У наших паспортах стояли чужі прізвища - Історія - dt.ua

"У наших паспортах стояли чужі прізвища"

31 серпня, 15:46 Роздрукувати Випуск №32, 1 вересня-7 вересня

У небі Кореї Крамаренко став Героєм Радянського Союзу.

Навесні й влітку нинішнього року сталися три події, які вселяють надію, що незабаром у світі на одне джерело міжнародної напруги поменшає: Північна Корея перестане погрожувати своїм опонентам ядерним томагавком. 

У квітні очільник КНДР Кім Чен Ин зустрівся в демаркаційній зоні на кордоні своєї країни з президентом Південної Кореї і в ході зустрічі, яка пройшла в доброзичливій атмосфері, пообіцяв більше не будити сусіда залпами ракетних випробувань. Потім у червні, на першій в історії зустрічі керівництва КНДР із президентом США, яка відбулася в Сінгапурі, Дональд Трамп заявив, що його країна не проводитиме спільних з Південною Кореєю військово-морських навчань, а Кім Чен Ин запевнив, що незабаром буде демонтовано полігон для випробування двигунів балістичних ракет.

А нещодавно, у другій половині липня, Північна Корея почала повертати США останки американських військовослужбовців, які загинули або опинилися в полоні на території КНДР під час війни 1950–1953 рр. (формально досі не завершеної). Після трьох років бойових дій у Кореї лідери США і СРСР переконалися в безглуздості кровопролиття і запропонували підписати перемир'я. Очільник Південної Кореї Лі Син Ман, який виступав за війну до переможного кінця, відмовився. Замість нього договір про перемир'я підписав командувач сил ООН, американський генерал-лейтенант Вільям Гаррісон. Але документа про закінчення війни — мирного договору — досі немає. 

…Упродовж років Корею та частину території Китаю окупували японці. 2 вересня 1945-го Японія капітулювала. США і СРСР поділили Корею по 38-й паралелі на дві зони окупації. У північній, радянській, зоні до влади прийшли комуністи на чолі з Кім Ір Сеном. Південну контролювали американці та їхній ставленик Лі Син Ман. Обидва лідери хотіли об'єднати країну, але під своїм верховенством. Вони сподівалися на допомогу, відповідно, СРСР і США.

Радянський Союз постачав у КНДР зброю і направив туди військових радників. Те саме зробили й американці. Крім них, у бойових діях на боці Південної Кореї воювали представники збройних сил Великої Британії, Австралії та низки інших країн — як миротворчі сили ООН.

Наприкінці червня 1950 р. північнокорейці та китайські добровольці перейшли кордон і розгромили південнокорейські війська, захопивши близько 90% території країни, у тому числі й столицю Південної Кореї Сеул. Але до осені війська Південної Кореї разом із миротворчими силами ООН завдали контрударів і вийшли на кордон із КНДР. Після цього у війну активніше втрутився Радянський Союз. 

За час бойових дій у Кореї в 1950–1953 роках було вбито, поранено або зникло безвісти близько трьох мільйонів корейців. Загинули й зазнали поранень більш як 500 тисяч китайських добровольців, понад 144 тисячі американських солдатів та офіцерів; загинули 3000 військовослужбовців 15 держав, які воювали на боці Південної Кореї під прапором ООН. Згідно з офіційними радянськими даними, у Корейській війні брали участь близько 26 тисяч військовослужбовців СРСР. Загинуло 316 осіб, з них 125 льотчиків, втрачено 335 літаків. 

У роки війни з нацистами льотчик-винищувач Сергій Крамаренко (уродженець Сумщини, Герой Радянського Союзу генерал-майор авіації) визволяв Україну, був веденим іншого нашого прославленого земляка — тричі Героя Радянського Союзу Івана Кожедуба. 

…Уже в мирний час, коли Сергій Макарович вечорами прогулювався з дружиною, Юлія Олексіївна помітила, що чоловік постійно озирається, крутить головою в різні боки. Чи не заглядається на жінок? Він сумно усміхнувся: вибач, люба: професійна деформація. Звичка вчасно помічати противника, яка вкоренилася ледь не на все життя, допомогла льотчикові вижити. 

Навіть узимку обличчя ветерана здається засмаглим, обвітреним. Насправді це сліди опіків, яких зазнав на фронті в палаючому літаку. Цієї весни Сергієві Макаровичу виповнилося 95. Він як і раніше бадьорий, їздить електричкою на дачу, де порає грядки й дерева. Ветеран радо сприйняв новину про те, що під час зустрічі на кордоні між своїми країнами лідери Північної і Південної Кореї посадили сосну — символ миру та процвітання. Це дерево проросло 65 років тому, у рік підписання договору про перемир'я між двома країнами після війни 1950–1953 рр., яка вирувала на півострові й загрожувала перерости в Третю світову. У небі Кореї Крамаренко став Героєм Радянського Союзу... 

Він розповідає кореспондентові "Дзеркала тижня. Україна" про свою участь у тих давніх подіях.

— Восени 1950 року командир нашого авіаполку несподівано зібрав усіх льотчиків у клубі, — згадує Сергій Крамаренко. — Ми базувалися на підмосковному аеродромі Кубинка. Генерал-майор Михайло Редькін, заступник командувача ВПС Московського військового округу, розповів, що американська авіація спалює напалмом міста і села Північної Кореї, знищує мирне населення. Влада КНДР попросила в уряду СРСР допомоги. Він запитав, хто з нас бажає вирушити в Корею. 

Руки підняли всі. Але командування відібрало в основному льотчиків, які брали участь у минулій війні. Командиром сформованої 324-ї авіадивізії було призначено тричі Героя Радянського Союзу, полковника Івана Кожедуба.

Перед від'їздом ми здали в штаб свої військові документи, завантажили техніку на платформи. Їхали в пасажирських вагонах, у цивільних костюмах. У наших паспортах стояли інші прізвища.

Через дев'ять днів прибули до місця призначення, до Китаю. Розмістили нас у колишньому японському військовому містечку, неподалік кордону з Кореєю. Переодягли у військову форму Китайської народно-визвольної армії: сині бавовняні штани, кітелі кольору хакі з ієрогліфами на нагрудній кишені, хромові чоботи, шинелі гірчичного кольору і світло-коричневі шапки-вушанки.На літаках намалювали розпізнавальні знаки КНДР...

— Форма — непогане маскування, щоб приховати належність до іншої армії. Але ж радіопереговорів не сховаєш. Якою мовою льотчики спілкувалися між собою?

— На початку відрядження нас навчали корейської мови. Командування змушувало весь радіообмін вести виключно корейською. Кожному з нас присвоїли корейське ім'я-позивний. У мене був позивний Бай-Да. У метушні бою ми, звісно, переходили на російську з усім її "багатством". Отже, американці та їхні союзники знали, з ким воюють. Але жодних офіційних заяв із цього приводу не робили. 

Як ви харчувалися?

— Годували в основному радянськими стравами. Макаронний суп, іноді — капустяний. На друге — ті самі макарони, картопля з м'ясом або рибою. Дуже часто — яєчня, а зрідка — специфічна китайська страва — трепанги, як ми їх називали, морські огірки. Смак так собі, але додають бадьорості.

— Але льотчик без м'яса — не боєць...

— В останні дні 1951 р. нам від лідера КНДР Кім Ир Сена передали десять добре відгодованих собачок. У Кореї собачатина — вишукана страва. Крім того, як нам розповіли, м'ясо цієї тварини запобігає захворюванню на туберкульоз. Наші командири подякували друзям за увагу, але подарунки передали корейським льотчикам.

Коли я був в Кореї на святкуванні 40-річчя визволення від японського колоніального гніту, начальник штабу Корейської народної армії почастував мене досить смачною м'ясною стравою. Потім запитав, чи сподобалося мені. Я відповів: так, дуже. Генерал, усміхнувшись, сказав, що це "гав-гав". Це повідомлення, звісно, не викликало в мене захвату. Мені теж залишалося тільки усміхнутися і сказати, що тепер я застрахований від туберкульозу. Якби знав, що це собачатина, напевно, навряд чи зважився б її їсти...

Якось мене викликав комдив Іван Кожедуб: полетимо в місто Мукден, де радянські льотчики навчали китайців пілотувати реактивні винищувачі МіГ-15. З польотів худенькі, мов хлопчаки, китайські пілоти поверталися зовсім знесилені: ледь вибиралися з кабіни! Але траплялися й авіакатастрофи, викликані, як ми почали підозрювати, втратою свідомості в повітрі. Льотчик переставав відповідати на запитання керівника польотів, хоча бортова рація була справна.

Кожедуб поцікавився, як харчуються китайські льотчики. І жахнувся: на день три чашечки рису і невелика чашечка супу з капусти... Після кількох тижнів посиленого харчування за радянською реактивною нормою китайці зміцніли і вже витримували польоти нарівні з нашими льотчиками.

Здібними учнями виявилися й корейські пілоти. Вони визнавали оцінки тільки "добре" й "відмінно". Того, хто отримав "трійку", ледь не зрадником вважали. У повітряних боях корейці демонстрували справжні дива. Знаю льотчика, який збив в одному бою над аеродромом у Сеулі кілька американських літаків.

Та основний тягар повітряної війни взяли на себе, мабуть, льотчики нашого 64-го Окремого винищувального авіакорпусу ППО. У ході боїв 22–27 жовтня 1951 року ми знищили більше 20 американських бомбардувальників В-29 — половину "суперфортець", які брали участь у вильотах. З таких літаків у 1945-му американці скинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі. Розвіявши міф про їхню невразливість, ми також поховали вже розроблений американцями план атомного бомбардування 300 найбільших промислових міст Радянського Союзу "Дропшот". Про це мені згодом розповідали американські ветерани, які запросили мене до себе в гості в США.

— Тобто можна сказати, що в Кореї наші льотчики запобігли Третій світовій війні?

— Дуже може бути. Після цього американці обмежилися тільки розвідувальними польотами. Але ви знаєте долю Пауерса...

— У Кореї особисто ви збили 13 літаків противника і стали Героєм...

— Наші МіГи виявилися більш маневреними, були краще озброєні. Щоправда, у нас, на відміну від американських льотчиків, не було протиперевантажних костюмів. І мені, наприклад, щоб під час складного маневру не знепритомніти, доводилося м'язами живота робити специфічні рухи для затримки відтоку крові від голови в нижню частину тіла.

Це, звичайно, був не вихід із ситуації. І командування поставило перед нами завдання роздобути американський реактивний винищувач, щоб конструктори змогли вивчити систему життєзабезпечення пілота та інші технічні новинки. І наш ас, Герой Радянського Союзу Євген Пепеляєв зумів дуже акуратно, щоб серйозно не пошкодити літак противника, підбити "Сейбр". Той здійснив вимушену посадку на нашій території, пілота взяли в полон, а розібраний літак відправили в Москву для вивчення. Через деякий час наша авіація отримала протиперевантажні костюми та інші корисні, запозичені у противника, новинки. 

Одного разу ми розгромили австралійську ескадрилью, яка налічувала понад 20 винищувачів "Глостер Метеор" британського виробництва. Коли повітряний бій закінчився, я побачив попереду літак противника, що віддалявся на південь. Льотчик, не бачачи нас, напевно, радів, що вирвався з цього пекла і повертається додому живим. Доганяю його. А він продовжує спокійно летіти, не роблячи жодних агресивних маневрів у мій бік. І я відпустив його з миром. Щоб розповів про долю товаришів, чиї літаки догоряли на сопках.

Вам теж довелося пережити жах бути збитим...

— Так... (Задумався). За два тижні до повернення на Батьківщину мій МіГ був  підбитий американським винищувачем "Сейбр" (у перекладі — "шабля"). Я катапультувався і почав спускатися на парашуті. Раптом бачу — прямо на мене летить "Сейбр". Від нього до мене потягнулися димні ниточки трас шести його кулеметів. Я навіть ноги підібрав, щоб у них не влучили кулі. Блискавично розвертаючись, ворожий літак пронісся метрів за п'ятдесят від мене. Мене почало теліпати від його повітряного струменя. Ну, думаю, вдруге він уже не промахнеться. І в цей момент провалююся в хмари. Потикатися вниз американський льотчик, мабуть, побоявся: там були гори. 

Я ж спускався на сопки. Там росли дерева майже без листя, з гострими верхівками. Згадав, як турки саджали запорожців на кіл... На щастя, підтягнувши стропи, зумів приземлитися між деревами і кілька разів перекинувся вниз по схилу, поки парашут не зачепився за кущ.

Боліло все тіло. Поворушивши руками і ногами, переломів і поранень не виявив. Підвівся і спустився до дороги. Незабаром побачив двоколісну гарбу, яку тягнув віслючок. На ній сидів селянин. Він міг сприйняти мене за американця. Американських льотчиків розлючені корейці не раз били до півсмерті, навіть заколювали вилами.

На мені був китайський літний комбінезон без будь-яких розпізнавальних знаків. Як розбереш, хто такий. Я відразу почав пояснювати, що є радянським захисником Кореї від американців. 

Відчуваю, старий мене не розуміє. Мовчки з недовірою дивиться. Теж, видно, злякався чужинця. Спрощую пояснення. Тицяю пальцем у корейця і кажу: "Кім Ір Сен — хо!". Тобто добре. Потім показую на себе: "Сталін — хо! Пхеньян — хо! Москва — хо!". Кореєць радісно закивав: хо, хо! І запросив мене на гарбу. Години за півтори ми в'їхали в село. 

При вході до житла корейці роззувалися. Я теж зняв черевики і пройшов до кімнати. Господарі посадили мене за низький столик. Поставили переді мною тарілку з якоюсь їжею, скляночки й пляшку. Дали палички, показали, як ними користуватися. Потім запропонували взяти з тарілки щось схоже на капусту. Кладу до рота — і відчуваю, як язик і піднебіння обпалює вогнем. Хапаю ротом повітря.

Корейці сміються. Підносять склянку і показують, що треба випити, буде "хо"! Виявилося, рисова горілка. Але мені реально стало добре: жар у роті минув, біль у тілі стихнув. Я поїв рису, коржів, капустяного супу. 

Після обіду господар поклав мене спати на циновках на підлозі. Правда, заснути я так і не зміг: боліло все тіло. Позначилися скажене перевантаження при катапультуванні, коли від вибуху піропатрона вилетів з літака як снаряд з гармати, і удар об кам'янистий ґрунт сопки. Уранці наші відправили за мною машину.

…Я переконався, що корейці хороші воїни й трудівники. Але не думав, що через роки Північна Корея стане ядерною державою і погрожуватиме не тільки південному сусіду. Тому щиро радію, що хоч тепер лідери двох країн почали, нарешті, шукати порозуміння й зустрілися, що очільник КНДР Кім Чен Ин пообіцяв очільникові Південної Кореї Мун Чже Іну не будити його вранці запусками балістичних ракет. Заради миру на Корейському півострові і на всій планеті.

…Уже в мирний час ветеран зустрічався з колишніми ворогами — американськими льотчиками, а тепер він радий, що у відносинах між двома Кореями нарешті намітилося потепління.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво