Міграційна служба: боротьба за підпорядкування - Право - dt.ua

Міграційна служба: боротьба за підпорядкування

12 вересня, 2008, 16:18 Роздрукувати Випуск №34, 12 вересня-19 вересня

Запланована на cерпень 8-ма Європейська конференція Ради Європи з проблем міграції, як і очікувалося, пройшла надзвичайно помпезно...

Запланована на cерпень 8-ма Європейська конференція Ради Європи з проблем міграції, як і очікувалося, пройшла надзвичайно помпезно. Проте її яскравий фасад не зміг приховати запекле відомче протистояння навколо проблеми створення в Україні єдиного органу з питань міграції. Ще б пак: протягом одного лише літа цього року Кабінет міністрів двічі (18 червня і 30 липня) видавав постанови про створення в структурі МВС Державного департаменту міграційної служби і двічі (21 липня і 14 серпня) глава держави своїми указами їх дію зупиняв.

Якщо відкинути другорядне, то основним каменем спотикання стали два моменти. Перший — передача до сфери управління МВС пунктів тимчасового розміщення біженців, котрі нині перебувають у структурі Державно­го комітету у справах національностей та релігій. Другий — передача до МВС регіональних органів міграційної служби, що також перебувають під крилом того ж самого Держкомнацрелігій.

Щодо першого моменту, то нині в Україні діє один пункт тим­часового розміщення біженців у Одеській області на 250 місць. У недалекій перспективі планується відкриття ще одного — на 50 місць — у місті Перечин Закарпатської області і лише будується щось подібне у Яготині Київ­ської області. Що ж до другого моменту, то загалом штат працівників регіональних органів міграційної служби становить 150 оди­ниць. Фінансові потоки на утримання персоналу та інфраструктури нібито й невеликі, тож ціна питання в іншому — в розподілі повноважень. Утім, щоби читачеві стала зрозумілою суть процесів, що відбуваються, варто дати їх статистичну картину.

Представники різних громадських організацій часто називають фантастичні дані про мільйони мігрантів, які прибувають в Україну зі Сходу, і мільйони українців, котрі нелегально працюють на Заході. Та оскільки ніхто з експертів, на котрих вони посилаються, насправді цих людей не рахував і брав цифри ледь не зі стелі, то вірити їм не можна. Хоч би якою неповною була офіційна статистика, але орієнтуватися слід саме на неї.

Вона ж свідчить про те, що на початок нинішнього року в Україні легально і постійно проживало 165 тисяч іноземців, кот­рим органами внутрішніх справ щорічно видається від 20 до 25 тисяч дозволів на імміграцію в Україну і посвідок на постійне проживання в ній. Приблизно стільки ж відповідними під­роз­ділами МВС видається й дозво­лів на виїзд громадян України на пос­тійне проживання за кордон.

Стати нелегальним мігрантом можна двома шляхами. Перший — незаконно перейти кордон України і залишитися в ній. Другий — перетнути кордон законним шляхом, як, скажімо, турист, котрому дозволено перебувати в країні терміном до 90 днів, але назад не повернутися і лишитися жити постійно.

Донедавна незаконне перетинання державного кордону було кримінально караним діянням, за яке можна було або сплатити від 850 гривень штрафу, або й дістати до п’яти років позбавлення волі. З 18 травня 2004 року ця стаття Кримінального кодексу була скасована, лишилася тільки стаття 332 — незаконне переправлення осіб через дер­жавний кордон, яка стосувалася організаторів злочину. Що ж до безпосередніх порушників, то для них замість скасованої кримінальної статті придумали іншу, більш м’яку. А саме — статтю 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) — «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України». Найбільше, що за це можуть «дати», це — 15 діб арешту. В минулому, наприклад, році за цією статтею було засуджено дев’ять тисяч осіб. З них — 3,7 тисячі спіймали прикордонники, решту — міліція.

Для тих, хто перетнув кордон України законно, але залишився в ній на термін більший, аніж було дозволено, діє інша —стаття 203 КУАП — «Порушення іноземцями та особами без громадян­ства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію». Стягнення за це ще менше — від 340 до 680 гри­вень штрафу. Таких порушників у 2007 році було 52 тисячі. Майже 49 тисяч з них затримала і доставила до суду міліція. Решту виявили й оштрафували без суду прикордон­ники, котрим закон доз­воляє це робити в тих випадках, коли в пункті пропуску через державний кордон під час перевірки докумен­тів було виявлено, наприклад, що термін дії візи для такого клієнта давно минув.

З усієї цієї маси людей: 9 тисяч плюс 52 тисячі, лише 13 тисяч були визнані нелегальними мігрантами. До речі, саме слово­спо­лучення «нелегальний мігрант» ви не знайдете в законах Ук­раїни. Його ввело у свою відомчу інст­рукцію (підзаконний акт) керівництво МВС, аби давати міліціонерам прості й зрозу­мілі команди щодо відловлення нелегалів. А про те, що робити із затрима­ними далі, сказано у статті 32 За­кону України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадян­ства», в якій йдеться про видворення за межі України. Ця процедура застосовується до тих, хто вчинив злочин або адміністративне правопорушення. Після відбуття покарання або виконання адміністративного стягнення таку особу можуть видворити за межі України, зокрема й примусово.

Згідно з тим же законом видворити можуть органи МВС, Державної прикордонної служби та СБУ. У 2007 році, наприклад, було видворено 12755 нелегальних мігрантів. З них 3949 — прикордонниками, і майже всі вони депортовані у добровільному порядку. Адже «клієнти», кот­рі трапляються цій службі, воліють не сперечатися з людьми в погонах, а мирно повернутися, звідки прийшли, аби випробувати щастя іншим разом. Тож основ­на маса видворених примусово, а це щорічно близько двох тисяч осіб, і вся, пов’язана з цим морока, лягає на плечі органів внутрішніх справ. Бо зробити це можна лише на підставі постанови адміністративного суду, куди мають звертатися працівники міліції. А для вивчення матеріалів потрібен не один день. Утім, віднедавна міліції у цьому плані стало трішечки легше: влітку у Чернігівській області був відкритий перший підпорядкований МВС України пункт тимчасового тримання нелегальних мігрантів на 240 місць. Незабаром заплановане відкриття приблизно такого ж за розмірами пункту у Волинській області.

А тепер про суть відомчого протистояння. Депортація нелегалів практично можлива лише після того як їх притягнуть до адміністративної відповідальності і зазвичай за згаданими нами статтями 203 та 204-1 КУАП. Але в кожній з них є виняток — чинність цих статтей не поширюється на випадки, якщо люди прибули в Україну з метою отримання притулку або набуття статусу біженця. А от біженцями у нас саме опікується Державний комітет у справах національностей та релігій.

Не можна сказати, що йому докучають геть усі нелегали. Минулого року туди звернулося 2155 іноземців. А кількість ухвалених цим відомством рішень про надання статусу біженця взагалі мізерне — аж 33! Решта заяв, як слід розуміти, у стадії розгляду. При цьому заявники, що їх подали, не можуть бути засудженими за незаконний перетин кордону чи порушення правил перебування в Україні. Що вони роблять, поки вирішується їхнє питання — невідомо. Відомо лишень, що єдиний в Україні діючий пункт тимчасового розміщення біженців має тільки 250 місць, та й той не повністю завантажений.

Проте річ навіть й не в цьому, а в тому, що правоохоронні органи мають серйозні претензії до керівництва Держкомнацрелігій, яке, на їх думку, надто вільно застосовує надані йому повноваження. Влітку, зокрема, надбанням громадськості стали два резонансні випадки, про які повідомила прес-служба Генеральної прокуратури України.

У першому Держкомітет незаконно надав статус біженця громадянинові Азербайджану, який у себе на батьківщині звинувачувався у вбивстві і був оголошений в міжнародний розшук. У зв’язку з цим ГПУ порушила кримінальну справу за зловживання владою. У другому випадку так само незаконно був наданий статус біженця громадянинові Росії Олегу Кузнецову, який обвинувачувався у шахрайстві в особливо великих розмірах і також перебував у розшуку. ГПУ опротестувала це рішення в окружному адміністративному суді Києва і зловмисника екстрадували. До засобів масової інформації просочилися відомості про те, що ціна питання у згаданих випадках сягала мільйонів.

Отож наскільки обгрунтованими з погляду всіх вимог закону були рішення уряду, належить вирішити Конституційному суду, до якого щодо цього питання звернувся президент України з конституційним поданням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво