Історія одних пологів - Право - dt.ua

Історія одних пологів

4 лютого, 2010, 16:51 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-12 лютого

Покликання медиків — лікувати й рятувати людські життя. Але іноді, на жаль, трапляється й навпаки. ...

Покликання медиків — лікувати й рятувати людські життя. Але іноді, на жаль, трапляється й навпаки. Щастя народження первістка для молодої сім’ї Салтикових із Воловецького району (Закарпаття) обернулося трагедією — через кілька днів після народження дитина померла. Батьки впевнені, що сталося це через грубу недбалість завідувача акушерсько-гінекологічного відділення, котрий під час складних пологів буквально скрутив немовляті голівку, а тепер списує свою провину на обставини, що склалися…

«Ми з чоловіком уже третій рік працюємо в Чехії, — розповідає Уляна Салтикова із с. Абранка Воловецького району. — Робота офіційна, є всі документи, в тому числі медичне страхування. Коли влітку 2008 року завагітніла, стала на облік у місцевому пологовому відділенні — у м. Тішнов, що неподалік Брно. Регулярно відвідувала лікаря, здавала аналізи, адже це була моя перша вагітність. Мені тридцять років, тому дуже переживала, але лікар завжди заспокоював: «Усе добре — здорова мама, буде здорова й дитина». Спочатку планувала народжувати в Чехії. Коли настав час, лікар виписав довідку, мені виплатили декретні. Але потім ми з чоловіком вирішили — якщо все одно не можу працювати, краще поїхати додому й народжувати там. Я повернулася в рідне село наприкінці грудня 2008 р. й відразу після новорічних свят стала на облік у пологовому відділенні Воловецької райлікарні. Гінеколог у районі тільки один — Михайло Лопіт, отже, вибору не було. Лікар покрутив у руках мою чеську картку, повернув її і завів іншу. Я ходила до нього на консультації спочатку раз на місяць, потім трохи частіше.

12 травня, відчувши наближення пологів, попросила чоловіка відвезти мене до лікарні. М.Лопіт сказав: «Я не маю часу тебе приймати, приходь завтра». Ми приїхали 13 травня. Після огляду лікар повідомив, що народжуватиму після обіду або ввечері, і розпорядився помістити мене в палату. Того дня почалися перейми, але слабкі. В очікуванні минула ніч і перша половина 14 числа, а після обіду відійшли води й почалися сильні перейми. Побачивши це, М.Лопіт наказав: «Зачинись у палаті й сиди там». Перейми посилювалися, біль ставав дедалі сильнішим, а до мене ніхто не підходив. Я відчувала, як рухається дитина, і не знала, що робити — лежати чи сидіти, мені ніхто нічого не пояснив. Часом біль ставав таким сильним, що я хапалася за батарею або в нестямі крутилася в ліжку. Голосно кричала й кликала на допомогу, але ніхто не підходив. Коли біль ущухав, я телефонувала мамі й подрузі в Харків, питала, що робити. Подруга радила: «Лягай у ліжко, тужся й народжуй сама». Я намагалася, але нічого не виходило. Був тільки страшний біль, якого я ніколи доти не відчувала. М.Лопіт зайшов лише ввечері й сердито буркнув: «Ти думаєш, я прийматиму в тебе пологи? Я працював день і ніч, я дуже стомився», після чого зробив мені три уколи, дав попити якоїсь водички й пішов. Я трохи заспокоїлася й заснула. А вночі знову почалися перейми. Вони тривали недовго, але були дуже болісні. Я кричала на весь голос так, що збіглися всі медсестри. Але ніхто нічого не робив, нікого не викликав, просто стояли й дивилися. Лікар прийшов уранці 15 числа й поставив мені крапельницю. Я просила зробити мені кесарів розтин, бо води вже відійшли, а народити сама я не можу. Він відповів: «Добре» й розпорядився відвезти мене в передпологову палату. Там я пробула сама ще кілька годин. Біль накочувався хвилями, але ніхто не підходив полегшити його. Через відчинені двері я побачила М.Лопіта й попросила води. Чула, як він обурювався: «Що вона собі думає? Я іще й воду їй носитиму? Та хто вона така?!». За хвилину зайшла медсестра і, поставивши склянку води, почала вичитувати за те, що я насмілилася відволікати завідувача відділення. Я пояснювала, що не мала на увазі конкретно його, просто просила, щоб мені зробили кесарів розтин, бо не могла більше терпіти. Іноді я думала, що помираю. Лікар зайшов лише після обіду, сказав: «Тужся ще двадцять хвилин» і пішов. Я тужилася, але марно. Він повернувся через півгодини й наказав: «В операційну її». «Операційна зайнята», — відповів хтось. Тоді він почав робити мені щось схоже на масаж. Дитина не виходила, щось їй заважало. В лікаря тремтіли руки, він кричав на медсестер і по черзі прикладав до мене три вакуумні екстрактори, щоразу кажучи: «Вони не працюють». Нарешті схопив ножиці й став різати мене внизу. Далі я все бачила наче крізь пелену — багато крові, але болю вже не було. Відчула, як він із грубою силою витягнув з мене дитину, поклав на стіл і гукнув: «Реаніматора і дитячого лікаря сюди!». Дитячий лікар прийшла хвилин через п’ятнадцять. «Я на пошту ходила», — пояснила свою затримку і стала поправляти перед дзеркалом зачіску. На дитину навіть не подивилася. Нарешті мені зробили укол, і я провалилася в сон».

Чоловік і мама Уляни весь цей час були під пологовим відділенням. З того, як забігав стривожений персонал, вони зрозуміли, що сталося щось непередбачене. До немовляти з Мукачевого викликали реанімаційну бригаду, яка доставила його в обласну дитячу лікарню. Через три дні після виписки з пологового відділення туди поїхала й молода мама.

«Ще у Воловці мукачівські лікарі казали, що дитина в дуже важкому стані, шансів майже немає, — продовжує Уляна. — Я бачила, що в синочка неприродно зміщені ребра, по тілу пробігають судоми. На другий день, коли полегшення не настало, мама запросила в лікарню священика, і він похрестив дитину. Ми назвали сина Кирилком. Я чула, як лікарі говорили між собою: «Як він міг? У нас навіть 600-грамові діти виживають, а тут помирає такий хлопчик. Він же йому голівку відкрутив…»

Через чотири дні після народження дитина померла. Поховали її в рідному селі матері.

«Коли почався похорон, у двір залетів яскравий метелик, — розповідає Улянина мама Ганна Юріївна. — Він був великий, наче пташка, і дуже гарний. Метелик супроводжував процесію до самого кладовища — то сидів на хлопчикові, який ніс розп’яття, то перелітав на подушку до дитини. А коли труну закопали, сів Сергієві, батькові Кирила, спершу на руку, потім на плече, а далі піднявся вгору і зник. Посаджений Сергієм на могилці трояндовий кущ не переставав цвісти кілька місяців. А в Уляни почалася глибока депресія. Вона взяла з лікарні пелюшку, на якій у кювезі лежала дитина, весь час прикладала до обличчя й казала: «Вона так гарно пахне». Пелюшка справді майже два тижні тримала аромат, наче її в церкві окропили миррою. Дочка весь час лежала й повторювала: «Я піду за своїм синочком». Уляна з Сергієм так чекали цю дитинку... Я боялася, що втрачу і доньку, водила її до монахів, бо покладатися тепер залишалося тільки на Бога».

Причиною смерті дитини, як сказано в лікарському висновку, стала краніоспінальна пологова травма. Простими словами — травматичний надрив 2—6-го шийних хребців із крововиливом у мозок. Крім того, на голівці хлопчика залишилася кефалогематома від накладання вакуумного екстрактора.

«Не можу собі пробачити, що ми вирішили повернутися додому, адже в Чехії все було б інакше, — каже Улянин чоловік. — Я просив лікаря на третій день перебування дружини в лікарні: «Уляна не може народити сама, зробіть їй кесарів розтин». Він пообіцяв, але так і не зробив, тільки дитину занапастив. А як поводився під час пологів — кричав, ображав породіллю, матюкався. «Тобі було добре тоді, терпи й тепер. Ти грішна!». Це я дуже м’яко переказав його слова. Розповідають, що він з усіма породіллями так поводиться, а підлеглих може штовхнути і навіть ударити. Там усі залякані. Після наших пологів померла ще одна дитина, теж із нашого села. І немає ніякої управи... Моя дружина перші місяці взагалі не спала, тільки мовчки дивилася у вікно. Це була суцільна мука. Боявся, що Уляна збожеволіє і я з нею теж...»

Сам завідувач акушерсько-гінекологічного відділення Воловецької ЦРЛ свої дії під час пологів вважає правильними.

— У даному випадку травми дитини не можна було уникнути, — каже Михайло Лопіт. — Вона сталася внаслідок затримки плечиків, а це неможливо передбачати. Якби я міг знати, то, звісно, прокесарив би, але показань для кесаревого розтину не було. В цьому конкретному випадку потрібно було плодоруйнуючу операцію робити — живу дитину вбивати, ключиці ламати... І там уже до того й ішло. Плечики не розверталися, бо була вроджена патологія грудної клітини, вона й заважала. Плюс обвиття пуповини навколо шиї. Це могло показати хіба що дуже гарне УЗД — у Львові або Ужгороді. У нас апарат слабкий, обвиття пуповини не бачить. Я не міг цього передбачити. Вважаю, що все робив правильно, згідно з протоколами.

— А як щодо грубого ставлення до породіллі й підлеглих?

— Це все домисли, вона сама не зовсім адекватна жінка. Хіба мені треба таке за 35 років роботи? Просто є недоброзичливці, які підштовхнули її до цього...

У.Салтикова написала на дії гінеколога скаргу до кількох інстанцій, зокрема й Міністерства охорони здоров’я. В управлінні охорони здоров’я Закарпатської облдержадміністрації було створено клініко-експертну комісію, яка, проаналізувавши пологи у Воловці, надала свої висновки.

— Комісія, до складу якої ввійшли, зокрема, співробітники профільних кафедр УжНУ, ретельно вивчила документацію і зустрілася з персоналом, — каже голова комісії, заступник начальника управління охорони здоров’я Тетяна Міцьо. — Єдине, чого нам, на жаль, не вдалося, це зустрітися із заявницею. Є документальне підтвердження, що вона перебуває за кордоном, — розписка її батьків і довідка з сільради. Але якщо заявниця погодиться, ми зустрінемося з нею в будь-якому разі. Дуже співчуваємо жінці, що втратила свого первістка, проте було багато факторів, які призвели до летального результату, — і об’єктивних, і суб’єктивних. Головна претензія заявниці — якби їй зробили кесарів розтин, цього не сталося б. Але треба знати, що кесарів розтин — це не безневинна процедура, яку лікар повинен робити за бажанням породіллі. Можливо, технічно її й простіше зробити, адже операція триває півгодини, а пологи — до доби. Тим більше що М.Лопіт досить досвідчений лікар із відповідною кваліфікацією, він абсолютно володіє методами кесаревого розтину. Однак породілля показань для операції (які регламентовані чіткими протоколами Мінздоров’я) не мала. Якщо уявити, що було б, якби лікар усе-таки зробив кесарів розтин?.. Можливо, дитина й жила б. Проте слід пам’ятати, що це не рутинна процедура, а оперативне втручання. В даному випадку мало місце одне з ускладнень — дистоція плечиків, тобто застрягання плечиків у родових шляхах. Були й інші супутні моменти, наприклад обвиття пуповини навколо шиї. Вивчивши всі матеріали, ми дійшли висновку, що пологова тактика обрана лікарем правильно. За попередніми аналізами, у породіллі все було добре, хоча вона стала на облік у 21—22 тижні. Перед цим жінка нібито спостерігалася в Чехії, але ніяких підтверджуючих документів ми не бачили, принаймні вона не надала їх лікарю. Є й ряд інших моментів. Наприклад, М.Лопіт категорично заперечує, що заявниця приходила до нього 12 травня, а він відмовив їй у госпіталізації. Він також заперечує оперативне втручання у вигляді епізіотомії, тобто ручного розрізання ножицями родових шляхів.

— Отже, дії акушера-гінеколога були правильні?

— Я кажу, що правильною була тактика.

— То який висновок комісії?

— Що смерть дитини була умовно запобіжною за умови менш травматичного вилучення плоду.

— А яке це менш травматичне вилучення крім кесаревого розтину?

— Можливо, якби дитині провели кардіотокографію (але її можна зробити лише в Ужгороді), тоді можна було б ставити питання про кесарів розтин.

— Комісія розглядала факти грубого ставлення лікаря до породіллі й персоналу?

— Можливо, це буде темою окремої розмови. Ми маємо намір звернутися до керівництва Воловецької ЦРЛ, щоб заслухати це питання. Адже грубе ставлення лікаря до пацієнта — це не тільки моральна, а й організаційна проблема, порушення наказів Мінздоров’я, де чітко зазначено, що акушер повинен коректно ставитися до породіллі.

Після спілкування із завідувачем акушерсько-гінекологічного відділення Воловецької ЦРЛ і головою клініко-експертної комісії залишається стійке враження, що обоє вони були, м’яко кажучи, не до кінця щирими. По-перше, вроджену патологію грудної клітини, через яку, за словами М.Лопіта, сталося застрягання плечиків, обов’язково було б виявлено у процесі УЗД. А тим часом усі аналізи, зокрема й результати ультразвукового дослідження, згідно з медичною документацією, були хороші. По-друге, головний акушер-гінеколог Воловецького району некоректно вживає медичну термінологію, коли говорить, що при застряганні плечиків потрібно було «живу дитину вбивати, ключиці ламати». Насправді розсікання ключиць (або клейдотомія) використовується і для порятунку плода — після народження плечики в немовляти легко зростаються без будь-яких наслідків для здоров’я. У даному випадку, очевидно через слабку родову діяльність породіллі, плечики плода застрягли в родових шляхах, не зробивши розвороту. А гінеколог почав силою витягати дитину, скручуючи їй голівку. Абсолютно здоровому малюку Уляни механічним способом (скручуванням голівки) було завдано важкої травми (надрив шийних хребців), внаслідок якої він через чотири дні помер.

Що ж до клініко-експертної комісії, то вона, судячи з усього, намагається вигородити лікаря. Повністю виправдати М.Лопіта, звичайно, неможливо, тому й використовуються двозначні формулювання на зразок «смерть дитини була умовно запобіжною за умови...». Під час інтерв’ю з Т.Міцьо я повідомив, що маю копію чеської медичної картки Уляни, але голова комісії не виявила до цього ніякого інтересу. Та й готовність зустрітися з постраждалою жінкою висловила тільки для галочки. Тим часом «ДТ» знайшло можливість вислухати У.Салтикову. А медичні чиновники обмежилися тим, що послали до неї додому медсестру попросити розписку, що Уляна виїхала за кордон. Мама дала й телефон доньки, однак ніхто й не думав її шукати. Хоча, як сказала в інтерв’ю сама Уляна, якби їй зателефонували, вона обов’язково знайшла б можливість приїхати додому чи в Ужгород, і тоді багато спірних питань, у тому числі й тих, які так категорично заперечує М.Лопіт, можна було б легко прояснити. Комісія зробила свої висновки на підставі пояснень лікаря, показань його ж підлеглих, а також медичної документації, яку вів той-таки лікар. Такий «аналіз» скидається скоріше на фарс, а не на об’єктивне вивчення. «ДТ» неодноразово писало про лікарські помилки, що спричинили летальний результат, вони також були предметом розгляду клініко-експертних комісій. У жодному випадку дії лікаря не були однозначно засуджені, навіть якщо згодом причинно-наслідковий зв’язок між діями лікаря й смертю пацієнта був установлений медичною експертизою. Позицію комісії неважко зрозуміти, адже кожен такий випадок — це пляма на медицині області. Саме тому об’єктивність тут і близько не стояла.

Т.Міцьо називає М.Лопіта досвідченим лікарем із відповідною кваліфікацією. А після уточнюючого запитання з’ясовується, що показник смертності немовлят у Воловецькому районі найвищий на Закарпатті: на 1000 немовлят — 20 смертей. По Україні в останні роки цей показник — 10—11 (для порівняння: у Польщі — 6,4, Франції — 3,6, Японії — 2,8).

Управління охорони здоров’я надіслало свої висновки в прокуратуру Закарпатської області, яка переправила їх у Воловецьку районну прокуратуру для ухвалення рішення. Як і слід було сподіватися, у Воловці вирішили відмовити в порушення кримінальної справи за
п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України (відсутність у діях лікаря складу злочину).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво