Генпрокуратура вмила руки - Право - dt.ua

Генпрокуратура вмила руки

21 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-28 січня

Генеральна прокуратура направила в суди низку резонансних кримінальних справ, серед яких справа ...

Діла йдуть — контора пише...
 
Діла йдуть — контора пише...

Генеральна прокуратура направила в суди низку резонансних кримінальних справ, серед яких справа «перевертнів»; справа двох колишніх працівників міліції, обвинувачуваних у фальсифікації обвинувачень щодо Юрія Вередюка в убивстві журналіста Ігоря Александрова; справа з обвинувачення чотирьох осіб в убивстві генерального директора ЗАТ «Антарктика» Валерія Кравченка в Одесі.

Передача справ до суду — це, в повному сенсі слова, урочиста подія, знаменна завершенням нелегкої праці, яка випала на долю працівників правоохоронних органів, і в ряді випадків обіцяє роздачу нагород і заохочень. Водночас, якщо говорити про три вищезазначені справи, що набули широкого суспільного резонансу, і розкриття злочинів, які лягли в їхню основу, не можна не констатувати: по-перше, до суду направлено свого роду версії, переконливі далеко не для всіх. По-друге, у жодній справі не встановлено головних дійових осіб.

УБИВЦІ «АНТАРКТИКИ»
ВІДОМІ, ПРО ЗАМОВНИКІВ ПОМОВЧУЮТЬ...

Замовлене вбивство гендиректора акціонерної рибопромислової компанії «Антарктика» Валерія Кравченка дворічної давнини розкрито: днями Генпрокуратура України передала до суду обвинувальний висновок і багатотомні документи розслідування справи. Таким є зміст чергової переможної реляції слідчих-«важняків» про викриття міжнародного злочинного угруповання. Проте, як стало відомо «ДТ» з поінформованих джерел, на лаві підсудних очікується лише одна з його ланок — група кілерів, причетних до ліквідації незговірливого керівника компанії. Імена тих, хто віддав наказ «покарати» норовливого Кравченка, та посередників у справі його ліквідації, напевне, так і залишаться в тіні виділених в окремі провадження розслідувань Генпрокуратури.

З огляду на темпи останніх, дружина Тетяна Олексіївна, сини Геннадій і Олексій можуть узагалі не дізнатися, кому перейшов дорогу їхній чоловік і батько... Приводів для песимістичних висновків про здатність вітчизняних пінкертонів викривати впливових замовників злочинів хоч греблю гати. Хоч якими повноваженнями наділяли слідчих і розшуковців, яку кількість особового складу МВС до пошуків залучали, а віз, схоже, остаточно заплутався в павутинні узгоджень: кого з впливових мафіозі можна піддати слідству і «засвітити» у справжній іпостасі, а кого — ні в якому разі! А як інакше розцінити той факт, що протягом дворічного розслідування убивства гендиректора «Антарктики» перші керівники МВС і Генпрокуратури кілька разів повідомляли про розкриття резонансного злочину, а пред’явити суду його учасників не могли?

Пригадаймо: на старті розслідування справи про вбивство різномасті правоохоронні структури ледь не розорили рибопромислову компанію, вилучаючи та вивозячи з сейфів і шаф дочірніх підприємств «Антарктики» тонни документації, зокрема секретних оригіналів, під пристойним приводом дослідження ділових зв’язків розстріляного Кравченка. Журналісти, зокрема й «ДТ», здійняли тривогу — не дати перемогти задуму вбивць В.Кравченка! У відповідь правоохоронці організували чергову «зачистку» всієї Одещини й відрапортували на прес-конференції про позитивні результати. А як же інакше — ситуацію ж узяли під особистий контроль Президент і генпрокурор...

Коментуючи дещо пізніше, у травні 2003-го, криміногенну ситуацію на Одещині, тодішній прокурор області Михайло Косюта заявив: «За останні місяці показник розкриття злочинів у регіоні сягнув 98%. Завдяки активізації роботи слідчо-оперативних груп розкрито чотири умисних убивства минулих років і 12 замовлених, учинених групою кілерів на території Одеси в 1996—2000 рр. Нерозкритим залишився один злочин». Читач уже, напевно, здогадався, який саме: розстріл «одесита-2002» Валерія Кравченка, зроблений у гаражі його будинку на вулиці Затишній, 8, трьома пострілами: двома в живіт і контрольним — у голову.

Про що тоді, у травні 2003-го, розповів журналістам глава УБОЗ МВС Юрій Черкасов? Головне управління по боротьбі з оргзлочинністю розкрило міжнародну злочинну групу, яка діяла на території Іллічівського морського порту та була пов’язана з фірмою «Айгаз-Украина». Черкасов назвав економічний конфлікт між фірмою «Айгаз-Украина» і компанією «Антарктика» «основним конфліктом, що міг призвести до вчинення убивства».

Каменем спотикання стала ділянка залізничної гілки, що проходить територією Іллічівського морського рибного порту — дочірнього підприємства «Антарктики». Спірну гілку Одеське відділення «Укрзалізниці» потай продало фірмі «Айгаз-Украина», яку очолював Сергій Левинчук. «Антарктика» обурилася незаконним продажем і подала позов до суду. Адже угоду здійснили всупереч неспростовному факту, що гілка будувалася 1969 року на замовлення Мінрибгоспу СРСР винятково для перевалки підвідомчою йому «Антарктикою» харчових вантажів і риби, а створений 30 років потому «Айгаз» збирався перевозити нею зріджений газ. Причому вантажообіг свіжоспеченого «Айгазу» становив 100 тис. тонн на рік, тоді як вантажообіг Іллічівського морського рибного порту — понад 1 млн. тонн, тобто в 10 разів більше. Кравченко обурювався — залізничну гілку просто вкрали в держави, оскільки залізничні колії входять у цілісний майновий комплекс Одеської залізниці, що не підлягає приватизації. Однак вся пікантність ситуації зводилася до того, що нікого з можновладців це не хвилювало. Лише після розправи з ним прокуратура Одеської області порушить кримінальну справу за ст. 334 Кримінального кодексу (зловживання службовим становищем) при незаконному продажі залізничної гілки Іллічівськ—Паромна—Рибпорт.

Під час розслідування справи буде встановлено: у процесі підготовки до проведення приватизації ділянку залізниці було переведено з розряду «головний шлях» до розряду «під’їзний шлях», що, втім, не давало права на його приватизацію. Випливе й інший немалозначний факт — стартову ціну продажу ділянки шляху було занижено, а експертиза його вартості проводилася за особистої участі керівництва «Хим-Ойл-Транзит-Юкрейн» (пізніше перейменованої в «Айгаз-Украина»). І про всю цю підкилимну метушню, пов’язану з продажем залізничної колії, ані керівник Одеського відділення «Укрзалізниці» Ілля Левицький, ані інші організатори торгів не поінформували зацікавлених осіб — керівників АРК «Антарктика» та АТЗТ «Іллічівський морський рибний порт». У такий спосіб було досягнуто головного — обидва підприємства, не маючи інформації про приватизацію, що готувалася, не брали участі в аукціоні. А єдиним конкурентом «Хим-Ойл-Транзит-Юкрейн» стала фірма, яка на той момент не займалася господарською діяльністю...

Подальше винесення В.Кравченком «сміття з хати» в залі суду дуже не сподобалося керівництву «Айгаз-Украина», яке вважало, що угоду укладено бездоганно. «Залізничну гілку було куплено з дозволу Фонду державного майна та Міністерства транспорту, — заявила у відповідь на обвинувачення фінансовий директор «Айгаз-Украина» Валентина Колода. — Ми взяли участь у аукціоні й перемогли. Є договір купівлі-продажу, акт прийому-передачі на цю залізничну гілку». Але паралельно слідчі порушили справу проти посадових осіб «Айгаз-Украина» у зв’язку зі здійсненням незаконних операцій зі зрідженим газом і тим, що було завдано шляхом незаконного відшкодування ПДВ збитків державі в розмірі 25 млн. грн. Адже паливо надходило як транзитний вантаж, а насправді реалізовувалося в Україні через мережу фірм-посередників. Однак першого керівника фірми «Айгаз-Украина» на той час і слід щез. Два роки безрезультатно шукають впливового одеського бізнесмена-нувориша доблесні українські «шерлокхолмси».

Ні, рано ще рапортувати про початок відплати за вчинене — розстріл гендиректора АРК «Антарктика». Втім, якби у слідчих від самого початку розслідування були розв’язані руки, зникло б побоювання аргументовано взяти під варту когось із «недоторканних». Можливо, на сьогодні і справді новому-старому керівництву Генпрокуратури можна було б рапортувати про повне розкриття резонансного злочину, а викриті обвинувачувані опинилися б на лаві підсудних. Та ба!..

Справа Вередюка

У фальсифікації доказів провини Юрія Вередюка в справі про вбивство Ігоря Александрова, директора регіональної телекомпанії «ТОР» (Слов’янськ Донецької області), обвинувачують двох колишніх працівників міліції.

Журналіст Александров помер у результаті побоїв 2001 року. Місяців через три Генпрокуратура вперше відрапортувала про те, що вбивство розкрито, а винний Юрій Вередюк постане перед судом. Але суд виправдав Вередюка, визнавши, що докази його провини недостатні. Незабаром Вередюк помер. Як стверджують судмедексперти, його смерть була ненасильницькою. Через кілька місяців Генпрокуратура заявила про затримання замовника, організатора убивства Александрова, і його виконавців.

Цікаво, що «батьком» версії про бомжа-вбивцю Юрія Вередюка, наскільки відомо, став підполковник, який згодом очолив міськвідділ Краснолиманської міліції. Водночас СБУ займалася розслідуванням версії про те, хто і з чиєї подачі убив Вередюка. Мабуть, це найважливіше запитання. І є вагомі підстави сумніватися в тому, що ми дістанемо на нього правильну відповідь. І ще одне — чомусь не чутно, щоб до реальної відповідальності в зв’язку зі своєрідним розслідуванням кримінальної справи про вбивство журналіста притягли когось із прокурорів, які курирували його розслідування й отримали за нього заохочення ще на першому етапі — коли всю провину звалили на бомжа Юрія Вередюка.

Справа «перевертнів»

Ще одна кримінальна справа — № 62-2222 — фігурує за назвою справа «перевертнів» уже навіть в офіційних документах. «ДТ» докладно інформувало своїх читачів про перипетії її розслідування. Про більш ніж дивну позицію керівництва правоохоронних органів щодо власних працівників, які розкрили тяжкі злочини й перервали серію викрадень і убивств людей, позицію, яка наводить на невеселі роздуми. Зокрема «ДТ» уже багато місяців намагається (тепер уже за допомогою звернення до судових інстанції) отримати відповіді на свій запит, що складається з конкретних запитань стосовно розслідування даної справи.

Отже, у жодному з 76 томів цієї безпрецедентної справи (обвинувальний висновок становить майже п’ять томів) немає відповіді на головні запитання — під чиєю егідою була створена та діяла незвичайна міліцейська спецгрупа, що займалася викраденням людей і вбивала їх незалежно від отримання необхідного викупу? Якою була початкова мета створення цієї групи? Хто з колишніх керівників МВС був причетний до її діяльності й хто з нинішніх був просто «у курсі справи», а тому вважав за доцільне робити вигляд, що цієї проблеми немає взагалі? Чиє ім’я або чиї імена так і не назвав обвинувачуваний у створенні «мобільного загону» покійний Ігор Гончаров, який помер досить дивною смертю, перебуваючи під арештом, і котрий чи то спекулював міфічною поінформованістю, чи то справді був втаємничений щодо смерті журналіста Георгія Гонгадзе? Чи може справа вважатися розкритою без відповіді на ці запитання? Нагадаємо, що низка матеріалів справи «перевертнів» стала частиною кримінальної справи Г.Гонгадзе. Це саме ті документи, які сталі надбанням широкої громадськості, оскільки були «злиті» в Інтернет.

Передаючи в суд матеріали справи, у прокуратурі, зрозуміло, зітхнули з полегшенням. Навіть попри те, що генпрокурор С.Піскун устиг заохотити тих колег, які здали справи під Новий рік, святкувати передчасно. Зокрема тому, що до винесення судового вироку ще потрібно дожити. Особливо актуальним є це питання для головного свідка в справі Юрія Нестерова. В одній з публікацій «ДТ» досить докладно досліджувалося питання про те, які шанси дожити до суду й пережити його у таких свідків. Отже, статистика їх загибелі пригнічує. Пам’ятаючи про дивну смерть обвинувачуваного в організації банди перевертнів І.Гончарова, чи вживаються сьогодні реальні заходи до того, щоб ім’я головного свідка в справі перевертнів Ю.Нестерова не поповнило об’ємний мартиролог з безлічі інших кримінальних справ останніх років?

І ще кілька аспектів «незавершеної завершеності» даної справи. У прокуратурі залишилися «дітища» справи «перевертнів», виділені в окреме провадження. Це кримінальна справа, що стосується підозрюваного в справі Вознюка, який перебуває в розшуку й низки «невстановлених слідством осіб». Кримінальна справа за фактом знищення низки матеріалів справи «перевертнів». Та головне — кримінальна справа, що стосується смерті головного обвинувачуваного Ігоря Гончарова. Без чесної відповіді на запитання про те, чому він помер, суспільство ніколи не довідається правди про те, якою насправді була банда міліціонерів.

Матеріали справи перенесли в інший будинок. Обвинувачувані тепер значаться за судом. Питання про те, хто доклав руки до створення настільки нетривіальної спецгрупи й скільки їхніх соратників залишилося плідно працювати в стінах МВС не обговорюється взагалі. Не актуально?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво