Будні будинку для людей похилого віку

За багато років роботи в газеті доводилося читати різноманітні листи, адресовані в різні інстанції. Скарги з будинку пристарілих - уперше. Як ви думаєте, що просила самотня жінка похилого віку, інвалід по зору, яка без милиць не може пересуватися? І яка перебуває на повному забезпеченні міської громади? Зазначу: для того, щоб задовольнити її прохання, збиралася піклувальна рада департаменту праці та соціальної політики Одеської міськради. Правда, вона розглядала не саму скаргу, а звернення з цього приводу одного з місцевих депутатів. Бо достукатися до черствих чиновницьких душ безпосередньо - складно.

Насправді нічого надзвичайного. Навпаки, найнеобхідніше. Те, що прописано чорним по білому в нормативних міністерських циркулярах. Бабуся просила забезпечити їй чотириразове харчування. На день їй давали лише один безплатний обід, та й то по буднях. Слава Богу, чиновникам вистачило милосердя прохання задовольнити. Але як виняток. Змилосердилися, так би мовити.

Найогидніше, що все це відбувається в державі, де бюджети всіх рівнів, як не втомлюється повторювати влада, мають соціальну спрямованість. У регіоні, де діє так званий народний бюджет, тобто, як запевняє губернатор, «народ каже - влада робить». У країні, де прем’єр і президент колесять містами і селами з розповідями про соціальні проекти та ініціативи. І у відповідь місцеві чиновники клянуться, що все виконується, як накреслено Києвом. Одеський міський голова Олексій Костусєв теж запевняв у цьому Віктора Януковича під час його візиту до Одеси. А насправді буде зовсім інше.

Бабуся «з простягненою рукою» - це підопічна того самого одеського будинку для людей похилого віку, точніше - пансіонату на Педагогічній, 24, про який DT.UA розповіло в публікації «Опікуни і опікунки». Проблеми цього закладу самими квартирними махінаціями не обмежуються. Права самотніх стареньких - тема не менш драматична. Про це і йтиметься. На жаль, картину життя в цьому пансіонаті можна малювати тільки похмурими, або навіть чорними фарбами, попри деякі зміни, що відбулися там останнім часом.

Нагадаю стисло, що пансіонат розміщувався в шестиповерховому дев’яностоквартирному будинку готельного типу, спеціально побудованому в прибережній зоні для мешкання самотніх стареньких та інвалідів. У ньому стандартні окремі квартири з усіма зручностями площею 30-40 квадратних метрів, їдальня, клуб із кінозалом, медпункт. Але за двадцять років існування будинку через порушення, яких було допущено під час видачі ордерів на поселення, та квартирні махінації в ньому залишилося лише 27 соціальних квартир, які належать місту. Решта 63 приватизовані. Частина з них - незаконно. Ними торгували й навіть розплачувалися з працівниками КРУ. Але влада не стала порушувати питання про повернення місту по суті вкрадених квартир, а позбавила будинок статусу пансіонату й передала його на баланс ЖКС. Водночас вона ліквідувала комунальну установу, яка його обслуговувала, скоротила посаду директора, частину обслуговуючого персоналу, прибрала вахтерів, сантехніка, електрика, теслю. І на базі соціальних квартир, які залишилися, створила відділення, передавши його в управління КУ «Геріатричний будинок милосердя імені святого цілителя Пантелеймона», що на вулиці Терешкової. Ця реорганізація й викликала шквал критики з боку мешканців будинку, які досі вимагають повернути йому колишній статус.

Поверніть пансіонат

В Одесі було три самостійні комунальні установи для утримання старих: на Терешкової, 12 (перший поверх п’ятиповерхового будинку), на Ясній, 6 (перший поверх старого особняка), і пансіонат на Педагогічній, 24, у якому соціальні квартири опинилися впереміш із приватизованими.

Влада всі ці три адреси об’єднала під одним комунальним дахом на тій підставі, що в них однакові функції. За словами чиновників, оптимізацію комунальної мережі геріатричних установ продиктовано двома причинами: економією бюджетних коштів та необхідністю поліпшити якість надаваних послуг. Відтак скоротили 24 особи з адміністративного та обслуговуючого персоналу й заощадили 800 тис. гривень на рік. До речі, житлові контори теж дублюють одна одну, але це не привід об’єднувати їх в один великий ЖЕК.

Але суть проблеми не в цьому. Чиновники забули, задля кого будь-яка реорганізація чи оптимізація, хоч як її назви, і має проводитися в соціальній сфері. Задля людини, звісно ж. Але що дала підопічним будинку на Педагогічній ця реорганізація чи економія? Адже для них, у тому числі, скарбниця й наповнюється. Що дала тій-таки бабусі-інваліду, яка просила чотириразове харчування? І, нарешті, всім самотнім стареньким, які там мешкають?

На жаль, реорганізація породила нові проблеми. А старі загнала в глухий кут. Через них, власне, і збунтувалася частина мешканців будинку. Люди похилого віку написали скарги президентові Януковичу, в Генпрокуратуру. І навіть подали позов до суду про скасування рішення щодо реорганізації пансіонату. Але їх ніхто не почув.

«Ну, хто скаржиться? - обурювалися в міському департаменті праці та соцполітики. - Андрєєв? Він до пансіонату стосунку не має, живе в приватизованій квартирі. Ручко? Вона поселилася, так і не здавши свою квартиру місту».

Ручко й Андрєєв - обидва пенсіонери, інваліди по зору. Георгію Георгійовичу, який жив в іншому місті, квартира в будинку на Педагогічній дісталася від покійної матері, яка здала міськвиконкому своє житло, аби там поселитися. Це він подав позов до суду, вважаючи, що реорганізація пансіонату спрямована проти конституційних прав самотніх громадян пенсійного віку. І не тільки проти тих, хто мешкає в соціальних квартирах, а й у приватизованих. Ці старенькі теж потребують послуг, якісних, звісно, і готові за них платити. Але для них після реорганізації пансіонату будь-які послуги стали неможливими. В місті живе величезна кількість самотніх людей похилого віку, однак для них шлях у пансіонат тепер теж закритий, вважає Андрєєв. Бо пансіонату немає, його знищили. Хоча з хорошою організацією він міг би стати для них другою домівкою. Андрєєв переконаний, що статус Педагогічній, 24, необхідно повернути за всяку ціну, попри опір чиновників, нездатних бачити далі свого носа і зрозуміти, що такий пансіонат - єдиний у місті, здатний дати старій самотній людині хоч якесь відчуття домівки.

Валентина Павлівна Ручко саме й вирішила обміняти свою двокімнатну квартиру в центрі Одеси на достойну старість у пансіонаті. Торік написала заяву. Сесія міськради затвердила рішення про прийом її житла в комунальну власність. І Ручко поселили на Педагогічній в окремій квартирі. Наказ підписала начальник міського департаменту праці та соціальної політики Олена Китайська. Але пансіонатське життя виявилося гіршим за гірку редьку. Ось що розповіла Валентина Павлівна автору цих рядків.

«Пані Олена та її підлеглі влаштували проти мене справжній терор, - скаржилася вона. - Мене тепер хочуть виселити звідси. Ось, помилуйтеся, я тут живу на валізах. Речей не розпаковую. Кажуть, я свою квартиру не хочу здавати місту. Але чиновники кілька місяців зволікали з оформленням паперів. А тепер - так, не хочу. Хоча я не проти. Я витратила на ремонт цієї квартири свої 11 тис. гривень - на купівлю будівельних матеріалів, а з робочою силою мені допомогли. Але я в богадільню не просилася й не оформлялася. Я поселялася в пансіонат. Тепер це будинок милосердя».

Ручко вважає, що її обдурили, дезінформували. За її словами, до неї тепер можуть підселити одну або навіть двох осіб. А якщо вона зляже, то її переведуть у відділення на Ясній або Терешкової, де в палаті по три-чотири людини. Вона ж своєї згоди на це не давала. Обурена Ручко (це їй як виняток надали чотириразове харчування) і умовами утримання.

«Мені обіцяли повне забезпечення громади. А де воно? Ледве домоглася, щоб годували чотири рази на день. Я діабетик. Але харчування… Ворогу не побажаєш. Медикаменти, одяг, мило, зубна паста тощо - все за власний кошт. До лікарні потрапила - плати. На безплатне зубопротезування я, виявляється, теж права не маю. Я, кажуть, не мешканець пансіонату. Так мені департамент у своїй офіційній відповіді написав. Раз у раз мені нагадує, що я маю здати 75% своєї пенсії установі на моє утримання. Вона в мене невелика - 900 грн. із копійками. Якщо віддам, що тоді в мене залишиться на життя?»

За словами Ручко, департамент вибиває в неї доручення на оформлення договору дарування квартири місту. Але вона проти. Валентина Павлівна готова підписати будь-який інший договір, щоб знати, що матиме натомість, доживаючи свого віку тепер уже в будинку милосердя. До того ж у жодному законі й нормативному акті вимоги «здавати квартиру» немає. «Це витівки місцевих чиновників. Це в них така турбота про пристарілих та інвалідів», - вважає Ручко.

Клубок проблем

Проблеми, озвучені Андрєєвим і Ручко, - це в цілому і є два боки однієї медалі під назвою будинок на Педагогічній. Справді, рішення міськради про реорганізацію пансіонату, прийняте в лютому нинішнього року, виглядає в усіх сенсах не зовсім продуманим кроком. Як свого часу влада для поселення на Педагогічну, 24 видавала ордери загального зразка, не зазираючи в майбутнє, так і нинішні депутати, підписуючи вирок будинку, не вдавалися в деталі й разом із водою вихлюпнули дитину.

Рішення на сесії приймали без обговорення, з подачі міського департаменту праці та соціальної політики. Для самого ж департаменту реорганізація, судячи з усього, була продиктована не тільки економічною доцільністю, а й особистісним конфліктом між директором цієї установи Оленою Китайською та вже колишнім керівником пансіонату Тетяною Случанською. За останню горою стали підопічні після того, як пішов колишній директор та його команда, що доклала руку до продажу квартир у пансіонаті й перетворила їхнє життя на справжнє пекло. На жаль, це звичайна одеська практика, коли для звільнення неугодного керівника проводиться реорганізація установи, управління чи служби. Можливо, департамент хотів як краще, а вийшло як завжди.

Річ у тому, що об’єднання двох однакових будинків милосердя на Ясній і Терешкової не викликає жодних проблем і суперечок. А ось приєднання до них пансіонату на Педагогічній видається не зовсім логічним кроком. Тут усе влаштоване інакше, включно з порядком поселення та умовами проживання. А тому реорганізація викликала цілий комплекс питань, що стосуються насамперед прав людей похилого віку. І вони досі залишаються невирішеними.

Як ви вже зрозуміли, щоб отримати квартиру в пансіонаті, необхідно було здати своє житло місту. Це була головна й обов’язкова вимога. І, судячи з усього, залишається й тепер. Принаймні з новим положенням про порядок поселення ознайомитися не вдалося. Воно, судячи із запевнень чиновників, усе ще розробляється. Хоча реорганізацію завершено. І статут нової комунальної установи прийнято ще в лютому нинішнього року на сесії міськради. Але, наскільки можна судити з іншої інформації, таке положення вже є. І воно приведене у відповідність до 549-го наказу Міністерства праці та соцполітики України, яке затвердило типове положення про геріатричні будинки і пансіонати. Однак у цьому циркулярі немає ані натяку на передачу власного житла державі. Старенькі лише зобов’язані на своє утримання віддати установі 75% пенсії. У такому разі постає низка запитань.

Перше. Чому від підопічної В.П.Ручко департамент вимагає передати в дар місту свою квартиру? Тим більше що в старому положенні про поселення йдеться лише про передачу житла місту. Таких слів, як «у дар» або «в комунальну власність», немає. Тому може йтися про передачу в користування.

Питання друге. Чому не прописано комплекс соціальних, побутових і медичних послуг для тих, хто все-таки передав своє житло в комунальну власність або має намір передати? Адже люди, обмінюючи свої квартири на старість у пансіонаті, вважали, що перебуватимуть на повному утриманні за кошти громади. А все виявилося далеко не так.

Звідси випливає третє запитання. Сьогодні в будинку на Педагогічній залишилося лише десять людей похилого віку, які здали своє житло місту. Запитується, невже одеська громада не має сил забезпечити цим самотнім людям чотириразове безплатне харчування, а не у вигляді виключення, як домоглася Ручко?

У міському департаменті праці та соцполітики, відповідаючи на запитання DT.UA, пояснили, що є три категорії підопічних і, відповідно, три комплекси послуг. Ті, хто здав житло місту, отримує натомість окрему квартиру на Педагогічній, 24, зі звільненням від оплати комунальних послуг, безплатне соціально-побутове обслуговування та харчування - один раз на день, тобто обід. При цьому в підопічного залишається вся його пенсія. Тим, хто не здав житло, надається ліжко-місце і чотириразове харчування, за умови перерахування установі 75% своєї пенсії. Треті (це контрактники) забезпечуються комплексом послуг, за які платять родичі. Вони мешкають як по одному, так і по дві людини в окремих квартирах. Але річ у тому, що ніхто з підопічних не бачив документа, в якому все це прописано. І чи був такий взагалі, незрозуміло. До того ж насправді все далеко не так, як стверджують чиновники.

У будинок на Педагогічній поселяли кого завгодно і як завгодно. Таке можна бачити й тепер. Реорганізація дала можливість рухати підопічних по трьох будинках пристарілих, як пішаків шахівницею. Двох уже перевели з Терешкової, де палатна система, на Педагогічну, де окремі квартири. Чоловіка при цьому, попри наявність вільних квартир, поселили в колишню вахтерську. (До речі, після скорочення вахтерів у двері стареньких може постукати хто завгодно.) А жінку поселили в окрему квартиру, хоча вона не здавала житло місту. За розповідями людей похилого віку, з появою нової сусідки в них настало веселе життя, - міліцію довелося викликати. Але найбільше їх обурив той факт, що з Педагогічної на Ясну перевели двох людей, котрі здали свої квартири місту, щоб доживати віку в пансіонаті, а не в загальних палатах. Одна з бабусь після цього померла. Це дало привід людям похилого віку у своїх скаргах звинувачувати чиновників у тому, що стрес і став причиною смерті. Йдеться про Сауткіну Марію Іванівну, 1925 року народження. Вона поселилася в пансіонаті на початку 2010 року, здавши місту свою окрему квартиру в районі Адміральського проспекту. Зберігся відеозапис її розповіді про умови, у яких вона жила відразу після поселення. Моторошна історія. Її, сліпу, теж годували безплатним обідом один раз на день.

Чому стареньких, які обміняли своє помешкання на достойну, забезпечену старість у пансіонаті, переселяють у будинок пристарілих, де перебувають в основному лежачі хворі й по три людини в палаті, незрозуміло. Чиновники запевняють, що там, на відміну від Педагогічної, цілодобовий догляд. І тому туди переводять тих, хто не може самостійно за собою доглядати. Але в пансіонат саме й селилися старенькі, котрі розраховували якраз на такий догляд. Лежачим може стати кожен, у будь-який момент. Однак це не означає, що людина не стане на ноги після одужання.

На жаль, чиновники у своєму рішення непохитні.

«Не буде там так, як вони хочуть», - сказала Китайська, даючи коментарі DT.UA з приводу скарг людей похилого віку, їхніх просьб зберегти статус будинку на Педагогічній, їхніх пропозицій і розрахунків, як зробити, аби знизити навантаження на бюджет. У будинку величезні борги за комунальні послуги. Проте злісні неплатники - молоді господарі приватизованих квартир. При чому ж тут пансіонат? Його давно треба було звільнити від збору платежів. Чому через чужі борги мають страждати старенькі, котрі мешкають як у соціальних, так і в приватизованих квартирах? На території пансіонату - два приватних гаражі, магазин, майстерня з ремонту взуття. Це все додаткові гроші для підтримання статусу будинку. Отож не в економічній доцільності все-таки причина реорганізації.

За словами Китайської, пансіонат на Педагогічній не можна було втиснути в жодну нормативну базу. Тому там буде так, як у двох інших відділеннях Будинку милосердя. Тобто, виходить, по дві-три людини в палаті. Але життя серед хворих і немічних може ввігнати будь-яку здорову людину в депресію. А тут старі люди.

Будинок на Педагогічній - це не просто клубок проблем. Це клубок напружених людських нервів. Їх потрібно лікувати терпінням, м’якістю, співчуттям. А де їх узяти? Милосердя указом не впровадиш.