Маємо честь? Луганська міліція подала в суд на журналістку, вважаючи її винною в падінні свого авторитету - Право - dt.ua

Маємо честь? Луганська міліція подала в суд на журналістку, вважаючи її винною в падінні свого авторитету

20 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 20 серпня-27 серпня

Жовтневий районний суд Луганська розпочав розгляд позову обласного УМВС до кореспондента популярної місцевої газети «ХХІ век» Наталі Максимець...

Жовтневий районний суд Луганська розпочав розгляд позову обласного УМВС до кореспондента популярної місцевої газети «ХХІ век» Наталі Максимець. Позивач стверджує, що журналістка своїми публікаціями «Смерть на трасі» і «Смерть на трасі-2» у лютому нинішнього року образила честь, гідність і ділову репутацію працівників слідчого відділу УМВС, а тому вимагає відшкодування морального збитку в розмірі п’яти тисяч гривень.

За що боролася, на те і напоролася

Наталя Максимець працює в луганських друкованих ЗМІ із середини 1996 року, по закінченні філфаку місцевого педінституту. За весь цей час змінила дві редакції — спочилої в бозі обласної «молодіжки» та незалежної газети «Ракурс»; нині більш як три роки обіймає посаду заступника головного редактора «ХХІ век» — видання, котре балансує (залежно від кон’юнктури регіонального політбомонду) між владою й опозицією. Проте це не заважає Наталі доводити власними матеріалами, що вона об’єктивний журналіст. Принциповою є і її позиція в питаннях висвітлення заслуг місцевих правоохоронців, яку вона демонструє з початку своєї журналістської діяльності. Усього ж її перу належить більш як 200 журналістських матеріалів про роботу нашої доблесної міліції, де, так скажемо, позитивних статей — переважна більшість.

Лютневі публікації Максимець були присвячені оприлюдненню тих фактів, що прозвучали під час проведеної в стінах її рідної редакції прес-конференції «Корупція в ДАІ», організованої відомим правозахисником Миколою Козирєвим, головою Луганського обласного громадського комітету захисту конституційних прав громадян. Він запросив на зустріч із регіональними журналістами тих, хто безпосередньо зіткнувся з прикладами недотримання норм українського законодавства при розслідуванні дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Цьому заходові передували звернення самих громадян у редакцію «ХХІ век», до самої Максимець із ксерокопіями документів, серед яких були накази про винесення доган слідчим за тяганину при розслідуванні справ щодо скоєних ДТП і рішення Луганського апеляційного суду з приводу визнання претензій потерпілих до слідства правомірними.

5 лютого, а саме того дня відбулася згадувана вище прес-конференція, на суд луганських журналістів було представлено кілька сумних історій: про загибель Інни Маркової, Євгена Потєєва, Олега Лисенка; розповідь луганчанина Юрія Чикіна про те, як під колесами автомобіля наприкінці 1999 року опинилася його дружина і двоє дітей. Сини пробули в лікарні понад півроку, дружина більше ніколи не підніметься з ліжка, ставши інвалідом першої групи. Справу проти винуватця ДТП незабаром було закрито слідчим через те, що, як зазначено в постанові, «водій не мав у своєму розпорядженні технічної можливості запобігти наїзду на пішоходів екстремальним гальмуванням». Але Чикін оскаржив дане рішення в прокуратурі, справу повернули на дослідування, просування якого так і не відбулося за весь минулий із моменту ДТП час.

Житель області Олег Лисенко загинув навесні 2001 року. Причиною стало не алкогольне сп’яніння постраждалого пішохода (довідка про це є в матеріалах розслідування), а провина водія, котрий їхав на перехресті зі швидкістю більш як 100 км/год., що доводить характер отриманих у результаті каліцтв. Рідний брат загиблого продемонстрував представникам ЗМІ документ, де чорним по білому написано, що при огляді тіла медики не виявили присутності парів алкоголю. Тривала боротьба за відновлення справедливості й у цьому разі не принесла ніяких результатів.

На прес-конференції неодноразово звучали заяви родичів постраждалих про те, що слідчі традиційно не ставлять прямих запитань про міру провини водія, а роблять упор на пункти Правил дорожнього руху, котрі порушили постраждалі пішоходи. Тому ця видима закономірність і дала учасникам заходу непрямий привід говорити про корупцію в органах досудового розслідування. Рефреном пройшла думка про те, що причиною подібних «розслідувань» є елементарний хабар, називалася навіть такса — від 2,5 до 5 тис. доларів.

«Слідчий, отримавши хабар, напевно чималу її частину заносить у вищі кабінети і починає чесно відпрацьовувати гроші. Ефективність його роботи оцінюється не тільки кількістю розкритих злочинів чи закритих справ, а й сумами, занесеними шефу. Це не таємниця, але й довести одержання хабара практично нереально», — напише Наталя Максимець у своїй статті за підсумками прес-конференції в №6 (364) за 2004 рік. Тут же автор закликає тих, хто більше не в силах домагатися справедливості самотужки, об’єднатися і телефон редакції...

Деякі особливості роботи правоохоронців

Про волаючі методи роботи луганської міліції з громадянами «Дзеркало тижня» пише з початку 1999 року, із моменту оприлюднення подробиць справи про убивство гендиректора підприємства «Укрвуглеекологія» Юрія Заскалька. Тоді місцеві правоохоронці, намагаючись у триденний строк розкрити цю резонансну справу, затримали водія загиблого Анатолія Жовтана й в умовах слідчого ізолятора намагалися «вибити» у нього визнання у скоєнні вбивства свого керівника. У ніч із 27 на 28 листопада 1998 року троє офіцерів міліції Ленінського райвідділу Луганська — Олег Сербин, Костянтин Киянський і Роман Ущеповський постаралися на славу, застосовуючи до затриманого ряд витончених і загальновідомих прийомів. Внаслідок чого Жовтан одержав струс мозку, переломи кількох ребер і опущення нирки. Постраждалий звернувся в усі можливі інстанції по допомогу, у результаті чого навесні 2001 року трьом кривдникам у погонах Ленінський райсуд виніс покарання у вигляді ув’язнення строком від 3 до 5 років із відшкодуванням завданого збитку. Тоді слухання у кримінальних справах проти міліціонерів набули широкого резонансу. Однак громадськість вирішила, що на цих правоохоронців просто «перевели стрілки», так і не з’ясувавши, хто ж саме з начальства давав наказ «прискорити» розкриття справи Заскалька. Стосовно двох засуджених міліціонерів вирок суду так і не набрав сили через зникнення останніх. Вони досі перебувають у розшуку, але, як вважають поінформовані джерела в самих правоохоронних органах, вони нікуди й не думали зникати...

Зовсім недавно, на початку 2004-го обласний центр знову потрясла надзвичайна звістка про незаконні «діяння» доблесних стражів правопорядку, котрі зобов’язані «служити народу України». Таких історій у майже півмільйонному місті відбувається значно більше, але далеко не всі з них стають надбанням гласності. Тут же був інший випадок: постраждав відомий у місті лікар, який повернув здоров’я тисячам хворих, а його дружина, директор престижної школи, прямо звернулася по допомогу до самого губернатора Олександра Єфремова. Якби не це звернення, то невідомо — чи вживали б узагалі заходів реагування на черговий випадок міліцейських бешкетувань.

Не на того нарвалися

…Того пізнього січневого вечора Анатолій Іванович (ім’я змінено) повертався додому після важкої зміни в рідній лікарні. На вулиці було до десяти градусів морозу, залишалося подолати якісь пару сотень метрів на шляху до будинку, що розташувався поруч із будинком обласного УМВС. Звичні ліхтарі чомусь не горіли, і Анатолій Іванович буквально навпомацки пробирався по слизькій дорозі. У напівтемряві виникли кілька постатей, що невиразно вимовили: «Де живеш?» Лікар не встиг відповісти, як сильний удар звалив його з ніг, у кишеню полізли міцні руки. Природна реакція Анатолія Івановича: «Що ви робите?» — викликала лише сплеск люті і в обличчя бризнули з газового балончика.

Його били ногами, якимось металевим предметом. Витягли з кишень гроші, а після наділи наручники. Тоді Анатолій Іванович нарешті зрозумів, що має справу не з бандитами, а саме з тими, хто покликаний захищати від них. Назвав своє прізвище, місце роботи і посаду, але у відповідь одержав ще одну порцію сльозогінного газу в обличчя. Працівники патрульно-постової служби (ППС) кинули тіло далеко не молодої людини на підлогу службового автомобіля і їздили по місту близько двох годин. Коли приїхали в сумно відомий Ленінський РВВС, колеги зауважили, що ті «переборщили», викликавши бригаду «швидкої допомоги». Першу медичну допомогу було надано, лікар «швидкої» впізнав відомого в Луганську лікаря і вирішив почекати, щоб на цій же машині доставити постраждалого в чергову лікарню.

Однак охоронці порядку запропонували Анатолію Івановичу в обмін на госпіталізацію (діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку) власноручно написати фактично самообмову — заяву про те, що зухвало порушував громадський порядок. Грошей йому не віддали, не вибачилися. Він підписав запропоноване і був доставлений у лікарню. Спеціалісти сказали: без тривалого лікування і звільнення від роботи не обійтися.

Додому повернувся далеко за північ, розповів про пригоду дружині, удвох вирішили відразу ж звернутися в розташовану неподалік від їхнього будинку вищу інстанцію з письмовою заявою. О третій годині ночі він прийшов на прийом до чергового по міському управлінню, де був підданий масованій психологічній обробці. Після неї наш правдошукач був готовий на все, і незабаром під диктовку офіцерів написав, що претензій до працівників міліції не має. Більше того, вони вилучили довідку з лікарні і зажадали дописати в заяві, що травми отримані по дорозі додому. Але Анатолій Іванович на хитрість міліціонерів відповів своєю: написав необхідну заяву геть абсурдним стилем, чергуючи великі та друковані літери...

Потім були 23 дні, проведені на лікарняному ліжку. У справу втрутився (слід гадати, отримавши згори вказівку розібратися) начальник УМВС України в Луганській області Станіслав Крижановський. Результатом службових розбірок стало звільнення двох працівників ППС. Їхні дії були визнані незаконними, а справи передані в прокуратуру.

«Если кто-то кое-где у нас порой…»

Сьогодні луганська міліція в особі начальника слідчого управління УМВС України в Луганській області Олександра Сумцова «інкримінує» Наталі Максимець порушення статей 11, 23, 277, 299 Цивільного кодексу і статей 4, 5 Цивільно-процесуального. Журналістку обвинувачують в образі честі та гідності відомства і вимагають спростування неправдивої інформації. Позивач вважає, що в лютневих матеріалах кореспондент «має на меті викликати гнів і обурення населення стосовно працівників слідства».

Дуже цікавою є участь у справі «луганська міліція проти журналістки Максимець» начальника Центру у зв’язках із громадськістю обласної міліції Тетяни Савченко.

Одне засідання у цій цивільній справі уже відбулося, суддя Сліпченко опитала сторони по суті позову, не побачивши поки предмета спору. 27 серпня вона запрошує представників позивача і відповідача «полюбовно» вирішити це питання.

У середині червня Луганщину відвідав міністр Микола Білоконь, де з приводу роботи луганської міліції в цілому відгукнувся так: «Тут взаємодія органів влади та міліції — приклад для інших регіонів країни». «Добре працюєте — поточного року вичерпали квоту по полковниках п’яти областей!» — підсумував головний міліціонер країни...

Недавно на пост глави міліції Луганська міністр призначив Анатолія Коренєва, у минулому керівника правоохоронців Слов’яносербського району, на території якого вже не один рік «ховається» від покарання один із засуджених міліціонерів у справі Жовтана. А ви про авторитет…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво