Світове лідерство: тягар чи усвідомлена необхідність? - Історія - dt.ua

Світове лідерство: тягар чи усвідомлена необхідність?

25 січня, 16:29 Роздрукувати Випуск №3, 26 січня-1 лютого

Зі вступом у Першу світову війну (1917 р.) США крок за кроком рухалися до статусу світової держави.

Тоді ж почалася ревізія доктрини Монро, суть якої — невтручання Америки в справи Європи в обмін на припинення колоніальних кампаній у західній півкулі, що сприймалося як акт агресії проти США. 14 пунктів В.Вільсона відкрили перспективи участі США в європейських і світових справах, забезпечили інтереси переможців і дали можливість переможеним із честю вийти з війни. Гуманно, як на воєнний час.

Послаблення ізоляціонізму США тривало й у міжвоєнний період. Америка бере участь у створенні версальсько-вашингтонської системи, виробленні плану Ч.Давеса, розв'язанні німецької репараційної проблеми, порятунку Європи (через мораторій Г.Гувера) від економічного хаосу та соціальних потрясінь російського типу. У виграші були всі. 

Сприймаючи комунізм як виклик демократії, США, проте,16 листопада 1933 року встановили дипломатичні відносини з СРСР і відкрили рекламне вікно ринкової економіки для наочної демонстрації хибності обраного Москвою шляху. 

З приходомдо влади А.Гітлера роль і місце США у світі стали центральними в дискурсі американських еліт. Спалахнула боротьба між ізоляціоністами (Г.Гувер, Р.Тафт, А.Ванденберг, Г.Фіш, В.Герст), які виступали проти політичних союзів і за збереження свободи дій, та інтернаціоналістами (Ф.Рузвельт і його команда), які в пасивному спостереженні бачили підрив міжнародних позицій США, що завдасть шкоди відносинам з Великою Британією і Францією у той час, як Німеччина й СРСР загрожували демократії. Поразка 1940 року Франції показала, що Європа не здатна чинити опір Гітлеру. 1941-го почалася війна за світове панування між комунізмом і нацизмом. Перед США постала проблема складніша, ніж у роки Першої світової. Відповідь визначилася на зустрічі президента Ф.Рузвельта з прем'єр-міністром Великої Британії В.Черчиллем
14 серпня 1941 року на борту англійського лінкора "Принц Вельський", де було підписано Атлантичну хартію як основоположний документ майбутньої Коаліції Об'єднаних Націй. США стали її головним фундатором і потужним арсеналом. Це був перший великий крок США до світового лідерства.

Холодна війна,в яку СРСР вступив як комуністична імперія в кордонах від Ельби до Тихого океану, перекинулася 1959 року в Латинську Америку, де брати Кастро застовпили кубинський комунізм, який став іще більш вульгарним, ніж тиражований радянський, і узаконила двополюсний світ у форматі протистояння тоталітаризму й демократії. 

Чи потрібна була США холодна війна? Очевидно, що ні. Задля збереження добрих відносин, що склалися в 1941—1945 рр., Вашингтон готовий був до поступок Москві. Посол США А.Гарріман зустрічався з екс-наркомом закордонних справ СРСР М.Литвиновим. Той вважав, що Кремль розцінить це як слабкість. Москва дедалі більше замикалася в шкаралупу боязні вітрів свободи й демократії. 

лидерство_2
Обговорення плану допомоги Європі. Президент США Г.Трумен (перший зліва), Дж.Маршалл (другий зліва), сенатор Р.Ніксон (перший праворуч).

На насадження комунізму в Європі США відповіли "планом Маршалла": допомогою приватному бізнесу переможців і переможених. Зруйнована Європа використала шанс для виходу зі скрути без потрясінь і революцій. Пропонувався він і Москві. Хоча практичні американці, не чекаючи від СРСР зрушень у бік ринку, не збиралися фінансувати комунізм. "План Маршалла" ще більше зміцнив позиції США в Європі як лідера. 

Економічні успіхи прокладали шлях світовій політиці США. 1948 року Конгрес ухвалив резолюцію Ванденберга, за якою уряд отримав право укладати в мирний час союзні договори, створювати військово-політичні об'єднання й розміщувати бази за межами Америки, що було ефективним заходом у стримуванні комунізму. Вільна Європа прийняла американську модель безпеки. Підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні договір країн Північної Атлантики (НАТО) означав кінець ізоляціонізму США. Справою честі для них стало зупинити комунізм.

СРСРвідповів втягненням світу в круговерть воєн. Навряд чи почалася б Корейська війна 1950—1953 рр., якби на неї не дав "добро" Сталін, який не терпів проявів самостійності з боку васалів. З обох сторін у неї втягнулася низка країн. Локальні конфлікти як чинники політики почали використовуватися в інтересах наддержав. Війна в Кореї показала, що світове лідерство немислиме без друзів і союзників. Їх у США з другої половини ХХ століття — понад 70. У Радянського Союзу були лише сателіти.

В умовах навислої небезпеки ядерної війни США знаходили способи стримувати СРСР від збройного утвердження комунізму в світі. Під час Карибської кризи 1962 року, коли світ опинився на межі ядерної війни і радянський генералітет тиснув на М.Хрущова, вимагаючи дозволу на силовий захист Куби, Дж.Кеннеді знайшов шляхи виходу з кризи. Щоб зберегти обличчя, Москва прийняла їх. Та відносини не поліпшилися. США для СРСР і надалі залишалися перешкодою для радянізації світу.

Боротьба, що почалася між наддержавами за третій світ, теж вимагала чималих затрат. У США із цим проблем не було. Витрати СРСР, для якого розширення ареалу комунізму було питанням виживання, покривалися за рахунок зниження рівня життя власного населення. 

Усі спроби СРСР кинути виклик лідерству США закінчувалися провалом. Причини радянських невдач слід шукати в банкрутстві ідеології та практики комунізму. Командно-адміністративна система програвала ринковій. Відсутність приватної власності породила байдужість до праці. Усі порівняння — рівень життя, продуктивність праці, стан прав і свобод — були не на користь СРСР. Це була гонка не тільки озброєнь — вона відбувалася в усіх сферах життя, зокрема й за уми людей. Її виграли демократія і свобода, на сторожі яких стояли США. У світі, що балансував між війною і миром, Америка демонструвала переваги демократії і ринку над несвободою позбавлених власності громадян-кріпаків і над феодалізмом комунізму. 

Спроби в горбачовську перебудову внести в комунізм елементи демократії і ринку завершилися розпадом СРСР. Це було наслідком краху комунізму і аж ніяк не найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття, як гадають у Москві, і ніким не сприймалося "зі сльозами на очах". Насильно втілена в життя утопія сяк-так протрималася 74 роки, дивуючи світ своїм убозтвом, тотальним дефіцитом і запевненнями: "Переможемо капіталізм — тоді заживемо". Партійній номенклатурі було невтямки, що порятунок саме в капіталізмі. 1991 року СРСР остаточно програв змагання за світове лідерство зі США і зійшов з великої світової шахівниці в небуття. Однак РФ, ставши спадкоємицею СРСР, ядерної зброї та однієї з наймогутніших імперських традицій, не перейшла до демократії, оскільки ніколи не знала її. 

Після 1991 року США стали лідером усього світу, в якому пострадянський простір опинився в аморфному й вибуховому стані. Численні національні й політичні конфлікти, імперська політика Кремля створили найбільшу небезпеку пострадянському простору, який формувався як низка життєздатних держав. І тому для США, чия світова роль як лідера була незаперечною, було вкрай важливо підтримувати й обстоювати незалежність пострадянських країн.

Утвердження США в ролі світового лідера викликає категоричний спротив з боку Росії. У лютому 2007 року на Мюнхенській конференції з питань політики й безпеки президент Росії В.Путін звинуватив США в насадженні однополюсного світу, в усуненні РФ від управління світовими процесами. Мета Росії — посісти місце СРСР за світовим кермом. Право на це, вважають у Кремлі, дає перемога російського народу над нацизмом у Другій світовій війні. Фальшива теза про єдиний народ-переможець роками насаджувалася Москвою й експлуатується дотепер. 

У політиці на пострадянському просторі Москва використовує досвід збирання земель після 1917 року і створення СРСР 1922-го. Головна мета — ліквідація незалежної України як найбільш сильної ї мотивованої на самостійність держави пострадянського простору, що розбудовує демократію. У Кремлі впевнені, якщо цей пірует вдасться, то весь пострадянський простір знову стане територією нової Російської імперії. 

У цьому просторі першою ледь не за всіма показниками є Україна. Вона — головна опора всіх пострадянських держав. Проти неї вже п'ять років веде гібридну війну РФ. Чи усвідомлюють це Білорусь, Казахстан, інші? Напевно, не зовсім. Втрата Україною незалежності відкриває Москві шанс анексувати весь, окрім країн Балтії, пострадянський простір. Це стало б сигналом для подальшого зростання гонки озброєнь. Якою в цьому разі має бути позиція світового лідера? Неясність можливої ситуації вже нині викликає занепокоєння у світі. Чи не тому в Європі виникла ідея (вперше з початку 1950-х) створити європейську армію? У чому засумнівалася Франція? У лідерстві США? Не зовсім. Європейський Союз (520 млн населення, 30% ВВП світу) настільки зміцнів, що більше не покладається на могутність США і схильний доповнити участь у НАТО створенням власних збройних сил. Гадається, це тільки зміцнить сили прогресу й демократії у світі. А спільні зусилля обох гігантів на благо миру і демократії дуже істотні, і тенденція до співпраці в цьому напрямі збережеться. 

Бути лідером почесно. Але й нелегко. Це накладає чимало обов'язків. Країни, які орієнтується на лідера, хочуть бути упевненими в правильності свого вибору. Для США, як лідера сучасного світу, анексія РФ нових держав пострадянського простору була б поразкою вселенського масштабу, а світ був би відкинутий назад у прірву недовіри й підозрілості, конфліктів і війн.

Росія у протистоянні зі США використовує лекала провальної політики СРСР, розширюючи масштаби гібридної війни у світі: кібератаки, хімічний прецедент у Великій Британії, "політика салямі" (відкушування частин) в Україні — анексія Криму, окупація частини Донбасу, морська блокада азовсько-чорноморського узбережжя, нарощування гонки озброєнь із застосуванням новітніх технологій. Для залякування світу президент В.Путін уже заявив, що ядерну війну він виграє і що росіяни відправляться в рай, а всі інші просто здохнуть… 

Для США як балансира й лідера сучасного світу після 1991-го програмно прозвучали слова Д.Буша-старшого про важливість протистояння появі сили, здатної домінувати над Європою. Водночас він малював нову картину посткомуністичного світу: "Перед нами постає бачення нового партнерства націй, що перейшли поріг холодної війни, партнерства основаного на концепціях співробітництва й колективних діях, мета якого прирощення демократії". Саме на цьому США зосередили свою увагу в 1990-х і на початку ХХІ століття. Однак цього не сталося. Росія, сприйнявши розпад СРСР як катастрофу світового масштабу, кинулася відтворювати імперію. Чи хочуть росіяни, більшість яких байдужі до релігії, ядерної війни, потрапити в рай?

лидерство_1
Д.Трамп і В.Путін. Гельсінкі, липень 2018 р.

Своєю поведінкою і політикою США виконують дане їм історією новітнього часу призначення бути лідером у світі. А Росія, на жаль, не позбулася ідеї повернути собі в світі місце СРСР, який розмахував прапором комунізму. А чим збирається розмахувати РФ, закликаючи під свої знамена? Час покаже.

P.S. На жаль, ситуація залишається тривожною. Д.Трамп в грудні минулого року сказав, що США "не будуть світовим жандаромом", а значить і нести відповідальність за врегулювання всіх конфліктів на планеті.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво