Безкарне браконьєрство

Мисливське господарство — одна з найбільш прибуткових сфер державного бізнесу європейських країн. Перед єгерями, які працюють у таких господарствах у Європі, стоїть завдання ефективно збалансувати приріст тварин і ведення бізнесу. Таким чином, процвітання цього виду діяльності залежить від двох основних чинників: видача ліцензій на відстріл тварин та їх чітке лімітування.

Саме тому в розвинених країнах браконьєрство вважається серйозним злочином, який може порушити хиткий баланс між мисливським бізнесом і охороною довкілля.

На жаль, в Україні незаконний відстріл диких тварин досі вважається незначними пустощами, які можуть зійти з рук за неофіційну компенсацію — 50—100 гривень. Це вже сьогодні призвело до того, що наша держава зазнає величезної шкоди від браконьєрства. За визначенням — заняття це протизаконне. Оскільки закон передбачає охорону довкілля. Від браконьєрства страждають не лише тварини, безліч яких убивають заради вигоди незалежно від сезону. Величезних збитків зазнають власники лісових господарств, які вклали у розведення флори і фауни великі гроші. Закинути в річку гранату або з автомата розстріляти стадо диких кіз для браконьєрів — річ звичайна, яка не потребує великих затрат часу і сил. Тільки у лісників відновлення господарства забирає кілька років кропіткої праці.

Відповідно до статті 248 Кримінального кодексу України, незаконне полювання карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімальних доходів громадян або ж тюремним ув’язненням на термін до трьох років, із конфіскацією знарядь убивства. В окремих випадках порушника можуть послати за грати на п’ять років. Тому єгерю, щоб не залишитися біля розбитих ночов і отримати компенсацію за заподіяні збитки, треба впіймати зловмисника на гарячому. Втім, так справа виглядає лише на папері.

У реальному житті набагато важливіше, щоб у браконьєра не було «даху» у правоохоронних органах. Історія, яка сталася в одному з єгерських господарств Вознесенського району Миколаїв­ської області, підтверджує, що виконавці закону найчастіше самі його порушують.

Кілька років тому Віктор Матюшенко узяв в оренду невелику ділянку лісу, щоб займатися єгерським ремеслом. Справа динамічно розвивалася, оскільки в неї вкладено близько двох мільйонів гривень. Але проблема браконьєрів не давала спокою Матюшенку ні на хвилину. Боротися з ними доводиться щодня, з ранку до ночі патрулюючи територію господарства. Інакше про успіх підприємства можна забути. Підпільні мисливці протягом кількох тижнів здатні знищити все, що тяжкою працею створювалося роками.

17 лютого 2007 року Віктор Матюшенко і троє його підлеглих здійснювали черговий вечірній об’їзд мисливських угідь. На одній із ділянок супутників чекав неприємний сюрприз — сліди крові, жмути оленячої вовни і гільзи 12-го калібру. Було зрозуміло — через браконьєрів лісництво не дорахувалося чергового оленя. Втім, як з’ясувалося згодом, — не одного, а відразу двох. Неподалік було виявлено друге закривавлене місце. Але й на цьому перелік відкриттів не закінчився. Більше того, історія почала розвиватися за сценарієм американських вестернів.

Місця злочинів були позначені не лише оленячою кров’ю, а й протекторами автомобільних коліс. Єгері пішли слідами автомобільних шин. Виявилося — не даремно. Мабуть, два олені здалися браконьєрам не дуже великим трофеєм, тому додому вони не квапилися і вирішили пополювати ще. Сіли в «джип», як з’ясувалося згодом, — марки «Мітсубісі», і влаштували справжнє сафарі: переслідуючи стадо диких кіз, стріляли в них прямо з салону. Саме за цим вкрай «захоплюючим» заняттям їх і застали єгері. Втім, затримати мисливців усе-таки не вдалося.

Певний час браконьєрів переслідували. Але коли нерівна місцевість закінчилася і гонитва перемістилася на проїзну частину, «Мітсубісі» вдалося втекти. Хоч як крути, а переслідувати японський автомобіль на старому вітчизняному УАЗі — справа невдячна.

Проте Матюшенко і його супутники змогли записати номерний знак браконьєрської машини. Вони зібрали всі докази і звернулися в міліцію. І тут починається найцікавіше.

За справу взявся лейтенант Вознесенського міськрайвідділу міліції В.Ковальський: приїхав на місце злочину, оглянув, узяв свідчення, зібрав докази і... гордо пішов. Сумнівів у тому, що справедливість восторжествує, а браконьєрів буде притягнуто до відповідальності, бути не могло. Факт скоєння злочину — очевидний, а доказів, які дозволяють виявити бандитів, — море. Втім, слідчий вирішив інакше.

Товариству мисливців і рибалок Вознесенська, яким керує потерпілий Матюшенко, відмовили в порушенні кримінальної справи. Головний аргумент правоохоронних органів — відсутність можливості встановити час і сам факт убивства оленів. Пояснюють своє рішення міліціонери і тим, що в цій справі немає прямих свідків, а знайти оленів під час слідства не вдалося.

Неможливо пояснити й нераціональні дії самого слідчого. У ході слідства Ковальський не провів жодного заходу для визначення ідентичності відбитків шин «джипу», який уникав погоні, та відбитків поблизу закривавлених місць. А ось представники ТОВ «Мисливці і рибалки Вознесенська» перевірили цей момент. На їхню думку, сліди від протекторів схожі як дві краплі води.

Не було жодної експертизи і зібраних доказів. Усі вони досі лежать під сімома замками в кабінеті слідчого. Що казати, коли міліціонери не обтяжують себе навіть тим, щоб повідати громадськості, які саме проводилися заходи з метою визначення часу злочину. Втім, набагато важливіше те, що, за словами юристів, час злочину не відіграє визначальної ролі в порушенні кримінальної справи. Сам факт виявлення крові, гільз і вовни тварин є доказом того, що незаконне полювання відбулося. Більше того — на території заповідних місць. А, відповідно до статті 248 Кримінального кодексу, саме ці обставини і є головною підставою для порушення кримінальної справи. Таким чином, можна припустити, що, не зробивши цього, вознесенська міліція порушила закон.

Доки від слідства чекали результатів, єгері з’ясували, що один зі зловмисників, який сидів у «Мітсубісі», — родич великого начальника Вознесенського МРВ УМВС. Зрозуміло, допомагати родичам — добра справа. Але покривати учасників злочину, коли мусиш, навпаки, вершити правосуддя, — справа, м’яко кажучи, протизаконна. Чого ж тоді чекати від простих громадян, якщо виконавча влада, використовуючи службове становище, стає співучасницею злочину?