З роком Півня, українці! - Історія - dt.ua

З роком Півня, українці!

20 січня, 2017, 23:00 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-27 січня

Повальне захоплення східними календарями, здається, давно схлинуло, проте навіть людині, яка не слідкує за ними, ЗМІ і соцмережі однаково повідомлять, що незабаром, наприкінці січня, на зміну року Червоної Вогняної Мавпи прийде рік не менш Червоного Вогняного Півня. 

Повальне захоплення східними календарями, здається, давно схлинуло, проте навіть людині, яка не слідкує за ними, ЗМІ і соцмережі однаково повідомлять, що незабаром, наприкінці січня, на зміну року Червоної Вогняної Мавпи прийде рік не менш Червоного Вогняного Півня. 

Попри сумнівність цих календарів, до року Півня я з низки причин небайдужий. І ще дванадцять років тому написав текст, який пройшов повний цикл, але, на жаль, є сенс повторити його зміст, бо принципових змін відтоді так і не відбулося.

Як і дванадцять років тому, знову пропоную в рік Півня таки звернути увагу на півня як на нашого сакрального птаха, що перебуває у вкрай небезпечному становищі. Лихо в тому, що в півня давно і ледь не безповоротно вкрали саму його назву і наклали на неї табу. Хто вкрав? Ну, відомо хто. Кому не відомо — зараз довідається. От спитайте себе, чи не викликає у вас слово "півень" (а точніше, його російський відповідник "петух") певних асоціацій? Не пишного яскравого птаха, який гордовито походжає двором або з високої огорожі віщує про схід сонця, а загнаного бідолаху, який тулиться в кутку табірного барака? І якщо викликає, то відколи? Гадаю — з моменту приходу на пострадянські терени "Великої Кримінальної революції", яка заповнила їх блатняком бритоголових упирів, а ефір — валом мерзотних пісень, чомусь означених красивим французьким словом "шансон" (хоча зватися ці пісні мали би "гопса" — тобто попса гопників). Відтоді (літописці новітньої історії, напевно, назвуть точну дату, я ж орієнтуюся на самий початок 1990-х) назва хоч і свійського, але войовничого птаха набула образливого значення. І можна припустити, що сучасний міський хлопчисько років 8–10 й не знає, що півень (або ж "петух") — це той, хто покриває курочок-несучок, а аж ніяк не людина, яку через збочені примхи "покривають" у місцях, не надто віддалених. На жаль, цей принизливий образ припав до душі й багатьом українцям, яких не запідозриш у любові до кримінальної субкультури. Проте вони охоче його використовують, коли ведуть у соцмережах, ЗМІ й навіть на мистецькому фронті свою власну агітаційну війну проти ворога, з якого вже давно спали всі маски. Жарти, колажі, карикатури, в яких російського окупанта або його посіпак зображено у вигляді півнів, чия мова звучить як "ко-ко-ко!", доволі популярні й нерідко дотепні. А даремно — бо не гоже нам переходити на понятійний рівень тих, відірватись від кого наше життєве завдання.

Цикл тому, у році Півня 2005-го, ми були окрилені перемогою над системою, що ледь не посадила в головне крісло країни людину, яка про півнів думала не в пасторально-аграрному, а виключно барачному контексті. Якій не те що півні, а й навіть необачно подаровані білі лілії "западлом" здавалися, і вона лупцювала тими букетами дарувальників по пиках. Але недовго раділи — незабаром "яйцем ударений" таки посів спочатку друге, а потім і перше крісло України. І суспільству довелося заплатити дуже високу ціну, аби відновити статус-кво. Тож тепер, у новому 2017-му, маємо зробити значно більше, ретельно пригадавши, чого не зробили в 2005-му. А серед іншого — нарешті раз і назавжди реабілітувати півня в суспільній свідомості.

У перебігу цієї реабілітації кожен український підліток пубертатного віку повинен довідатися, що півень — це насамперед бойовий птах, настільки самодостатній, що йому навіть на сонце "начхати" ("Мені — прокукурікати, а там хоч Сонце не вставай"). І щоб найменші дітки знали, що півень — найхоробріший герой, який своєю шаблею проганяє окупанта — хоч зухвалу козу-дерезу, хоч хитру лисицю з захопленої хатинки. Усім мрійникам про євроінтеграцію незайве нагадувати, що символ Франції — гоноровий галльський півень (хоча французи про це, здається, почали забувати).

А як вам ідея використати зображення півня при розробленні макета великого Державного Герба? Адже досі маємо тільки малий. То, може, нехай щит із тризубом не галицький лев і запорізький козак тримають, а два півні — аби іншим регіонам соборної України не було образливо? Недарма ж на одній з перших українських поштових марок (видрукуваних у Канаді) красуються червоно-чорні півники — бо просунуті дизайнери відразу відчули символічність і, не побоюся патетики, соборності цих птахів, які проголошують новий день на подвір'ях від волинських хуторів до донбаських селищ…

Дванадцять років тому дизайнерам одягу я пропонував ідею — створити новий національний головний убір, який би став альтернативою бандитському кашкету. Щось таке яскраве, з домінуванням червоного: гострий козирок на кшталт дзьоба, а "вуха" щоб нагадували півняче "підборіддя" (як воно зветься — звідки мені, урбанізованому, знати?). Нинішні гіпстери, можливо, й підхопили б моду, а за ними — й пересічні громадяни. Можна накидати й інших пропозицій. І якщо через цикл, у наступний рік Півня, пересічний українець перестане препаскудно посміхатися при слові "півень" — нарешті з полегшенням і задоволенням констатуємо: процес вичавлювання урки з колективної свідомості таки успішно завершився.

Про сакральну символіку півня читайте також у матеріалі "Звичайна дивовижа — півні на храмах" (DT.UA № 21, 11.06.2016).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво