Клієнт купує диплом, якщо вчитися облом

Вже майже місяць, як ГУБОЗ МВС України перевіряє наявність дипломів про вищу освіту в керівників центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Поштовхом до запровадження такого «чистилища» став інцидент з уже колишнім заступником голови СБУ Андрієм Кислинським, якого указом президента звільнили з посади через використання фальсифікованого документа про вищу освіту. Тема липових дипломів актуальна не тільки для України. Приміром, у Чехії спалахнув скандал довкола правничого факультету Пльзенського університету. У правоохоронців є підозри, що правники-теоретики штампували дипломи цього вишу тим, хто ніколи там не навчався, або отримав їх за скороченою, однак нелегальною, річною програмою. У повідомленнях про «здобувачів» освіти такого штибу з’явилися прізвища відомих політиків, зокрема екс-прем’єра Станіслава Ґросса. Як і в Україні, в Чехії вдалися до кампанії перевірок, але замість держслужбовців там «трусять» університети.

Публічна людина має бути прозора, як джерельна вода

Звісно, окреслена тема гаряче обговорюється суспільством, адже безпосередньо торкається аспектів соціальної справедливості, і тут справа навіть не у передвиборному періоді чи чорному (сірому, білому або іншоколірному) піарі. Так уже склалося, що про бізнес на продаванні дипломів, водійських прав, будь-яких посвідчень знають мало не мільйони українців. Не секрет (хоч нам і соромно за земляків), що є сотні охочих за певну суму стати розумнішими, освіченішими, а відтак і амбіційнішими щодо власних життєвих перспектив. Але найбільше впадають в око інциденти з людьми відомими, обтяженими владними повноваженнями, словом, тими, хто все це здобув («заробив» — писати якось незручно) нечесно. Можливо, вони люди й не злостиві, і навіть розумні, а просто стали жертвами обставин і чиїхось настійливих порад. Можливо…

Можливо, неправі були перевіряльники, які кілька років тому переконували себе, громадськість і одного з колишніх міністрів, що таки потрібно підтвердити або спростувати інформацію про його нібито фальшивий диплом. Реакція останнього виявилася нервовою і не дуже толерантною навіть до ЗМІ, які не звинувачували, а просто висували припущення, бо мали право, оскільки публічна людина повинна бути для народу в цьому сенсі прозора, як джерельна вода. Знервованість чиновника лише збурює цікавість і посилює підозри. Так уже влаштовані сьогодні правила медійної гри. І в дечому вони справедливі.

Але мета нашого матеріалу поговорити про інші правила — правила і можливості викриття «дипломованих» підпільників і повсюдного убезпечення від фальшивих фахівців. Починаючи від лікаря і вчителя, закінчуючи водієм і столяром. Головною проблемою тут є складність доведення складу злочину — а саме виготовлення або використання фальшивих документів про освіту. Відповідна стаття українського Кримінального кодексу (358) є доволі м’якою щодо тих, хто підробляє всілякі бланки, документи й печатки або збуває їх, — максимум, що їм «світить», і то за умови доведення діяльності кримінальної групи, п’ятирічне позбавлення або обмеження волі. Використання ж свідомо клонованих «гербоносних» папірців загрожує їхньому власникові штрафом до 50 «мінімумів», шестимісячним арештом або обмеженням волі. Українські ж реалії говорять (про це в кодексах не пишуть), що фігурант зазначеного кримінального розслідування (залежно від соціального статусу і займаного в табелі про ранги щаблю) має бути готовий до будь-яких несподіванок — від нагінки в роботодавця і безробіття до запрошень на ток-шоу й численних запитань на інтерв’ю з єдиним підтекстом: «а як це ви, пане посадовцю, до такого докотилися?» і «почому дипломчик?».

Свіжоспечені дипломи висилають поштою

Один із співробітників ГУБОЗ МВС, який донедавна розробляв одну зі столичних «підпільних фабрик держзнака», але не побажав назватися, розповів нам про угруповання «малювальників дипломів», які орудують у столиці. За оперативними даними, в Києві нині діють близько п’яти серйозних кримінальних груп, які займаються виготовленням і збутом фальшивих документів, зокрема державних актів на земельні ділянки, довіреностей і дипломів про освіту. Вони можуть виготовити документ про закінчення будь-якого навчального закладу не лише України, а й країн СНД, Європи, США (а також «поховати», «воскресити», «народити», «злучити-розлучити» будь-кого). Причому якщо замовник готовий витратити чималі кошти, можна за певну плату «закінчити» виш, приміром, у 1980 році й отримати на руки тогочасний зразок диплома. За підвищений гонорар спільники добродійників у ВНЗ вносять прізвище здобувача жаданої «кірочки» у відповідні архіви та бази даних інститутів. Як стверджує співрозмовник, лиходії з допомогою хакерів навіть зламують веб-сайти, де зберігається інформація про справжні дипломи, і вносять в неї потрібні замовникові зміни.

На різних сайтах (зазвичай зареєстрованих за кордоном), в рекламно-інформаційних виданнях спритники розміщують свої оголошення і часто безсоромно закликають народ звертатися до них по свіжоспечені бакалаврські й магістерські звання. Замовляти можна віртуально — заповнивши на відповідній інтернет-сторінці (деякі сайти існують по кілька років) заявку або надіславши її електронною поштою з будь-якого міста України. Гроші за виконання зазвичай надсилаються на вказаний розрахунковий рахунок. Шматок пластику з голограмами й іншими елементами захисту, який свідчить, що кращі літа вашої юності минули у відомому київському виші, обійдеться приблизно в тисячу доларів. Хоча вартість «виробів» найвищого ґатунку деколи сягає вдесятеро більших значень (це якщо хто замахнеться на Гарвард, Кембридж чи МДУ). Якщо чиїсь забаганки не вимагають застосування високих технологій і клієнт бажає отримати картонно-паперовий варіант сучасних ламінованих посвідок про рівень знань, який був у ходу в часи молодості замовника, вартість послуги може обмежитися п’ятьма «франклінами». Зазвичай здобувач або зустрічається з кур’єром, який доставляє замовлення, або забирає посилку на залізничному вокзалі у провідника, або ж (що безпечніше як для злочинців, так і клієнта, який не хоче зайвої ідентифікації) отримує її поштою. Звісно, немає урочистої атмосфери, квітів, схвильованих однокурсників, спалахів фотокамер, а замість рукостискань і вітань від декана — за поштовим віконечком стомлена від щоденної рутини пані. Але відсутність цих емоцій компенсується (за умови подальшого уникнення викриття) посадами в бізнесових структурах, органах державної влади, самоуправління і навіть у судах і правоохоронній системі, що і є головною метою несправжніх студентів.

Обізнані люди кажуть, що на схемах продукування підроблених дипломів однозначно зав’язані державні підприємства, ліцензійні фірми, які діють у цій сфері, та навчальні заклади. Прибуток від оборудок просто шалений. Адже якщо порівняти можливу собівартість «липи» (за кошторисом ДП «Державний центр прикладних інформаційних технологій», вартість друку диплома про вищу освіту молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра — 35,04 грн.; диплома спеціаліста про перепідготовку з присвоєнням кваліфікації, а також бакалавра (магістра) для іноземних громадян, які закінчили український виш, — 18,00 грн.; додатка до диплома — 0,96 грн.) з тарифами підпільників, коментувати вже нічого. Витратні матеріали, обладнання і «купівля» потрібних людей при посадах окупляться сторицею.

Постраждалий теж шахрай

Рік тому в Києві після оперативної закупки було викрито одну з «підпільних фабрик держзнака». Вдома в одного з цеховиків на Совських ставках знайшли верстат промислового зразка для виробництва бланків документів. Він був настільки великий, що господареві, аби встановити машину, довелося розбирати, а потім мурувати стіну. Зокрема, тут виготовляли додатки до дипломів, дипломи старого зразка. Тоді вдалося затримати трьох підозрюваних, хоча, зрозуміло, що кількість залучених до оборудки осіб була значно більша. В них виявили і базу даних і зразків дипломів — просто шикарна колекція! До справи ділки підходили не лише з розмахом, а й із неабиякою відповідальністю. Вони відстежували всі зміни у стандартах оформлення документів у сфері освіти, старалися мати своїх людей як в українських навчальних закладах, так і за кордоном.

Дехто з них був справжнім засланим козачком. Наприклад, посадовці могли розглядати запити правоохоронців щодо справжності тих чи інших дипломів. Зрозуміло, що «козачки» або робили все для легалізації «кірочки», або просто надсилали відповідь про її легітимність. Мало того, в шахраїв знайшли більш як сотню підроблених печаток, зокрема міліцейських райуправлінь столиці і судів (робили шляхом сканування і подальшого виливання силіконових форм). Зрештою з усієї групи вину на себе взяв один фігурант, який у суді відбувся умовним покаранням. Це при тому, що всі лиходії вже мали судимості за підроблення документів або шахрайство.

Проблема серйозна, зумовлена тим, що покарання є неадекватним реальній шкоді, якої завдає така роздача «фальшивого розуму» в Україні, зокрема, авторитету системи національної освіти, нашій вищій школі, іміджу державного службовця. Молодь дедалі більше утверджується в думці, що освітньо-кваліфікаційний рівень — то звичайна формальність, яку можна оминути, вийшовши на потрібних людей. Мовляв, навіщо кілька років «парити» собі мізки та ще й викласти за навчання не одну тисячу доларів, коли можна відстібнути певну суму доброзичливцю й одразу потрапити до сонму магістрів. Ризик є, але, як відомо, того, хто п’є шампанське, вже можна підозрювати у гріху.

Сищики зазначають, що документувати згадані афери не так уже й складно, але такої практики, особливо судової, ще замало. Попри теоретичну легкість викриття згаданого вище штампувального виробництва, боротьба з ним має певні перепони. Адже професійні шахраї-підроблювачі є доволі замкнутою кримінальною кастою, члени якої рідко змінюють профіль «ремесла». А крім того розглянуте нами явище є сполученою посудиною із поки що нездоланною гідрою корупції, яка, по-перше, отримує від «дипломного бізнесу» дивіденди у вигляді хабарів і гонорарів і, по-друге, здійснює захист шахраїв від судового переслідування.

До того ж уся інформація про такі кримінальні контракти між замовником і виконавцем може добуватися майже завжди виключно оперативним шляхом — сам покупець (навіть якщо не замовляє, а просто пристає на «випадкову» пропозицію) теж є злочинцем. Особливо якщо офіційно надав липовий документ про освіту роботодавцеві й отримав завдяки оборудці якийсь зиск. Тобто власник фальшивки (формально він ніби постраждалий) є свідком, учасником і, можливо, навіть головною дієвою особою, яка провокує попит і дає роботу кримінальникам. Отже, можна говорити, що дві сторони змови (продавець і покупець) — це ланки однієї афери. Обидва учасники однаково є шахраями, кожен з яких отримує власні, заздалегідь очікувані бонуси. Проте саме за шахрайство (ст. 190 КК України), що є діянням тяжчим, ніж підроблення документів, варто було б притягати учасників таких оборудок. Але через диспозицію цієї статті у справі має бути постраждалий, майном чи відповідними правами якого шляхом шахрайства заволодів злочинець. Тобто в даному разі шкоди зазнають держава, репутація ВНЗ і роботодавці, яку зрештою можна сформулювати у певному грошовому еквіваленті. Рецепта від підпільних «дипломників» потрібно шукати саме на перетині інтересів як мінімум цих трьох зацікавлених сторін. Практики ж, які протидіють підроблювачам документів, говорять, що посилення відповідальності за цей злочин вже на часі, як і надання цьому виду кримінальних діянь статусу тяжкого. Але спершу потрібно виявити фігуранта, а сьогодні, на жаль, це легше сказати, ніж зробити. Адже не спрацьовують навіть потужні кадрові «фільтри», здавалося б, усемогутніх організацій…

А щоб заспокоїти власне сумління, заходьте на безплатний сайт osvita.net, реєструйтеся там і перевіряйте свій диплом за його серією і номером (те саме можуть робити й роботодавці під час кадрового відбору). Втішних вам результатів!