Злети й падіння Джона Ло, або Хто винайшов паперові гроші - Історія - dt.ua

Злети й падіння Джона Ло, або Хто винайшов паперові гроші

8 листопада, 20:24 Роздрукувати Випуск №42, 9 листопада-15 листопада

Народ юрмився в черзі за квитками на сеанс зустрічі зі своїм новим кумиром, буквально божеством, людиною, яка явила диво французам, повернула упевненість у завтрашньому дні.

Зразок «любові» французьких карикатуристів до Джона Ло. 1720 р.

Париж знемагав від спеки. Перехожі мляво рухалися в пошуку затінку. На площах з'явилися люди, які торгують мішечками з льодом, і за чималі гроші обливали публіку прохолодною водою. Тільки біля парадного входу до бюро генерального контролера фінансів було незвичне пожвавлення. Народ юрмився в черзі за квитками на сеанс зустрічі зі своїм новим кумиром, буквально божеством, людиною, яка явила диво французам, повернула упевненість у завтрашньому дні, — генеральним контролером фінансів Французького королівства Джоном Ло.

У його просторому, пишно оздобленому кабінеті були облаштовані спеціальні ложі для охочих ознайомитися з порядком роботи міністра, а також навіч побачити захопливий момент прийняття доленосних рішень найвидатнішим з французів, який французом, до речі, й не був зовсім.

Одного разу, невдовзі після початку сеансу, господар кабінету раптом відчув дискомфорт: далися взнаки з десяток келихів прохолодного лимонаду — єдиного засобу від всепроникної спеки. Звернувшись до публіки, він попросив ненадовго відпустити його. Народ стривожено загудів. Почулися роздратовані вигуки й нагадування про досить високу ціну придбаних квитків. Міністрові довелося відкрити їм причину потрібної йому павзи, на що почув одностайне: "Робіть це при нас!"

Взлеты и падения Джона Ло_8
Джон Ло. Картина роботи Казимира Бальтазара, 1843 р.

То хто ж ця людина, яка викликала таку цікавість до своєї персони? Хто змусив парижан, які й не таке бачили, пуститися берега заради аж такої непрезентабельної картини?

Шотландець. Виріс у сім'ї досить забезпеченого золотих справ майстра, згодом банкіра. Батько щедро ділився з ним секретами своєї професії. Зерна впали на благодатний ґрунт. Хлопчик подавав блискучі надії. Ще будучи юнаком, Ло став широко використовувати отримані знання. Мріяв стати банкіром самим же створеного банку. Терпляче й старанно вивчав праці відомих фінансистів. Заняття, треба сказати, не за віком. Однолітки насторожено і часом неприховано вороже ставилися до нього. Він пережив і це. Джон раптом зрозумів, що це вирізняє його з-поміж інших. З'явилася непохитна впевненість у своїх силах, усвідомлення того, що він найрозумніший і найкращий. А головне — він перейнявся головним євангелічним постулатом: "Якщо всі — то не я!". Саме тоді й обрав шлях у житті. Власний шлях.

Та молодість брала своє: перші зустрічі з жінками, світське життя і… карти. Узявши вперше в руки "листки долі", він не розставався з ними до кінця життя. Гра буквально поглинула його. Одного разу молодик зрозумів, що картковий хід — це не тільки щасливий випадок, а ще й наукова система підпорядкування випадковостей аналітичному розуму гравця. Теорія випадковості відкрила йому свої секрети. І він почав вигравати. У всі часи до людей з подібними здібностями ставилися з пересторогою, а то й з відвертою ненавистю. В Единбурзі незабаром не залишилося жодного професійного гравця, який ризикнув би сісти з ним за ломберний стіл. І йому стало нудно. Нескорених жінок практично не залишилося, усі танці на балах перетанцьовано, усі рукавички кинуто, усіх ляпасів отримано. Навчання й пізнання азів розгульного життя залишилися в минулому. Потрібно було зайнятися справою, яка впевнено повела б його до перемоги над усіма і над собою.

Лондон. 1691-й рік. На троні, уперше в історії, сім'я: Марія II Cтюарт і Вільгельм Оранський — "Білль про права", що суттєво обмежує королівську владу, війна з Ірландією, віги, торі — ворохобні часи.

Взлеты и падения Джона Ло_9
Королева Англії Марія II Стюарт. Художник Готфрід Кнеллер, 1690 р. та Король Англії Вільгельм (Вільям) III Оранський. Художник Готфрід Кнеллер, 1680-і рр.

Такі часи, як відомо, відкривали можливість меткому люду заробити чималі гроші, а їх кудись треба було вкладати.

Саме в цей час назріла гостра потреба створити єдиний фінансовий орган для впорядкування використання та обігу коштів. Почалося створення Банку Англії. Джон відчув потребу взяти участь у цьому. Він закидав відповідні органи й організації фінансовими проєктами. Вони вирізнялися зухвалою сміливістю, незрозумілою для багатьох оригінальністю і, здавалося, антинауковою новизною.

Можливо, якісь його ідеї і втілилися б у життя, але до моменту відкриття Банку Ло потрапляє в кепську історію з убивством людини. Тобто, за його твердженням, це була чесна дуель, але суд вирішив інакше і засудив Джона до смертної кари. Треба сказати, що на той час молодий шотландець уже зажив певної популярності в місцевому світському товаристві та серед фінансистів із Ситі. Він уже мав солодке його вуху прізвисько "Красунчик Ло", і за нього активно заступилися: Вільгельм ІІІ Оранський помилував молодика. Та от лихо: родичі потерпілого вчинили новий позов. Перспективи для Ло були не вельми райдужними: убивство є вбивство, та ще й графа Вільсона, — і Джон вирішує тікати. Здійснивши карколомний стрибок з висоти тридцятиметрової в'язничної стіни, він опинився в Голландії.

Амстердам

Ця країна завжди приваблювала до себе своєю працьовитістю, особливими звичаями жителів, талантами, раціональним підходом до всього передового й нового. До речі, усе це так і донині. Якщо в Англії банки ледь зароджувалися, то в Амстердамі вже давно приносили чималий дохід своїм вкладникам.

Взлеты и падения Джона Ло_11
Амстердамський банк. Картина Пітера Янса Сандредама, 1657 р.

Амстердамський банк… Найбільший у Європі. Заснований на початку XVII століття. Перша фінансова установа з ознаками "центрального". Усе почалося з того, що торговці зазнавали величезних збитків від коливання вартості монет. Але не було системи. Її запропонував Дірк ван Ос. То був іще той зух: купець, судновласник, страховик, талановитий організатор і менеджер, військовий, фінансист, перший директор знаменитої Ост-Індської компанії. Він цілком справедливо розсудив, що назріла потреба запровадити єдину рахункову одиницю, а для цього всі розрахунки зосередити в одному місці. Так і з'явився цей банк.

Взлеты и падения Джона Ло_10
Дірк Ван Ос. Художник Рембрандт, 1658 р.

Ло страшенно подобалися такі люди, як Ос. Саме він переконав Джона, що фінансові розрахунки — це не щось вигадане мудрагелями, що навіює нудьгу рядами цифр. Ні, це свіжий вітер людського прогресу, шлях до вільного й цікавого життя, початок романтичного майбутнього, сповненого благоденства й достатку, шлях до відкриття нових країн і земель, брама раю на землі. Словом — картинка!

Молодий англійський денді (правда, тоді такого поняття ще не було) безоглядно кинувся у вир фінансового життя допінгуючої країни. Однак його проєкти і тут виявилися надто сміливими. Він улаштовується секретарем до англійського регента, продовжує вивчати правила торгівлі та кредитування і знову починає нудьгувати. Навкруги ділові раціональні люди, які живуть надзвичайно скромно й ощадливо. І не від бідності чи скрути, ні, — просто тому, що були захоплені ідеєю впевненості у завтрашньому дні й усвідомленням відповідальності перед підростаючим поколінням. Від пропозиції сісти за гральний стіл або випити келих "під настрій" голландці здивовано витріщали очі, щиро не розуміючи, як це зароблені гроші можна пропити або програти? "Робота і Добробут!" — таким було гасло їхнього життя. Нашому героєві це не зовсім підходило. Йому потрібні були блиск, фортуна, успіх, божевільний кураж, часом невиправданий ризик, так званий політ чижа — іскрометний життєвий пасаж, порив думки, вибух емоцій, цілковита зайнятість розуму. Так, така це була людина…

"Політ чижа"

Так чи інакше, але фінансист-початківець опиняється в Італії. Рим, Венеція, Флоренція, Неаполь. Він продовжує навчатися і переймати досвід. Але все ж таки більше часу присвячує грі в карти й "дольче віта", як тут називають солодке життя, що потопає в розкоші й насолоді. До речі, саме останнє посприяло Ло зав'язати короткі й навіть дружні стосунки з представниками європейських монархій, що відкрило йому прямі й відносно легкі шляхи до довгоочікуваного успіху: міцну репутацію розумної, привабливої, заможної і приємної людини він собі забезпечив.

1708 року Ло прибув до Франції. Ця країна імпонувала йому легкістю звичаїв та вільним способом життя в усіх значеннях цього слова. Він швидко дістався верхівки місцевого Олімпу. Особливо теплі й довірливі взаємини в нього склалися з герцогом Орлеанським. Тоді ще ніхто не знав, яку роль ці два персонажі відіграють в історії Франції. Ні, мабуть, одна людина щось подібне припускала. З обов'язку служби, так би мовити. Коли заїжджий гравець став надто часто обігравати не тільки всіляку голоту, а й членів уряду та королівської сім'ї, та ще й завів близьку дружбу з найвпливовішим герцогом, генерал-лейтенант поліції Дарженсон змушений був цю милу пригоду негайно перервати й одного з учасників вислати. З мотиваціями особливо не заморочувалися, і за дві доби Ло вже скакав у напрямку до італійського кордону.

А у Франції життя вирувало, і з кожним днем дедалі бурхливіше й геть некеровано. Помирає, здавалося б, безсмертний Король-Сонце Людовик XIV — і почалося…

Взлеты и падения Джона Ло_12
«Король-Сонце» Людовик XIV. Художник Шарль Лебрен, після 1662 р.

Династична чехарда: хто спадкоємець, хто король, хто хазяїн, хто є хто нарешті? Першого вересня 1717 року напруга сягнула апогею, усіх буквально трусило від невідання. Як з'ясувалося, двір не міг існувати без твердої руки й ока государевого. Придворні просто не вміли жити інакше. Вони реально могли померти без відчуття хазяйського батога на плебейській спині. Словом, коли новим королем оголосили п'ятирічного герцога Анжуйського, половина двору зомліла. А коли стало відомо, що регентом до малолітнього монарха призначено Його Високість Філіпа II герцога Орлеанського, придворні щодуху кинулася до північного крила Лувру — резиденції Пале Рояль, де приймав привітання регент королівства Франція. Розпочалася епоха Регентства.

Усім відомо, що девізом цієї епохи було "Отримання Насолод" — найважливіша місія, покладена на інститут монархії — на думку життєлюбного герцога, звісно. Власне, сам його високість Філіп давно був готовий підтримати й довести справедливість цього девізу.

У нього було безліч жінок, далеких і близьких, але одного разу з'явилася найбажаніша й найдовіреніша — мадам де Парабер. Розумна, гарна дівчина, яка з необхідності вийшла заміж за останнього п'яницю, стала герцогу вірною подругою. Разом гуляли, розважалися (іноді надзвичайно екстремально), і деколи разом думали про долю держави. Так вийшло, що мадам виявилася поруч, коли регента обсіли сумні думки: настав час визнати, що Франція, Велике дітище Великого Короля-Сонця, виявилася гнилим умістищем патріархальної порохняви, що ось-ось розсиплеться від тягаря накопичених боргів. Річний дефіцит становив майже вісімдесят мільйонів ліврів, а державний борг — два з половиною мільярди! За практично п'ятдесят років правління незаперечного генія державного управління сонцеликого Людовика ні в кого не виникло сумніву в його компетентності й завбачливості. Здавалося, з будь-якого найкритичнішого становища король знайде гідний і оптимальний вихід. Усі вірили йому беззастережно. Так, усі. Крім однієї людини, якій сумніватися належало з обов'язку служби та як зразковому підданому королівства, — регента з необхідності. Незабаром він зрозумів, що фінансовий стан держави настільки катастрофічний, що під сумнівом опинилося навіть саме існування країни.

Взлеты и падения Джона Ло_13
Філіпп II герцог Орлеанський, регент Франції. Картина роботи Жана-Батіста Сентера, початок XVIII ст.

Герцог буквально сторопів від фінансових реалій. Розтринькано було все. Без перебільшення. Допоки був живий суверен, державний велосипед якось котився, за інерцією вочевидь, та коли серце сідока зупинилося, двоколісний друг звалився прямо посеред дороги. Щоправда, слід зазначити, що веломашину як механізм буде створено рівно через сто років, але як аналогія вона в цьому випадку дуже доречна. Словом, треба було щось робити. І негайно. Філіп був вельми розумною і освіченою людиною. Крім того, він мав усі якості державного діяча високого рівня й залізну волю, що дісталася йому від славних пращурів. Тож здаватися він не збирався. Мало того, поставився до гіркої новини цілком спокійно, з істинно королівською гідністю. І вже за кілька днів мадам де Парабер завела до кабінету регента підприємливого шотландця. Відрекомендовувати їх один одному не довелося:

— Це той шаленець, який обіцяв перетворити папір на золото? — похмуро мовив Філіп.

— Так, Ваша високосте, — схилився в поклоні Ло.

— У мене дуже мало часу, мій друже, — без передмов перейшов до справи герцог, — на моїх плечах держава. Важка ноша, погодьтеся. Давайте відразу до суті.

— Я так зрозумів — ситуація кепська.

— Не те слово.

— Вихід є, — упевнено сказав Джон.

— Якби ж то…

— Повірте мені, — продовжив фінансист. — Дайте мені, скажімо, півроку. Ми повністю змінимо фінансову систему Франції. І зробимо її найбагатшою країною в світі.

— Ви знаєте, через кого країна опинилася на краю прірви?

— Здогадуюся.

— Так, один славний монарх, повіривши у свою винятковість, наламав дров. Хочете й мені запропонувати стати фінансовим нездарою?

— Пропоную зібрати всі гроші держави, зосередити їх в одних руках — королівських, і випустити нові гроші. Паперові.

— Які?! — разом вигукнули регент і мадам.

— Якщо зосередити весь фінансовий еквівалент у вигляді гарантії грошового обміну і випустити так звані банкноти для взаємних розрахунків населення, то держава виявиться єдиним валютодержателем. Як це зробити, я добре знаю. Усе продумано до дрібниць. Ба більше, ситуацію можна повернути так, що держава добре заробить на ефективному використанні наявних коштів. За моїми оцінками, — один до десяти. Гроші зароблятимуть гроші. Це, погодьтеся, — вихід. Гідний вихід.

Взлеты и падения Джона Ло_14
Пале Рояль. Гравюра кінця XVII в.

— Що я повинен робити? — присунувшись майже впритул до Ло, запитав герцог.

— Для початку сказати — так.

Злет

Першого ж дня регентства Франція відчула зміни. Померлий Король-Сонце, всупереч легендам, що склалися, усього себе віддавав служінню державі: його робочий день починався о шостій ранку і закінчувався пізно ввечері. Іноді він прокидався вночі й піднімав увесь кабінет міністрів для втілення в життя якоїсь думки або ідеї, що прийшли уві сні. Всі його помічники жили буквально в нелюдській напрузі, короля дуже боялися і, напевно, тому боготворили. Здавалося, не стане його — усе полетить шкереберть. Філіп герцог Орлеанський враз усе змінив: працювати починав після дев'ятої, просив наближених не напружуватися, не обтяжувати себе ревністю в роботі, уникати конфліктів і гострих проблем. Вважав, що будь-яку неприємність чи трагедію можна й потрібно уявляти простіше, м'якше, із дещицею веселої іронії, мовляв, так і рішення приймати легше, а якщо воно ще й дотепне, то й проблеми вже ніби немає. Ближче до обіду склика́в державну раду, засідання якої, у виконанні герцога, більше нагадувало світську тусовку. Але міністри й чиновники, які дісталися йому в спадщину, не підтримували регента в його новаціях. Не вміли, просто не розуміли, як це може бути. Не дозволяло колишнє життя й посмертна тінь Великого Короля-Сонця. Так буває. Довічне дежавю. Словом, герцог зрозумів, що ці люди йому не помічники, не соратники й не сподвижники. Потрібні були нові люди. Ло, як тоді здавалося, був тим, хто потрібен. Від цього моменту розпочалася нова епоха в історії європейської економіки, державного будівництва та фінансового устрою.

Ло негайно взявся перебудовувати державу. Практично понад півроку йому знадобилося, щоб переконати закостенілий місцевий істеблішмент у необхідності й дієвості змін. Віз, переповнений столітнім, уже нікому не потрібним мотлохом забобонів, треба було зрушити з місця. Йому це вдалося. Для того щоб виконати свою головну обіцянку — перетворити папір на золото, Ло заснував спеціальний банк із правом емісії банкнот. Звісно, в ідеалі це мав бути державний банк, але, зважаючи на неготовність Франції до радикальних змін, довелося створити приватний акціонерний банк. Та на бажаний результат ця обставина не вплинула.

Взлеты и падения Джона Ло_2
Документ за підписом Джона Ло (верхній), 1718 р.

З перших днів фінансова установа була нерозривно пов'язана з державою. Мало того, головним акціонером і членом правління був регент Франції. Результати роботи так званого Загального банку вразили всіх уже в перші місяці діяльності. Ло, заручившись підтримкою своїх головних акціонерів, упевнено опанував усю фінансову систему Франції. Банкноти швидко завоювали безмежну довіру населення королівства.

Щоправда, якась подоба паперових засобів платежу колись існувала в прадавньому Китаї й Швеції, але вони не були засобом централізованих зусиль, а швидше допоміжним, тимчасовим кризовим заходом, про що, переконаний, наш герой і не здогадувався. Реально це було його особистим винаходом.

Незабаром паперові гроші почали витісняти металеві. Величезну роль відіграла досконала кредитна політика. Позички видавали під небувало низькі відсотки й спрямовували в промисловість і торгівлю. Це спочатку неабияк пожвавило вмираючу економіку країни, а згодом забезпечило її неухильне зростання. Такого у Франції не було ніколи.

Це був перший крок. Далі Ло, розуміючи, що банк його зразка потребує розширення своєї інвестиційної політики, реалізує грандіозний проєкт — гігантське підприємство "Міссісіпську компанію".

Спершу вона створювалася для освоєння нових заморських земель на узбережжі річки Міссісіпі. Але вже в серпні 1717 року регент дозволяє Ло викупити право на експлуатацію всієї Луїзіани. Компанія отримує величезні привілеї та монополію в багатьох галузях своєї діяльності. Новим грошам знайшли застосування. В американський проєкт потекла бурхлива річка інвестицій.

Не те щоб історія світової економіки не бачила подібної практики, ні, подібні компанії давно вже й успішно працювали. Наприклад, у Голландії, в Англії знаменита Ост-Індійська компанія. Але Міссісіпська компанія Ло радикально вирізнялася тим, що її акції не належали вузькому колу пайовиків-купців, а продавалися широкому колу осіб, що передбачало активний обіг їх на біржі. Тут фінансист вирішив виконати ще один пункт договору — обіцянку, що гроші почнуть заробляти гроші.

Взлеты и падения Джона Ло_3
Банкнота Королівського банку в 100 ліврів, 1720 р.

Потужно розгорнулася акціонерна справа. Цінні папери практично щохвилини зростали в ціні. Продавалися вони за банківські білети Загального банку, який на початку 1719 року перетворили на державний Королівський банк. Це була ініціатива регента, яка викликала неочікувано бурхливу реакцію Ло. Фінансист буквально влаштував істерику герцогу, вимагаючи скасувати це рішення. На його думку, банк, який працює з цінними паперами і випускає банкноти для забезпечення біржової гри, не може бути державним, хоча раніше передбачалося зворотне.

Джона ледь не розбив параліч. Він благав свого патрона не ламати налагодженої ним системи і залишити все як є. На законну вимогу Філіпа пояснити природу агресивного ставлення до височайшого повеління Ло лише конвульсивно мотав головою і щось белькотів. Та треба розуміти, що Його Королівська Високість усе-таки був спадкоємцем и прямим нащадком Капетингів, Валуа і Бурбонів і характер мав відповідний. Ще той характер. Слухати чиїсь заперечення проти висловленої ним волі — це взагалі вище королівського розуміння. Тому височайше повеління залишилося непохитним навіть попри благання мсьє Ло відпустити його до Італії грати в карти, бо там іще залишалося чимало не охоплених програшем громадян. Регент сторопів. Усе кинути задля спустошення гаманців нещасних італійців? Це просто божевілля! Ні, гру буде продовжено, але тут, у Франції. Він надав Ло посаду генерального контролера фінансів з міністерськими повноваженнями та побажанням більше не засмучувати Його Високість і малолітню дитину – Його Величність.

Шотландець схилився в шанобливому поклоні, але відтоді став погано спати й більше пити. Він щось знав, здогадувався про щось, що очікувало його в недалекому майбутньому. І тепер ми здогадуємося — що. Та нічого не поробиш — мав продовжувати. Використовуючи нові повноваження та гарантії держави, Ло відчайдушно кинувся у вир подій. Поки що все було непогано. Спекуляція акціями досягла апогею. За простий п'ятисотлівровий папірець платили по п'ятнадцять–двадцять тисяч. Щодня споряджалися кораблі до Нового Світу. Там заклали місто, назване на честь регента – Нью-Орлеан. Ло очистив усі в'язниці, зібрав усіх безхатьків з вулиць і відправив їх на будівельні роботи до Америки.

Щоб вони не дуже там нудьгували, їхні лави поповнили ініціативні жінки не особливо обтяженої цнотою поведінки. Відтак злочинність знизилася практично до нуля.

Акціонерна справа, як відомо, потребує великої реклами та популяризації. За це взялася французька журналістика, яка підняла голову, цілком підтримуючи ідеологічний посил уряду. Повсюдно повідомлялося про незліченні багатства долини Міссісіпі: золоті, срібні копальні, родовища алмазів та іншого коштовного каміння, добросерде місцеве населення, котре зустрічає французів як богів, чудовий клімат, річка, повна риби, ліси, що кишать їстівною дичиною, і  стада вгодованих бізонів, що самі забрідають на ранчо переселенців... Подібного роду "легендування" працювало на підвищення курсу цінних паперів та збагачення населення в цілому.

На спекуляціях буквально за лічені дні нагромаджувалися величезні багатства. Французи реально відчули свою винятковість, примара Великої Франції забовваніла на обрії.

Взлеты и падения Джона Ло_4
Асигнація в 200 ліврів, 1720 р.

Акцій уже не встигали друкувати. Попит на них у десятки разів перевищував пропозицію. Персонально до Ло вишикувалася величезна черга охочих долучитися до шукачів незліченних скарбів. До його будинку і кабінету ці шаленці проникали через димоходи й підвали. Це не історичні анекдоти. Двоє постраждали в завалах підземного ходу, який копали, аби дістатися до Ло; одного, ледь живого, витягли з димоходу. Дуже відома дама, удаючи непритомність біля входу до помешкання Ло, бо сподівалася, що допомогу їй нададуть саме в будинку кумира, сильно вдарилася головою. Лікарям ледь вдалося її врятувати. Графиню Р. фінансист виявив у своєму ліжку абсолютно оголеною. Через це довелося звільнити мажордома, який отримав від аристократки величезного хабара.

Мати регента Єлизавета Пфальська писала своїй родичці до Німеччини: "За Ло бігають так, що він не має спокою ні вдень, ні вночі. Одна гордовита герцогиня навіть привселюдно цілувала йому руки"…

Навколо Ло та його глобального проєкту відбувалося щось неймовірне. На вулиці Кенкампуа, де була біржа, практично цілодобово юрмився народ. Продавали, купували, розраховувалися, сварилися через можливість зіграти, на руках виносили новоспечених мільйонерів (нове слівце), які не встигли ще змінити драні підштаники та потерті камзоли. Джон із жахом спостерігав, як країна спадкових дворян перетворювалася на країну біржових маклерів. Він уже вкотре відчував щось, що вістує страшне лихо — фінансову катастрофу.

Так, безперечно, були в економіці й колосальні зрушення до процвітання. Через скасування мит на харчові продукти значно знизилися ціни на м'ясо, рибу, городину та інші товари. Свіжий вітер фінансових змін відразу ж відчули промисловість і сільське господарство. Рвонули вгору темпи й масштаби торгівлі. Дороги Франції наводнили комерційні каравани. Будувався флот. З усією Європи прибували найкращі галузеві фахівці й ремісники.

Взлеты и падения Джона Ло_5
Асигнація в 10 ліврів, 1720 р.

Але… Ох уже це невблаганне "АЛЕ"! Завжди воно вигулькує в найбільш невідповідний момент. Регент і Франція вимагали від Ло нових перемог і досягнень. Ще незміцніла система не могла поки що задовольняти чимдалі більших апетитів держави та сіятельних вельмож.

Компанія звалила на себе практично весь державний борг — два мільярди ліврів! Безумовно, з одного боку, це був акт порятунку країни, але з іншого — він остаточно підривав хисткі підвалини ще слабкого підприємства. Не налагодивши як слід базисних основ становлення, механізм змусили працювати на граничних обертах. Усі вимагали успіху й грошей.

Паралельно до загальної черги прохачів вишикувалася ще одна — особлива — сіятельних і дуже впливових прохачів, відмовити яким було не можна. Тим паче конфліктувати. Що робити? Ло платив, платив, ще платив і знову платив. І одного разу він чітко зрозумів: грошей, потрібних для справи, немає зовсім. Їх зжерла колишня прогнила й невблаганна у своїй тупості та дурості середньовічна система. Він усвідомив, що скотився до неприпустимого — ручного управління економікою. Тільки суворі фінансові закони спроможні регулювати державні процеси, а те, що сталося, — крах!

Тепер спати він перестав зовсім. Йому часто паморочилося в голові. Жодні розваги вже не цікавили. Присутність людей дратувала. Нагадаю, що девізом епохи регентства було "Задоволення в усьому!", і така дивна, як вважали, поведінка головного міністра багатьох насторожувала. Тож мусив відповідати запитам…

Взлеты и падения Джона Ло_6
Карикатура, що висміює «Систему Ло», 1720 р.

Меткий шотландець технічно вийшов з ситуації: організував невеличке підприємство гріховних утіх. Кілька здібних пройдисвітів активно поширювали чутки про нібито "лукулові бенкети" під патронатом і за участі фінансиста. Уявні оргії, вишукані закриті конкурси краси жінок, твори мистецтва, східні ласощі й аромати, коні і навіть верблюди. Але це, звісно не врятувало. До нього стали "придивлятися". А якщо в Парижі звертають свій погляд аж так пильно — начувайся. Світські підозри додалися до фінансових. Зрештою якось під ранок Ло прибув у Пале Рояль і зажадав негайної авдієнції. Філіпа підняли з ліжка у невідкладній справі. Це, мабуть, дуже важлива справа. Регент похитуючись вийшов у приймальню. На краєчку дивана біля вікна, обхопивши голову руками, примостився Ло.

— Що ви собі дозволяєте, мсьє? — голосом, який не обіцяє нічого доброго, спитав Його королівська Високість. — Небо впало на землю?

— Гірше! — підвівшись назустріч йому, відповів Джон. — Я змушений увімкнути верстат.

— Який іще верстат?

— Який цілодобово друкує гроші.

— Ну то й що? Нема кому його обслуговувати? Найміть когось…

— Це кінець, Ваша Високосте. Ми, пробачте, вилетіли в трубу. Колапс.

— Та киньте ви! Уперше, чи що? Облиште.

— Ні, ні… Це кінець.

— Послухайте, ви багато працювали, втомилися, я ціную це. Візьміть відпустку днів на три. Усе буде добре.

— Не буде. Учора прибув ваш близький родич, герцог, і зажадав величезну суму готівки золотими монетами. Я не зміг зібрати стільки й відразу. Поїхавши ні з чим, герцог, вочевидь, поділився з кимось своїм невдоволенням. Наступного дня моя приймальня наповнилася агресивно налаштованими людьми, які жадали негайно отримати коштовний метал.

— Ну то й що? Не знаєте, що робити? — ні на мить не збентежився герцог. Сьогодні ж видамо указ про заборону тримати вдома металеві гроші на суму, припустимо, понад п'ятсот ліврів. Настрахаємо штрафами й конфіскацією. Що куди подінеться? Побачите.

Падіння

Ніщо нікуди не поділося. На жаль, у тогочасній Франції був клас, якому закон був не писаний. Це вища аристократія. Вона безцеремонно приїжджала до Ло й вимагала обміняти папери на срібло й золото. За найменшого зволікання в хід ішли погрози й бойкот. Джина випустили з пляшки. Паперові гроші перетворювалися просто на папір із катастрофічною швидкістю.

Взлеты и падения Джона Ло_7
Карикатура, яка висміює паризькі звичаї часів занепаду «Системи Ло», 1720-і рр.

За горло системи міцно вп'ялося нове, небачене досі лихо — інфляція. Наслідки були жахливі: ціни невблаганно зростали, продовольства не вистачало, почалися інфляційні бунти, люди вбивали одне одного за кусень хліба, зростала злочинність, утворювалися банди, які грабували населення. На самого Ло відкрили справжнє полювання. Його шукали по всьому Парижу. Причому вже не для того, щоб закликати розрахуватися, а щоб убити. До того ж привселюдно, на площі. Останній прихисток був у палаці герцога, та й Філіп почав розуміти, що втрачає владу.

Парламент, який і так недолюблював фінансиста, виступив з вимогою повісити винного. Більш близькі знайомі й однодумці пророкували йому Бастилію, це в найкращому разі. Чекати вже не мало сенсу. Хоч як важко було регентові розлучатися зі своїм улюбленцем, але він мусив усунути його з усіх посад. 10 жовтня 1720 року офіційно закрився банк, з 1 листопада почали вилучати банківські білети, біржу закрили.

Єдиною і останньою милістю для Ло став дозвіл покинути Францію. І це, повірте, був подарунок. Фактично йому дарували життя. Правда, чи потрібне воно було бідоласі? Sic transit gloria mundi — так минає мирська слава. Він прийняв це, винувато схиливши голову. Вигнання. У заручниках залишалася сім'я. Її не випустили з Франції. Незабаром усе його майно, активи й маєтки конфіскували й передали кредиторам.

Джон Ло_8
Замок Валанс в долині Луари, який до 1720 р належав Джону Ло

Спочатку був Брюссель, Льєж, а потім Венеція. Улюблене місто, де минули, як він вважав, найкращі роки життя: свята, гульбища, блиск золота та діамантів, запаморочливі карткові баталії. Нічого цього вже не було. Не те що світське життя там призупинилося — ні, і в карти грати не перестали, але для нашого героя це залишилося в минулому назавжди. Самотність. Людина, яка прожила таке яскраве чудове життя, залишилася ні з чим. Причому в одну мить.

Спершу він сподівався, що все якось минеться. Забудуться негаразди й неприємності, його зрозуміють і пробачать. Він навіть активно писав регентові листи з проханням про помилування і закликами зрозуміти. Переконував, що не все втрачено. Можна все відновити й реставрувати. Тільки цього разу потрібно діяти обережно й продумано.

Хтось із сучасників, наближених до Філіпа, згадував, що деякі листи той читав скрушно хитаючи головою, м'яв їх і відправляв до кошика зі словами: "Шкода безумця! Він геть вижив з розуму. А як усе починалося…"

Джон Ло_9
Крах «Системи Ло». Шотландець в образі диявола під прицілом збожеволілих аристократів і купців. Гравюра Жака Широ 1720 р

Усі знали: герцог щиро жалів цю людину. Кажуть, він жодної секунди не пошкодував, що свого часу завів із ним знайомство й наблизив до себе в лихі часи. Відомо, що якби не обставини, то ніколи не відпустив би від себе. Вірив він і йому, і в його справу. Треба сказати, що саме після вигнання Ло Його Високість почав хворіти. Почастішали напади надлишкового кровонаповнення. Ні пудра, ні грим уже не могли приховати червоного кольору обличчя. Від крововиливу він і помер.

Джон Ло_11
Молодий король Людовик ХV, Художник Алексис Сімон Белле, 1723р.

Молодий король Людовик ХV добре знав історію фінансиста та попри все таємно подякував йому, призначивши пенсію в п'ятнадцять тисяч ліврів. Це були великі гроші, але Джонові вони вже не зарадили. Щось надломилося в ньому. Він винайняв скромну квартирку, більше схожу на закамарок, виїзду свого не мав, та й не виїжджав нікуди. Чим займався на самоті — нікому не відомо. Прислуга казала, що хазяїн, напівсидячи на ліжку, перебирав якісь папери. На заклики поїсти або вийти на прогулянку не реагував. Зовсім перестав доглядати за собою. Погляд його був порожній.

Джон Ло_10
Церква Сан-Моїзе у Венеції, де упокоївся Джон Ло

Помер Джон Ло 1729 року від запалення легень. Так казали, але офіційного висновку немає. Тим паче, йому вже було однаково: від запалення легень, мозку чи душі помирати — жити однаково не хотілося. Поховали його в церкві на площі Сан Марко. Та під час окупації Венеції Наполеоном церкву зруйнували, а прах перенесли до іншої церкви — Сан-Моїзе, де він упокоївся навічно під однією з плит біля входу до храму. Втішає одне: урну дбайливо перенесли під наглядом коменданта Венеції генерала Лористона, як з'ясувалося, внучатого племінника Ло. Так, доля любить пограти людьми. Цю найостаннішу партію знаменитий шотландець також виграв. Мир праху його!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво