ЕПОПЕЯ З «РУСЛАНОМ» ЯК ПІДРУЧНИК З ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ - Право - dt.ua

ЕПОПЕЯ З «РУСЛАНОМ» ЯК ПІДРУЧНИК З ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ

3 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 3 жовтня-10 жовтня

У найближчі дні Федеральний суд Канади має оголосити своє рішення з приводу арешту в червні у Канаді українського літака Ан-124 «Руслан»...

У найближчі дні Федеральний суд Канади має оголосити своє рішення з приводу арешту в червні у Канаді українського літака Ан-124 «Руслан». У більшості вітчизняних ЗМІ проблема визволення літака подається як патріотична справа врятування українського надбання від свавілля «акул капіталізму» та захисту його від брудної конкурентної боротьби. Проте мало хто згадує, що арешт літака став можливим завдяки «головотяпству со взломом» представників низки державних органів. У цих обставинах можна також щиро співчувати АНТК ім. Антонова — компанії, під управлінням якої безпосередньо перебував літак: теоретично на її місці міг опинитися будь-який оператор української рухомої власності за кордоном. Оскільки позиція власників «Руслана» добре відома, «ДТ» звернулося за коментарями до самої TMR. Нижче, у вигляді відповідей на cформульовані редакцією запитання, викладена офіційна позиція компанії. Аргументи сторін до оголошення рішення суду залишаємо без коментарів. Але факти відвертої бездіяльності українських чиновників, яким вдавалося навіть пропускати терміни подання апеляцій на судові рішення, їхня підкреслено страусина позиція, вразили навіть їхніх опонентів.

Спочатку — коротке резюме характеру спору та провадження на поточний час. 28 червня 2003 року шериф Департаменту юстиції Ньюфаундленда та Лабрадору, Канада, наклав арешт на літак Ан-124 в аеропорту Гуз Бей для стягнення боргів Фонду державного майна України перед компанією TMR Energy Ltd. на суму понад 40 мільйонів доларів.

TMR Energy Ltd. — компанія, що інвестувала в кілька нафтових проектів у колишньому Радянському Союзі та Румунії, володіють нею дві великі й відомі міжнародні фірми. TMR фінансується групою ведучих міжнародних банків і на сьогодні жодним чином не пов’язана з Марком Річем (Marc Rich) (чи з котроюсь із його компаній), який продав свої активи в ній ще на початку 90-х років.

Борг, про який ідеться, виник у результаті рішення, прийнятого більше року тому міжнародним арбітражем у Стокгольмі. Цим рішенням визнавалося порушення Фондом державного майна своїх договірних зобов’язань перед TMR за Установчим договором, підписаним між ФДМУ і TMR у 1999 році щодо українського спільного підприємства «Лисойл».

Нагадаємо: СП «Лисойл» створили у 1993 році з метою модернізації потужностей Лисичанського нафтопереробного заводу (ЛНПЗ). Спочатку ЛНПЗ був українською стороною в СП «Лисойл», але у 1999 році його замінив ФДМУ (на вимогу самого Фонду). На думку TMR, в результаті недотримання з боку ФДМУ своїх зобов’язань відповідно до нового Установчого договору, незважаючи на те, що проект був успішним, компанія позбулася своїх інвестицій та можливості повернення своїх позик. Оскільки переговори між TMR і ФДМУ не розв’язали спору, компанія передала справу до арбітражу.

Арбітраж постановив, що ФДМ справді порушив Установчий договір від 1999 року. Арбітри підготували вмотивоване арбітражне рішення на 51-й сторінці, яким було присуджено відшкодувати збитки на 40 млн. дол. на користь TMR (до речі, ця сума продовжує зростати за рахунок штрафних санкцій за її несплату). За даними TMR, суд «був вражений» фактом, що «не було й крихти доказів, які свідчили б про єдину дію, рішення або захід, здійснені ФДМУ з метою дотримання зобов’язань або здійснення дій» для надання допомоги «Лисойлу».

Згідно з рішенням Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати та законодавства Швеції, рішення стало остаточним і таким, що підлягає виконанню. Оскільки ФДМ є державним органом України, відповідальність за виконання рішення суду лягає на Українську державу. Однак замість виконання арбітражного рішення або ж активного його опротестування, на погляд TMR, «ФДМУ вдався до затяжної вичікувальної тактики».

Тоді TMR розпочало виконавче провадження в кількох державах і стало шукати державне майно, за рахунок якого можна отримати виплату. Зокрема — майно, яке належить державі Україна та яким володіють або користуються українські державні підприємства, такі як АНТК ім. Антонова. Саме на цій підставі було накладено арешт на літак у Ньюфаундленді...

АНТК ім. Антонова і ФДМУ подали заперечення проти арешту. На слуханнях у Федеральному суді Канади, які тривали сім днів, АНТК ім. Антонова, ФДМ та держава Україна окремо представлялися канадськими юрисконсультами з добре відомих канадських фірм. Слухання закінчилися 17 вересня, тепер суддя готує рішення. Воно також буде обов’язковим до виконання всіма сторонами.

— Яка на сьогодні ситуація з судовим розглядом протестів української сторони щодо арешту «Руслана»?

— Слухання щодо арешту літака проводилися у Федеральному суді Канади 27—29 серпня та 5, 10, 15 і 17 вересня. Подання доказів у Федеральному суді на цей час закінчилося, й суддя зараз готує своє рішення. Інших постанов з будь-яких питань, окрім процесуальних, які виникли в ході розгляду (зокрема стосовно допустимості певних доказів), суд не приймав.

Паралельно з розглядом, який стосується арешту літака, ФДМУ також подав клопотання до Федерального суду про скасування наказу, яким визнано рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати; це слухання ще не було призначене.

— Чи змінювала українська сторона свою аргументацію, відповідно до якої, власник літака — АНТК ім Антонова — самостійне підприємство, яке не може відповідати за обов’язками іншої державної структури?

— Справді, АНТК ім. Антонова спочатку доводив, що арешт був неправомірним на тій підставі, що власником літака є це підприємство, а не держава Україна. Однак АНТК ім. Антонова згодом визнав, що держава Україна є справжнім власником літака (як, до речі, стверджувалося державою Україна в ході слухань), а також що підприємство користується літаком тільки на підставі повного господарського відання. На слуханнях у Канаді АНТК ім. Антонова виходив з того, що його фізичне володіння літаком, навіть якщо воно й здійснюється на підставі права повного господарського відання, повинно запобігати можливості накладення арешту. АНТК ім. Антонова також доводив, що АНТК ім. Антонова має всі «реальні» права на літак. А також що право власності держави на літак дає державі, щонайбільше, право на схвалення будь-якого відчуження літака з боку АНТК ім. Антонова.

Україна, з іншого боку, доводила, що літаком насправді володіє держава, яка має право на імунітет від арешту на підставі того, що він є «військовою» власністю. До того ж як ФДМУ, так і АНТК ім. Антонова стверджували, що дії ФДМУ не створювали зобов’язань для держави Україна, а також що держава Україна, таким чином, не відповідає за оплату за рішенням Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати. Проти кожної з цих позицій TMR подала свої аргументи, і тепер прийняття рішення залишається за канадським суддею.

— З питання арешту літака українськими судами — Київським господарським, Голосіївським місцевим — було прийнято кілька рішень, які забороняють відчуження літака. Чи було їх враховано канадським судом?

— Судові рішення, про які йдеться, були подані разом із клопотаннями адвокатами АНТК ім. Антонова. Ставлення до них з боку канадського суду буде таким, як до будь-яких інших фактичних матеріалів у справі. Єдиним винятком став лист, ніби від Верховного суду України, що його адвокати АНТК ім. Антонова подали в останні хвилини останнього дня слухання, але який не був належним чином підписаний, оформлений та відкритий для дослідження. Цей лист було відхилено суддею як неприпустимий. Канадський суд базуватиме свою постанову на підставі оцінки всіх доказів, які належним чином подані йому сторонами.

— У якій формі та з якою метою суду було надано експертні висновки професора Анатолія Довгерта?

— Механізм подання доказів у судах Канади — письмові свідчення свідків та юридичні заяви. TMR, ФДМУ й АНТК ім. Антонова мали можливість подати свої власні письмові свідчення про факти, а також подати різні письмові свідчення з питань тлумачення законодавства України. TMR та АНТК ім. Антонова подали такі письмові свідчення; ФДМУ — ні. Після того адвокати АНТК ім. Антонова та ФДМУ мали можливість допитати осіб, які давали письмові свідчення від імені TMR, а адвокати TMR мали можливість допитати осіб, які давали такі свідчення від імені АНТК ім. Антонова. Якби з боку ФДМУ було надано аналогічні матеріали, то застосовувалася б така сама процедура. Заяви, зроблені в письмових свідченнях, а також запитання та відповіді, дані в ході допиту цих осіб, належать до матеріалів справ суду, на підставі яких канадський суддя базуватиме своє рішення.

По суті, така ж сама процедура була в ході арбітражного розгляду в Стокгольмі — кожна сторона мала можливість представити свідків по фактах і з питань законодавства, яких могла потім допитати інша сторона. Єдиною відмінністю між двома розглядами було те, що в Стокгольмі допит свідків відбувався перед арбітражним судом, тоді як у Канаді допит відбувався в Парижі та Києві, а Суд отримував письмові записи того, що було сказано. Проте в Стокгольмі, як і в Канаді, ФДМУ вирішив не представляти своїх власних свідків. Натомість він покладався лише на допит свідків від TMR.

— На якому етапі перебуває оскарження українською стороною рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати за позовом TMR до ФДМУ?

— ФДМУ подав апеляцію на рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати до Апеляційного суду Швеції. У своїй апеляції ФДМ також вимагав призупинити виконання арбітражного рішення, але шведський суд відхилив таке прохання, зазначивши, що «…факти, подані Фондом державного майна на підтримку своїх доказів, навіть не встановлюють ймовірної підстави для визнання недійсним або скасування рішення. Не було подано жодних доказів можливої шкоди в результаті виконання рішення в примусовому порядку. На цих підставах Апеляційний суд відхиляє клопотання про призупинення виконання рішення».

Нещодавно у ході розгляду апеляції було прийнято процесуальну постанову з питання допустимості певних доказів, і ймовірно, що чергове слухання відбудеться цієї зими. Апеляційний суд Швеції ще не прийняв ніякого рішення по суті апеляції. Однак, як було визнано самим ФДМ, рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати є остаточним і таким, що може бути виконане в примусовому порядку, незважаючи на подання апеляції.

Як зазначалося вище, представники ФДМУ висловлювали намір оскаржити визнання в Канаді рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати. Але дату слухання з цього приводу не було визначено. Оскільки термін подання такого оскарження вже закінчився, ФДМУ доведеться вказати причину своєї затримки для того, щоб мати змогу здійснити своє подання. Таким самим чином ФДМУ вчасно не оскаржив визнання рішення стокгольмського арбітражу в інших країнах, у яких воно було визнане. Термін подання такого оскарження в цих країнах також закінчився…

— Чи є шанс укладення мирової угоди між TMR та Україною (в особі Фонду державного майна)?

— TMR направила кілька листів, які містили прохання здійснити оплату за рішенням Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати та прохання провести зустрічі для обговорення графіку оплати. У ФДМУ навіть не дали відповіді на ці листи, тому будь-які розмови про можливе врегулювання передчасні. Крім того, чим довше ФДМУ не здійснює оплату за рішенням Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати, тим більші витрати TMR в ході виконавчого провадження, збільшуються також відсотки, які треба буде сплатити.

— Чому під час розгляду позову TMR у Стокгольмі було знято претензії компанії до держави Україна й до ВАТ «ЛиНОС», тоді як претензія до ФДМУ була розглянута?

— TMR не знімав своїх претензій до ВАТ «ЛиНОС» у ході арбітражного розгляду. Арбітражний розгляд просто був розділений на два окремі провадження, які проводилися паралельно: одне проти ФДМ і одне проти ВАТ «ЛиНОС».

Україна спочатку виступала окремо названим відповідачем; однак через стислі терміни, встановлені для арбітражу арбітражною угодою, та через неучасть держави в арбітражі, за винятком ФДМУ, ТМР зняла свої претензії до держави як окремо названого відповідача зі збереженням усіх прав. Оскільки ФДМУ є органом держави, арбітражне рішення проти ФДМУ є рішенням проти держави в будь-якому разі.

Арбітраж до ВАТ «ЛиНОС» базувався на порушеннях ВАТ «ЛиНОС» Установчого договору щодо спільного підприємства «Лисойл», підписаного 1993 року між ЛНПЗ (державне підприємство, яке було корпоратизоване і на базі якого було створено ВАТ «ЛиНОС») і TMR, та Контракту на модернізацію й експлуатацію Лисичанського нафтопереробного заводу, підписаного також у 1993 році між ЛНПЗ та TMR. Арбітраж проти ФДМ базувався на порушеннях із боку ФДМ нової версії Установчого договору щодо «Лисойла», підписаного між ФДМ і TMR у 1999 році.

— Чому все ж таки Фонд державного майна має відповідати за обов’язками Лисичанського НПЗ в СП «Лисойл», якщо він не брав участі в його створенні?

— Відповідальність ФДМУ є прямою відповідальністю, що виникла у зв’язку з недотриманням з боку ФДМУ своїх зобов’язань за Установчим договором від 1999 року, що його ФДМ підписав як державний орган України. Згідно з цим договором, ФДМ, зокрема, погодився «здійснювати певні дії та утримуватися від здійснення інших дій, які можуть завдати шкоди інтересам спільного підприємства або іншої сторони», і не дотримався цих зобов’язань. У результаті СП «Лисойл» не змогло отримати частину випущеної заводом продукції, яка належала спільному підприємству, і, своєю чергою, TMR була не в змозі отримати повернення своїх позик або доходів від своїх інвестицій у проект.

Слід зазначити, що TMR надала мільйони доларів США як позики й інвестиції СП «Лисойл», що їх підприємство використало для модернізації нафтопереробного заводу ВАТ «ЛиНОС». ВАТ «ЛиНОС» продовжує отримувати користь від проведених модернізацій. А держава завдяки цьому отримала користь від його приватизації. Такі дії та бездіяльність ФДМУ позбавили ТМR, яка надала необхідні кошти в час, коли в Україні було дуже мало іноземних інвесторів, можливості отримати ці інвестиції назад.

— Яка ймовірність повторення арешту власності українських державних структур за межами України в рахунок забезпечення задоволення позовів тих чи інших компаній до державних структур України?

— Рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати було прийняте у Швеції, яка є стороною Нью-Йоркської Конвенції про визнання й виконання рішень іноземних арбітражів. Понад те, воно було винесене проти ФДМУ, що є органом держави, за зобов’язаннями якого відповідальність несе вся держава. Тому арбітражне рішення може бути виконане в примусовому порядку за рахунок майна держави Україна в будь-якій країні, що підписала Нью-Йоркську Конвенцію, — таких країн на сьогодні більше 120. Чим довше держава не виконуватиме своїх зобов’язань добровільно, тим вища ймовірність того, що на інше майно буде накладено арешт в інших країнах світу для оплати суми за арбітражним рішенням.

Існує також кілька інших арбітражних рішень, винесених на користь структур, які не пов’язані з TMR, проти державних органів України. Багато з цих арбітражних рішень також перебувають у процесі виконання в примусовому порядку, оскільки виглядає так, що Україна не бажає добровільно виконувати свої зобов’язання та здійснювати виплати за арбітражними рішеннями, прийнятими проти неї.

Хоча сама TMR не має інших таких рішень проти України або будь-яких її державних органів, компанія активно відстежує хід виконання в примусовому порядку інших арбітражних рішень, винесених на користь інших компаній.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво