Адвокатське поле

Поділитися
У cтатті 59 Конституції України сказано: «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно...

У cтатті 59 Конституції України сказано: «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура».

Те, про що йдеться у статті, — не таємниця за сімома печатями. Про непросту ситуацію в адвокатському співтоваристві, яке роздирають внутрішні протиріччя, розповідають у приватних бесідах його члени. Але, попри вируючі там пристрасті, мало що вихлюпується назовні. Разом з тим суспільну значимість стану інституту адвокатури важко переоцінити. Тому пропонуємо читачам точку зору людини, знайомої з ситуацією зсередини, але змушеної не з власної волі залишити стрункі лави української адвокатури.

Уже давно напрошується висновок про те, що гучно заявлені в Україні реформи судоустрою та правоохоронної системи доцільно проводити комплексно, і шанси на успіх вони матимуть тільки в сукупності з реформою інших супутніх інститутів, зокрема таких, як адвокатура.

Не слід недооцінювати роль адвокатури як своєрідної противаги, важеля в системі державної машини придушення і примусу. Адвокатура є необхідним елементом у системі правових координат.
Вона діє у взаємозв’язку із судовою системою, правоохоронними органами, іншими елементами державної машини. І для того щоб її реформувати, потрібно розуміти, що зараз у ній відбувається, чим вона дихає.

Формально, за законом, адвокатура — це добровільне професійне громадське об’єднання, покликане, відповідно до Конституції, сприяти захисту прав і свобод громадян, юридичних осіб і т.д. Що таке адвокатура в Україні насправді? Це розрізнене співтовариство, яке роздирають «внутрішньокласова»* ворожість і байдужість, інертність основної маси його членів з «адвокатською корочкою», у деяких випадках отриманою для участі в сумнівних схемах. Типовий приклад: слідчий призначає (рекомендує) кримінально переслідуваній особі «свого» адвоката (колишнього колегу по роботі), щоб «повирішувати» всі питання у своєму колі, й «розвести» клієнта.

У читача може виникнути запитання, а для чого, власне, намагаються отримати адвокатське посвідчення?
Адже чимало його власників надають правову допомогу не як адвокати, а як суб’єкти підприємницької діяльності. До ухвалення Податкового кодексу це було набагато вигідніше з погляду оподаткування, ніж виступати в ролі законослухняного адвоката — платника податків. Відповідаю. По-перше, навіть після горезвісного рішення Конституційного суду (2000 року) з так званої справи Солдатова про право на вільний вибір захисника своїх прав, адвокати — з практики правоохоронних органів і судів — мають пріоритет над іншими представниками. Насамперед у кримінальному процесі та при вирішенні питання про
притягнення до адміністративної відповідальності. Пов’язано це з тим, що Конституційний суд, не оспорюючи права на вибір захисника, водночас зазначив: таким захисником може бути особа, яка є
фахівцем у галузі права й за законом має право надавати таку допомогу. Проте законодавство, особливо процесуальне, досі не містить такого визначення, як «фахівець у галузі права». А от з адвокатами ніяких непорозумінь немає.

По-друге, законодавство про адвокатуру містить у собі поняття «адвокатської таємниці». Її предметом є інформація про те, з якого приводу звертався до адвоката клієнт, суть консультацій, зміст поданих документів тощо. Документи, пов’язані з виконанням доручення клієнта, не підлягають огляду або виїмці без згоди адвоката тощо. Мені відомі випадки, коли підприємство, якому загрожує раптовий візит податкової міліції, віддавало свою фінансову документацію на збереження адвокату, робоче місце якого було тут-таки, на території підприємства. Дана особа виступала в двох іпостасях: працювала юрисконсультом підприємства й водночас орендувала в нього територію для розміщення свого робочого місця як адвокат.

По-третє, відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входять витрати на адвоката, при цьому їхній розмір, на відміну від інших видів процесів, не обмежується. Чи обмежується думкою суду. Можна навести ще й по-четверте, і по-п’яте і т.д., але повернемося до питання стану сьогоднішньої вітчизняної адвокатури, яка логічно віддзеркалює стан усього суспільства.

Отже, на чолі всього цього конгломерату — «верхівка» формалізованих органів управління та контролю: місцеві кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (КДКА) та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті міністрів України (ВККА). Як правило, керівництво цих органів складається з вихідців організації зі статусом громадської — Спілки адвокатів України, очоленої ще Віктором Медведчуком. Ці багаторічні «керівники» (і за віком, і за тривалістю перебування на посадах) сторонніх у «свій город» не пускають. Сьогодні вже існують і інші громадські організації, які об’єднують адвокатів. Але тільки Спілка адвокатів України має законодавче право на квоту для свого представника в органах управління (самоврядування) адвокатурою.

Якщо коротко — що може місцева (обласна) кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури? Щодо адвоката практично все! Складається вона з двох палат: атестаційної та дисциплінарної. Перша може допустити (чи не допустити) кандидата до складання досить складного дводенного іспиту на отримання
права займатися адвокатською діяльністю. Вважати його таким, що склав чи не склав іспиту. При цьому за кожну спробу бажаючий сплачує тільки «офіційно» 5 тис. грн. на рахунок КДКА у вигляді добровільного внеску, з них 7% автоматично «відходить» ВККА. Дисциплінарна палата може вершити суд над адвокатом. При цьому повноваження її в цьому питанні часом вищі, ніж у державного суду. Тому що відібрати (анулювати) адвокатське посвідчення відповідно до закону може тільки КДКА. І саме вона може «страчувати і милувати», тому що саме вона повноважна проводити дисциплінарне розслідування діяльності адвоката.

Що є Вища кваліфікаційна комісія адвокатури? За Законом «Про адвокатуру» це орган, який розглядає скарги на рішення КДКА. Порядок діяльності цього органу регулюється положенням, затвердженим указом президента ще 1993 року, який істотно розширює його можливості порівняно з викладеними в профільному законі.

ВККА може вирішити, що КДКА неправомірно відмовила у видачі адвокатського посвідчення чи несправедливо покарала недбалого адвоката. Це орган, який формально значиться при Кабінеті міністрів України і, за даними Держкомстату України, зареєстрований як юридична особа — центральний орган державного управління. Проте при цьому його голова (за сумісництвом член Вищої ради юстиції) Володимир Висоцький чомусь вважає, що на нього не поширюються норми Закону «Про висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування». Причому існує він (цей орган) на відрахування, отримувані від КДКА та ще на незрозуміло які доходи, тому що, за твердженням його керівника, з бюджету вони не отримують ні копійки, хоча й повинні. Будь-які спроби з’ясувати, тож усе-таки які доходи/витрати має цей орган, наражаються на відчайдушний опір його керівника.

Цікаво, що така політика проводиться щодо всієї діяльності цієї організації. Оскільки отримати будь-який протокол засідання, на підставі якого ухвалювали рішення, практично нереально. У тому числі й щодо питань організації та проведення з’їзду адвокатів України, на якому керівника було обрано членом Вищої ради юстиції України. Річ у тому, що в Законі України «Про адвокатуру», як, утім, і в інших нормативних документах, відсутні подібні повноваження у ВККА.

Головною темою з’їзду адвокатів, проведеного в 2009 році, стало обрання трьох представників до Вищої ради юстиції. Оперативно взявши на себе повноваження з проведення з’їзду, ВККА заодно ухвалила вважати делегатами з’їзду не тільки адвокатів, обраних делегатами на регіональних конференціях, а й членів організаційного комітету з проведення з’їзду (куди дивним чином увійшли всі члени ВККА), а також адвокати, раніше обрані в діючий на той момент склад Вищої ради юстиції. Порушення встановленого законом принципу «потрапляння» в делегати через обрання і стало каменем спотикання в адвокатському середовищі. Найбільш «несвідомими» виявилися київські адвокати, і це ледь не призвело до проведення альтернативного з’їзду. З’їзд від ВККА провели в Одесі в пожежному порядку, попри розпал епідемії «свинячого грипу». Єдиним кандидатом, який не вписався у сценарій, але був знову обраний членом ВРЮ, став Сергій Сафулько, адвокат із Луцька. Знову обрали й держслужбовця 1-го
рангу, але начебто й адвоката, обраного одразу від двох регіональних конференцій (Харківської і чомусь Чернівецької), Лідію Ізовітову. Ну й, звичайно, Володимира Висоцького.

Організація з’їзду 2009 року, на жаль, явно показала байдужість основних мас представників адвокатури на місцях. Регіональні конференції вміло організовували місцеві КДКА. Питання кворуму не стояло — обирали делегатів як треба, відповідно до вимог часу.

Застарілість профільного законодавства дев’яностих, яке регулює адвокатську діяльність + застосування принципу: що не заборонено, то дозволено, який часом набирає відверто сумнівних з погляду права форм, + зміцнення відчуття безкарності, підкріплюване аморфністю основної маси адвокатів і небажанням їх уплутуватися в якісь конфлікти з «дисциплінарним» органом, дозволяє успішно реалізувати намічене і в усьому іншому.

Методи впливу, реалізовувані головою ВККА Володимиром Висоцьким стосовно представників ЗМІ, які проявляють «надмірну цікавість», досить яскраво ілюстровані його відповідями на інформаційні
запити газети «Юридическая практика». В одній зі своїх відповідей він без зайвої скромності обіцяє притягти мене, головного редактора газети, за діяльність,
«спрямовану на руйнування адвокатури», як адвоката. (Працюючи паралельно і як редактор, і як начальник юрвідділу видавництва, я став власником адвокатського посвідчення в 2008 році.) Результат —
рішення ВККА анулювати моє адвокатське посвідчення. Подання на ВККА зробив сам пан Висоцький, він же й проводив перевірку. Втім, поінформувати мене
про всі ці події не вважали за потрібне, я довідався про це постфактум. Та це
лише окремий штрих.

І що ж адвокатура має за підсумками трьох років і двох тижнів діяльності ВККА? Ну, наприклад, затверджений ВККА Порядок підвищення кваліфікації, призначений для адвокатів. За недотримання цього документа, який передбачає набір адвокатом певної кількості балів за визначений проміжок часу, адвокату загрожує притягнення до дисциплінарної відповідальності. Хоча Закон «Про адвокатуру» таких підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності не передбачає. Зате у ВККА з’являється ще один важіль впливу на інакодумців.

Маємо ми й новий Податковий кодекс, яким становище адвокатів та адвокатських об’єднань істотно погіршується. При цьому чомусь непомітною була діяльність ВККА, спрямована на захист прав адвокатів у цій галузі.

Так і не вирішено питання оплати послуг адвокатів «за призначенням». Наприклад, за горезвісною статтею 47 Кримінально-процесуального кодексу. Адже досі держава її оцінює в розмірі аж 2,5% мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при проведенні дізнання, досудового слідства і розгляду справи в суді.

Останнє досягнення — проект закону про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру», який розробила робоча група під керівництвом Володимира Висоцького і який збирається передати народним депутатам Пилипенку і Олійнику. Проект так званих компромісів, який нібито повинен розв’язати всі проблеми в адвокатурі. Цей зразок законотворчості заслуговує на окремий аналіз.

Кілька слів про основні положення: представництво і захист у судах України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб постійно на професійній основі здійснюється виключно адвокатами; діяльність адвоката, зокрема, несумісна з діяльністю юрисконсульта, забороняється надання будь-якої
правової допомоги суб’єктами підприємницької діяльності; особи, які відповідають вимогам, визначеним законом, і здійснювали надання юридичних послуг на підприємницьких принципах упродовж строку, який
перевищує п’ять років, набувають статусу адвоката без проходження стажування і складання кваліфікаційного іспиту. Але це можливо тільки після внеску на організаційно-технічне забезпечення КДКА в розмірі, встановленому ВККА; для адвокатів передбачено систему пільгового оподаткування та пенсійного забезпечення (цікаво, що на це скажуть «батьки» Податкового кодексу?); адвокати України надають правову допомогу, визначену в статті 41 цього закону, соціально уразливим категоріям
осіб на безоплатній основі у випадках, передбачених цим законом.

Цікаво, чи багато адвокатів читали, обговорювали, знають положення цього законопроекту? Можливо, їх обговорювали в регіонах, вносили пропозиції? Я принаймні про це не чув.

А тим часом сьогодні адвокатів при спробі надати правову допомогу «кидають» за грати, заковують у наручники, як було у випадку з адвокатом Монтян, що набув гучного розголосу. Хто прийшов їй на допомогу? Не ВККА, а група реагування, сформована самими адвокатами за підтримки КДКА Києва.

Зате є рішення ВККА обирати (переобирати) керівництво, не чекаючи повного формування нового складу ВККА — дві третини є, а інших не чекаємо. Ось така новела! Тримайся адвокатуро, ще й не таке буде!

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі