закону, без закулісних інтриг і без яких-небудь ексцесів, що вже стали звичними в інших судових процесах навколо резонансних кримінальних справ.

Розкриття і розслідування цих злочинів — це теж безперечна заслуга очолюваного мною колективу, з якого, до слова, жоден працівник прокуратури не був відзначений державними нагородами. А слідчі працювали по 5— 7 років без відпусток, без розвантажувальних моціонів у Криму або Трускавці і не знають, що таке нормальний відпочинок.

Я не беруся самостійно оцінювати свій внесок в роботу слідчих органів прокуратури України — напевно, кожен із нас не може це зробити досить об’єктивно через властивий людській природі егоцентризм. Можливо, вам буде цікавою оцінка цієї роботи колегами з правоохоронних органів деяких країн, що традиційно стримані у своїх оцінках стану правоохоронної роботи в колишніх країнах СНД і в Україні зокрема. До речі, у зв’язку з виходом на пенсію я отримав багато листів від керівників різних правоохоронних структур, не тільки прокуратури, з низки країн, наприклад зі Швейцарії, Німеччини, Ізраїлю й інших.

Якщо говорити, як сприйняли мій вихід на пенсію причетні до розслідуваних справ особи, то про це мають бути інформовані ті, кому це належить знати за службою. Мені, зокрема, відомо, що дружина пана Лазаренка в Дніпропетровську дала з цього приводу бенкет довіреним особам, добачивши в цій рядовій події якийсь позитивний знак щодо майбутньої долі її чоловіка. Але вона помиляється.

Шкодую з приводу одного: що мені не довелося займатися розслідуванням відомих справ про вбивства Гонгадзе й Александрова, навколо яких так багато галасу і за якими свого часу генеральним прокурором Михайлом Олексійовичем Потебеньком були закріплені як керівники розслідування інші заступники генпрокурора. Дехто з них уже працює в новій команді нового генерального прокурора.

З жалем залишаю також чудовий колектив працівників прокуратури, який я досі вважаю своїм. Я впевнений у тому, що кадровий потенціал у Генеральній прокуратурі, попри всі кадрові зміни, залишається сильним і доведе до кінця справи, не завершені мною. Адже, за оцінкою вже нового генерального прокурора України Святослава Піскуна, готовність цих справ становить 97%. Я б оцінив їх готовність трохи скромніше — приблизно на 90%».