10 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОГО ПРАВА ЗАМАЛО ДЛЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ УКРАЇНИ НА ЄВРОПЕЙСЬКУ ПРАВОВУ ДЕРЖАВУ. ОДНАК...

Поділитися
Дві п’ятирічки — термін чималий. Ось тільки не для системи права. На її побудову й у західноєвропейських держав ішли десятиліття...

Дві п’ятирічки — термін чималий. Ось тільки не для системи права. На її побудову й у західноєвропейських держав ішли десятиліття. Тому українцям не так уже й соромно перед старою Європою, що не всі свої обіцянки виконали до ювілейної дати, а замість кардинального реформування були занадто обережними, ніяк не наважуючись розпрощатися зі старим, що віджило своє. Чого дивуватися: малий герб, малий кодекс, мала реформа... Напевно, тому повного задоволення від зробленого не відчувається, хоча зміни все ж є. Про них «ДТ» і попросило розказати високих експертів, запропонувавши у святковому номері відповісти на такі запитання:

1. Чи зазнала суттєвих змін вітчизняна система права (правосуддя, правоохоронна робота, законодавче поле) за минуле десятиліття?

2. Що сприяло чи заважало реформам?

3. Що ще слід здійснити для реформування системи права?

4. Які позитивні моменти радянського права втрачені протягом реформування?

5. Наскільки реально для України протягом наступного десятиліття перетворитися на європейську правову державу?

Володимир Стефанюк, перший заступник голови Верховного суду України:

«Стратегічний напрям витримали, тактичних помилок уникнути не вдалося»

1. Щоб повно і об’єктивно відповісти на запитання про суть змін у вітчизняній системі права, потрібно розглянути його в чотирьох напрямках. Передусім — це динаміка розвитку законодавчої діяльності. Другий напрямок — розвиток матеріального права. Далі — розвиток процесуального права. І нарешті — стан і місце правосуддя, правоохоронних органів, органів суддівського самоврядування. Якщо проаналізувати кожний із зазначених напрямків, то, думаю, ми переконаємося, що рух є. Щоправда, в деяких з них він був досить незначний, тому й роботи там ще непочатий край, в інших же однозначно спостерігаються відчутні зміни.

А тепер давайте хоч побіжно розглянемо динаміку розвитку законодавства за останні десять років, коли вже можна було писати закони самостійно, а не чекати, як колись, вказівок із Москви.

У цей час було прийнято Концепцію судово-правової реформи від 28 квітня 1992 року. Внесені суттєві зміни в Закон України «Про судоустрій», що прийнятий ще 5 червня 1981 року. Востаннє це було здійснено 21 червня 2001 року. Саме ці зміни й були названі малою судовою реформою. Щоправда, мала вона чи навпаки — це ще питання. Щоб продемонструвати вагомість здійсненого, я тільки зауважу, що закон про судоустрій загалом містив 68 статей, із них зміни не зачепили лише вісім статей, 60 статей замінено. Це мало чи ні? Думаю, достатньо, враховуючи те, що ці зміни потягли за собою відповідну корекцію ще одинадцяти важливих законодавчих актів: законів про прокуратуру, про міліцію, про арбітраж, кримінально- та цивільно-процесуального кодексів тощо. Тепер давайте подивимося, які ж питання закон вирішив принципово — змагальності, рівності, захисту, місця прокуратури. Це кардинальні речі, які випливають із ст.125 Конституції України. Закон про судоустрій створив єдину судову систему загальної юрисдикції і вирішив питання господарського суду. Передбачив створення апеляційних судів. Крім того, створені касаційні суди, вищі спеціалізовані суди, отримав нові повноваження і можливості Верховний суд України. Закон практично ліквідував інститут перегляду справ у порядку судового нагляду, залишений ще з радянських часів. Запроваджені зміни до закону про судоустрій настільки разючі, що тим, хто буде писати новий закон, залишилося хіба що після розділу «Народні засідателі» додати розділ «Суд присяжних». І документ буде готовий.

У 1992 році прийнято закон про статус суддів. У 1994-му — про органи суддівського самоврядування та про кваліфікаційні комісії і дисциплінарну відповідальність суддів. А з прийняттям Конституції в Україні вже з 1996 року практично була створена судова влада. Інституція, що раніше забезпечувала владу, перетворилася на рівнозначну її гілку в цілісній системі державної влади. А з 29 червня 2001 року судова система практично діє в новому законодавчому полі.

Найгірший стан справ нині з матеріальним правом. Воно взагалі дуже повільно, вибірково розвивалося. Єдине, чого сьогодні досягли, — прийняли Кримінальний кодекс, який почне діяти з 1 вересня 2001 року. А інші кодекси? Ми ще й досі не маємо нового основного життєво важливого для суспільства кодексу — Цивільного. Його треба терміново прийняти і дати на вивчення суддям, громадянам.

Останній напрямок — правосуддя і правоохоронні органи. Ми практично прийшли до того, що суди і правоохоронні органи — це різні речі. У судів єдина функція — здійснення правосуддя. До того ж правосуддя здійснюється без ініціативи на порушення справи, тоді як правоохоронні органи мають можливість порушити справу.

Наразі чітко вимальовуються тенденції, що свідчать про рішучі зміни як у системі права, так і у суспільстві. Чи були частими раніше позови громадян до держави? Приміром, у 1991 році було зареєстровано всього 372 скарги громадян на неправомірні дії органів державного управління та службових осіб. Тоді як у 2000 році їх кількість зросла майже до 23 тисяч. І що характерно, 85% цих справ вирішуються на користь громадян. І це лише початок. Приклад Польщі і Болгарії свідчить, що слід очікувати 300—400 тис. справ на рік, у яких позивачем є громадянин, а відповідачем — держава чи її органи.

Оптимістичною є тенденція щодо адміністративних порушень, за які органами виконавчої влади накладаються штрафи на громадян. Так, у 1995 році 23 млн. громадян було притягнуто до відповідальності, тобто за два роки — практично кожний громадянин. Та щойно прийняли Конституцію, її другий розділ «Права людини», і ситуація відразу змінилася — у 1996 році вже лише 15 млн. громадян мали аналогічні проблеми. Тобто Конституція починає діяти: в 1997 році — притягнуто до адміністративної відповідальності 14,6 млн. громадян, у 1998-му — 13,8 млн., в 1999 — 10,9 млн., в 2000 — 9,7 млн. Кількість адміністративних правопорушень за 6 останніх років скоротилася більш ніж у 2,5 разу.

Тепер про динаміку обвинувальних вироків. З 1991 року кількість засуджених із року в рік зростала. Але в 1996 році відбулися якісні зміни — започаткувалася тенденція спаду. Зрозуміло, що позитивній тенденції ще заважало застаріле законодавство. Щойно запрацює нове, тенденція до спаду стане відчутнішою.

2. Реформам права сприяли події політичного характеру. Зокрема, прийняття Декларації про державний суверенітет України в 1990 році та Акт проголошення незалежності України в 1991 році. Документи стали тією основою, якою було визнано поділ влад: на законодавчу, виконавчу та судову. Далі, як було вже сказано, у 1992 році прийнято Концепцію судово-правової реформи. Нею було передбачено, виходячи з принципу незалежності суддів, створення Конституційного суду, реформування арбітражних судів, створенння органів суддівського самоврядування. Визначальною віхою стало прийняття Конституції України. Завдяки цьому судова влада в разі невідповідності чинного законодавства Основному Закону отримала право застосовувати безпосередньо статті Конституції як норму прямої дії.

Що заважало? Є три моменти. Щонайперше — відсутність досвіду. Зокрема, в 90-х роках приймалися постанови уряду, що зобов’язували написати кодекси матеріального права протягом 6 місяців... Це ж просто смішно. Адже справа є дуже серйозною, а, крім того, ще й творчою. Щоб її довести до пуття, доводилося як аналізувати радянське право, так і їздити вивчати європейське та світове. Така робота здійснювалася роками. Адже просто скопіювати чужий досвід абсолютно неможливо.

По-друге, заважало недостатнє матеріальне забезпечення судів. Безумовно, воно відображає складне економічне становище держави. Проте, якби виконавча влада захотіла, то могла б зробити значно більше. Приклади — Державна митна служба побудувалася швидко, а податківці два роки отримували 30% від стягнутого ними. А хіба не можна було забезпечити суди, якщо ми хочемо захисту та справедливості? Довіри до суду.

По-третє. Нині ми маємо близько шести тисяч суддів. Вони повинні принаймні прочитати прийняті закони. А це ж десятки книг. Для цього потрібен час та методична допомога. Нагально необхідна добротна система підвищення кваліфікації. А що є у Верховного суду? На навчання потрібно 500 тис. грн., а виділяють 59 тис. Раніше, коли діяло старе законодавство, недофінансування ще так-сяк витримували, але тепер... Потрібна інституція, яка могла б цим опікуватися. У Верховному суді створили центр підвищення кваліфікації, але він розрахований на оперативну роботу з невеликою кількістю документів. Для грунтовного ж вивчення процесуального і матеріального законодавства нам потрібна академія суддів. Ось указ Президента «Про утворення української академії суддів». Її функціонування передбачено вже з 2001 року. Чудово. Але чомусь вона має бути при Міністерстві юстиції. Є й відповідна постанова Кабінету міністрів за №1876 від 21 грудня 2000 року. І в бюджеті-2001 було передбачено на академію 896 млн. грн. Можна щось зробити з такими грошима? Думаю, так. А що є на сьогодні — нуль. Є гроші, є політична воля, є орган, що відповідає за справу, а результату немає. Надворі вже серпень, а гроші не вибираються, приміщення немає...

3. Для подальшого реформування системи права потрібно прийняти Цивільний, Земельний, Податковий кодекси. Нам треба прийняти нове трудове законодавство, адже давно маємо справу з новими відносинами. Потрібно також реформувати пенсійне законодавство, бо те, що є зараз, — не може захистити право людини на гідне пенсійне забезпечення.Потрібне екологічне законодавство, тоді в нас не буде Бориславчиків, Чернівців тощо. Також необхідно розробити та затвердити Державну програму забезпечення діяльності судової влади. Сьогодні функція Мін’юсту по забезпеченню судової влади абсолютно не відповідає ст.6 Конституції. Адже Мін’юст, як сторона у суді, представляє інтереси виконавчої влади. Сторона не може займатися забезпеченням суду, бо інакше вона має вплив на нього. Крім того, на мою думку, Мін’юст не спроможний виконувати цю функцію. Для її виконання слід створити Державну судову адміністрацію, яка опікуватиметься проблемами суддівства.

4. Кажуть, що ми змінили спрямованість і беремо все західне, натомість відкинули своє. Дійсно, ми досить довго користувалися радянським законодавством. Природно, що за цей час його добре проаналізували в площині запозичення корисного. Увесь накопичений досвід ми досить повно використовуємо, зокрема при розгляді справ у першій інстанції. Ще один момент. Вважається, що радянский позитив — це швидкий розгляд справ. Мета-то хороша, адже все робилося буцімто в інтересах людини. Скажімо, трудову справу повинні були розглядати за сім днів, інші — за 15—20 днів. Що з цього приводу говорять у Раді Європи? Кажуть, що справи повинні розглядатися в розумні строки. А це, як показує практика, — півроку—рік. Потрібно ж вибирати між швидко і правильно.

5. Щоб чітко і ясно відповісти на останнє запитання, ми повинні згадати про документ, підписаний Україною при вступі до Ради Європи. Підписати, звичайно, було легше, ніж здійснити. Однак нині ми підходимо до виконання тих зобов’язань, про які у вересні маємо звітувати в Страсбурзі. Можливо, не все вдасться зробити до кінця поточного року, але у 2002 році, вважаю, практично всі запитання до України будуть зняті.

З урахуванням виконання прийнятих зобов’язань перед Радою Європи та прийняттям усіх напрацьованих проектів законів, із запровадженням адміністративної юстиції, плюс піднесення економіки країни, вірю, що через десять років Україна стане процвітаючою європейською правовою державою. Відрадно, що стратегічно країна рухається в цьому напрямку правильно, хоча тактичних помилок уникнути не вдалося.

Дмитро Притика, голова Вищого господарського суду України:

«Результативність правових реформ була б вищою,
якби не заважали зіткнення політичних інтересів»

Докорінні зміни засад економічного розвитку країни зумовили народження цілої низки нових правових актів, які, незважаючи на певні недоліки, носять, безумовно, прогресивний характер. Конституцією закладено основні підвалини формування нових суспільних відносин та фундамент для реформування нашої економіки. Принцип рівності перед законом усіх форм власності набрав реальних обрисів і знайшов своє підтвердження в ряді правових норм. Здійснюючи господарське судочинство, ми щоденно забезпечуємо рівноправний судовий захист усіх учасників економічних відносин незалежно від форми власності. Новий Кримінальний кодекс на відміну від попереднього також не надає перевагу жодній з існуючих форм власності і не ставить у залежність ступінь суворості кримінального покарання обвинуваченого від форми власності на майно потерпілого.

Створення конкурентоспроможного середовища як невід’ємної частини ринкових трансформацій економіки не можна було б уявити без відродженого за часи незалежності України правового інституту банкрутства. Упродовж останнього десятиріччя прийнято декілька законодавчих актів, що регламентують інвестиційні процеси в державі, важливість яких для економіки України важко переоцінити. З урахуванням реалій часу приймались нормативні акти з питань приватизації державного майна. Закон України «Про банки і банківську діяльність» в новій редакції має на меті забезпечити створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, захистити інтереси вкладників і клієнтів банків, створити умови для підтримки вітчизняного товаровиробника — а відтак сприяти зміцненню економіки. Нещодавно прийнято Бюджетний кодекс, яким закріплено засади прийнятної для країни бюджетної системи, законодавчо визначені основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин, передбачена відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Значну кількість законодавчих актів адаптовано до вимог Конституції шляхом внесення до них необхідних змін та доповнень, серед яких зміни до законів «Про судоустрій України», «Про арбітражний суд» (нині — «Про господарські суди України»), «Про статус суддів», «Про органи суддівського самоврядування». В значній мірі актуалізовані Арбітражний (нині — Господарський) процесуальний, Цивільний процесуальний та Кримінальний процесуальний кодекси України. Не можна не оцінити помітну гуманізацію кримінального законодавства в цілому, відмову від виключного виду покарань — смертної кари, обмеження застосування покарання через позбавлення волі.

2. Перелік та коментарі всього позитивного, що надбано нами за ці 10 років, можна продовжувати ще і ще. Проте результативність правових реформ в Україні була б ефективнішою, коли б творчому і плідному процесу законотворення не заважали зіткнення політичних інтересів і заідеологізований підхід окремих політичних угруповань та їх лідерів до вирішення проблем суто економічного характеру. Сьогодні з прикрістю можна констатувати, що кількість прийнятих законодавчих актів значно випереджає їх якість.

У процесі реформування системи радянського права, яку вже значно випередив час, ми позбулися не лише застарілих правових норм, а й, на жаль, притаманних їм системності, чіткості формулювань і виваженості положень. Нині кодифікаційні процеси значно відстають від законотворчих. Правова база захаращена недіючими фактично нормативними актами усілякого гатунку, які замінені іншими, а юридично такими, що втратили чинність, не визнані. У зв’язку з цим хочеться сподіватись, що створений щойно Національний законотворчий центр зможе впорядкувати нормативну базу України. Низька якість підготовки законопроектів уповільнює їх прийняття Верховною Радою України, а вже прийняті закони часто суперечать існуючим, що ускладнює їх застосування на практиці. Особливу складність у зв’язку з цим викликає податкове законодавство. Його сумно відома колізійність та швидкоплинність змін змушує припускатися правопорушень навіть добросовісних суб’єктів господарювання.

Нестабільність та неоднозначність застосування законодавства з питань іноземних інвестицій не сприяє притоку їх в економіку держави. Навпаки, створює ще й клімат недовіри з боку іноземних інвесторів, породжує недовіру до українських партнерів.

3. Формування і розвиток ринкових відносин потребують створення єдиної внутрішньо узгодженої системи законодавчого врегулювання економічних відносин. Такою системою може стати лише Господарський кодекс, який відповідав би потребам економічного розвитку України та кращим зразкам світової практики.

Нагальною є потреба в терміновому прийнятті Цивільного кодексу України. Саме йому відведена провідна роль у зміні стереотипів взаємодії держави і громадянського суспільства, забезпечення належного нормативно-правового регулювання майнових і особистих немайнових відносин.

Не менш важливим є прийняття нового закону «Про власність» та закону «Про управління об’єктами державної власності».

Заплановане реформування аграрного сектора гальмує відсутність нового Земельного кодексу. Потрібно законодавчо закріпити інститут приватної власності на землю, запровадити систему іпотеки землі та іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Без сучасного Земельного кодексу ми не зможемо розв’язати багатьох насущних проблем, зокрема таких, як податок на землю. Земельний кодекс має дати поштовх для розробки документації, що фіксуватиме наявність кожної земельної ділянки. Сьогодні такої фіксації немає, і, за розрахунками вчених, через це бюджет щорічно втрачає близько 4 млрд. грн.

Успішне завершення адміністративної реформи в країні також пов’язане з прийняттям пакета законодавчих актів, предметом регулювання яких є механізм управління в державі. Їх створення повинно грунтуватись на світовому досвіді функціонування виконавчої влади.

5. Перетворити Україну в європейську правову державу ми змогли б менш ніж за 10 років. Але для цього потрібні не лише гасла і велике бажання, а й наполеглива щоденна праця усіх нас. Доки створення європейської правової держави — заможної і незалежної — не стане тією національною ідеєю, яка здатна об’єднати і згуртувати навколо себе суспільство, доти ми тупцюватимемо на місці.

Юрій Кармазін, голова Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією:

«Закони — це павутиння: дрібні мухи в них застряють, а крупні прориваються»

1. Головним досягненням десяти років незалежності вважаю те, що Україні вдалося уникнути міжетнічних конфліктів. У найгостріший період, коли в конституції Автономної Республіки Крим лише один раз було згадане слово “Україна”, а російські ЗМІ проводили прямі аналогії між Кримом і Чеченською Республікою, я очолював комісію ВР з вивчення політико-правової ситуації в Криму. Нам вдалося стабілізувати ситуацію, підготувати закон про Республіку Крим і скасувати згадану вище конституцію АРК, внести зміни до Конституції України. Правове поле автономії стало виглядати інакше — там уже немає законодавчого органу, а є представницький. І це правильно, оскільки законодавчий орган у країні повинен бути один. Я пишаюся, що тоді, коли жодна з країн колишнього СРСР не змогла обійтися без силового вирішення цих питань, в Україні все відбулося парламентським шляхом.

2. Величезною вадою цих десяти років стала недосконалість ухвалених протягом перших років незалежності законодавчих актів, які призвели до соціально несправедливої приватизації. Значним недоліком вважаю пролобійований деякими бізнесовими групами закон про іноземні інвестиції, який замість того, щоб запустити іноземні інвестиції в Україну, сприяв відтокові з України коштів і поставив українські підприємства в нерівні умови зі спільними підприємствами.

Недоробкою цих десяти років є й те, що Україна не змогла відразу здійснити реформу адміністративної системи й увесь час пристосовувала стару адміністративну систему до нових умов. Дотепер, за десять років незалежності, ми не маємо закону про Кабінет міністрів України.

До позитивних моментів я хотів би віднести ухвалення важливих законодавчих актів, зокрема нового Кримінального кодексу, розробленого нашим комітетом. Вперше за багато десятиліть Україна отримала цивілізований Кримінальний кодекс, який, увівши нові підходи до злочину та покарання, розпочинає новий етап у карній політиці держави.

Великим плюсом я вважаю проведення судово-правової реформи. Нехай її називають малою, частковою — але це судова реформа. Вона проводиться настільки, наскільки Україна може це собі дозволити матеріально.

Вперше за останні роки були проведені парламентські слухання з питань боротьби з корупцією. У постанові ВР за їхніми результатами відзначено, що завдання приборкання корупції в Україні вже перебуває не в юридичній площині, а перетворилося на найсерйознішу політичну проблему, адже невирішеність погіршує міжнародне становище нашої держави і її політичний імідж у світі.

3. Для боротьби з корупцією потрібна політична воля тих, хто буде впроваджувати закон у життя. З цим явищем не впоратися без серйозної адміністративної реформи. Чиновник повинен одержувати належну зарплату, триматися за своє місце і понад усе боятися не кримінального покарання, а звільнення.

Ліквідувати корупцію можна в кілька етапів. По-перше, потрібно скоротити адміністративний апарат. Почати з адміністрації Президента, штат якої більший від штату Кабміну в кілька разів. По-друге, збільшити зарплату вже скороченому апарату виконавчої влади. По-третє, вивести економіку з тіні. Для цього потрібна реформа оплати праці. Наступний етап — реформування обороту підакцизних товарів. Підхід до податків на спирт і тютюн має бути змінений — відповідальність треба перекласти на продавця. За рахунок цього бюджет можна збільшити на третину! Наступний етап — удар по контрабанді. За моїми даними, 30% тютюну й алкоголю завозиться контрабандою. Половина продукції легкої й електронної промисловості також завозиться з елементами контрабанди. Наша промисловість не може працювати так, щоб забезпечити конкуренцію джинсам ціною в 40 центів або стегенцям, які контрабандно завозять із півдня та заходу України. Через це в країні знищуються цілі галузі. Ось елементарна програма боротьби з корупцією. Чому вона не виконується? Бо не вигідно тим, хто перебуває при владі. Бо інакше не буде такого швидкого «навару».

4. Я вважаю, що радянська система права, попри деякі недоліки, була на дуже високому рівні. Сьогодні дуже важко розслідувати справи, різні епізоди яких скоєні, наприклад, у сусідніх Луганській та Ростовській областях чи в Одеській області й Молдові. Раніше прокурори областей запросто напряму контактували один з одним, а тепер це доводиться робити через генеральні прокуратури України, Росії та Молдови. Міліції і прокуратурі стало працювати важче. Ще один плюс того законодавства — воно виконувалося. І майже не було виведених з-під контролю людей, окрім дуже вузького кола. Контроль ЦК КПРС був набагато сильнішим, аніж сьогодні контроль Верховної Ради, тоді виконавча влада не вважала себе «над усіма». Випадки корупції у правоохоронних органах були рідкісними винятками. Я маю на увазі територію європейської частини СРСР, бо в Середній Азії подарунки та підношення є частиною традиційної культури цих народів, від цього там нікуди не дітися. Треба сказати, що чіткості і відповідальності в роботі правоохоронних органів тоді було значно більше. І побоювань за завтрашній день теж. У правоохоронній системі це мало значний результат. Розслідуючи вбивство, ми знали, що імовірність того, що нас «продадуть» дуже незначна. Зараз можуть «продати» запросто — за гроші, з політичних мотивів.

Микола Полудьонний, адвокат:

«Безсистемність і відсутність концепції приносить масу протиріч у законодавче поле»

1. Із точки зору збільшення кількості контролюючих і правоохоронних органів, розширення кола їхніх повноважень, ослаблення контролю за їхньою діяльністю з боку держави і суспільства — безумовно так.

Із точки зору дотримання прав і свобод людини, їхнього зміцнення, створення умов для їхньої реалізації, що становить головну функцію держави у відповідності зі ст. 3 Конституції України, — абсолютно ні. Більше того, тут спостерігається суттєвий регрес порівняно з початковим періодом існування України як незалежної держави. Слід відзначити і глобальне зниження рівня правової культури в органах влади, місцевого самоврядування на всіх рівнях. А в окремих владних структурах — поголовне ігнорування конституційних принципів, на яких будується правовий порядок.

Спочатку про позитивне. Безумовним досягненням незалежності є утвердження Конституції України. Принаймні в Україні вже існує основний правовий акт, поступове розширення сфери застосування якого, можливо, лише через кілька десятків років призведе до встановлення в країні правового порядку, заснованого на повазі прав людини й інших демократичних принципах функціонування держави і суспільства.

Тож вкрай небезпечними є спроби переглянути основні конституційні положення.

До досягнень, які грунтуються на утвердженні Конституції, умовно можна віднести створення Конституційного суду і його практику (частково), створення інституту Парламентського уповноваженого у правах людини (без його практики, запланованої на майбутнє), ратифікацію Конвенції про захист прав людини й основних свобод, визнання Україною юрисдикції Європейського суду у правах людини.

Можливо, досягненням можна вважати і так звану малу судову реформу, яку парламент і Президент виношували п’ять років, але народили в поспіху і з великими потугами. Воістину — гора породила мишу.

Абсолютно позитивним, однак ще не відчутим повною мірою чинником демократизації правосуддя є передача під юрисдикцію суду права прийняття рішень про тимчасове обмеження прав і свобод громадянина.

Водночас, попри обіцяне серйозне поліпшення роботи судової системи із захисту прав і свобод людини, я особисто як практикуючий юрист наразі відзначаю суттєвий регрес якості виконання правосуддя. Саме — у зв’язку з «реформою». Особливо в судах першої інстанції.

Про негативне. Глобальне посилення ролі держави в регулюванні життя суспільства й окремої людини призвело до збільшення кількості контролюючих органів, безмежного розширення повноважень органів влади, особливо силових, повсюдного зловживання владою, безкарності органів влади та її представників за зловживання. Прокуратура, як і раніше, вважає себе «караючим мечем» влади, задовольняє її примхи й геть ігнорує свою основну законодавчо закріплену функцію — захист прав і свобод громадян. Більшість спроб захистити власні права в судовому порядку навіть за позитивного для скривдженого судового рішення призводили або до цинічного невиконання вироку, або до застережень спритному судді з боку вищої судової інстанції. Це, у свою чергу, сприяло планомірному входженню до громадської свідомості постулату про неефективність правових засобів захисту від свавілля та повсюдного поширення практики неправових механізмів розв’язання конфліктів (протекціонізм, хабарництво, корупція у найвитонченіших формах тощо).

Маючи абсолютно нові економічні відносини в суспільстві, ми продовжуємо регулювати їх нормами радянського цивільного права і величезної кількості суперечливих господарських актів, які за духом мало різняться від ЦК УРСР 1963 року.

2. Ухваленню нормативно-правових актів, які мають бути частиною правової реформи, на мій погляд, сприяло, хоч як дивно, загострення протиріч між законодавчою та виконавчою владою в пікові періоди політичної активності, тобто — кон’юнктурні міркування.

Ось вам і відповідь на другу частину запитання — заважала відсутність політичної кон’юнктури та суспільного попиту. Цим пояснюється відсутність системності й концептуальності в підходах до реформування, латання діючої правової системи під конкретну політичну ситуацію, викликану позитивним чи негативним стимулюванням.

Як приклад варто лише нагадати потуги влади виробити системний підхід до проведення судово-правової реформи. Спочатку, із 1992 року, концепцію судово-правової реформи розробляв парламент, 1997 року естафету перехопив Президент, створивши Координаційну раду з цього питання. Але домогтися зрушень в напрямі створення такої концепції так і не вдалося, і 2000 року рада була ліквідована.

Результатом безсистемності і відсутності концепції стала маса протиріч у законодавчому полі, які лише посилюють розвиток правового нігілізму в суспільстві і державі, лихоманять судову владу і дезорієнтують людей.

3. Почати й закінчити. У першу чергу — створити концептуальні підходи для початку реформування. Потім відпрацювати принципи кадрової політики в системі судової влади, у правоохоронних і контролюючих органах, а після цього доводити до кінця вже почате.

4. Спадкоємність, системність і стабільність. Крім того, хоча це вже не зовсім сфера права, але безпосередньо стосується правозастосування, — якість підготовки, перепідготовки і виховання юристів.

5. Малореально хоча б тому, що для цього необхідна наявність сильної політичної волі в найвищих ешелонах влади, величезні фінансові витрати (хоча за допомогою фінансових механізмів гроші на правову реформу можна знайти швидко), злагоджена постійна робота всіх гілок влади і всеосяжна підтримка всього юридичного корпусу країни протягом наступних десяти років.

З огляду на нинішню політичну кон’юнктуру, можна стверджувати, що поява таких умов — це вже з царини ненаукової фантастики.

Лазаренко — Потебеньку

Відкритий лист (зважаючи на свято, публікується зі скороченнями)

Шановний пане Потебеньку,

Ваше інтерв’ю від 18 серпня 2001 р. газеті «Дзеркало тижня» змусило мене зробити дану заяву, оскільки Вами грубо порушені мої конституційні права, зокрема, конституційна норма про презумпцію невинності.

Я категорично заявляю, що не маю жодного відношення до вбивства Є.Щербаня та В.Гетьмана. Ваша заява — це чергова груба фальсифікація, яка викликана активізацією дій моїх американських адвокатів та їх успішного просування на шляху закриття моєї справи в США, у зв’язку з відсутністю юрисдикції наді мною у прокуратури США.

Як це не прикро для Вас, але Ваша заява не стала очікуваною сенсацією, оскільки громадськість вже звикла до методики покладання вини на того, хто не має можливості на даному етапі повноцінно себе захистити. Я здивований, що Генеральна прокуратура України не пред’явила мені обвинувачень у вбивстві журналістів Г.Гонгадзе та І.Александрова, адже це було б зручно для прокуратури.

В своєму інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» Ви так пристрасно переконуєте всіх та насамперед себе в тому, що готові довести резонансні справи до кінця. Я також в цьому зацікавлений, в зв’язку з чим пропоную Вам не чекати мого повернення в Україну, а вже у вересні 2001 р. відрядити прокурорів, які ведуть цю справу, щоб допитали мене по цій справі з подальшою передачею її до суду.

Прошу вважати мою заяву офіційним зверненням до Генерального прокурора України. Якщо прокуратура не погодиться з моєю добровільною згодою термінового розгляду даної справи, то висновки про ефективність та справедливість діяльності української прокуратури залишимо на розсуд громадськості.

З повагою, Павло Лазаренко

20 серпня 2001 р.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі