Без захисту - Право - dt.ua

Без захисту

10 лютого, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 10 лютого-17 лютого

Як ви вчинили б, побачивши, що двері сусідської квартири зламано? Що ви зробили б, подивившись на бандитські пики тих, хто витягує під дощ чужі нехитрі пожитки: диван, холодильник, телевізор?..

Як ви вчинили б, побачивши, що двері сусідської квартири зламано? Що ви зробили б, подивившись на бандитські пики тих, хто витягує під дощ чужі нехитрі пожитки: диван, холодильник, телевізор? Звалює на купу, навколо якої вже крутяться мародери з місцевих... Хочеться вірити, що якось відреагували б. Ну принаймні — зателефонували б у міліцію.

Старший науковий співробітник одного з чернігівських музеїв Тетяна Проніна так і зробила. Відповідь отримала через двадцять хвилин. Чемний голос поцікавився, чи вона зверталася в правоохоронні органи. І попередив: якщо Проніна не вгамується, то наступна купа мотлоху у дворі буде вже її речами... Що трапиться із самою Тетяною Олександрівною, перш ніж її пожитки осиротіють, — уточнювати не став...

Тетяна Проніна зателефонувала в міліцію — не з дому, а з роботи. Братки, які трощили сусідські двері, «змалювати» і вирахувати її за двадцять хвилин ніяк не могли. Швидкість, із якою розшукав Тетяну Олександрівну в музеї чемний анонім, наводить на дуже кепські думки. Про автоматичний визначник телефонних номерів, яким обладнана служба «02». І наскільки втягнуті в події правоохоронці.

…Наша розмова з банкіром добігала кінця. Приємний голос секретарки зрідка переривав нас, повідомляючи про «ходоків»: скажімо, президента відомого спортклубу, котрий бажає обговорити якийсь перспективний проект. Банкір відмовляв у зустрічі з чемною сухістю. Як у кіно. А потім — знову ставав скутою і знервованою людиною.

— Пропонуємо надати розмові офіційного характеру. Картина з документів цілком зрозуміла. Особливої необхідності в записі вашого свідчення немає. Та все ж — якщо ви погодитеся на інтерв’ю, читачі оцінять цей вчинок... Адже ви — особа зацікавлена. Ваш банк — один із акціонерів «ЧеЗаРи». Ваші підписи на багатьох паперах стоять. Загибель цього заводу принесе вам збитки.

— Лише те, що я просто розмовляю з вами на цю тему — саме по собі вчинок... Говорячи чесно, мене не тільки збиток непокоїть. А ще й таке питання: чи не занадто глибоко я в цю справу вліз? Державу он у цій історії значно крутіше від нашого банку розвели. А вона — терпить, у чомусь навіть допомагає стратегічне підприємство дерибанити...

Зі звіту вищого керівництва чернігівських правоохоронних органів, спецслужб і прокуратури перед представниками парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Запитання тодішньому керівнику територіального управління СБУ генералу Колесникову:

— Чим узагалі займається ваше управління «К»? Чи є у вас відомості про реальний стан справ із корупцією й економічною злочинністю в регіоні?

— Так. Відомості є. Наприклад, ми маємо у своєму розпорядженні значний обсяг інформації про те, що відбувається на радіоприладовому заводі «ЧеЗаРа».

«Повідомляю, що за Вашим зверненням з приводу порушення вимог чинного законодавства в фінансово-господарській діяльності ВАТ «ЧеЗаРа» прокуратурою області порушено перевірку.

…відносини між вами, як акціонерами підприємства, та керівними органами товариства носять цивільно-правовий характер, а тому повинні вирішуватися в судовому порядку.

Перший заступник прокурора області Є. М. Ходико».

(Саме в прокуратуру відфутболило СБУ крик про допомогу акціонерів радіоприладового заводу — який, певне, і був єдиним плодом оперативної діяльності антикорупційного управління спецслужби...)

«09 квітня 2004 р. в Чернігові проходили збори акціонерів ВАТ «ЧеЗаРа» (далі ВАТ), в якому частка держави складає 25%. ВАТ має стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

В ході зборів з’ясувалось, що підприємство, щоб якось звести кінці з кінцями, вимушене було все більше і більше позичати кошти у банків. В той же час, на території підприємства, використовуючи його виробничі потужності, працює ТОВ «Люсент Технолоджіз-ЧеЗаРа Лтд.» (далі ТОВ), яке було створене в 1997 р. за участю іноземного підприємства і ВАТ з частками в статутному фонді відповідно 60% і 40%. Завдяки створеним умовам ТОВ накопичено величезні кошти, якими воно ніколи не ділилось з ВАТ. І коли іноземне підприємство в минулому році вийшло із складу засновників (його частку викупило саме ТОВ), виявилось, що станом на 01.01.2004 р. у ТОВ залишилось нерозподіленого прибутку 83292 тис. грн. та ще 39677 тис. грн. реальної до повернення дебіторської заборгованості.

Правління ВАТ не могло пояснити, чому ці кошти не залучаються до господарського обороту ВАТ та на які ж цілі планується їх використання, адже ВАТ практично володіло ТОВ. Трохи пізніше з’ясувалось, що керівництво ВАТ вже використало частину цих коштів, а саме: 1,5 млн. грн. на придбання трьох джипів та 8,1 млн. грн. на купівлю акцій ВАТ у самого Голови Правління ВАТ».

(Зі звернення акціонерів «ЧеЗаРи» у Генпрокуратуру і СБУ, що залишилося гласом волаючого в пустелі).

Відразу застережемо: річ тут не в трьох елітних авто. І не в раптовому перетворенні директора конаючого заводу на мільйонера.

Аби уникнути закидів у підриві ділової репутації та доброго імені, опишемо події у вигляді певної абстрактної схеми. Переконані, дуже багато вітчизняних виробників побачать у ній дещо до болю знайоме.

Уявімо, що існує певний завод. Його конструкторський і виробничий потенціал колосальний — він працював на космос. Приходить закордонний інвестор. Інвестор не зацікавлений у розвитку української промисловості як такої. Йому хочеться налагодити викруткове складання своєї продукції там, де є збут і де робоча сила дешевша. І от — на базі індустріального гіганта створюють два підприємства. Старе (на чверть державне) і нове, спільне. (Хоч реально — цехи і робітники залишаються старими, а до своїх ноу-хау і програмного забезпечення електроніки, що складається, іноземці «тубільців», природно, не допускають). Втративши інтерес до нашого ринку, іноземці «висмикують» свій капітал і припиняють складання продукції. (До них — жодних претензій, що обіцяли, те зробили. Чому українські чиновники віддали перевагу їхньому товару у той час, як існували аналогічні вітчизняні зразки, — тема окрема). Але от що виходить згодом. Індустріальний гігант, стратегічно важливий для майбутнього країни. Відмінно оснащений. Екологічно безпечний. Має гарну репутацію на ринку високих технологій і потенційних замовників в особі космічної галузі тієї ж Росії. Але — жебрак. (Притому, що четверта частина акцій цього підприємства — державна). І — приросле мертвою хваткою до нього колишнє СП, яке акумулювало надприбуток.

Наступні кроки в рамках описаної схеми цілком передбачувані.

Не допустити відродження базового підприємства. Не дати викупити державну частину акцій тому, хто спробує запустити виробництво (такі дії завжди сполучені з перевіркою бухгалтерії). Те, що подібні кроки підривають всю високотехнологічну галузь, нікого не хвилює. І найменше — державних службовців. Ми і раніше зіштовхувалися з цією нехитрою схемою. Але хоч би з яких компонентів вона складалася (будь то приватне підприємство, що сіло на плечі напівмертвої державної кіностудії і штовхає за кордон безцінні кіноархіви, чи об’єкт паливно-енергетичного комплексу, загнаний у штучне банкрутство приватним продавцем палива) — механіка дій була приблизно однакова. Ось тільки гроші на кону — різні.

…Кримінальну справу за ч. 2 ст. 364 КК України обласна прокуратура все ж таки порушила. «За фактом зловживань службовим становищем службовими особами ВАТ «ЧеЗаРа» при спрямуванні прибутку та реалізації часток ТОВ «Люсент Технолоджіз ЧеЗаРа (Лтд.)» у 2003—2004 роках» — так повідомила нам прокурорська прес-служба. Але перспективи цього розслідування туманні. Маємо всі підстави стверджувати, що зацікавлених осіб вона не лякає.

Тим більше що прецедентів імітації правоохоронної активності за повної відсутності результату — вистачає.

Не розплутано клубок бізнес-конфліктів навколо державного підприємства «Чернігівторф», який вилився спочатку в збройні кримінальні розбірки, а потім — у політичне протистояння втягнутих у нього представників істеблішменту.

Адже прикрили кримінальну справу, порушену за явним і доведеним фактом «…незаконної приватизації державного майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом та зловживання службовим становищем службовими особами Чернігівського проектного ремонтно-будівельного закритого акціонерного товариства «Чернігівоблбуд», ч.2 ст. 233, ч.2 ст. 364 КК України». Дарма що перелічені вище діяння безперечно доведені і прокуратурою, і господарським судом. (Цікава деталь: як розповіли нам працівники УБЕЗу, оперативних дій із даного розслідування від них із самісінького початку ніхто не вимагав. Вірна ознака «мильної бульбашки». Тобто справи, порушеної з метою, далекою від реальної охорони правопорядку).

Тож тих, хто на допомогу правоохоронних органів не розраховує — дуже навіть можна зрозуміти.

Мабуть, ви звернули увагу на підпис під одним із цитованих документів. Перший заступник прокурора області Євген Ходико. Це він розчерком пера перетворив замах на держвласність на бізнес-конфлікт, не шкідливий для держави спір із питань господарської діяльності. Подібних документів із автографом Євгена Максимовича у нас накопичилося чимало. Праві в них ставали винними, негідники — безневинними агнцями, чорне — білим. У романтичні післяпомаранчеві дні, коли всерйоз заговорили про те, щоб закрити виїзд із країни колишньому чернігівському губернатору й у повітрі запахло «розбором польотів», усі думали, що час таких прокурорів і таких відповідей минув. Зараз — вони затребувані, як ніколи. І, судячи з паперів, які підмахують, нічого не бояться.

Відписатися від народних депутатів, РНБО і столичних журналістів от у такий спосіб:

«Перевірити законність зазначеного рішення суду не виявилося можливим, оскільки на запит прокуратури про ознайомлення з матеріалами вказаної цивільної справи було відмовлено за підписом в. о. заступника голови Печерського районного суду м. Києва. За вказаних обставин, заходи прокурорського реагування не вживалися». (документ за підписом В.Гоголя, прокуратура м. Києва, вихідний номер 05-665-05).

Надати у відповідь на інформаційний запит явно недостовірні відомості:

«…у період з 05.03.00 року по 26.12.00 року Щербина Л.В. зловживаючи службовим становищем, шляхом підробки платіжних відомостей на виплату заробітної плати працівникам лікарні отримала в касі грошові кошти, які витратила на власні потреби. Всього за вказаний період вона таким чином привласнила та витратила на власні потреби державні кошти в сумі 6994 грн. 84 коп. В ході розслідування вказаної кримінальної справи було встановлено також, що Щербина Л.В. в період з 01.01.01 року по 01.03.03 року зловживаючи службовим становищем, шляхом підробки відомостей на заробітну плату, отримала грошові кошти в сумі 7177 грн.22 коп., які привласнила та витратила на власні потреби… Заступник прокурора Чернігівської області, старший радник юстиції В. Шахов». «В ході розслідування встановлено, що в період з 03.03.2000 року до 01.03.2003 року Щербина Л. В., зловживаючи службовим становищем, шляхом підробки платіжних відомостей на виплату зарплати і видаткових ордерів привласнила 78 772 грн. 06 коп… Заступник прокурора Чернігівської області, старший радник юстиції О. Ясь». (Цитата з постпомаранчевої офіційної відповіді від 15.09.05, вихідний номер документа — 07/1-2204-04)».

За оперативними даними, на підставі яких ми почали 2003 року розслідування обставин смерті Лариси Щербини (за офіційною версією, вона повісилася святкового травневого дня, закривши своєю смертю порушену кримінальну справу), ця жінка не мала права підпису звітних документів. І розмір розкрадань, інкримінованих їй, у багато разів відрізнявся від реальних державних збитків.

Чому розкрадання було повішене тільки на неї?

Як сталося, що питання злочинної халатності (чи співучасті) керівництва другої міської лікарні в зв’язку з цією справою не порушувалося?

На жодне з порушених у статті «Слідство завершено, забудьте» питань ми не отримали відповіді.

Однак переконалися: у головному — наше джерело не брехало. Виявлені суми дійсно в десять разів різнилися від тих, якими відбилися тоді від преси прокурорські функціонери. Вони і сьогодні не бояться відбиватися від громадськості туфтою.

Саме в ті дні, коли ми перечитували чергову прокурорську відписку, на домашній номер одного з авторів цих рядків зателефонували. Працівник чернігівської обласної прокуратури, зневірившись відстояти справедливість, просив про допомогу у журналістів, багаторазово обманутих і «відфутболених» його відомством. Вийшов на нас через посередників. Але від особистої зустрічі в стінах прокуратури і технічного запису інтерв’ю не відмовився. (До речі, уже після того, як наша розмова відбулася, ми дізналися, що «добро» на звернення до журналістів «ДТ» наш співрозмовник отримав на найвищому рівні. Інакше кажучи, по допомогу до громадськості звернувся не просто посадовець, а ціла інституція, наділена чималою владою).

— Назвіть себе, будь ласка.

— Начальник відділу нагляду за дотриманням природоохоронного законодавства прокуратури Чернігівської області В’ячеслав Іванович Мармиш.

І в нашому розпорядженні, окрім магнітофонного запису, виявилися документи.

Прокурорський протест від 30.09.05 на ім’я глави Чернігівської облдержадміністрації з приводу передачі в оренду земельних ділянок на території ботанічного заказника «Ледань».

Позовна заява в суд із приводу незаконної забудови в районі озера Глушець:

«Прокуратура Чернігівської області. До Деснянського районного суду м. Чернігова… Позовна заява в порядку ст. 121 ЦПК України… Дана позовна заява вжита як засіб прокурорського реагування за результатами проведеної перевірки на захист інтересів держави…»

Йдеться про незаконне будівництво, здійснене в урочищі Ледань і на березі озера Глушець особами, які перебувають у родинних чи інших певного роду стосунках із колишнім керівництвом чернігівської податкової адміністрації.

Якщо історія з Леданню цілком вписується в традиційну для України схему «прихватизації» особливо ласих шматочків заповідних земель, то будівництво на берегах Глушця гідне перших шпальт столичних газет і тягне на сенсацію світового масштабу.

Мало того, що Глушець — заповідний об’єкт, віднесений до числа гідрологічних пам’яток природи. Мало того, що відповідно до ст. 89 Водного кодексу України і ст. 61 Земельного, у прибережній смузі водойм нічого, окрім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних споруд будувати не можна. У зазначеному місці без ретельного археологічного дослідження взагалі лопату в землю встромити не можна. Поблизу Глушця знаходяться залишки найунікальнішого древнього поселення, що відноситься до ХІІІ століття, так званого малого льодовикового періоду. Встромили, ще й як. Без дозволу археологів, без узгодження з природоохоронними службами...

Звернення прокурорських працівників до преси було жестом розпачу. Попри юридичну бездоганність зібраних матеріалів і моральну обгрунтованість позиції, «зробили» їх у суді, як хотіли.

Міська влада дії «поселенців» відстоює словом і ділом. Самі ж «самосели» поводяться з посадовцями як господарі життя з ницими слугами.

— Саме древнє поселення знаходиться метрів за 50 від обгородженої території. Ми спробували встановити: чи є сліди культурного шару там, де вже стоять будівлі та паркани. Коли проводили мікрошурфування на обгородженій новими господарями території, нам обіцяли, що наб’ють пики, — скаржилася Валентина Мултанен, археолог, начальник Чернігівської обласної інспекції з охорони пам’яток історії та культури.

— Кому — вам?

— Комісії.

— Скільки вас було?

— Чоловік вісім. Семеро спеціалістів і працівник служби безпеки МВС.

— А тих, хто погрожував, скільки?

— Один. А ще він обіцяв відрубувати нам голови...

Охоче віримо, що все так і було. Адже, виступаючи публічно, із депутатської трибуни, опоненти прокуратури теж висловів не вибирають.

«Головуючий Соколов О. В.:

— Марку Рувимовичу, комісія займалася цим питанням?

Депутат Пахманов М.Р., виборчий округ № 40:

— Так... У нас виходить так: краще нікому не віддати і перетворити, даруйте за висловлювання, на лайно, ніж комусь віддати. Треба змінювати ці підходи. Тим більше, хто був на озері Глушець, там як на цілині цієї землі. Беріть, будь ласка, використовуйте...» (Фрагмент стенограми другого пленарного засідання чернігівської міськради 15-ї сесії четвертого скликання 18 січня 2005 року).

Апеляційний суд Чернігівської області виправив «помилку» депутатського корпусу і суду першої інстанції. Позицію прокуратури за першим із позовів стосовно осіб, які захопили землю на березі Глушця, підтримав. Але оптимізму ця невеличка перемога не вселяє. По-перше, право не бути «кивалами» і судити за законом суддям чернігівського Апеляційного далося в болючій боротьбі. І результат її все ще не вирішено. А по-друге, будівництво в прибережній зоні озера Глушець блякне на тлі інших екологічних злочинів, за які ніхто ніколи не буде покараний. Від комерційного вирубування лісів, що ставить під сумнів саму назву нашого краю — Полісся. До знищення під приватну забудову чернігівського лісопарку Єлівщина.

Є така характеристика злочинного діяння — «скоєно з особливим цинізмом». Унікальне природне й архітектурне середовище Чернігова — одного з найдавніших міст України — гроблять зараз саме так.

Знищують зелені зони. Комерційні новобудови заважають перспективі розвитку життєво необхідних для міста об’єктів. Ми завалені скаргами громадян (серед яких — університетські професори, викладачі музучилища, науковці) на будівельне свавілля.

Трохи злякавшись після помаранчевих подій, мер Соколов і міський архітектор Мазур знову піднеслися духом. Вони віддають під забудову території чернігівського «Зеленгоспу». Продовжують розпочату ще за Кучми авантюру з реставрацією центральної частини міста. То зносять, то споруджують знову міський фонтан. Незбагненно, як освоюють серйозні кошти на ремонт «монумента танк» — старої «тридцятьчетвірки» на п’єдесталі (куди там Остапу Бендеру з його «ремонтом провалля!»)

У пресі давно опубліковано цифри жахливих витрат на ці архітектурні надмірності — у зіставленні з більш ніж скромними витратами, скажімо, на медикаменти для ургентних лікарень.

Не треба бути прокурором, щоб відчути амбре, яке долинає від згаданих новацій у відмиванні грошей.

Однак — як і за старого режиму — чернігівські правоохоронні органи на сьогодні не довели до суду жодного резонансного економічного злочину. Не розкрили жодного серйозного злочину, пов’язаного з організованою злочинністю і корупцією. І те, що навіть боязка спроба колупнути стіну корупційної піраміди приводить прокуратуру до судових поразок і необхідності звертатися в пресу — не випадково.

Схоже, мундир і службове становище надійно захищають сьогодні працівника прокуратури тільки в одному разі. Якщо цей функціонер втягнутий у ту саму порочну систему кримінальних взаємин, із якою покликаний боротися.

…Про погрози по телефону на свою адресу старший науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею М.Коцюбинського Тетяна Проніна розповіла колегам. З’ясувалося, що не вона одна виявилася заручником подібної ситуації. Квартиру брата однієї з її співробітниць пограбували — із єдиною метою — привласнити документи. Обставини події дозволяли припустити: мета пограбування — наступне присвоєння його житла.

У карному розшуку потерпілій сказали, що про злочинні угруповання, які спеціалізуються на житловому шахрайстві, правоохоронним органам відомо. Але зачепити цих мерзотників міліція не може. «Ще не час».

Начулися про діяльність подібних кримінальних структур і ми. Відразу після помаранчевої революції було здійснено спробу депутатського розслідування їхньої діяльності, а також фактів причетності до них представників правоохоронних органів і влади.

Мова йшла про витікання відомостей про соціально дезадаптованих, нездатних відстояти себе людей — із баз даних дуже серйозних структур... Про складну систему політичних дахів. Розслідування заглухло. Діяльності самих кримінальних угруповань, як бачите, немає.

З офіційного листа Чернігівської міської прокуратури, документ № 2268-05 із приводу речей, викинутих із квартири на вул. Родимцева і телефонних погроз на адресу музейного працівника Т.Проніної:

«Факти… не знайшли свого об’єктивного підтвердження, тому відносно працівників міліції відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі п. 2 ст.6 КПК України, за відсутністю в діях ознак складу будь-якого злочину. Одночасно роз’яснюю, що відповідно до ст. 99-1 КПК України постанову про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено вищестоящому прокурору протягом семи днів з дня одержання повідомлення. Заступник прокурора міста старший радник юстиції А.Козуб».

Ручаємося, що жодних оперативних заходів із метою виявлення осіб, які погрожували по телефону Т.Проніній, прокуратура не проводила. Як викидали речі, що належали мешканці будинку по вул. Родимцева, ми бачили на власні очі. Встигли побувати на місці події. Тривала ця справа довго. Залишки її пожитків досі гниють під снігом. Однак упевнені: на сьогодні вже оформлена цілком законна на вигляд купча. Потерпілі, якщо в душі і мають претензії, то під катуванням у цьому не зізнаються. А старший науковий співробітник одного з чернігівських музеїв Т.Проніна, ставши свідком злочину, уже ніколи не звернеться в міліцію. Хоч би бандюки у неї на очах «вищестоящому прокурору» голову бензопилкою відрізали. Кому захочеться грати головну роль в анатомічному театрі?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво