БЕЗ ПРАВА НА БРЕХНЮ?

В одному з перших радянських політичних трілерів «Помилка резидента» є сцена, коли західні спецслужби перевіряють головного героя на детекторі брехні. Його садять у крісло, до нього чіпляють різні датчики й індикатори, ставлять каверзні запитання, проте сила волі й цілеспрямованість допомагають герою обманути прилад і приховати істину. Попри всі достоїнства фільму, схоже, що він вніс чималу частку скепсису в ставлення до таких приладів. Однак світ, як кажуть, не тупцює на місці, і нині детектори брехні, або поліграфи, широко застосовують у багатьох країнах. Є спроби використання таких детекторів в Україні, але справа просувається мляво і безсистемно… Автор вирішив з’ясувати причини такого скептичного ставлення до застосування детекторів брехні в Україні — у розмові зі спеціалістом із теорії й практики правоохоронної діяльності, доктором медичних наук, професором Олександром Морозовим.

— Поліграфом називається прилад, що має п’ять і більше каналів — аналізаторів тремору, зміни артеріального тиску, верхнього й нижнього дихання, реакції судин, шкірно-гальванічної реакції та ін. Семиканальний поліграф вимірює зміни у понад 50 параметрах організму.

— І який при цьому відсоток достовірності?

— Надійний прилад і добре підготовлений фахівець — це, практично, 100% достовірності.

— Отже, якщо людина скоїла злочин і з різних причин не хоче в цьому зізнаватися, то після перевірки підозрюваного на детекторі слідчі можуть одержати стовідсоткову, однозначну відповідь про те, чи скоїла ця людина злочин?

— Так, за умови використання відповідної методики, а також якщо той, кого перевіряють, перебуватиме у відповідному фізіологічному стані.

— Які це методики?

— Всі методики — американські. Проте існують неадаптовані й адаптовані до нашого, слов’янського, менталітету методики. Як правило, те, що показують у кіно, — це приклад неадаптованих методик.

В американських тестах запитання формулюються прямолінійно, наприклад — «ви вкрали ці гроші?» або «цю людину вбили ви?» І обстежуваний відповідає «так» або «ні». У нас такого немає: наші методики — непрямі й пошукові.

Я сказав би, що наші люди почуваються менш захищеними. У нас ніхто не вірить у презумпцію невинності. Люди звикли вважати так: якщо викликали в органи, значить, щось там є, значить, хтось звів наклеп і т.п. І якщо людині ставити прямі запитання, то в неї буде реакція переляку на саме запитання, а не реакція відповіді, а це ускладнює процедуру. Окрім того, у нас мало хто може дозволити собі хорошого адвоката. Тобто фахівцям-поліграфологам часто доводиться виступати ще в цій ролі, бо, як правило, 80% опитуваних на поліграфі виявляються не причетними до справи. І навіть із тих 20%, які причетні, необов’язково хтось може бути безпосереднім виконавцем. Це можуть бути залякані свідки. Дуже часто виникає така ситуація, коли людина не може дати відкритих свідчень, бо їй загрожують розправою безпосередньо з нею або її близькими.

— Чи не криється за поліграфним опитуванням порушення прав людини? Наскільки мені відомо, якщо брати європейські країни, не застосовують поліграф лише в Австрії й Німеччині. Там на рівні законодавства вважається, що перевірка на детекторі принижує людську гідність.

— Я вам можу з повною відповідальністю сказати, що це абсурд. Про це навіть смішно говорити. Поміркуйте самі: коли слідчі органи стежать за підозрюваною людиною, зазирають, як кажуть, до неї в ліжко, втручаються в її приватне життя, то це не вважається порушенням. А коли людину посадити на поліграф, попрацювати з нею півтори-дві години і дізнатися істину, — то де тут порушення прав?

Слід чітко пам’ятати, що поліграф — річ добровільна, він створений переважно для того, аби захистити людину від підозри, звинувачень тощо. Адже не секрет, що по справі Чикотило кількох людей було відправлено до в’язниці, а одного навіть засудили до страти. У справі білоруського маніяка було посаджено в тюрму 14 осіб, з яких двох також стратили. Твердження, буцімто перевірка на поліграфі — це порушення прав людини, абсолютно безпідставне. Адже людина сама дає письмову згоду на перевірку. Вона підписує заяву про те, що може в будь-який момент перервати перевірку і відмовитися від неї. Крім того, з людиною попередньо обговорюється тематика запитань, на які їй доведеться відповісти. І, нарешті, всі докази, одержані на поліграфі, не є доказами в суді.

Перевірку на поліграфі проходять люди під час проведення слідства. Перед перевіркою на поліграфі обстежують фізичний стан людини для виявлення можливих психічних розладів або вживання якихось препаратів, які можуть викривити справжню картину. Головною умовою при обстеженні на поліграфі є те, що людина має сидіти спокійно і відповідати. Якщо людина нервує, виснажена, налякана, то нічого не вийде. Основні вимоги до проведення сеансів — їх можна проводити тільки вдень, людина має бути в нормальному фізичному стані. Тестувати людину можна з 8—9 ранку до 17 години, тобто в оптимальний у психологічному і фізичному розумінні період. Тобто силоміць примушувати людину проходити поліграф — річ абсолютно безглузда.

Натомість уявіть собі ситуацію: є вбивство, і коло підозрюваних — 20 осіб. Уявляєте, скільки знадобиться часу, аби бодай звузити це коло. А можливо, жоден із тих двадцяти не причетний до злочину, а скоїв його хтось двадцять перший... Поліграф допомагає звузити коло підозрюваних і зосередити пошукову роботу саме на них.

Крім того, дуже велике значення в ході слідства мають речові докази. Як правило, таких доказів (ножа, пістолета) намагаються позбутися або заховати. Знайти їх здебільшого практично неможливо. З допомогою опитування на поліграфі зробити це можна, що дуже важливо, бо речові докази розглядаються в суді. Бувають випадки, коли є підозрюваний у вбивстві, але немає трупа. Тоді можна скористатися методикою, коли підозрюваного возять по місту, по місцях можливого місцезнаходження трупа. І з наближенням до цього місця (якщо підозрюваний таки скоїв злочин) поліграф чітко вкаже, де саме захований труп.

— Олександре Михайловичу, з допомогою поліграфа можна проконтролювати підозрюваного. Зміст і результати контрольного опитування готує фахівець. Чи не може виникнути така ситуація, коли фахівець намагатиметься якимось чином підправити дані або навмисно неправильно їх витлумачити на користь (або на шкоду) людині, котру перевіряють? Тобто як при роботі на поліграфі вирішується відома проблема контролера над контролером?

— Якщо поліграфолог дає неправильні дані, то можна звернутися до іншого спеціаліста. Він перегляне тести, запитання і встановить, чи не ставилися такі запитання, які могли вплинути на опитуваного. Тобто залишаються тести й результати цих тестів. Це точніше, ніж аналіз сечі. Дуже багато опитуваних, котрі справді скоїли злочин, але на слідстві не зізнавалися, — під тиском запитань таки зізнаються. Вони кажуть: припиняйте це, давайте мені ручку, папір, я писатиму.

Фаховий поліграфолог може ознайомити обстежуваного з результатами тестів і показати, що там вийшло. Опитування й тестування проходять у вигляді розмови, наприклад: як ви думаєте, якщо ця людина була вбита, то кого могли бачити з нею востаннє? Обстежуваний може відповісти: я не знаю. Так, — каже поліграфолог, — ви можете цього не знати, але як ви вважаєте? І відкрутитися від цього неможливо. Поліграфолог починає зачитувати прізвища, і обстежуваний, звичайно, зреагує, якщо знає. Інколи кажуть, що опитуваний може злякатися самого запитання і зреагувати переляком. Але це неправильно. Фіксація відбувається посекундно, і з результатів добре видно, що реакція переляку на запитання настає пізніше, ніж реакція відповіді. І коли, наприклад, обстежуваного запитують: чим було вбито громадянку Х — палицею, ножем, ударом кулака і т.п., то людині, не причетній до вбивства, все буде індиферентно, а людина причетна дасть реакцію на удар кулака або на щось інше. Причому реакція причетної людини і реакція людини, котра не причетна, але знає, чим було вбито громадянку (наприклад, їй про це повідомили в міліції), різнитимуться. І все це теж фіксується.

— Тобто ці реакції можна чітко розмежувати, виділивши при цьому реакцію людини, яка справді вбивала.

— Звичайно. Успіх залежатиме від трьох чинників: досвідченого фахівця-поліграфолога, який має бути обізнаним у справі не менше, ніж оперативники, виїжджати на місце події, ретельно вивчити матеріали справи та ін., самої апаратури обстеження, тобто поліграфа, а також самого обстежуваного. Слід сказати, що обстежувані бувають різними, тобто слід враховувати вік і стать, і не лише це. Є люди, котрі читають спеціальну літературу про те, як протидіяти поліграфу. Є люди, які вважають, що, наковтавшись таблеток, можна обманути поліграф.

— Чи можна успішно протидіяти поліграфу?

— Знову-таки, все залежить від рівня підготовки спеціаліста і надійності приладу. Можна вплинути на результати, змазати картину так, що поліграфолог не зуміє дати чітку відповідь на запитання, чи винна ця людина. Однак за результатами аналізів завжди дуже чітко видно, що людина займалася протидією. Тобто висновок поліграфолога буде такий: ця людина протидіяла опитуванню. При цьому досвідчений поліграфолог визначить, на якому запитанні вмикалася протидія, і це теж буде для нього інформацією. Крім того, на роздуми наводитиме ще й той факт, що людина, давши згоду на поліграф, потім умикає протидію.

— Відомо, що підготовку на протидію поліграфу проходять спеціальні силові структури, підрозділи…

— Практика свідчить, що така підготовка, як правило, має нульовий результат. По-перше, такі тренінги проводять у кабінетних умовах, зазвичай на поліграфах якоїсь однієї фірми. По-друге, техніка розвивається дуже швидко, і якщо підготовка проходила 3—4 роки тому, то людина приречена на провал. Тобто потрібно принаймні один раз на рік проходити перепідготовку. По-третє, велике значення має те, за якою методикою людина готувалася: якщо за американськими тестами, то вона «проколеться» на російських тестах, адаптованих Краснодарською школою. Російські тести відрізняються від інших тим, що в них закладена особлива структура. Вони не дозволяють обстежуваному розрахувати, де будуть запитання, які потрібні для слідства. Такі запитання розсіяні у процесі розмови й перевіряються з 7—8 точок. Тобто єдиний вихід — виключити всі реакції з допомогою волі. Однак практика свідчить, що люди, навіть фізично й психологічно добре підготовлені до протидії, витримують не більше 30—40 хвилин сеансу. А ми можемо тестувати його сьогодні, завтра і післязавтра, доки не встановимо істину. Зрештою, людина виснажується й починає відкриватися. Крім того, наприклад, російські поліграфи академіка Варламова дозволяють визначити внутрішній стан обстежуваного, скажімо, агресивність, високий рівень самоконтролю тощо, перед початком тестування і після його завершення. Тобто ми бачимо, як цей тест вплинув на людину. Обманути такий апарат — практично неможливо.

— Скільки коштує поліграф?

— Якісних і дешевих поліграфів немає. Якісний поліграф коштує від 4500 до 9800 дол. Для України найкраще не винаходити велосипед, а зробити так, як у всьому світі, — оголосити тендер з участю світових фірм, в тому числі й українських (якщо вони існують), і вибрати собі оптимальний варіант на основі висновків фахівців, котрі працюють на поліграфах.

— Є прилад, який може істотно допомогти слідчим у процесі роботи, який звільнить оперативників від необхідності «вибивати» зізнання в підозрюваного і який допоможе зняти несправедливі обвинувачення з невинної людини. Крім того, його можна використовувати для тестування тих, хто приходить на роботу в силові структури.

— Чому ми тупцюємо на місці й не запроваджуємо поліграф? Практики з низової ланки постійно ведуть мову про запровадження поліграфа. Вони кажуть: дайте нам спеціалістів, ми задихаємося. Такі спеціалісти — нарозхват. Конкретний приклад: 19-річного хлопця підозрюють у зґвалтуванні та вбивстві дівчини. Протягом двох місяців він ходить під підозрою, його викликають на допити. Ви уявляєте, що це означає для сім’ї, для оточення?.. Нарешті комусь спало на думку протестувати його на поліграфі. Запросили спеціаліста, і в результаті з людини зняли всі обвинувачення. Тобто на практичному рівні такі прилади дуже потрібні.

Верхня ланка (на рівні міністерств) готова запроваджувати все, що сприятиме ефективності повсякденної розшукової роботи. Однак верхня ланка не може наказати запроваджувати щось, якщо в неї немає чіткого й однозначного обґрунтування. Це те ж саме, що, наприклад, замінити табельну зброю ПМ на якусь іншу. Це має бути доведено випробуваннями та ін. А середня ланка керівників, яка й повинна займатися такими обґрунтуваннями, оформленням і поданням на рішення верхній ланці, зупиняє все це. Чому? По-перше, як правило, з абсолютно незрозумілих причин, для вирішення питання про те, які саме прилади запроваджувати, як експертів запрошують людей, котрі поліграфа не бачили, зате мають високі наукові ступені й запевняють, що вони це знають. Скликають конференції експертів, які нічого конкретного з цього питання сказати не можуть, але які беруть на себе відповідальність щось сказати і пишуть фантастичні висновки. По-друге, найважливіше те, що в Україні зараз склалася така ситуація, коли висококласних поліграфологів можна перелічити на пальцях однієї руки. На них, до речі, ніхто не зважає, з ними не радяться.

Відомо, що ми досі користуємося дідівськими методами здобування інформації. Трапляються випадки, коли підозрювані пишуть скарги про негуманне ставлення. Мені доводилося слухати експертів з Ради Європи. Вони, до речі, дуже серйозно ставляться до таких питань. У західних країнах поліграф використовується вже понад 70 років, як у силових структурах для дізнання, так і в повсякденному житті у приватній сфері — при доборі кадрів, службових розслідуваннях та ін. Місяць тому президент Буш видав наказ перевірити на поліграфі третину працівників Білого дому, оскільки сталося просочування інформації. У США жодна людина, котра працює в урядових структурах і має доступ до секретних документів, не може працювати, не пройшовши тестування. У нас працюють переважно традиційними методами, перевіряють родичів — судимі вони чи не судимі, вживають чи не вживають наркотики. Перевірка відбувається за документами, які можна підробити...

Тобто рано чи пізно якісні поліграфи в нас буде запроваджено. Хоча б тому, що цього вимагає цивілізований світ. Але скільки людських доль і життів можна зберегти, якщо вирішити це питання сьогодні.

Інший аспект. Кажуть, що в загоні Басаєва є поліграфолог. Жодна людина, яка перебуває в загоні Басаєва, не прийшла туди без поліграфних обстежень. У Гусинського свого часу була дуже міцна поліграфна служба. Покажіть мені бодай одну людину Басаєва або Гусинського, яка їх здала?

Якісний поліграф — це не просто підвищення рівня оперативної роботи, а (я не боюся цього слова) переворот у повсякденній правоохоронній роботі. Коли виявилося, що можна ідентифікувати людину за відбитками пальців, таким переворотом стала дактилоскопія. А поліграф дозволяє досить чітко і безпомилково визначати, де правда, а де неправда.