Генерал вибіркової дії - Право - dt.ua

Генерал вибіркової дії

31 липня, 2009, 16:01 Роздрукувати Випуск №28, 31 липня-7 серпня

Навряд чи є у світі інша така держава, здатна допустити, щоб злочин, замовники якого невдовзі відсвяткують дев’яту річницю його нерозкриття, найбезпосереднішим чином впливав на другі поспіль президентські вибори.

Навряд чи є у світі інша така держава, здатна допустити, щоб злочин, замовники якого невдовзі відсвяткують дев’яту річницю його нерозкриття, найбезпосереднішим чином впливав на другі поспіль президентські вибори. І цього сумного факту не змінить ні дивне затримання екс-начальника Головного управління кримінального пошуку МВС України Олексія Пукача, ні навіть те, що, можливо, останки, дивом знайдені у вказаному ним місці, справді належать Георгію Гонгадзе.

Які можливі процесуальні наслідки цього гучного затримання, в результаті якого бравий підрозділ, що, як пишуть ЗМІ, дуже здивував усе село, але чомусь так і не був помічений оперативником зі стажем, зумів відірвати генерала від корів? На жаль, навіть якщо буде визнано, що знайдені елементи черепа належать Георгію, принципово це не вплине вже ні на що, що стосується юридичної суті гучного процесу. За винятком статусу самого генерал-лейтенанта, який у такому разі залізно обвинувачуватиметься не лише в тому, що віддав незаконний наказ про знищення службових документів, а й у вбивстві. Втім, слідство вже заклало процесуальну міну під першу ж порцію даних Пукачем свідчень, відразу допитавши його без адвоката, та й сам факт нічного допиту потрібно вміло мотивувати, бажано не заднім числом. І ще нахомутали по дрібницях, яких цілком вистачить для того, аби суд відправив ці свідчення в кошик.

Що ж до можливих свідчень О.Пукача стосовно підбурювача вбивства, то Кравченка — немає, Фере — немає. Хто такий Пукач? Це буде лише його слово проти слова обвинуваченої ним особи. Не більше. І справді, сумнівно, щоб Пукач достеменно знав, хто реальний замовник — підбурювач убивства. Хоч би на кого Пукач вказав, цього неможливо буде закріпити доказами, переконливими не тільки для суду, а навіть для слідства. Якщо, звісно, говорити про юридичний аспект. Навіть у поєднанні з, дивом легалізованими елементами плівок Мельниченка, про що йтиметься нижче. А вичерпним підтвердженням того, що ланцюжок між замовником-підбурювачем і виконавцями надійно перерваний, є той факт, що Пукач досі живий і при пам’яті. І чому, до речі, Юрію Кравченку видалося легшим двічі застрелитися, ніж прибрати незамінного свідка з гіпотетичного ланцюжка, верхівка якого, схоже, так і залишиться тільки версією на газетних сторінках? Чому, з його-то можливостями, не «повісити» вбивство на будь-кого?

За деякою інформацією, Пукач назвав багаторазово опублікований за ці роки у вигляді версії елемент злочинного ланцюжка, ланки якого змінюють одна одну в алфавітному порядку. І перший із них уже нічого не підтвердить і не спростує. Але хто завадить оприлюднити будь-які інші імена? Незважаючи на те, що довести вину підбурювача вбивства Гонгадзе, хоч би кого назвав Пукач, практично неможливо. Як кажуть, осад залишиться. Якщо ж підтвердиться, що Пукач справді вказав місце, де було знайдено фрагменти черепа Гії, у масовій свідомості це значною мірою «легалізує» будь-які «свідчення Пукача», які оприлюднить слідство.

«Втікач»

Коли свого часу в новинах показували кадри, на яких О.Пу­кач, уже відпущений на підписку про невиїзд, залишав приміщення суду, звернула на себе увагу одна деталь. Генерала чомусь супроводжували два міцні чоловіки, які без зайвих церемоній спрямовували його рухи, злегка підштовхуючи на сходах і притримуючи йому голову під час посадки в машину. Так не поводиться охорона, так діє конвой...

Цей епізод згадався у зв’язку з нарочито своєчасним затриманням Пукача, таким же дивним, як і його звільнення на підписку. І чимало фактів уперто нанизується на припущення, що тоді насправді Пукач вийшов не на підписку про невиїзд, дану в суді, а взявши на себе якісь серйозніші зобов’язання, не оформлені процесуально. Зобов’язання, дані тим, кого обдурити страшніше, ніж зізнатися у скоєнні вбивства.

Достатня кількість опублікованих фактів свідчить про те, що по-справжньому Пукача не шукали. Якісь із них потребують перевірки. Деякі, у разі підтвердження, можуть стати вагомим і самодостатнім свідченням того, що професійно такої роботи не вели. Є чимало людей, які обов’язково мали бути допитані у процесі вивчення контактів, зв’язків генерала-втікача. До них ніхто не приходив. Чи не тому, що нерозумно шукати того, хто тобі поки що не потрібен, але чиє місцезнаходження тобі добре відоме? Є також свідчення, що Пукач неодноразово розмовляв по телефону з давніми знайомими. Є, нарешті, інформація про те, що за час втечі Пукач продав ділянку землі, яка належала йому. Того, хто оприлюднив цю інформацію, допитали? Ні.

Так, сьогодні правоохоронні органи, буває, забувають допитати дружину громадянина, який перебуває в розшуку. Але тільки не в такій справі. Адже залишилися ще в органах люди, котрі пам’ятають, як треба працювати хоча б у виняткових випадках. (Отож, кого треба, переконали не турбуватися, а імітація роботи чи навіть реальні спроби встановити місцезнаходження Пукача іншими слідопитами небезпеки для ляльководів не становили або грамотно блокувалися, зокрема ефектними «зливами» інформації в пресу?)

«Ми два роки поспіль спільно з СБУ, оперативниками органів внутрішніх справ ішли слідами Олексія Пукача, ми знали, де він», — повідомив заступник генпрокурора Микола Голомша, цитує «Українська правда». У чистому вигляді — явка з повинною, між іншим. То чому ж Пукача не затримували раніше, якщо знали, де він? Чи без форми впізнати не могли, все вартували, чекали, коли ж він вийде при повному параді...

Так і уявляєш, як вони всім кагалом, приблизно як на оприлюдненому затриманні, роками непомітно стежать за Пукачем. До речі, був цими роками і масовий вихід прокурорів в Ізраїль (де, як нас запевняли, перебував Пукач), але, наскільки відомо, все ж таки з іншого приводу. На жаль, усі повернулися. А ось працівники СБУ часів Турчинова побували в Ізраїлі з найсерйознішими намірами стосовно Пукача...

Візит Пукача в Росію довести вже буде неможливо, але обізнані люди стверджують, що він там був.

Загалом, багато що, пов’язане з Пукачем, огорнуте таємницею. Та й, до речі, на наш запит: чи правдива інформація, що після зникнення Гії Пукач був нагороджений орденом «За мужність», і в чому конкретно проявилася ця мужність, МВС так і не відповіло. Там укотре вдали, що не вміють читати.

Танці на кістках

Попри слідчий «бліцкриг», справжнього моменту істини очікувати не доводиться: у втікача було вдосталь часу, аби обміркувати своє становище, і всіх домовленостей давно досягнуто. А ще днями оголосили, що О.Пукач відмовився від свого адвоката. Таким чином надійно перекрито інформаційний потік, неконтрольований слідством. І розповідатимуть нам виключно те, що вважатимуть за потрібне, — хто ж перевірить? Наскільки відомо, як безоплатний захисник до Пукача приставлений Микола Лаптієв. Микола Григорович у минулому — захисник Поповича, який нині відбуває покарання за вбивство Гонгадзе. Його він теж, наскільки відомо, захищав за держрахунок. Микола Лаптієв — дуже тямущий і грамотний фахівець, який, подейкують, заздалегідь виявляв особливий інтерес до томів кримінальної справи, присвячених не суті обвинувачень його тодішнього підзахисного, водія, обвинувачуваного у справі Гонгадзе, а... Пукачу.

Негайно ж розпочалися чергові передвиборні танці на кістках Гії. Перші «па» виконав заступник голови СБУ Василь Грицак, який радо проінформував громадськість про те, що розповідає Пукач. Правда, заступник генпрокурора М.Голомша справедливо назвав це розголошенням таємниці слідства. Але ж це дрібниці, зате істерика В.Литвина моментально показала, наскільки дійова ця зброя...

І пішли всі правоохоронці докоряти колегам із сусідніх відомств за недоречний піар і тут-таки хвалитися й собі.

Слідству, яке і так виявило небачену спритність, далі поспішати начебто ні до чого. Тепер у нього є залізні щонайменш півроку чи навіть максимально припустимі законом 18 місяців. І буде дуже прикро, якщо справдиться припущення, що справу намагатимуться «закинути» у суд до виборів. Тому що факт передачі справи до суду, про що нам урочисто повідає президент, може для когось виявитися більш значущим, ніж якісне слідство. А вже потім, після виборів, справа піде згідно з новою конфігурацією політичних сил. І її буде повернуто на додаткове розслідування. Адже кожна прогалина у слідстві дасть нові можливості для використання справи у політичних спекуляціях.

Коли було заявлено, що елемент черепа передають на експертизу, яка триватиме кілька тижнів (згодом назвали місяць, але це теж не зовсім так), дружина Гії — Мирослава Гонгадзе негайно виступила із заявою про те, що повірить тільки висновку зарубіжних експертів. З нею важко не погодитися. А для проведення такої експертизи теж потрібен час. Поки що експертизу розпочали наші. Побажаємо їм здоров’я.

Для того щоб не тільки передати виявлений череп на зарубіжну експертизу, але й згодом мати хоча б теоретичний шанс на те, що висновок експертів буде визнано доказом, має бути дотримана певна процедура. Як відомо, подібні дії вже було розпочато з окремими епізодами плівок Мельниченка, де йшлося про Г.Гонгадзе. Результатів їх очікуємо з дня на день. Але...

Досвіду залучення таких документів до матеріалів кримінальної справи у правоохоронних органів України немає. При бажанні його можна набути, користуючись цією нагодою, а без нього — кинути в кошик... на підставі відсутності відпрацьованої процедури. Цілком можливо, що саме в цьому полягає з самого початку запланована заковика. Олексій Подольський, який також постраждав від рук Пукача з товаришами, заявив в інтерв’ю, опублікованому «ДТ», що в бесіді з ним, що відбулася невдовзі після урочистої передачі Генпрокуратурою плівок на експертизу, слідчі тієї ж Генпрокуратури дуже скептично висловлювалися з приводу потенційної можливості залучення до справи її результатів...

Крім того, у подібному випадку жоден незалежний експерт не дасть 100%. А достовірність, наприклад, 99,6% у наших служителів Закону, довіри, як ми знаємо, не викликає. Може, просто тому, що ця цифра обтяжує їх через асоціацію зі звичним махлюванням з розкриттям злочинів. Але навіть якщо на етапі слідства результат експертизи буде залучений до справи, вирішити, чи є він доказом, може тільки суд. Виходить, так чи інакше, простір для маневру з експертизою залишається на будь-якому етапі.

Поки не встановлено, що знайдено останки Гії, Пукач будь-коли зможе відмовитися від усіх своїх свідчень, ще й згодом заради сміху звернутися до Євросуду з прав людини. Тому що процесуальних порушень у його справі вже достатньо, а у слідства ще є час! І навіть для того, щоб бездоганно з юридичної точки зору довести, що Пукач віддавав протиправні накази знищувати документи, треба ще дуже потрудитися. Тобто навіть інкримінувати йому службовий злочин буде не так вже й просто.

Ну, і не можна виключати теоретичної можливості того, що тільки наявність речового доказу зробить практично неможливим демарш тріо засуджених виконавців убивства Гонгадзе, обвинувачення яких до цього грунтувалося на їхніх зізнаннях. У протилежному разі при черговій зміні влади вони цілком могли б спробувати переглянути свої тяжкі спогади, звинувативши слідство у фальсифікації. Усі їхні свідчення, звісно, закріплені, як нам скажуть, іншими засобами. Але ми ж неодноразово переконувалися, як це насправді робиться. Водночас концентрованим прикладом юридичної небездоганності та очевидних алогізмів, які містяться у вироках, що стосуються убивць Гії, може слугувати відповідне рішення у справі Верховного суду, опубліковане «Українською правдою».

І обидві сторони, які укладають договір, усе вищевикладене чудово розуміють.

Тому не можна буде виключити, що в результаті Пукач отримає свої вісім років за перевищення службових повноважень та ще якусь фантастичну, але можливу в нашій країні, відстрочку виконання вироку на кілька років. Адже подібне траплялося.

Ну а якщо на місці, показаному Пукачем, дійсно виявлено останки Гії, то що ж могло змусити генерала піти на це? Мабуть, тільки цілковита відсутність прийнятної альтернативи. Адже у кожного з нас є уподобання, а в тих, хто їх позбавлений — нер­вові закінчення завжди при собі.

Валентина Теличенко
 
Валентина Теличенко

Валентина ТЕЛИЧЕНКО — адвокат Мирослави Гонгадзе, погодилася відповісти на запитання «ДТ».

— Валентино, ви заявили про відвід нинішньої слідчої групи Генпрокуратури у справі О.Пукача. Чому?

— Одразу ж після затримання О.Пукача було допущено процесуальне порушення: затриманого допитали за відсутності захисника, про що ми довідалися з офіційних повідомлень. Якщо не було захисника під час допиту, то чи був він присутній при ознайомленні О.Пукача з постановою про притягнення його як обвинуваченого, що повинно було передувати допитові? КПК України передбачає обов’язкову участь захисника, оскільки затриманому інкриміновано злочин, за який передбачено покарання з довічним ув’язненням включно. Заступник генпрокурора, що зобов’язаний контролювати законність проведення слідства, був присутній при цьому порушенні й не припинив його. Це недопустимо.

Усунення такого заступника та зміцнення слідчої групи необхідне, щоб уникнути подальших процесуальних порушень. Це також було б сигналом для слідства і для всього суспільства. Або ми хочемо доводити цю справу до обвинувачення в суді в такий спосіб, як працюємо тепер, — із порушеннями Кримінально-процесуального кодексу та гучними заявами напередодні виборів. Або президент каже: ні, працюватимемо інакше, слідство докладе всіх зусиль до встановлення замовників. Принаймні вичерпає всі можливості й працюватиме доти, доки не спливе максимальний термін утримання підозрюваного під вартою до передачі справи в суд — 18 місяців. Для досягнення результату необхідно зміцнити слідчу групу, призначивши особу, яка б мала достатній фаховий рівень і могла б опиратися потужному політичному тискові, підпорядкувати слідство особі, яка б справді дбала найперше — про законність та результативність, а вже потім — про щоденні звіти президенту.

— Засобам інформації ви раніше називали ім’я В.Щоткіна.

— Він сьогодні керує в ГПУ слідством. Виконавців убивства Георгія Гонгадзе та тих, хто незаконно затримував О.Подоль­ського і вивозив його в ліс із метою нанесення тілесних ушкоджень, та й самого О.Пукача як організатора цих злочинів було встановлено й названо тоді, коли слідством керував саме В.Щоткін. Я не знайома з ним особисто, але за його керівництва слідст­вом справи розслідувалися і передавалися до суду.

— Чому змінилася ваша думка про Харченка? Він же у справі з 2006 року, а ви аж тепер заявляєте відвід?

— Сумніви щодо його професійності, самостійності та спроможності як слідчого виникли майже одразу після знайомства. Тривалий час слідство, фактично, не проводилося, була лише імітація роботи. І я, і Мирослава Гонгадзе неодноразово заявляли про це публічно і зверталися до президента. Було зрозуміло, що немає політичної волі розслідувати злочин. Тому тоді потужність слідчої групи великого значення не мала, та й формальних приводів заявляти відвід у мене не було: немає роботи — немає порушень. Тепер, після затримання О.Пукача, настав критичний час. Процесуальні дії мають бути грамотними. У прокуратурі є розумні професійні слідчі, і тепер їхня робота могла б не бути марною. Вони могли б використати наявні у них 18 місяців для встановлення когось із замовників, пособників, тих, хто покривав злочин, і так далі.

— Когось? Зайвих ілюзій із цього приводу ви не маєте, так?

— Звісно, не маю. Тож хоч когось зі співорганізаторів, співучасників тощо. Якщо відводу не буде, то, безперечно, перед виборами справу передадуть до суду з обвинуваченням самому лише О.Пукачу. Це можна зробити хоч тепер — є вироки, які набрали законної сили. І якщо він погоджується — а не погодитися йому було б дуже важко, — що там усе правильно, то вже міг би «загриміти». Ну, не на довічне, але ж на строк, не менший, аніж мінімальний термін, який отримали засуджені за вбивство Гонгадзе. Тобто років на 12—15.

Я не маю сумнівів, що Пукач власноручно задушив Гонгадзе. Я також не маю сумнівів, що він правник і розумна людина, налаштована давати свідчення. Але від професійності слідчої групи залежить шанс викрити замовників. Пукач готовий давати свідчення, які продемонстрували б, що він співпрацює зі слідством. Він добре розуміє, що неодмінно поїде в Макошино (колонія № 91, де відбувають покарання колишні співробітники правоохоронних органів. — Ред.). Але чи готовий він назвати справжні мотиви та замовників, які ще живі? Чи готовий він назвати ще живих співорганізаторів? Це велике питання. Чи не почне він вибудовувати версії, яких не можна ані підтвердити, ані спростувати доказами? Розповідати про Кравченка і Фере? Посилаючись на них, розповідати про причетність до справи сьогоднішніх політиків? Зі слів небіжчиків подавати їхні ж мотиви? Суд, певно, перед виборами, отримає такі матеріали справи. Версії Пукача «випадково» стануть відомі ЗМІ, і почнеть­ся чергова серія спекуляцій.

І навіть ефемерні мотиви Пукача, вказані слідством, суд визнає.

— Усе, про що Пукач заявив до появи захисника, він згодом може назвати свідченнями, даними під тиском, з усіма відповідними наслідками...

— Звісно, так. Затримувати О.Пукача можна за відсутності захисника, слідчий перший раз повинен з’явитися перед очі затриманого в супроводі особи, котра може бути його захисником. Участь захисника обов’язкова з моменту затримання особи. Навіть пред’явлення обвинувачення має відбуватися при наявності захисника. Я заявила клопотання про ознайомлення мене з процесуальними документами, але мені відмовили в його задоволенні, і я оскаржуватиму це в суді.

Процесуальні порушення завжди мають використовуватися на користь підсудного. Адвокат, який захищатиме Пукача, незалежно від того, дер­жава оплачує його послуги чи хтось інший, безперечно, може стверджувати, що на допиті без захисника Пукача залякали, на нього тиснули, що він мусив давати свідчення, перебуваючи під тяжким враженням від затримання, і таке інше. Тут головне для захисту — посіяти сумніви в результатах розслідування.

— І слідство вже заклало підвалини для такого розвитку подій...

— Так. Уже в середу зранку заступник генпрокурора В.Кудрявцев (вочевидь, не в доброму гуморі) повідомив журналістам, що вночі співробітники ГПУ допитали О.Пукача і при цьому був присутній М.Голомша. Згодом, відповідаючи на запитання журналістів, заступник голови СБУ В.Грицак повідомив, що О.Пукач погодився на допит за відсутності захисника. Хто, крім М.Голомші, допитував О.Пу­кача без захисника? Чому допитували вночі? КПК допускає нічний допит за виняткових обставин, — чи зазначено їх у протоколі?

Харченко мені сказав, що він на той час був у відпустці і першу слідчу дію виконав 27 липня... Але чому тоді керівник слідчої групи був у відпустці на момент затримання? Чому його не відкликали напередодні, якщо затримання планувалося? Для маскування?

Поки що я не маю доступу до процесуальних документів, а відтак не виключаю, що, можливо, Голомша сам допитував Пукача. Якщо ж він узяв із собою для цьо­го когось зі слідчих ГПУ, тоді, вочевидь, ситуація до певної міри аналогічна тій, що була з Пукачем та його підлеглими. Якщо заступник генпрокурора каже: робимо саме так, — то чи може слідчий вказати йому, що це порушення КПК, і відмовитися? Які будуть наслідки для такого слідчого? Система ж одна й та сама.

— Як ви вважаєте, слідство намагатиметься якомога швидше передати справу до суду?

— На жаль, і в СБУ, і в прокуратурі справді прагнуть зробити це до виборів, якомога швидше. Зважте, тільки генотипоскопічна експертиза, якщо робити її по-справжньому, триває близько 2,5 місяця, а то й довше. А якщо робити її за кордоном, то треба пошукати установу, узгодити кошторис, оформити все як належить. Тобто за три-чотири місяці це розслідування, якщо є бажання встановити замовників і всіх причетних, у жодному разі завершитися не може. Крім того, варто мати на увазі, що доказова база має бути максимально повною, адже суспільство буде надзвичайно критичним, як і минулого разу.

— До виборів можна встигнути хіба що зліпити якусь версію, де фігурував би Пукач, скажімо, з Кравченком. Притягти сякі-такі мотиви. Що далі?

— Ну і які мотиви Пукача? Він погодився на все це, тільки щоб не бути звільненим? Чому тоді Кравченко не прикрив «своїх орлів» «навісивши» труп на якогось бомжа або наркомана? Досі прокуратура неодноразово заявляла, що нічого не може робити, бо ж немає Пукача, а він — важлива ланка між замовниками та виконавцями. Я вважаю, що передача справи до суду до виборів тільки з одним обвинувачуваним — Пукачем — означатиме наперед заплановане невикриття замовників, бо закриє всі перспективи подальшого розслідування.

— Ви згодні з тим, що місцезнаходження Пукача насправді не було таємницею?

— Цей злочин не був латентним. Працівники МВС знали про нього, починаючи з вересня 2000 року. Знали, який підрозділ це зробив. Нині ситуація аналогічна. Окремі працівники МВС знали, що Пукач десь тут, знали, з ким він контактував. Але не поспішали розповісти про це слідчим ГПУ. Пукач, як з’ясувалося, не дуже й ховався, знаючи, як його шукають.

Оперативники працюють, виконуючи доручення Генеральної прокуратури. Якщо немає обґрунтованого доручення поставити на прослуховування певного громадянина, то оперативники з власної ініціативи не можуть цього зробити. Якщо вони отримали неповну інформацію про контакти О.Пукача від слідчих, то знадобиться чимало часу, аби зібрати її самостійно. А в цей час в Апеляційному суді всі дозволи на обмеження свобод громадян контролює суддя М. Приндюк, під її головуванням у 2004 році було залишено в силі рішення щодо закриття кримінальної справи проти О.Пукача, яке у травні 2005-го Верховний суд України визнав незаконним.

— На неї справді спочатку складали протоколи про корупцію, а потім нагородили?

— Так, до речі, протоколи ті складали працівники міського управління СБУ, але справу забрали до центрального управління, й подальша її доля невідома: схоже, вона справа там просто загубилася.

— А чоловік М.Приндюк працює в МВС?

— Так, у найвищому керівництві. Ось так насправді шукали Пукача.

— Як вам здається: страшна знахідка є останками тіла Гії?

— З великою ймовірністю — так. І, думаю, що Пукач, який уже давно все добре обміркував, був готовий до такого розвитку подій, чесно назвав місце, але тепер фантазуватиме з приводу версій.

— На мою думку, певних домовленостей із Пукачем було досягнуто ще на етапі звільнення на підписку. Як ви гадаєте, йому могли пообіцяти значне полегшення долі в обмін на його свідчення?

— Ви знаєте, водієві Пукача Поповичу обіцяли, що він буде лише свідком, а взяли під варту в залі суду. І доти він думав, що його «явки з повинною» в прокуратуру вистачить, аби не сісти.

— Хіба адвокат не підказав, що на нього чекає?

— Цього я не знаю. Отож
О.Пу­кач теж хоче жити. І бажано — не в Макошино. Він же генерал, має гонор. Зверніть увагу: назвав він себе не будь-ким, а капітаном далекого плавання. Посилаючись на небіжчиків, він тепер може вибудовувати будь-яку версію. За менший строк, за комфортні умови відбування покарання (не всім же арештантам, як йому, носять каву до камери). І це природно. Виклик полягає в тому, щоб його версії перевірити і підтвердити або спростувати. Виклик у тому — щоб довідатися від нього правду і довести це в суді. А для цього необхідний високий фаховий рівень слідчої групи.

— Як на мене, за великим рахунком, самому процесові факт затримання Пукача, практично, нічого не дає. Максимум, що він може сказати про замовника, — це з посиланням на чиїсь слова: Кравченка, приміром. Процесуально це нічого не дає...

— Річ у тому, що навіть за відсутності Пукача слідству слід було працювати на всіх інших напрямах цієї справи, загальновідомих, до речі.

— Тобто навколо М.Мель­ниченка, навколо адміністрації президента (Литвин, Медведчук і т.д.), Є.Марчука, Л.Деркача — всіх, про кого так чи інакше писалося у пресі, зокрема і в публікаціях Левінсона, який згадував про Мороза?

— Так. І, наскільки я знаю, всі ці напрями не розроблялися. Як наслідок, з’явився Пукач, але це в жодному разі не дає перспективи викриття замовників. З простої причини: щоб ефективно допитати, слід знати, які запитання ставити. Оскільки вищезазначені напрями не розроблені, арешт Пукача не може бути використаний із максимальною ефективністю. І річ тут навіть не в тому, що бракує досвідчених професіоналів. Від влади завжди йшли сигнали: ті, хто успішно «закопував» справу, починаючи з прокурора Обозового, якого виправдали за його дії в суді, — мали віддяку. Згодом він успішно керував на хорошому місці — в екологічній прокуратурі. Добре почуваються судді, які випускали підсудних з-під варти. На відміну від тих, хто ухвалював принципові рішення у справі. Аналогічно — зі слідчими. Слідчий, який складав протокол допиту на замовлення, що, мовляв, і не стежили за Георгієм, і машини не було, і не знаємо про нього нічого, підписаний потім привезеними Пукачем співробітниками Головного управління кримінального пошуку України, досі успішно працює у слідстві прокуратури. Ті, хто працював результативно, сьогодні вже усунені від слідства або й взагалі з прокуратури. Скажімо, на допиті в суді один зі свідків, допитаний багато разів, заявив, що слідчий Ю.Столярчук був перший, хто не ставив за мету зібрати негатив про Георгія Гонгадзе, а цікавився фактичними обставинами; перший, хто не був упередженим. Тепер Ю.Столярчук, наскільки мені відомо, в органах прокуратури не працює. Фактично, влада послідовно вказувала, що у цій справі потрібен процес, а не результат.

— У чому, на вашу думку, полягає головна проблема, через яку в Мельниченка завжди не все гаразд із його розкішною фонотекою? У вас взагалі не складалося враження, що, можливо, у нього тих оригіналів ніколи не було?

— Генпрокуратура тривалий час імітувала слідство. Коли вичерпалися можливості допитувати простих смертних громадян за другим колом, не ставлячи їм нових запитань, — треба було щось робити далі. З Мельни­ченком загравали-загравали, це нічого не дало. Зробили слідчий експеримент у колишньому кабінеті Кучми, де потім був Балога. Потягали диван туди-сюди. Виконали цей експеримент із якоюсь «лівою» апаратурою. Ми розкритикували їх, бо це ніяке не відтворення обставин. Після того слідчі експерименти припинили. Мельниченко нібито був частково задоволений. Тоді слідство його просить дати записи. Мені здається, первинних записів на оригінальних носіях Мельниченко не має, тому він їх і не дав. Слідство ж, замість того, щоб аналізувати події, контекст тих записів, пішло на поводі Мельниченка, погоджуючись на проведення експертизи, стосовно якої заздалегідь зрозуміло, що внеску в доказову базу кримінальної справі вона не дасть. Швидше за все, після тривалих роздумів буде сказано, що автентичність неможливо встановити.

— Як можна легалізувати ці плівки?

— Треба довести достовірність записів (для цього потрібні первісні носії) та допустимість. Записи було зроблено в кабінеті президента незаконно. Тільки суд може виправдати Мельни­ченка (чи тих, хто справді записував розмови президента) висновком, що це менший злочин, аніж ті, яким намагалися запобігти Мельниченко і компанія.

На плівках були дуже яскраві епізоди у справі О.Подольського. Я просила Мельниченка надати записи цих епізодів. Навіть якби у справі Подольського процесуально нам не вдалося використати записи через недоведеність походження та допустимості, все ж спроба була б добрим уроком для роботи у справі Гонгадзе. До Мельниченка зверталася я, зверталися Мирослава Гонгадзе та Олексій Подольський. Він обіцяв, але далі слів не йшло. Микола щез із наших горизонтів, а зателефонував наступного дня після винесення вироку у справі Подольського.

— Валентино, як на вашу думку, після стількох років і зі стількома небіжчиками у цій справі можна було б усе-таки довести її до логічного завершення, якби була ота політична воля, якої ніколи немає?

— Політична воля означає одне — не заважати слідству. І якби прийшли професійні амбітні слідчі, за таких умов вони могли б це зробити. Навіть сьогодні. Адже багато накопали раніше. Бачите, у нас навіть Пукача можна впіймати через стільки років.

* * *

Крім людей у погонах, дуже багато з яких не вірять у винуватість Пукача, мабуть, більшість людей без погонів у його провині не сумнівається. Незалежно від того, видав би він останки Гонгадзе чи ні — це переконання не змінилося з часів судового процесу над убивцями Гії. Залишилося відкритим лише питання з ініціатором. Це що стосується зазвичай нікому нагорі не цікавої точки зору простих обивателів, які періодично перетворюються на електорат. У цей нетривалий період обивательські судження раптом стають гідною поваги громадською думкою, вплинути на яку й покликаний заступник голови СБУ, який не сходить з телеекранів.

Ми дуже довго чекали, доки нам назвуть ім’я того, хто задумав цей жахливий злочин і руками інших втілив його в життя. Але навіть якщо тепер нам раптом скажуть правду, через майже десятиліття брехні, чи повіримо ми в неї? Але ж не скажуть. І за великим рахунком, важливе навіть не це конкретне ім’я. Важливе те, що розслідування того, як розслідувалося убивство Гонгадзе, вразило б суспільство ще більшою мірою, ніж обставини смерті Гії. Але такого розслідування не буде ніколи.

Важливо те, скільки серед нашої, з дозволу сказати, еліти, одержимої владою і грошима, тих, хто готовий заради них на все, аж до вбивства людини і зради Батьківщині, що її неймовірно складно довести. Тому що можна нескінченно сперечатися і навіть мати непохитну впевненість у тому, де саме зародилася ідея, яка призвела до «піддиванних записів» і справи Гонгадзе, але беззаперечним залишається одне — практично усе зроблено руками наших громадян. І важко пригадати публічну особу, котра, доторкнувшись до таємниць цієї справи, не почала брехати або недорозповідати щось так, щоб ця недомовленність дорівнювала брехні. Кожен із них, можливо, краще пізнав себе, але не пройшов іспиту справою Гонгадзе.

Щодо нашої славнозвісної міліції. Важливо те, що Пукач, «кар’єрний мент» (згідно з легендарним висловлюванням Ю.Крав­ченка), котрий протопав усі сходинки нагору й на самій вершині вирив яму Георгієві та разом собі, — зовсім не якийсь вкрай рідкісний вилупок у системі. Він, до речі, без перебільшення, користувався великою повагою серед колег. Вдумайтеся! Це не статистика по всіх областях України — тільки тут, у Києві, п’ятеро співробітників наружки притягнуті до відповідальності за вбивства! Двоє — у справі перевертнів, троє — за Гонгадзе. Це що ж за такий дивний кадровий відбір? Причому це не опери, котрі щодня зобов’язані перебувати у контакті з бандитами. Завдання наружки — залишатися невидимими і нечутними. І жодних контактів із підозрюваними. Звідки ж вони такого понабиралися?

Разом із Фере, Кравченком і Пукачем з органів іде покоління людей, котрі знають службу й беззаперечно виконують накази. За нетривалий час правоохоронні органи істотно змінилися. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати: повторення подібного убивству Гії за наказом згори цілком виключено. Тільки за гроші.

Ще важливо, що ми вже звикли до того, що міліція катує людей, і звикаємо до того, що правоохоронці співгромадян убивають. Що без грошових купюр правоохоронці впритул не бачать ні складу злочину, ні його відсутності.

Зрозуміло, що правоохоронні органи сьогодні не можуть бути іншими. Одна структура не може бути нормальною в нездоровому суспільстві. І часом здається, що виправити справу не зможуть ніякі реформи, тому що історичний шанс було втрачено. Удаватися до методів «Білої стріли»? Якщо, звичайно, знайдеться спонсор.

Вже не просто втрачається відчуття того, що таке добре, а що таке погано. Невблаганно тане тонка межа між «бєспрєдєлом» і нормою життя.

P. S. Для багатьох із нас головним результатом затримання Пукача стане воскресла надія — на те, що багатостраждальне тіло Гії зможуть, нарешті, поховати...

Немає проблем!

Президент Віктор Ющенко вважає, що покази екс-генерала Олексія Пукача дозволяють поставити крапку в справі Гонгадзе. Про це він заявив під час зустрічі з генпрокурором, головою СБУ і міністром внутрішніх справ у п’ятницю. Ющенко переконаний, що «сьогодні, завдяки роботі СБУ, Генпрокуратура має свідка, який дає інформацію такого характеру, що дозволяє поставити крапку в цій ганебній для України історії».

Президент висловив упевненість, що завершення розслідування справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе є значним свідченням для України і світу торжества закону.

Водночас Ющенко зазначив неабиякий негативний вплив на перебіг слідства з боку представників влади, «небожителів».

«Я знаю про той тиск, що чиниться на слідство, знаю, як непросто сьогодні працювати правоохоронним органам», — зауважив він. У цьому контексті глава держави наголосив, що правоохоронна система України ніколи не матиме гідного обличчя, якщо такі справи, як убивство Гонгадзе, не буде доведено до логічного завершення.

Подякувавши за виконану роботу СБУ, президент сказав, що сьогодні очікує від Генпрокуратури насамперед законності та оперативності в розслідуванні цієї справи, адже кожен день її затримки «обростає політичними сценаріями».

«Я переконаний, через співробітництво з СБУ, МВС Генпрокуратура законно та оперативно поставить крапку в цій справі», — констатував Ющенко.

Також президент висловив упевненість, що сьогодні немає великої проблеми в тому, щоб посадити на лаву підсудних Віктора Лозинського, завершити справу Гонгадзе, яка протягом багатьох років дискредитувала Україну.

«Я просив би, щоб міністр внутрішніх справ, СБУ, Генпрокуратура відчували вагу відповідальності за цими справами, і закликаю всіх вас сьогодні оперативно співпрацювати як в оперативно-розшуковій, так і в слідчій роботі», — заявив Ющенко. «Будьте партнерами, і тоді, переконаний, ви продемонструєте, наскільки в нових умовах може ефективно працювати правоохоронна система», — підсумував президент.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво