Трагедія творця вітчизняного інсуліну

Віктор Мойсейович Коган-Ясний. Ім'я заслуженого діяча науки УРСР було незаслужено забуте після його смерті в радянські часи. Та й у пострадянські мало згадувалося донедавна. 

Ми прогулювалися вулицями вечірнього Харкова з відомим харківським скульптором Сергієм Ястребовим, розмовляючи про архітектуру і взагалі.

— А це що за?..

— Латунь, — підказав правильне слово Сергій Ястребов. Власне, завдяки його професійному погляду й було виявлено металеву пластину замість тротуарної плитки розмірами десь 10х10 сантиметрів.

Фото надане автором

Із підворіття вийшов дворбернар інтелігентної зовнішності й приєднався до нашої дослідницької групи. Пес діловито обнюхав знахідку і про всяк випадок лизнув її. 

«Так. Саме латунь. Вона», — можна було прочитати в собачих очах.

Я майже взяв із нього приклад, бо для того, щоб прочитати напис і зробити фото, довелося максимально наблизитися до тротуару.

На металі було викарбувано:

Віктор Мусійович Коган-Ясний

16.6.1889 — 20.6.1958

Лікар, видатний вчений,

громадський діяч. Першим

отримав вітчизняний інсулін.

Перший головний лікар

студентської лікарні.

Репресований за сталінською

«Справою лікарів»

Фото надане автором

— Якось у нас воно все… Ідея, взагалі-то, — так. А ось із вибором місця, мабуть, поспішили. Під деревом, де собачки, знову ж… — зауважив Сергій Ястребов.

Чотириногий спеціаліст  із латуні вдав, що не почув останньої фрази скульптора. Хоча було зрозуміло — він має  певну  думку й стосовно  моветону.

Мені захотілося більше дізнатися й розповісти про людину, чиє ім'я вкарбоване  у харківський тротуар.

Роки напруженої праці

Два роки тому в часописі  «Український терапевтичний журнал» вийшла стаття «Життя і доля творця вітчизняного інсуліну В.М. Когана-Ясного (до 130-ліття  від дня народження)». Автори, своєю чергою, спиралися переважно  на автобіографію, яка зберігається в Музеї історії Харківського національного медичного університету.

Харків був головним містом у житті народженого в Полтаві видатного клініциста, терапевта й ендокринолога. Він навчався  в Харківському університеті, після закінчення якого під час Першої світової війни, з 1914-го по 1918-й, служив в армії полковим лікарем. Пізніше працював ординатором госпітальної, а потім і факультетської терапевтичної клініки університету. Першим його учителем був професор Петро Іванович Шатілов. Під керівництвом цього знаменитого терапевта молодий медик брав участь у сміливих експериментах — наприклад, у випробуваннях протитифозної сироватки, під час яких керівник та його учні спеціально заражалися тифом. Сам П. Шатілов згодом помер від тифу.

Уже працюючи  редактором заснованого в Харкові журналу «Врачебное дело», Віктор Коган подовжив своє прізвище, додавши до нього прізвище дружини.

Спільно з відомим ученим Василем Данилевським у 1919 році Віктор Мойсейович ініціював створення Органотерапії Інституту Харківського медичного товариства (нині — Інститут проблем ендокринної патології НАМН України ім. В. Данилевського), який значною  мірою вплинув   на розвиток ендокринології, молодої ще тоді галузі медицини.

20-ті роки минулого століття  були роками напруженої праці в галузі науки й активної громадської діяльності. Завдяки сприянню В. Когана-Ясного  в Харкові створили  першу студентську лікарню, яку він певний час очолював. Одним із організаторів і науковим керівником відкритого 1927 року курорту «Березівські мінеральні води» також був Віктор Мойсейович, — там він почав лікувати хворих на цукровий діабет.

Перший інсулін в СРСР

Боротьба з цукровим діабетом посідала  особливе місце в житті Віктора Мойсейовича.

1923 року за відкриття інсуліну, нестача якого в організмі призводила до розвитку цукрового діабету, молоді вчені Фредерік Бантинг і Джон Маклеод стали лауреатами Нобелівської премії з фізіології або медицини.

Того ж року в харківській лабораторії професора В. Данилевського приват-доцент В. Коган-Ясний виділив інсулін із підшлункової залози за власною методикою. У Радянському Союзі було запатентовано для промислового виробництва перший вітчизняний інсулін. Пізніше Віктор Мойсейович зазначав, що у своїй роботі над  інсуліном і лікуванням діабету він був послідовником та ідейним учнем Фредеріка Бантинга.

Препарат стали  застосовувати для лікування не тільки  цукрового  діабету, а  й  бронхіальної астми та пневмонії, виразкової і  базедової хвороб, захворювань печінки.

1941 року за видатну діяльність у галузі медичних наук та практичну роботу на ниві  охорони здоров'я В. Когану-Ясному присвоїли звання «Заслужений діяч науки УРСР».

 У роки Другої світової війни Віктор Мойсейович завідував кафедрою госпітальної  терапії інституту в місті Фрунзе. 1944-го повернувся до Харкова, де був призначений  головним терапевтом Управління евакогоспіталів Харківської області й головним терапевтом Народного комісаріату охорони здоров'я УРСР.

У післявоєнні роки науковий авторитет В. Когана-Ясного в медичних колах був дуже високий. Його навіть висували на здобуття  Сталінської  премії  й рекомендували для обрання дійсним членом Академії медичних наук СРСР.

Від «Врачебного дела» до «Справи лікарів»

«Певний час тому органами державної безпеки було розкрито терористичну групу лікарів, що ставили за мету шляхом шкідницького лікування скоротити життя активним діячам Радянського Союзу», — повідомляли газета «Правда» й інші центральні видання 13 січня 1953 року. У статті зазначалося, що більшість учасників цієї групи «були пов'язані з міжнародною єврейською буржуазно-націоналістичною організацією «Джойнт», створеною американською розвідкою».

За лихим каламбуром долі, Віктор Мойсейович, усе життя пов'язаний із журналом «Врачебное дело», був арештований у рамках так званої  «Справи лікарів». 

«Просто колеги під тиском підписали підготовлене в МДБ завідомо маячне  обвинувачення: «камфорою вбивав хворих»… Коли діда заарештували, трохи знайомий по житті працівник  МДБ прийшов у будинок з обшуком. Мама була сама вдома, ще був кіт. Працівник  картинно наказав: паспорти і зброю на стіл! Мама відповіла: «У мене є тільки паспорт, у кота немає ні того, ні того», — писав у своєму блозі внук професора Віктор Коган-Ясний.

Віктора Мойсейовича тоді врятував сам Йосип Сталін, а точніше — його смерть. Наприкінці квітня 1953-го, після майже тримісячного перебування під слідством, професора звільнили з формулюванням «за недоведеністю обвинувачення».

Рідної кафедри йому не повернули. До 1955-го він очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб і обіймав посаду консультанта при обласній фізіотерапевтичній лікарні. Консультував, систематизував нагромаджений  досвід, працював над статтями. 

«Найзагадковіше в житті — саме життя», — писав Віктор Мойсейович. Його життя обірвалося через кілька днів після 69-го дня народження. Міські чиновники приготували професорові своєрідний «подарунок» — повідомили телефоном, що він із родиною має переїхати у квартиру меншої площі. Від наслідків інфаркту Віктор Мойсейович Коган-Ясний помер 20 липня 1958 року.

Як працює «камінь спотикання»?

Як з’ясувалося, пам'ятний знак на вулиці Алчевських у Харкові встановили місцеві ентузіасти. У своїй передачі «Історія медицини в особах» Максим Розенфельд розповідає, що в Німеччині діє проєкт «Камені спотикання». На бруківці  поруч із місцем, де жила або працювала людина, що стала жертвою нацистського режиму, встановлюють покритий латунню невеличкий блок із ім’ям, прізвищем та  роками життя. І перехожі, поспішаючи   у своїх справах, буквально спотикаються об такий знак.

«І ось у цьому спотиканні є момент дізнавання, інтересу й пам'яті. Тієї самої, людської, зворушливої, справжньої. Ми виготовили одну таку табличку, присвячену Віктору Мойсейовичу, і вирішили встановити перший «камінь спотикання» на вулиці Алчевських — поруч із будинком, у якому  жив професор, та Інститутом проблем ендокринних патологій, який він створював», — розповідає Максим Розенфельд. 

Так чи інакше, в моєму випадку ідея з «каменем спотикання» спрацювала.

Я зв'язався із  внуком професора, відомим правозахисником, який живе  за кордоном.  

«Так, я знаю, що в Харкові є така табличка. Я радий, що це зробили; якщо більше буде пам'ятних знаків, буду ще більше радий. Сподіваюся, у спокійніші часи зможу допомогти зі  створенням меморіального кабінету Віктора Мойсейовича», — сказав Віктор Коган-Ясний. 

Можливо, пам'ять має бути не тільки під ногами. 

Усі статті автора читайте тут.