ДРІБНА ПОМСТА? - Право - dt.ua

ДРІБНА ПОМСТА?

30 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 30 травня-6 червня

Генпрокуратура України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366, — службова підробка, зроблена посадовими особами Апеляційного суду Київської області...

Генпрокуратура України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366, — службова підробка, зроблена посадовими особами Апеляційного суду Київської області. Йдеться про рішення, яким суд закрив кримінальні справи, порушені проти народного депутата Ю.Тимошенко та інших колишніх керівників корпорації ЄЕСУ.

За недоброю традицією, кримінальну справу порушила Генеральна прокуратура за фактом. Хоча всім чудово відомо, чиї підписи стоять під оспорюваним документом, і в такому разі закон вимагає висувати обвинувачення конкретній особі. Однак так легше: проводити обшуки, не пред’являючи відповідних постанов, і не морочитися з умовностями, що стоять на варті суддівської недоторканності, але головне — фактично не дати можливості зацікавленій особі повноцінно захистити себе.

Сьогодні є вагомі причини припускати, що кримінальну справу за статтею про службову підробку порушено без достатніх підстав і що в даному разі йдеться справді про технічну помилку, а не про фальсифікацію.

Більше того, слідство, вочевидь, саме чудово розуміє це. У зв’язку з чим і з’явився лист голові арбітражного суду з Генпрокуратури, автори якого цікавляться вироками, які виносили судді, що провинилися, протягом останніх трьох років. У таких матеріалах завжди може знайтися щось цікаве. Особливо коли засуджені у справах — під рукою і будуть, мабуть, не проти надати посильну допомогу слідству, наприклад, в обмін на поліпшення «житлових умов».

У цьому листі, підписаному слідчим з особливо важливих справ, міститься прохання «з метою з’ясування обставин у справі» надати для ознайомлення кримінальні справи, що розглядалися по першій інстанції чи в апеляційному порядку з участю суддів О.Коротких, К.Леонтович, І.Ященко з 2000 року по цей час. Тоді як КПК передбачає, що досліджуватися можуть матеріали в рамках порушеної кримінальної справи. А в ній ідеться про конкретний документ, який стосується цілком визначеної справи. До чого тут вироки, які виносилися протягом останніх трьох років? Які обставини справи про службову підробку можна прояснити з їх допомогою? І чому лише трирічний період зацікавив працівників прокуратури? Можна було б, скориставшись нагодою, ретельно вивчити, наприклад, результати праці судді О.Коротких за всі 17 років його діяльності...

Ряд фактів, про які йтиметься нижче, свідчить про те, що на суди чиниться тиск. Крім того, відомі кілька дуже промовистих епізодів, які не можна назвати випадковими, хоча до справи, звісно, не підшиєш. Наприклад, журналістський ескорт слідчої групи, що прибула в Апеляційний суд Київської області робити обшук. Судячи з масовості присутніх там колег, можна говорити про люб’язне запрошення Генпрокуратури «на справу», а не просочування інформації. Не дивно, що про суть претензій фактично обвинувачувані дізнаються не від слідчих, а зі ЗМІ. Не можна залишити поза увагою епізод, коли, вочевидь захопившись улюбленою роботою, працівники прокуратури обшукали кабінет підозрюваних служителів Феміди, заодно вилучивши комп’ютер судді, який узагалі не мав нічого спільного з розглядом наболілої справи. Судді пробували зупинити розпаленілих гонитвою за речдоками, однак це їм не вдалося. Ті відповіли: мовляв, знають, що роблять. Хотілося б вірити.

Цікаво також, що справу порушено за другою частиною статті, яка передбачає відповідальність за службову підробку, що призвела до тяжких наслідків. При тому, що, схоже, помилка, яку затято кваліфікують як підробку, взагалі ні для кого не мала наслідків, окрім суддів, котрі поставили підписи під документом. Для них наслідки всієї цієї історії справді тяжкі.

Адвокат Микола Полуденний: «У прокуратуру було направлено копію ухвали суду, а невдовзі головуючий виявив, що направлено не копію прийнятої судом ухвали, а копію її робочої чернетки. Прокуратура ставить питання так: 13.05.03 р. колегією суддів винесено ухвалу. Опісля в зазначену ухвалу внесено недостовірні відомості. Така позиція означає, що копія ухвали, направлена першою, на думку прокуратури, є достовірною і такою, що відповідає дійсності. А ухвала, направлена повторно, на заміну першій, із зазначенням того, що в першій копії допущено помилку, вважається фальсифікованою, оскільки в неї нібито внесено недостовірні відомості.

Однак, навіть проаналізувавши копію, направлену першою, можна переконатися, що таке твердження абсолютно безпідставне. З моєї точки зору, головними суперечливими моментами є дві обставини. Перша. У мотивувальній частині не зроблено посилання на те, що представник Генпрокуратури не з’явився на судове засідання. Друга. З переліку постанов стосовно Ю.Тимошенко як у вступній, так і в ухвальній частині випало згадування про постанову про порушення кримінальної справи від 17.01.2003 року.

Що стосується першого моменту, то, за великим рахунком, не існує законодавчо встановленого обов’язку суду в мотивувальній частині рішення вказувати на причини того, чому справу було заслухано за відсутності однієї зі сторін. Бо в апеляції за належного сповіщення суд має право розглянути справу за відсутності сторони, незалежно від причини. Що стосується постанови від 17 січня, котра відсутня у переліку постанов щодо Ю.Тимошенко, то посилання на неї міститься в цьому ж документі в переліках постанов щодо всіх інших осіб. Оскільки виносилася ця постанова стосовно групи осіб. Вона присутня й у вступній частині ухвали, і в ухвальній її частині стосовно цих осіб. Тобто з першої копії видно, що цю постанову скасовано. То у чому, власне, полягає питання? Крім того, аргументація і висновок про скасування даної постанови містяться в мотивувальній частині, причому в обсязі цілої сторінки. Чи можна в таких умовах говорити про те, що ухвала, надіслана на заміну першої копії, є підробленою?

Неможливо стверджувати, що рядки, які були в другому варіанті ухвали, є внесеними пізніше недостовірними відомостями. Порівняльний аналіз цих двох копій, безумовно, вказує на помилки технічного характеру. Причому сукупність розбіжностей у текстах не дозволяє зробити іншого висновку, крім того, що перший документ був копією чернетки, а другий — копією остаточного тексту судової ухвали, оголошеної в судовому засіданні.

Крім того, з логічної точки зору, я не можу уявити собі, кому могла бути вигідна така фальсифікація.

Чи можна заявляти в цьому випадку про наявність підстав для порушення кримінальної справи? Чи доречно говорити про наявність ознак складу злочину, тим більше — службову підробку? Звісно, ні. Оскільки в такому разі дії мають відбуватися з прямим наміром. А системний аналіз цих документів прямо вказує на його відсутність.

Що стосується порушення справи за фактом. Службова підробка (стаття 366 КК) належить до посадових злочинів. Тобто як ознака злочину має бути вказівка на спеціальний суб’єкт — посадову особу. Якщо підробив документ суддя, то коло підозрюваних обмежене складом колегії з трьох чоловік. Чому ж справа порушується за фактом? Якщо підробив документ технічний працівник, котрий не є посадовцем, то не може йтися про цю статтю КК. Тобто, якщо йдеться про дану справу, порушену за статтею 366, слідство зобов’язане було порушити її стосовно суддів колегії, а не за фактом. Воно цього не зробило, явно ставлячи за мету утруднити можливість суддів оспорити постанову про порушення справи в судовому порядку.

Тому я вважаю, що справа порушена незаконно і є виключно способом тиску на суд. Не можу відкинути підозри, що вона також є дрібною помстою суду за його рішення від 13.05.03 р.».

З погляду посадових осіб Генеральної прокуратури, рішення Апеляційного суду Київської області незаконне. Зокрема тому, що було порушено принцип змагальності — представник прокуратури не брав участі в судовому засіданні, а також у зв’язку з тим, що суд ухвалив рішення, не маючи на руках матеріалів кримінальної справи. Однак, вважають у ГПУ, рішення суду про звільнення утримуваних у СІЗО було виконане.

Слово — судді Апеляційного суду Київської області Олександру Коротких, який головує у справі:

— Олександре Антоновичу, все-таки чому не було представника Генпрокуратури на тому судовому засіданні?

— Розгляд справи за апеляцією адвоката В.Швеця на рішення Вишгородського районного суду призначили на 7 травня. Представники Генпрокуратури не з’явилися на судове засідання, а ми отримали листа, в якому як причини їхньої відсутності фігурували хвороба одного працівника та перебування у відпустці іншого. З цієї причини Генпрокуратура просила перенести засідання аж на червень. Та якщо названі працівники Генпрокуратури не можуть прибути до суду, є інші, які мають можливість підготуватися до розгляду справи, що складається лише з чотирьох томів. Ми не побачили підстав для задоволення цього клопотання в повному обсязі, і засідання суду було перенесено на 13 травня, про що Генпрокуратуру, природно, повідомили.

— Ви можете це підтвердити?

— Того самого дня, 7 травня, ми завезли їм відповідного листа з доповненням до апеляції адвоката В.Швеця.

13 травня ми розпочали засідання не о 10.00, як було призначено, а о 10.30, оскільки чекали представника Генпрокуратури. Ніхто не приїхав, і ніякого листа щодо цього ми не отримували, тому стали розглядати справу без прокурора. Стаття 362 КПК гласить, що за такою справою неявка учасників не є перешкодою для її розгляду.

Конституційний суд України порівняно недавно прийняв рішення, яке дозволяє оскаржити постанову про порушення кримінальної справи. Це нова категорія справ, і порядок їх розгляду не виписаний окремо. Вони розглядаються за аналогією зі справами про відмову в порушенні та закритті кримінальної справи. За законом, у такому випадку прокурор «має право взяти участь у розгляді справи». «Має право» — це не означає, що його участь обов’язкова. Крім того, відповідно до Конституції України, прокурор підтримує в судах державне обвинувачення. За цією справою державного обвинувачення ще не було. Виходячи з цього, ми вирішили, що розгляд даної справи можливий без участі прокурора, з огляду на те, що нами зроблено все можливе для забезпечення участі представника прокуратури в процесі.

— Представники Генпрокуратури стверджують, що рішення суду за цією справою незаконне, оскільки на момент винесення рішення у вашому розпорядженні не було матеріалів цієї справи...

— Це не так. Ми перевіряли не наявність доказів провини осіб чи докази пред’явленого ним обвинувачення. Йшлося виключно про процесуальний момент, який регламентує порядок порушення кримінальної справи. Для цього потрібні були матеріали, на підставі яких приймалися дані рішення. Та, попри кількаразові запити, попереднє слідство не надало їх Вишгородському суду, посилаючись при цьому на таємницю слідства.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного суду, у випадку оскарження законності порушення кримінальної справи ми зобов’язані перевіряти наявність приводів і підстав для порушення кримінальної справи, ознак злочину в постанові про порушення кримінальної справи. І це все. Ми не перевіряли суть цього звинувачення, ми вивчали виключно правильність винесення постанови про порушення кримінальної справи.

— На якій підставі ви скасували ці постанови?

— На нашу думку, при винесенні цих рішень не було дотримано вимог статей 94 і 98 КПК, що регламентують порядок порушення кримінальної справи. Тобто їх було скасовано за формальними ознаками.

— Що конкретно стало причиною такого рішення суду?

— У постановах не було вказано визначених законом приводів та підстав, а також ознак злочинів, про які йшлося в постанові про порушення кримінальної справи.

До речі, Вишгородський суд, відмовляючи адвокату в задоволенні скарги, зазначив, що ним було встановлено обставини, які свідчать про дійсну наявність порушення вимог статей 94, 98 КПК у постановах слідства про порушення кримінальних справ. Проте Вишгородський суд вважає, що ці порушення формальні й не можуть викликати скасування цих обставин. Ми, розглядаючи ці ж самі матеріали, з висновками районного суду не погодилися.

— Відверто кажучи, ви ж чудово розуміли, що розглядаєте неабияку справу, до якої прикута увага громадськості. Як же так сталося, що саме за цією справою був допущений такий недолік — не було зазначено одного з пунктів постанови суду? Як таке могло статися і чи вважаєте, що, допустивши це, ви порушили закон?

— Звичайно, ні. Закону я не порушив. Я не вважаю, що в даному випадку можна говорити про службове підроблення або халатність, оскільки жодних наслідків ця помилка не викликала. Ми самі виправили її, але головне — що був оригінал, який відповідає всім нормам закону.

Розумієте, в той період у мене було дуже велике навантаження. Я виконував обов’язки заступника голови Апеляційного суду Київської області. Якщо говорити по суті, то я чудово розумію, що справді неуважно переглянув цю копію, і мені дуже тяжко усвідомлювати це. Адже ми працювали над даною постановою п’ять діб, вичитували, перевіряли. Під час написання — до моменту її оголошення — ми радилися, вирішували, як краще викласти той чи інший пункт, коригували текст. Ми всі кілька разів перечитували вже готовий текст, і я був переконаний, що в ньому все нормально, тому в останній момент і прочитав його побіжно. Сталася суто технічна помилка — секретар пропустив восьмий пункт, у якому йшлося про постанову про порушення кримінальної справи стосовно Ю.Тимошенко 17 січня 2003 року. Та цю саму частину, упущену нами в резолютивній, так би мовити, вступній частині, було докладно розписано в мотивувальній частині.

— А що це за понад 40 помилок, про які говорять сьогодні?

— Мені невідомо, що це за помилки. У нас справді випав цілий абзац — близько п’яти-шести пропозицій, — у якому йшлося саме про те, чому ми розглянули справи без прокурора. До речі, ми писали свою аргументацію з цього приводу, хоча це й не обов’язково в даному випадку. Що це за 40 помилок — якісь орфографічні чи стилістичні неточності, нам невідомо.

— Кримінальна справа, хоча й порушена Генпрокуратурою «за фактом», безпосередньо стосується вас та ваших колег...

— Цю справу було порушено за фактом підробки службовими особами Апеляційного суду постанови цього суду. Зрозуміло, що причетні до виготовлення документа автоматично є особами, проти яких порушено дану справу. Ця справа стосується нас безпосередньо. Тому ми звернулися в Шевченківський суд зі скаргою на дану постанову, якої нам, до речі, так і не пред’явили. Для цього в слідства є формальні підстави, оскільки ми ще не є підозрюваними чи обвинувачуваними. Тобто зміст даної постанови мені невідомий. Та, наскільки я знаю з публічних виступів посадових осіб Генпрокуратури, підставою для порушення цієї справи була наявність двох завірених нами копій документів, у яких було виявлено розбіжності. Це неточності, які ми, повторюю, самі виявили й надіслали другу копію в Генпрокуратуру. На підставі цих двох копій і було винесено постанову про порушення кримінальної справи. Ми вважаємо, що насамперед слідству потрібно було вивчити ситуацію, провести попередню перевірку.

— Ви заявляли, що на вас тиснуть. У чому це виявляється?

— І раніше, і зараз я бачу, що мене супроводжують дорогою на роботу та додому.

— Ви не припускаєте, що таке враження могло скластися у вас через надмірну нервову напругу? Може, вас, приміром, охороняють, просто бережуть дуже?

— Ні, вони не охороняють, а стежать за мною. Я не перший рік працюю в цій системі, але такого ніколи не було. Я переконаний, що за мною стежать, деяких супровідних навіть знаю в обличчя. Інші учасники розгляду цієї кримінальної справи теж бачать стеження за собою.

— Те, що ви помічаєте супровідних, пояснюєте їхнім низьким професіоналізмом — чи вважаєте, що це свідомий психологічний тиск?

— Гадаю, що це робиться зумисне, з метою психологічного тиску. Адже вони не ховаються, демонструючи, що хоч би де я був, вони роблять свою справу...

— Що ще ви розцінюєте як тиск?

— Обшук у мене на роботі проводився під керівництвом слідчого, але до нашого кабінету постійно заходив і давав указівки підлеглим начальник головного слідчого управління Генпрокуратури Куций. Саме його постанови ми скасували як незаконні. І гадаю, його присутність була викликана саме цією обставиною.

— Ну, а коли судді вилучали комп’ютер, що нічого спільного не має з розглянутою справою, ви що — сиділи й мовчали?

— Ні, звичайно, ми говорили, що він не розглядав цієї справи. Але нам відповіли, що вони знають, що роблять... Ну, опору ми, зрозуміло, не чинили. До речі, у мене є інформація, що вони взагалі збиралися нас затримати.

— Як це вони могли затримати суддю?

— Вони були не в курсі, що в нас є певний імунітет, передбачений Законом «Про статус суддів», який не дає їм права безпосередньо затримувати суддю. У них були такі наміри, про що заявлялося під час обшуку.

* * *

Вже цілий ряд дуже різних людей у певному сенсі об’єднала не лише фахова приналежність до суддівського корпусу, а й рішення, ухвалені всупереч владі, та репресії, що послідували за цим. Ми не говоримо зараз про рівень професіоналізму цих суддів, а також про їхні моральні риси. Юрія Василенка, Миколу Замковенка, а тепер ще й трьох суддів Апеляційного суду Київської області почали переслідувати після ухвалення ними небажаних для влади рішень у справах, які стосуються Юлії Тимошенко. Навіть коли виходити з того, що сам доторк до матеріалів справи, яка має стосунок до Ю.Тимошенко, сприяє негайному і неминучому моральному розкладанню судді, завдання правоохоронних органів — довести провину законним шляхом. У той час як методи, використані проти названих суддів не просто непрофесійні, вони виглядають як відверта розправа. Руками правоохоронних органів, судів, Вищої ради юстиції та ЗМІ.

До речі, не можна не наголосити, що тим представникам Феміди, котрі не підкорилися за менш значимими справами, теж ніхто нічого не забув. І, мабуть, окремої розмови заслуговує тема «суддя — виконавча влада» саме в контексті рішень, ухвалених суддями у справах, де є «державний інтерес», щоб проаналізувати, як складалася надалі кар’єра неблагонадійних служителів правосуддя. Суддівський корпус знає про це і без газетних узагальнень. Таким чином влада виробляє в суддів потрібні рефлекси. І небезуспішно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво