3D-зброя. Online-психологія

Виробництво з допомогою 3D-принтера придатного для стрільби пістолета сенсацією, схоже, не стало. Хоча й стало топ-новиною одного дня. Проте досягнення умільця зі США, який виготовив і випробував Liberator - перший у світі пістолет, надрукований на 3D-принтері, знаменує нову епоху.

Уперше в історії з'явилася можливість виробляти "анонімні" стволи промисловим, але загальнодоступним для всіх охочих способом. І ціна смертоносного виробу вже ставить Liberator поза конкуренцію з промисловими аналогами, виготовленими з традиційних матеріалів - сталі (рідше - надміцної кераміки та композитів).

Liberator (як і будь-яка інша 3D-зброя) може бути видрукуваний у будь-якій точці планети, де є більш-менш підходящий для цього 3D-принтер вартістю зо дві тисяч доларів. Матеріал для виробництва - високоміцні пластик або пластичний нейлон, практично "невидимий" для металошукачів, що робить цю зброю придатною для терористичних акцій на режимних об'єктах - транспорті, об'єктах енергетики, урядових закладах.

Ще характерна риса 3D-зброї - труднощі (або неможливість) ідентифікації місця її виробництва, що знижує шанси слідства (держави) добратися до самого стрільця. З цього погляду, 3D-зброя - незаперечний подарунок кілерам, організованій злочинності, терористам, а також агентам спецслужб.

"Одноразова", невидима для систем безпеки, загальнодоступна й неідентифікована за місцем виготовлення зброя з пластику - це, безумовно, виклик будь-якій державі, незалежно від форми її суспільного ладу й правління, а також зрілості суспільства, що її населяє.

Так, 3D-зброя (як і 3D-принтери) поки що недосконала, її вистачає на кілька пострілів. Але бурхливий розвиток технологій, який щорічно породжує десятки (сотні, тисячі) небачених раніше технічних див і матеріалів, швидко "виправить" цей недолік.

Хто вірив у практичне майбутнє авіації, яка за 30 років стала одним із головних знарядь убивства в Другий світовій і змінила сам характер
війни?

Безумовно, творець Liberator американець Коді Уїлсон увійде в історію людської цивілізації як творець "народної" зброї. Спроба американської влади боротися з поширенням креслень пістолета, очевидно, успіхом не увінчається. Тільки за перші дві доби й тільки з офіційного джерела - defcad.org, яке використовує Defense Distributed, - було скачано понад 100 тис. копій, при цьому більшість копій "пішли" в Європу. "Скрізь, де є комп'ютер та Інтернет, користувачі отримають доступ до зброї", - так стисло охарактеризував Уїлсон своє досягнення.

Цікава особистість "батька" Liberator.

Студент університету Техаса й радикальний анархіст, Коді Уїлсон ще в серпні 2012 р. заснував в Остіні (США) неприбуткову організацію Defense Distributed для реалізації проекту 3D-зброї, доступної кожному. Попередником "Визволителя" (Liberator), випробуваного в травні 2013-го, стала "коробка" (головний механізм) для поширеного автомата
AR-15.

Фактично, Уїлсон кинув виклик законодавчій системі США, демонструючи її уразливість і повну невідповідність багатьом викликам часу. Бо закони США у сфері виробництва та обороту вогнепальної зброї забороняють компаніям торгувати "номерними" деталями зброї без ліцензії. Так звані коробки (вони ж ресивери), що з'єднують ударно-спусковий механізм, ствол, приклад і магазин, і є тими самими "номерними" деталями, для реалізації яких потрібен спеціальний дозвіл. А ось решта запчастин - стволи, магазини (обойми) тощо - продаються вільно. Уїлсон оминув торгову заборону, надрукувавши "коробку" з пластику - стволи, патрони й решту охочі можуть купити у вільному продажу самостійно й навіть без ідентифікації особи.

"Акт про непомітну зброю" (Undetectable Firearm Act) забороняє оборот вогнепальної зброї, недоступної для фіксації з допомогою металодетекторів? Уїлсон вставив у свій пістолет 170-грамовий сталевий кубик - функціонально зайву деталь. Зате закону дотримано - Liberator персонально Уїлсона "бачать" металодетектори, а за інші він не ручається.

Доки Конгрес США накладав вето на магазини місткістю понад 10 патронів, Defense Distributed надрукувала на 3D-принтері 30-патронний магазин для того ж AR-15, а також значно більш розповсюдженого автомата Калашникова.

І, доки законодавці США розгублено міркують, що робити з "творінням" Уїлсона та його однодумців із різних куточків світу, Defense Distributed у темпі вальсу вирішує суто технічне завдання - як налагодити випуск зброї на найбільш бюджетних моделях принтерів, таких як Replicator від Makerbot й RepRap, що теж створені ентузіастами й використовують неліцензійний безплатний софт. Користувачі 3D-принтерів стверджують: щойно в серію підуть новинки дешевші 1 тис. дол., 3D-зброя заполонить світ.

У рамках проекту Wiki Weapon його засновники для створення готових зразків зброї хочуть досягти максимальної простоти й дешевизни процесу: наразі ціна комп'ютера й підключеного до нього 3D-принтера RepRap - 1 тис. дол. До того ж RepRap здатен не тільки надрукувати зброю, а й відтворити сам себе - зробити свою копію (поки що за винятком кількох деталей, але це поки що). Така собі "саморозмножувальна" фабрика з виробництва зброї.

А 3D-моделі різноманітної зброї "писатимуть" фанати цієї справи. Охочому озброїтися залишиться тільки вибрати для себе потрібну модель, натиснути на кнопку, а потім скласти за інструкцією всі деталі разом.
І застосувати.

Безперечно, нова технологія дуже змінить збройовий ринок. А ще - систему контролю за виробництвом і транспортуванням зброї. Зброю можна буде "роздрукувати" прямо на місці використання.

Єдиним стримуючим чинником для б поширення 3D-зброї в масах ще певний час залишатимуться боєприпаси, виготовлення яких наразі не підвладне 3D-технології. Але це теж справа часу.

І все-таки ризикну припустити, що сам факт появи й навіть масового виробництва 3D-зброї навряд чи в змозі радикально змінити звичну для нас картину світу.

"Кінець монополії на виробництво зброї...", "велике горе для ментів і сексотів...", "більше дешевих, доступних стволів - ми швидко наведемо в країні лад...", "у потилицю, гада, - скинув ствол" тощо - це ейфорія дилетантів і прибічників радикального способу дій.

Зброя, зокрема традиційна стрілецька, незрівнянно вищих характеристик, - не такий уже й заборонений плід для кожного, хто справді її потребує. Тіньовий ринок стрілецької зброї процвітає в усьому світі, не "в'яне" він і в Україні. Затримання кожного нового кілера або просто бандитського угруповання - це, як правило, вилучення стволів та цілих арсеналів, включно з найкращими зарубіжними зразками. До послуг поціновувачів унікальних, "самопальних" стволів - золоті руки інструментальників ще радянської школи. Готових за скромну плату задовольнити всі побажання клієнтів на збройовій ниві - і кінці у воду.

Кожен житель України, який поставить перед собою мету відомстити кривдникові або добитися чогось іншого з допомогою вогнепальної зброї, роздобуде цю зброю без великих труднощів. Попит народжує пропозицію - це той справжній, "чистий" ринок, відсутній в Україні в більшості інших галузей народного господарства.

Зазначу, що вперше уряд України підтримав ініціативу про дозвіл вільного продажу травматичної зброї всім громадянам, які досягли 18-річного віку. Законопроект "Про дозвільну систему у сфері поводження зі спеціально визначеними видами зброї" передбачає, що для отримання дозволу на придбання травматичної зброї слід написати клопотання на ім'я начальника місцевої дозвільної служби МВС, додати до нього медичний висновок про відсутність протипоказань на володіння зброєю, довідку про складання екзаменів із матеріальної частини зброї та квитанцію про оплату послуг із прийому екзаменів. За все - близько тисячі гривень. Ще якусь суму - за саму "травматику".

У країні, де діє ідіотське правило - самооборона не повинна бути жорсткішою за напад, - володіння "травматикою" обернеться для багатьох її апологетів цілком реальними термінами позбавлення волі навіть при спробі себе захистити. А з урахуванням агресії в сучасному суспільстві та низького рівня побутової культури, тема кримінальної "побутовухи" зі стріляниною надовго забезпечить роботою і міліцію, і кримінальних хронікерів.

Питома вага 3D-стволів на цьому загальнонародному святі життя поки що погоди не робитиме. Треба завалити VIP-клієнта - до послуг кілера надточний далекобійний ствол (убивство Макса Курочкіна), треба кокнути клієнта простішого - "зроблять" із переробленого револьвера-"гумостріла", дешево й сердито. Чому не з пластику? Та тому що 3D-принтер поки що дорожчий. Коли подешевшає, задіють і це ноу-хау.

Саме собою володіння зброєю - легальною, нелегальною - прямо не впливає на відсоток членів суспільства, здатних реально застосувати цю зброю проти інших людей. Простіше кажучи, вистрелити в іншу людину, а тим більше її вбити - психологічно надзвичайно важко для переважної більшості людей. Навіть у критичній, украй тяжкій життєвій - на межі життя і смерті - ситуації лише одиниці здатні заподіяти фізичну шкоду та страждання людині.

Цей найбільш людський чинник, феномен, коли хочете, - небажання й нездатність переважної більшості людей убивати собі подібних - давно відомий ученим, військовикам та спецслужбам. "Здатний на вчинок" - за цією стислою характеристикою у вітчизняній правоохоронній системі зазвичай криється здатність об'єкта опису на крайні кроки - аж до вбивства. Саме "здатних на вчинок" з-поміж схильних до насильства відбирали для служби в КДБ, ГРУ, пов'язаної з виконанням специфічних
завдань насильницького характеру.

Найсучасніша і високотехнологічна зброя близького бою в руках звичайної, середньої, мирної людини - марна річ. І водночас людина, здатна на вбивство, піде на це з будь-якою доступною в годину Х зброєю. Ножем заріже.

Історія знає безліч прикладів такого. Американський військовий історик Маршалл наводить факт із битви під Геттісбергом під час громадянської війни у США. Після бою на полі битви зібрали 27 тис. гвинтівок, із яких 25 тис. були заряджені - тобто з них не стріляли, бо не всі хотіли вбивати. Це при тому, що налічувалося 165 тис. бійців і 7900 убитих з обох сторін. Відомий також факт, що у XVIIст. прусські гвардійці на навчаннях поціляли в 6 із 10 мішеней. Але в бою вони майже не поціляли у ворожих солдатів - як з'ясувалося, більшість стріляли поверх голів. А Стародавній Рим знає приклади того, що в ряді боїв більшість легіонерів не рубали ворогів, а били мечами плиском. Здатність на вчинок, зухвалість, готовність убивати були головним критерієм відбору кандидатів у винищувальну авіацію Британії перед Другою світовою, бо досвід Першої світової засвідчив: навчити літати можна багатьох, примусити вбивати – можна одиниць.

Інша річ, що, цей, "традиційний", погляд може бути спростований реаліями сьогодення. А саме: навички вбивати людину стали звичними. Вміння вбивати, технології вбивства вже не є надбанням, таємницею касти посвячених у це ремесло - військових та працівників спецслужб. Завдяки Інтернету і безлічі локальних воєн на планеті, розширенню так званих приватних армій, технічній можливості знайти й відточити навички володіння зброєю у приватних клубах, школах, тирах, полігонах тощо, наука вбивати нині доступна для кожного охочого.

Мало того: небачені раніше темпи технічного прогресу радикально змінюють психіку людей. Нині мистецтво вбивати діти вдосконалюють на електронних симуляторах - під час комп'ютерних ігор. Фактично, говорити і вбивати - хай і з допомогою ігор - діти починають одночасно. Із дозріванням та виростанням дитини ускладнюються й "забійні" ігри. Чимало їх є сьогодні фактично тренажерами застосування реальної зброї в умовах, максимально наближених до бойових. Усі ці набутні навички закріплюються "забійними", кривавими телесеріалами та блокбастерами, у яких позбавлення життя людини часто зводиться до суто технічної проблеми задля досягнення якоїсь мети.

Відтак, виростає покоління, яке не знає, як пахне справжня кров, як дико кричить поранена людина, як реально виглядають страждання покаліченої плоті. Але знає, що коли натиснути ось на цю кнопку, то він - небіжчик.

Це цивілізаційний виклик: фактично, виростає покоління без гальм у голові, до послуг якого - будь-які навички вбивства. Про наслідки всього цього ми тільки можемо сьогодні тільки здогадуватися...