Ігор Зварич. Вибране - Право - dt.ua

Ігор Зварич. Вибране

23 жовтня, 2009, 15:47 Роздрукувати Випуск №41, 23 жовтня-30 жовтня

У тому місці, де тепер перебуває Ігор Зварич, суддя Львівського апеляційного адміністративного суду, сигнали товаришів, які залишилися на свободі, — «Подумки з тобою» — сприймаються якось не дуже...

У тому місці, де тепер перебуває Ігор Зварич, суддя Львівського апеляційного адміністративного суду, сигнали товаришів, які залишилися на свободі, — «Подумки з тобою» — сприймаються якось не дуже. Бо не так навіть хочеться, щоб вони — з тобою, як самому — до них, на свободу, і щоб у мантії та при виконанні обов’язків… Оскільки все це в минулому, то в умовах браку місця при надлишку часу від нудьги душевної згадується різне. Адже, скільки не відбирай свідчень, спогадів у Зварича не забрати, — це та дещиця, яка залишилася в судді, котрий не так давно тримав у кулаку вісім областей, що підпадали під його юрисдикцію. Крім того, є ще в нього слухачі, яким минуле і думи судді дуже цікаві. Аудиторія, звісно, специфічна, проте вдячна й уважна: все під протокол. Так внаслідок неочікуваної фатальної метаморфози найбільш вдалі моменти з яскравого минулого Зварича стають епізодами кримінальної і оперативних справ. Така вже випала йому дорожня карта, найколоритнішому, але, безперечно, типовому представникові спільноти чіпких і заповзятливих хлопців у мантіях. Оскільки ж самотужки видряпатися на такі кар’єрні висоти, так хвацько вершити «правосуддя» Зварич, певна річ, не зміг би, — спливають у неквапливих розмовах чимало імен тих, хто неодноразово підсобив йому в цьому «командному спорті».

Достеменно відомо, що фігурують у мемуарах Зварича, зокрема, пан Пукшин (свого часу заступник голови секретаріату президента України), голови Івано-Франківського і Львівського окружних адміністративних судів, а також інших окружних і апеляційних судів України, суддя Львівського апеляційного адміністративного суду В.Любашівський. Незабутні моменти трудової діяльності пов’язані, як випливає зі слів Зварича, з ім’ям голови Вищого адміністративного суду України Олександра Пасенюка.

Ця частина життєпису судді Зварича лягла, як стверджують поінформовані джерела, в основу оперативної справи. Але, хоч і доводиться тепер високопоставленому судді, приборкавши гординю, спілкуватися з простими операми, чим усе це закінчиться — невідомо. У нас же, коли йдеться про «таких людей», від оперативної справи до кримінальної — нездоланна прірва, не кажучи вже — до вироку. І якщо говорити про прикладну перспективу цих цікавих відомостей, не слід забувати: щоб ставити О.Пасенюку серйозні запитання, достатньо було давним-давно оприлюднених результатів перевірки групою товаришів діяльності адміністративних судів. Ознайомилися, віддали належне хватці та розмаху, і на тому поки що все. Правда, як стало відомо «ДТ» з поінформованих джерел, СБУ надіслала в Нацбанк України лист, у якому йдеться про необхідність перевірити всі рахунки, індивідуальні сейфи тощо, відкриті в українських банках на ім’я О.Пасенюка.

Знайшлося місце в мемуаристиці Зварича двом високопоставленим колегам із Івано-Франківського та Львівського окружних адміністративних судів. Оскільки, швидше за все, відбудуться вони переляком середнього ступеня тяжкості, ну і, може, якимось дійовим каяттям в особливо великих розмірах, назвемо їх умовно оперативними псевдонімами: Черепок і Терточка, відповідно. Вони фігурують у ряді епізодів, які вразили навіть прокурорів, що давно втратили віру в людство.

Пан Черепок, який раніше завідував місцевим управлінням юстиції, обклав нотаріусів даниною, наче достойний нащадок Чінгісхана. І до такої міри, очевидно, залякав «паству» своїм промовистим прізвищем, що та досі (хоч він давно вже орудує в іншій волості) платить як заговорена: регулярно тягне призначений оброк, не чекаючи нагадувань. Такі в людини організаторські здібності й дар переконання! Терточка теж не в тім’я битий: успішно засідає на двох стільцях. Відповідно до указу президента, начебто в Центральному суді Київського регіону, а також (мабуть, у непарні дні) — на непоганій посаді в адмінсуді Львівської області.

У нас, звісно, багато громадян, які мігрують навколо владного олімпу, чомусь вважають свою п’яту точку опори парним органом, котрий незмінно потребує двох стільців, а краще — крісел. Але щоб суддя так розривався — це нечасто трапляється.

Про згаданих панів ще потішні речі можна згадати, однак для загального уявлення і цього, вважай, досить. Адже, як і І.Зварич, вони просто достойні представники свого стану. Ну, може, вони трохи більше наділені везінням чи зухвальством, ніж середньостатистичний вершитель правосуддя ім’ям України.

Обидва брали активну участь у простеньких, але надійних і функціональних схемах, які чи то від безвиході, чи то від безділля малює тепер суддя в ув’язненні. На цьому полотні яскравими мазками зображено фрагмент «ріки», у плавному й невпинному грошовому руслі якої сам Зварич був лише передатною ланкою. Внизу за течією, стверджує І.Зварич, від берега до берега розкинуто тенета вищого керівництва. Характерно, що інкасатори в мантіях — судді нижчих судів — дуже жадібно «відкушували» від суми, яку передавали зацікавлені особи. Внаслідок чого зі 100 тисяч у те місце, де ріка впадала в море, тобто де браконьєрствували вищі чини адміністративної вертикалі, доходило, каявся щиросердно І.Зварич, лише 30...

Через очевидну уривчастість спогадів І.Зварича скласти цілісне уявлення про тарифну політику в адміністративній системі судочинства складно. Але кілька яскравих фактів не дають плакати від досади, коли нам розповідають про те, що в судів немає грошей на конверти. Починаєш розуміти: конверти, власне, закінчилися тому, що вже давно ніхто в суди в конвертах «гонорарів» не носить — вони тепер поміщаються тільки в дипломат або в целофановий пакет. Отож повістки розіслати немає жодної можливості. Проте лихо не без добра — за відсутності однієї із зацікавлених сторін справу розглядати навіть зручніше.

Отож, натхненні епізодичною відвертістю Зварича, правоохоронці щиро зацікавилися способом життя О.Пасенюка. І чимало для себе відкрили. Окрім вищезгаданих Зваричем фактів, накопали ще по-крупному й по дрібницях. Втім, чого вже там такого крупного, справді? Об’єктивно кажучи, ну що таке 150 тисяч за хорошу суддівську посаду? Посильний внесок. Добровільна пожертва. Знак поваги до старшого колеги. Просто — давня добра традиція. Чи хтось не знає, скільки коштує стати студентом юрфаку і скільки в результаті потягне такий диплом? І за рішення в окремих справах, як випливає з матеріалів тієї ж таки справи, передавали 150 тисяч тих-таки національних грошових одиниць свого часу «імовірного противника». Це за одну конкретну справу. Справа, очевидно, справді конкретна, бо глобальні кадрові питання коштували всього вдвічі дорожче. А на хорошому місці таких справ понарозглядати можна скільки встигнеш. Ось, наприклад, Зварич стверджує, що за крісло у Львівському апеляційному адміністративному суді (не кажучи про те, скільки дорогою до рук прилипло) тільки нагору він передав таку ж саму суму — 150 тисяч. Видно, хороше крісло...

Що стосується О.Пасенюка, ще не дають правоохоронцям спокою ці вісімки в табелях обліку робочого часу, що ретельно проставлялися судді, який тим часом перебував у турне явно не зі службової необхідності. Звісно, якомусь обивателю, не здатному мислити масштабно, цей факт може видатися свідченням нахабства судді і безмежної віри у власну безкарність. І, слід сказати, деякі представники правоохоронних органів, судячи з усього, дотримуються такої ж думки. Але людині безпристрасній очевидно, що правильно робив Олександр Михайлович, тим більше табелював же не власноруч. Хіба важливо, де ти сам фізично, можна навіть сказати — формально, за документами, перебуваєш, якщо всі помисли твої — там, на робочому місці? Якщо суто машинально спускаючись із гір на лижах, душею ти — у своєму робочому кабінеті, скнієш над документами без перерви на обід... Тобто і з роботою порядок, оскільки думка, як стверджують, матеріальна, і регулярні вправи на гірських схилах дозволять, у разі чого, не петляти по гардеробах, як Зварич, а цілком професійно стати на лижі...

І треба ж такому статися — заздрість людська призвела до того, що, в контексті цієї відсутньої присутності чи присутньої відсутності, ретельно підрахували поїздки судді. І, замість того, щоб порадіти за людину, докопуються тепер, що це за подорожі — 15 разів за два роки? Які такі треті особи проплачували вояжі? Що це за номери вартістю 6000 гривень на добу? (Очевидно, зовсім уяви в людей немає.) Що це за нерухомість у сонячній Болгарії? Що за незрозумілі тендери, коли «Тойоти» для службових потреб купувалися за цінами, яких у Києві вдень зі свічкою не знайти, — себто хоч куди глянь, скрізь можна придбати відчутно дешевше. А щоб так переплатити, як адмінсуд, це місця треба знати... Та ж сама історія з ремонтом приміщення суду тощо. Хоча ну звідки ж судді знати, скільки коштує, наприклад, кабінет шпалерами обклеїти? Якщо він, скажімо, порівнював із внесками за «законний розгляд справи», то йому й здалося, що зовсім недорого. Але чіпляються буквально до всього. І назви географічні компетентним товаришам не подобаються: йдучи слідами високопоставленого судді, Цюріх на карті доводиться шукати, Мілан, Софію, Лісабон. Австрію, звісно. На Сицилію ще треба б — по передовий досвід. До речі, їхати можна сміливо, там убивають тільки чесних суддів, причому своїх... Може, і в нас убивали б, але знайти не можуть.

Одне слово, самі розумієте: неможливо нормально вершити правосуддя в такій недружелюбній атмосфері.

«ДТ» вже заглиблювалося у вивчення кадрової політики в системі адмінсудів (№ 9 від 14 березня 2009 р.). Добір було організовано майстерно, грамотно й старанно — все під особистим контролем, із неминучим приношенням керівництву «присяги» кандидатами на посаду суддів. Такі фільтри встановили — миша не проскочить, не те що якась чужа, випадкова людина, котра не «приклалася» до руки. Фільтрували-фільтрували, а потім чи то помилково, чи то з самого початку задум такий був, — відібрали переважно те, що зазвичай у фільтрі залишається. Злі язики стверджують: під дахом адміністративних судів удалося переважно зібрати все, чого радо позбавлялися в інших судах. Тобто цвіт суддівських кадрів. Махровий цвіт.

Однак, якщо залишити поза увагою цікаві кримінальні й оперативні справи, розумієш: проблема аж ніяк не лише в окремих особистостях. Адміністративна судова система з’явилася на світ такою, якою ми її сьогодні бачимо, тому що, як небажана дитина, з самого початку нікому не була потрібна. Нікому з тих, від кого залежить ухвалення таких рішень і хто вважає, що «держава — це вони». На відміну від виборів, на суди ніколи немає грошей. Адмінсуди винятком не стали. Бюджету не було, було тільки бажання поставити «галочку». І, поклавши руку на серце, не можна стверджувати, що адмінсуди стали якоюсь ганебною виразкою на тілі української Феміди. Ні, ця вроджена потвора просто стала ще однією головою нашої драконоподібної богині правосуддя. Головою молоденькою, голодною. Їй кажуть: щипай там, де тобі велено кодексом, чужої травички не чіпай, у тебе своя територія. Але це травоїдне вперто пхається всюди, де зеленню пахне. Прикриє очка, наче не до нього звертаються старші товариші, писок насупить і знову давай земельними спорами займатися...

Тим часом, окрім інших важливих справ, під юрисдикцію молодого мутанта підпадають вибори. А судам вибори приносять не лише великі гроші, а й купу ризиків. Тут треба дуже тонко відчувати: де слід — строго дотримуватися букви закону, а де із закону нічого корисного не вичавити — застосувати верховенство права в нашому, українському оригінальному виконанні.

Наразі адмінсуди перебувають у непростій ситуації, оскільки саме на переддень виборів припадає «дембель» їхнього голови. І для нього особисто зараз вирішується, як він піде. Сам, із пошаною, урочистий і трохи сумний — на заслужений відпочинок, — чи його повезуть: теж, мабуть, заслужено, але відпочинком це не назвеш. Тобто питання принципове. Пукшина на попередньому місці немає. А виживати серед недоброзичливців треба. Тому доводиться готуватися до пенсії грамотно, заздалегідь. Щоб усе пройшло за першим сценарієм (як воно, швидше за все, й станеться) доводиться вживати заходів. Про всі заходи нам, звісно, невідомо. Але один із них під неоригінальною назвою «Наступник», судячи з усього, повинен забезпечити необхідні гарантії.

Хтось, як зазвичай, бачить у тому, кого готують до високої посади, креатуру людини, на всю країну прославленої своїми арифметичними талантами. За що отримала не лише дзвінке прізвисько, яке у пристойному товаристві не розділяють на склади, а й з часом — грамоту від Центральної виборчої комісії. Славний Сергій Ківалов, який завжди виявляв зацікавленість і небайдужість до долі вітчизняної Феміди, особливо — до її кадрового складу. Як стверджують поінформовані джерела, сьогодні з його легкої руки всіляко розчищається дорога до ось-ось вільного крісла для пана Колісниченка. Втім, зовсім не факт, що це крісло справді звільниться. За правильну поведінку під час виборчої кампанії бонуси «світять» відповідні. Аж до другого терміну для «відставника» на посаді голови суду — у нашій державі неможливого мало. Як стверджують поінформовані джерела, зустріч О.Пасенюка з лідером однієї з найвпливовіших політичних сил уже відбулася. А цього тижня відбулося засідання Президії ВАСУ, яке стосувалося проведення перевірки діяльності адмінсудів, що останнім, зрозуміло, категорично не подобається. І чомусь був присутній на цьому засіданні заступник генпрокурора пан Пшонка. Така увага до справ судових Генеральної прокуратури дає підстави припускати, що і домовленостей відповідних досягнуто, і прикриття надійне є.

Ну а що ж наш головний герой? Мабуть, ніколи в житті суддя Ігор Зварич не розмірковував і не говорив так багато про права людини, як зараз, перебуваючи під слідством. Тепер його кожен штурхає безкарно. Поприколювався вже хто як міг. Над найінтимнішими моментами в житті, зокрема. І хто? Прокурори. Хоча, кажуть, у них самих у конторі на багатьох дверях кабінетів поруч із годинами прийому сміливо можна вивішувати відоме в усьому світі зображення біленького крольчати з бантиком на шиї. Суддя ж думав — усе по любові, тому що гарний сам собою. Ну хто міг знати, що збоку все це може видаватися так, ніби він примушував до чогось осіб, котрі перебували від нього в службовій чи іншій залежності? А що тепер залишилося Зваричу? Тільки гортати журнали з малюнками... Який-небудь вісник адміністративного суду.

До речі

6 жовтня 2009 року президія Вищого адміністративного суду України ухвалила: «Визнати неможливим проведення фахівцями Головного контрольно-ревізійного управління України ревізій фінансово-господарської діяльності Вищого адміністративного суду України у зв’язку з відсутністю правових підстав».

Голова Вищого арбітражного суду України Олександр Пасенюк:

— Повідомлення щодо розслідування справи екс-судді І.Зварича, поширене засобами масової інформації, — а саме згадка про мою причетність до справи —не є об’єктивним і розглядається мною як чергова спроба підірвати довіру до системи адміністративних судів напередодні президентських виборів, оскільки саме до компетенції адмінсудів належить вирішення виборчих спорів.

Згадану інформацію стосовно начебто моєї причетності до корупційних дій розцінюю виключно як провокацію, спробу дискредитувати мене у зв’язку із закінченням цього року строку моїх повноважень на посаді голови Вищого адміністративного суду.

Оприлюднені дані не відповідають дійсності, а їх поява в мас-медіа, скоріш за все, пов’язана з початком виборчої кампанії і є черговою демонстрацією політичного тиску на судову систему.

Аналізуючи поширену інтернет-виданнями та іншими ЗМІ дискредитуючу мене інформацію з посиланням переважно на «кола осіб, близьких до слідчо-оперативної групи Генеральної прокуратури України», або ж безпосередньо на деяких осіб в ГПУ, а також беручи до уваги періодичність викидів такої інформації в пресу, маю всі підстави стверджувати, що все це свідчить про виконання політичного замовлення певної політсили, яке, вочевидь, має на меті сформувати в суспільстві негативний імідж голови ВАСУ та виставити мене перед громадськістю в негативному світлі.

Вважаю незрозумілим інформаційне тло, що вже понад півроку супроводжує розслідування справи І.Зварича. Повідомлення, які постійно з’являються в ЗМІ стосовно цієї справи, здебільшого спрямовані не на об’єктивне висвітлення ходу розслідування, а на заплямування всіх, хто прямо чи опосередковано має хоч якийсь стосунок до самого прізвища Зварич. Очевидно, що масштаби цієї атаки в ЗМІ перейшли межі власне журналістських матеріалів і мають чіткі ознаки застосування брудних інформаційних технологій напередодні виборів.

Із законодавчої та моральної точок зору витік інформації до остаточного завершення розслідування кримінальної справи є неприпустимим. Це суперечить принципам презумпції невинуватості та таємниці слідства і може не лише негативно позначитися на репутації непричетних до справи осіб, а й вплинути на об’єктивність та неупередженість самого розслідування.

До слова, в «Дзеркалі тижня» від 12—18.09.2009 р. №34 (762) опубліковано інформацію про порушення численних кримінальних справ за різними статтями Кримінального кодексу проти судді одного з районних судів в Одеській області щодо його корупційних діянь. Так от: інформацію для оприлюднення в ЗМІ Служба безпеки України надала вже після завершення слідства, яке тривало 1,5 року (!). Як зазначається, справа проти цього судді-хабарника налічує 24 томи, а обвинувальний висновок — майже 500 сторінок! Але чи чув хтось про цю історію раніше? Чи кожному свідомому українцеві відоме прізвище цього судді? Чи обговорювалася в суспільстві всі півтора року зазначена справа? Ні! І це нормально, правильно, так і повинно бути.

А тепер проаналізуємо випадок зі справою І.Зварича. Все відбувається з точністю до навпаки: у пресі постійно лунають голослівні заяви та звинувачення, авторство яких важко встановити напевне; з’являється неперевірена, наклепницька, а іноді й геть абсурдна інформація; навіть сам І.Зварич, перебуваючи під арештом, активно бере участь у цій інформаційній грі.

І якщо так наполегливо і вперто з допомогою ЗМІ штучно роздмухують скандал навколо цієї справи, отже, це комусь потрібно... Кому і навіщо? Це вже питання не до мене, але очевидно, що робиться все це, на жаль, не з кращих намірів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво