Кого гріє олійно-нафтове покривало, або Штрихи до портрета борців за екологію

Президент країни не перестає повторювати про необхідність проведення економічних реформ, які мають бути спрямовані на створення в Україні комфортних умов для ведення бізнесу. Однак корупція, хабарництво і державний рекет несумісні зі сприятливим бізнес-кліматом. Система поборів, як і раніше, вмонтована у владу і по вертикалі, і по горизонталі. Її оберігають "крышующие", опікують "смотрящие", на неї працюють суди і прокуратура. Все це зводить нанівець задекларовані реформи, у тому числі й у портовій галузі.

Однак ітиметься не про триваюче здирництво митників, а про побори екологічних інспекторів, які мають свої пости в портах. Їхня турбота про чистоту моря - точно такий само стоп-кран на шляху вантажопотоків, як і боротьба з контрабандою. Відмінність лише в тому, що митне свавілля б'є по вантажовласниках, перевізниках та експедиторах. А екологічне - по судновласниках і портовому бізнесу. Перших "розводять на гроші", і капітани змушені платити, щоб уникнути простою судна, яке дорого обходиться. А з другим намагаються вибудовувати відносини на довгостроковій основі. Не раз доводилося чути від власників перевалочних комплексів, що екологи зверталися до них з недвозначними пропозиціями про "дружбу і співробітництво". Ви, мовляв, нам - долар з тонни вантажу, або півдолара, ну хоча б 30 або 20 центів, а ми вам - життя без головного болю. Ті, хто відштовхнув простягнену "дружню руку", дотепер відчувають на собі пильну увагу перевіряльників, які за зручної нагоди готові пред'явити рахунок на кругленьку суму. Аби був привід.

Розвід на гроші: хочу - дозволю, хочу - ні

Технологія вимагання, а саме так називають її судновласники, шліфувалася роками. Екологічні інспектори могли вільно підніматися на борт судна, коли їм заманеться, і вимагати документи, не передбачені міжнародними нормами. Приміром, екологічну декларацію, де вписаний пункт "дозволити скидання ізольованого баласту". Існують побори за стічні води, за радіологічний контроль, але вимагання, пов'язані з баластом, викликають найбільший резонанс.

Пояснимо. Судна в українські порти заходять переважно без вантажу, тому з метою безпеки мореплавання і для їхньої стійкості в спеціальні ізольовані танки накачують чисту забортну воду. Її набирають у відкритому морі, а коли судно стає під навантаження, цю воду скидають в акваторію порту. Це частина технологічного процесу, без якого вантажні операції неможливі. У Міжнародній конвенції із запобігання забруднення з суден (МАРПОЛ 73/78), до якої приєдналася і Україна, чітко сказано: ізольований баласт контролю на наявність забруднюючих речовин не підлягає, тільки на патогенну флору, але його проводить СЕС у випадку, якщо судна прийшли з басейну іншого океану.

Словом, на скидання баласту дозволи не потрібні. Наша ж екологічна служба створила на забороні цілий бізнес. А точніше, на маніпуляціях із гранично допустимими концентраціями (ГДК) забруднюючих речовин, які містяться в баласті. Вся хитрість у тому, що в Україні прийнято вкрай жорсткі норми з якості баластових вод. Вони навіть вищі, ніж для питної води. Тому хімічний аналіз морської води, набраної у відкритому морі, завжди покаже перевищення. Як жартують портовики, ці норми прийнято для того, щоб розбавляти брудну воду в наших акваторіях. Якби ж то!

На прес-конференції торік голова Асоціації крюїнгових агентств України Анатолій Задорожний повідомив, що за кожну скинуту тонну ізольованого баласту екологічні інспектори вимагають долар. А щоб перевезти 50 тис. тонн вантажу, необхідно 10 тис. тонн баласту. "Можете уявити, які суми заробляє екологічна служба. Мільйони", - констатував А.Задорожний. Тож норми ГДК жодного стосунку до турботи про екологію не мають.

Екологічні побори в українських портах обурили навіть африканців. Представництво Ліберії в Міжнародній морській організації (IMO) у 2011 р. виступило із заявою, яка була направлена в МЗС України. Було названо і суми поборів. Тільки за один дозвіл на скидання баласту капітан одного із суден заплатив у Миколаївському порту 1750 дол.

Після цього скандалу в Кабміні розглянули проблему і прийняли дві постанови. У результаті екологів виключили зі складу комісії на прихід судна. Однак екологічне лобі намагається повернути все на круги своя. Ще восени минулого року в Мінприроди розробили новий порядок екологічного і радіологічного контролю в портах. Узгодження він не пройшов - ініціативу міністерства не підтримав Держкомпідприємництва. Та екологи продовжують відстоювати свою порочну практику, яка, зауважимо ще раз, іде врозріз із загальноприйнятими світовими нормами. У зв'язку з цим Інститут держави і права ім. В.Корецького Національної академії наук України проаналізував національне законодавство та міжнародне право і підготував висновок для нетямущих. Експерти зазначили: ізольований баласт не підлягає контролю, а його скидання не забороняється і не обмежується.

Проте екологи наприкінці минулого року у свою чергову пастку заманили судно найбільшої світової компанії Maersk Tankers France SAS, що зайшло в Миколаївський порт під навантаження рослинною олією. Не дочекавшись результатів лабораторних аналізів, капітан скинув ізольований баласт. У підсумку після завершення навантажувальних робіт французам заборонили залишати порт. Майже тиждень судно простояло біля причалу, чекаючи дозволу, і змогло піти лише після втручання посла Франції в Україні. Зверніть увагу: штраф за забруднення акваторії, який ніяк не могли порахувати екологи, становив "аж" 800 дол., а збитки від простою танкера потягнули на 190 тис. дол. Після цього інциденту французька компанія рекомендувала своїм менеджерам виключити за можливості захід суден в українські порти.

На цьому прикладі видно не лише те, як Україна "опускає" свій імідж, а й які збитки очікують судновласників, що грають не за правилами екологів.

"Великі компанії можуть собі дозволити приймати такі рішення, - говорить керівник групи компаній "Трансшип", віце-президент Міжнародної асоціації судновласників Чорноморсько-Азовського басейну Андрій Іванов. - Але дрібні судновласники змушені погоджуватися на ті умови, які їм диктують наші інспектори".

Сам Іванов саме з тих українських судновласників, які відмовляються давати екологам хабара і протистоять екологічному свавіллю, захищаючи свої права в судах. Два теплоходи його компанії теж були оштрафовані за скидання ізольованого баласту. І не тільки. У його офісі за участі "Беркута" влаштовували "маски-шоу". На нього самого заводили кримінальні справи. Але він не тільки продовжує судитися з Держінспекцією з охорони екології навколишнього середовища північно-західного регіону Чорного моря, а й через ЗМІ дає поради капітанам, як не потрапити в їхню грошову пастку. Технологію "розводу на бабки", захищаючи свій бізнес, він вивчив досконало.

"Вся сіль у махінаціях з відбиранням проб і нормативами за забруднюючими речовинами, - говорить А.Іванов. - Тому аналіз чистої забортної води завжди покаже перевищення ГДК за зваженими речовинами, такими, як мул, пісок і глина. По суті, безпечними для акваторії. Річ і тім, що судна, крім танкерів (про них не йдеться), не обладнані системами для відбору проб баласту. Тому екологи беруть воду з насоса. А такий відбір дає змазану картину. У судах це було доведено. Але найпримітніше, що в Україні відсутній норматив ГДК за зваженими речовинами. Його встановили самі екологи. Вони беруть за основу середні фонові показники по акваторії. І тут у них та сама "хімія". Незалежно від погоди і пори року, концентрація мулу, піску і глини в портах одна й та сама - 2,0 мг/л. Це теж видно із судових матеріалів. Хоча бути такого не може. Це дуже мало. Навіть у питній воді під час паводка цих речовин учетверо більше. І це допускається нормативами. Тож хімічний аналіз баласту завжди покаже перевищення по забруднюючих речовинах. А штрафні санкції щодо них найвищі. Тому морські агенти, котрі, як правило, перебувають у змові з екологами, заздалегідь радять капітану не чекати результатів аналізу, а з допомогою кешу "недорого" вирішити питання. І багато хто погоджується. Адже розмір збитку від скидання баласту може виражатися п'ятизначними цифрами в доларах. До того ж в очікуванні лабораторних аналізів доведеться заплатити за простій судна ще більшу суму".

За словами Андрія Іванова, великі світові компанії, які вкладають величезні кошти в екологію, в оснащення своїх суден сучасними системами, відмовляються розуміти логіку наших чиновників. І обходять Україну десятою дорогою. А ті, хто змушений заходити в наші порти, свої ризики компенсують за рахунок підвищення ставки фрахту. Це плюс 2–
3 дол. на кожній тонні. Зрозуміло, що це веде до падіння обсягів транзиту і зниження конкурентоспроможності нашого експорту на світових ринках.

Загалом, те, що бачить увесь світ, не хоче помічати наша влада. Хоча йдеться не про поодинокі випадки. Мова про систему, на варті якої стоять прокуратура і суди. Причому це видно не тільки на прикладах з ізольованим баластом. Випадок, що трапився в Іллічівському порту, демонструє ті самі підходи.

Труба діло:
хочу - збільшу збиток,
а хочу - зменшу

Під час навантаження теплохода "Албо" стався розлив соняшникової олії. Хтось у трубі просвердлив отвір і вирішив у такий спосіб "доїти" маслопровід. На щастя, акваторія була вкрита кригою, тому олія у воду не потрапила. Витекла незначна її кількість, яку зібрали вручну, тож збитків було завдано не навколишньому середовищу, а, швидше, майну. Звісно, на місце події викликали міліцію, але правоохоронці відмовилися порушувати кримінальну справу і шукати зловмисників через нібито копійчану справу. Зате екологи впаяли по повній програмі - тому, хто постраждав.

Розлив олії відбувся на території порту, навантаженням займалися працівники порту, акт про розлив підписували теж вони, але претензію екологи виставили СП "Рісоіл Термінал", власнику труби. Це підприємство спільно зі швейцарською компанією Risoil S.A. володіє в Іллічівську найбільшим на Чорному морі комплексом з перевалки олії. Отож у них з екологами тісна "дружба і співробітництво" не заладилися від самого початку. З розповідей співробітників компанії, вони не раз одержували від інспекції надумані претензії, які керівництво відхиляло через суд. Тому тільки-но трапився зручний випадок, екологи пред'явили їм рахунок. Навіть не стали виставляти претензію, а вирушили прямо до суду, заглянувши перед цим до стражів закону.

Позов подала Одеська міжрайонна природоохоронна прокуратура від імені екоінспекції північно-західного регіону Чорного моря, яка оцінила завданий навколишньому середовищу збиток у 409 тис. грн. Сума немаленька як для шкоди, якої, по суті, не було, а для компанії - просто обурливо несправедлива. До того ж для її стягнення прокуратура вимагала накласти арешт на майно і рахунки компанії. Щоправда, суд цю вимогу відхилив одразу, а що стосується суми, то велів стягнути в повному обсязі.

"Наша компанія не ворог навколишньому середовищу, - говорить директор СП "Рісоіл Термінал" Мераб Долідзе. - Ми витратили чималі гроші, щоб наш комплекс відповідав усім вимогам природоохоронного законодавства, і не проти відшкодування збитків. Але інспекція навіть не намагалася їх порахувати, а грубо прикинула і виставила рахунок, хоча нашої провини в розливі олії немає. Навпаки, ми теж постраждала сторона. Але виявилося, що розмір збитків, завданих нашому майну, надто малий, щоб порушувати кримінальну справу. Подумаєш, якась там труба! Зате при підрахунку шкоди навколишньому середовищу наш маслопровід став об'єктом підвищеної небезпеки, що теж вплинуло на суму претензії. Та найголовніше, і всі це знають, що олія в море не потрапила. Це показав лабораторний аналіз проб води, проведений самими екологами. Її не так багато витекло, але скільки, екологи не встановлювали. Зібрану олію зважували без нас, разом зі снігом, льодом і тарою - двома бочками. У підсумку вийшло трохи більше 60 кг. Але найбільше обурює, що нерафіновану соняшникову олію екологи зарахували до небезпечних токсичних речовин і при розрахунку збитків застосували один із найвищих коефіцієнтів - 500. Якби замість продукту, який ми всі з вами вживаємо, пролилася нафта в такій самій кількості, то збиток становив би всього 16 тис. грн. Дії екологів інакше, як рекетом, я вважаю, назвати не можна".

У результаті СП "Рісоіл Термінал" теж звернулося до суду з проханням визнати розрахунки інспекції протиправними. Та, на жаль, як і у випадку з баластовими водами, суд не помітив відвертих маніпуляцій з ГДК.

Справа в тому, що показників гранично допустимої концентрації соняшникової олії у воді не існує. Тому інспекція, керуючись методикою розрахунку шкоди, затвердженою Мінприроди у 2009 р., застосувала норму для забруднюючих речовин, для яких ГДК не встановлена. Однак "немає" і "не встановлена" - це дві великі різниці. Під "не встановлена" підпадають токсичні речовини, шкода від яких недостатньо вивчена, тому методика велить застосовувати високий показник небезпеки 500. А під "немає" розуміють харчові продукти, для яких ГДК - нульова. Екологи вочевидь перегнули палицю, поставивши сертифікований харчовий продукт на один рівень з нікелем, миш'яком і нафталіном. У результаті соняшникова олія виявилася токсичнішою від нафти у 25 разів. Це по-перше.

По-друге, формула розрахунку збитків передбачає використання забруднюючої речовини в чистому вигляді, а не разом із водою і льодом, як у випадку з олією. І по-третє, збитку без шкоди не буває, а її екологи не довели. Соняшникова олія при потраплянні у воду може призвести до порушення кисневого режиму водойми лише у разі масштабних розливів і утворення плівки.

Такі висновки фахівців. СП "Рісоіл Термінал", щоб підтвердити абсурдність розрахунків, надало суду висновки чотирьох державних інститутів - Українського наукового центру екології моря, Одеського центру Південного НДІ морського рибного господарства та океанографії, Інституту екогігієни і токсикології та Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України. Але їхні експертні висновки ні суддя Господарського суду Одеської області Юлія Мостепаненко, ні колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду під головуванням Тамари Величко до уваги не взяли. Хоча у своїх рішеннях зазначили, що всебічно та об'єктивно розглянули всі обставини справи. Але чомусь їхні внутрішні переконання, за якими вони оцінювали докази, веліли їм закрити очі на всі аргументи, крім доводів інспекції, що повторювала одне: факт розливу - доведений.

Авторові цих рядків не вдалося одержати коментарів начальника Державної інспекції з охорони екології навколишнього середовища північно-західного регіону Чорного моря Сергія Лихачова з приводу підходів його служби до проблеми баластових вод та у випадку із соняшниковою олією. Не виявив бажання, як пояснили його підлеглі. Хоча проблеми, з якими зіштовхуються судновласники і портовий бізнес, є потужним гальмом на шляху реформ. Тим більше сьогодні, коли уряд взявся за проведення масштабних перетворень у портовій галузі і сподівається на прихід великого іноземного капіталу. Що ж стосується захисту природи, то варто згадати останній випадок з розливом нафти у Чорному морі, щоб зрозуміти справжню турботу інспекції про чистоту наших вод.

Нагадаємо, у районі Старостамбульського гирла р. Дунай затонув теплохід "Микола Бауман", у результаті чого утворився довгий нафтовий шлейф. Отож розливу ніхто не ліквідовував. Виявилося, що нема кому і нема чим. Вражає не стільки нездатність влади оперативно усунути наслідки аварії, скільки цинічні заяви чиновників від екології, що брудна пляма розсмокчеться сама по собі. Мабуть, кращого штриха до портрета чиновника-еколога і не знайти.