Сума знань заради гідності - Історія - dt.ua

Сума знань заради гідності

13 жовтня, 2017, 17:43 Роздрукувати

На шляху від Енциклопедії українознавства до ЕСУ.

Микола Железняк

70 років тому розпочалася робота над першою в історії українською енциклопедією. 

Відтоді цей масштабний проект пережив кілька перетворень, відродився після незалежності й триває як видання "Енциклопедії сучасної України" (ЕСУ). 

Над чим і як працюють наші енциклопедисти, розповів керівник Інституту енциклопедичних досліджень НАН України М.Железняк.

— Миколо Григоровичу, коли й чому виникла, як розвивалася ця грандіозна ідея?

— Думка про створення такої енциклопедії з'явилася в Європі, в Україні ідею підтримали. Фактично це один з перших спільних проектів науковців України й діаспори, які довго були роз'єднані політичним муром. Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) 1947 року започаткувало створення Енциклопедії українознавства (ЕУ) про життя країни та її етносу. На чолі редакційної колегії ЕУ були В.Кубійович і З.Кузеля, а серед авторів — такі видатні фахівці, як Н.Василенко-Полонська, С.Гординський, Ю.Шевельов, І.Огієнко, О.Оглоблин і десятки інших славетних учених, що опинилися в еміграції. Брак інформації та неповнота архівів завадили творцям ЕУ всебічно відобразити низку персоналій та висвітлити події. Тому новий керівник НТШ у Європі професор Аркадій Жуковський 1995 року звернувся до Національної академії наук України з пропозицією продовжити це видання, доповнивши його матеріалами 1980—1990-х років. Це зумовило створення Координаційного бюро Енциклопедії сучасної України, яке 2004 року було реформоване в Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Редакційну колегію ЕСУ очолили І.Дзюба, А.Жуковський, О.Романів. У співпраці НТШ і НАН України народилося чимало спільних проектів, з яких найважливіший — 30-титомна Енциклопедія сучасної України. Цю назву редакція трактує як формування цілісного образу України ХХ століття. Адже саме тоді діяли найвизначніші політики, були створені нинішні інституції, а світ визнав нашу державу.

— Після виходу першого тому ЕСУ Ви назвали Енциклопедію сумою знань, які маємо засвоїти хоча б заради почуття власної гідності. Що насамперед вирізняє її серед інших довідкових, науково-пізнавальних видань?

— Від інших книг вона відрізняється достовірністю й перевіреністю фактів, об'єктивністю їх відбору, науковістю відомостей та оцінок. Енциклопедії є не лише зручним джерелом отримання й засвоєння знань. Про них часто відгукуються як про еталонну вершину книгодрукування, своєрідну візитівку держави, навіть — її символ. Варто зазначити, що маємо давню традицію укладання енциклопедій. На думку знавців енциклопедій, "Ізборник Святослава" 1073 року, що містить матеріали з граматики, поетики, риторики, християнської моралі, можна вважати першою українською книгою енциклопедичного жанру. Серед відомих українських енциклопедій національної ваги є "Украинский народ в его прошлом и настоящем" (1916 р.), Українська загальна енциклопедія, Енциклопедія українознавства, Українська радянська енциклопедія за редакцією Миколи Бажана. Наш проект серед сучасних подібних видань — наймасштабніший; спираємося на досягнення попередніх, враховуємо їхні особливості й недоліки. На сьогодні опубліковано 17 томів (до літери М), які розповсюджуємо по всіх культурних осередках України — бібліотеках, університетах, державних установах. Ознайомитися з нею можна і в Інтернеті, оскільки ЕСУ має електронну мультимедійну версію.

— Чому Вікіпедія не зможе із часом замінити друкований формат енциклопедій?

— Можна почути думку, ніби енциклопедії втрачають своє значення; мовляв, є Вікіпедія, де все можна знайти. По-перше, не все. По-друге, принципова різниця між Вікіпедією і ЕСУ — в авторах: до останньої матеріали готують визнані фахівці відповідно до єдиних науково обґрунтованих методичних критеріїв, а до написання першої мають доступ особи з різною кваліфікацією й ерудицією, що загалом девальвує одну з основних ознак наукового знання — його достовірність. Редагування у Вікіпедії наявних українськомовних матеріалів або створення нових — у вільному доступі не лише для нас, а й кого завгодно, зокрема й недругів.

— Неодноразово переконуємося в цьому, особливо — останнім часом...

— Так, нещодавня спроба "привласнити" Анну Ярославну (Анну Київську) як російську князівну, відсутність гідної реакції на таке нахабство вкотре довели, що відомості про Україну у світі недостатні й поверхові. Це можна сказати й про нашу країну, бо знання власної історії, мови, формування й утвердження національної свідомості, відтворення історичної пам'яті українського народу, побудова й захист інформаційного простору завжди актуальні. Про це промовисто свідчать події, пов'язані з зазіханням на територіальну цілісність України, які стали можливими передусім тому, що наша держава ще на шляху формування сильної згуртованої політичної нації.

Приклад з Анною Ярославною — це проблема заглиблення в нашу історію, системності її вивчення та розуміння. Втім, наше сьогодення також стає об'єктом маніпуляцій, його часто "анексовують". Достатньо зазирнути до будь-якого російського довідника, енциклопедії або, зрештою, російськомовної Вікіпедії, щоб прочитати, ніби Сергій Корольов та Ігор Сікорський — російські конструктори. Створення сучасного образу України, висвітлення життєвого шляху видатних представників нашого народу, їхніх здобутків, досягнень, доробку світового рівня, це — стратегічно важливий напрям інформаційного простору, зокрема й з погляду національної безпеки. Одним з напрямів такої діяльності є створення ЕСУ. Це багатотомний проект Інституту енциклопедичних досліджень Національної академії наук України. Передбачається видати 30 томів загальним обсягом понад 150 тисяч статей.

— Що є визначальною особливістю саме цієї енциклопедії, як вкладаєтесь у поняття "сучасна Україна"?

— ЕСУ — перша національна енциклопедія, що відтворює цілісний образ України в подіях, персоналіях, інституціях, установах, галузях діяльності від початку ХХ ст. до сьогодення. Тут переважає сучасний матеріал, особливу увагу приділено процесам і явищам, що характеризують добу державної незалежності України. Видання охоплює всі "виміри" життя країни, висвітлює сучасні погляди на історичні події. Основною ознакою ЕСУ є її україноцентричний зміст.

З огляду на активізацію й загострення питань регіонального життя та євроінтеграції, ЕСУ актуальна тим, що на її сторінках представлено не лише різноманітні тематичні напрями, висвітлення яких створює образ України, а й охоплено всі регіони нашої держави. Авторами статей, до речі, є представники всіх областей і Криму; вони приділяють увагу не лише Україні в сучасних кордонах, а й іншим етнічним землям українців (Кубань, Донщина, Східна Слобожанщина, Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Берестейщина, Мармарощина, Пряшівщина тощо) та східним і західним діаспорним осередкам (Росія, Австралія, США, Канада, Аргентина, Бразилія та ін.). Тож ЕСУ сприяє нашій цілісності, відтак створює образ українського світу на противагу "русскому миру". Чи не вперше в українській енциклопедичній традиції подаємо розлогі статті про історію кримських татар, їхню етнографію, фольклор, мистецтво, літературу, музику, архітектуру, політичні інституції, видання, найвидатніших особистостей, правозахисний рух цього одного з корінних народів України. Не оминули в ЕСУ й національних меншин — євреїв, поляків, греків, болгар та інших народів, що в різні часи за певних обставин осіли на українських землях... Ще однією прикметною особливістю Енциклопедії є пріоритетність матеріалів про визначні постаті. 

— Для втілення такого задуму, крім інтелекту, необхідне неабияке авторське завзяття. Хто вони, ваші автори?

Хоча ми маємо вже непоганий архів, електронну базу даних, формуємо бібліотеку, та наше найбільше багатство — саме авторський колектив. Тим паче що в нас усі статті — авторські. Неоціненну допомогу надають координатори ЕСУ в наукових установах, вишах, творчих спілках. Їхня праця є дуже важливою з огляду на персональний характер ЕСУ. Один том уміщує приблизно 3 тисячі статей, з них 50—70% — біографічні статті. А це не лише відомі особи, які нині працюють, творять, а й ті, хто вже відійшов в інші світи чи змінив місто, а то й країну проживання. На жаль, не в кожній установі є добрі архіви, не завжди ведеться історія навчального, науково-дослідного закладу, театру чи спілки. Тому спираємося на ерудицію й сумлінність авторів. Ми використовуємо знання й напрацювання краєзнавців, хоча, звичайно, основними творцями наших статей є науковці інститутів НАН України, галузевих академій, університетів. Це ентузіасти, наші вірні й надійні помічники. Серед авторів і координаторів — усесвітньо відомі науковці, президент НАН України Борис Патон, член редколегії й відповідальний редактор відділу "Астрономія. Космонавтика" Ярослав Яцків; Любомир Пиріг, який відповідає за медицину, а Євген Головаха — за соціологію, Іван Гамкало — за музику... На невимовний жаль, назавжди нас покинув Ярослав Ісаєвич, він разом зі Станіславом Кульчицьким був не лише відповідальним редактором відділу "Історія", а й найкращим порадником і помічником в усіх справах, допомагав формувати нашу бібліотеку, розповсюджував примірники ЕСУ в наукових колах за кордоном. Не можна не згадати ще кількох поважаних учених та ентузіастів енциклопедичної справи, що пішли в засвіти. Це — Валерій Буркат, фахівець-аграрій; Дмитро Макаренко, історик геології, завдяки якому редакція має сотні статей про геологів України, зокрема — про репресованих науковців цього фаху; професор Олександр Маринич, під редакцією якого вийшла чи не найкраща галузева "Географічна енциклопедія України". Нема з нами й члена Головної редколегії ЕСУ академіка Дмитра Гродзинського, який відповідав за відділ "Біологія. Екологія", та його співробітниці Марії Хомляк. Її гасло "ЕСУ понад УСЕ!" надихало. Ця дивовижна людина з величезною енергією й любов'ю до України мобілізовувала на підготовку статей для ЕСУ найкращих фахівців-природознавців.

Якщо говорити про авторів з діаспори, то, правду кажучи, хотілося б їхньої більшої активності. Звичайно, є "Енциклопедія української діаспори", яка, як спеціалізоване видання, повніше й ширше висвітлює життя українців у тих чи інших країнах. Та все ж україністика Словаччини й Чехії дуже добре представлена в ЕСУ старанням академіка Миколи Мушинки. Давні й плідні, ще від перших томів, зв'язки з Михайлом Василиком з Арґентини; проф. Оксана Борушенко з Бразилії — наша незамінна помічниця у цій країні; Роман Сенькусь з Канади — не лише автор, а й разом з Андрієм Макухом наш координатор на північноамериканському континенті. У Польщі маємо надійних авторів — Стефана Заброварного, Юрія Гаврилюка, Олександра Колянчука. Східна діаспора в нас представлена Віктором Чумаченком з Краснодара, В'ячеславом Чорномазом із Владивостока, Юрієм Барабашем з Москви. 

— За якими ознаками встановлюєте кандидатури особистостей як фігурантів статей?

— Головним критерієм є реальний внесок людини в культуру, науку, мистецтво, економіку, міжнародні зв'язки України — те вагоме, що вона зробила для розвитку держави. Завжди є коло фахівців, зокрема наші консультанти й координатори, які можуть об'єктивно поцінувати такий внесок. Наприклад, Радянська енциклопедія виходила з офіційного статусу, відбираючи серед учених лише академіків і членів-кореспондентів. Але претендентами на ці звання зазвичай стають кілька осіб, майже рівних за кваліфікацією та науковим доробком. І забувати тих, на чиїх плечах, за висловом Ісаака Ньютона, піднеслися велетні науки, не годиться. Неодмінно даємо статті про докторів наук, членів творчих спілок. Але система відзнак і звань, яка існує і досі, іноді далека від реального внеску особистості. Тому до ЕСУ також потраплять люди, чиї праці й винаходи стали набутком історії, але через суб'єктивні, часто політичні причини, не були поціновані офіційно. Це, наприклад, мовознавці Всеволод Ганцов, Олена Курило й тисячі інших, раніше замовчуваних, репресованих або знищених тоталітарною системою.

— Під час праці над ЕСУ виникло чимало нових цікавих задумів. Один з них реалізується як Велика українська енциклопедія. Чи це альтернатива ЕСУ?

— Від 2013 року розпочато новий енциклопедичний проект — "Велика українська енциклопедія" (ВУЕ), до реалізації якого також залучено НАН України. Та й ідея створення такої Енциклопедії з'явилася в редакції ЕСУ, щоправда, під робочою назвою "Українська універсальна енциклопедія". ЕСУ і ВУЕ — це різні за своїм спрямуванням видання. Якщо ЕСУ формує образ України в усіх її "вимірах", то ВУЕ подає образ світу українськими очима. Цього року вийшов друком перший том... Але це — тема окремої розмови.

Такі видання, як ЕСУ, — не просто зібрання суспільно вагомої інформації, а стратегічно важливе джерело знань, потужний інструмент поширення національних цінностей, виховання патріотичних почуттів і гордості за свою країну. Як зазначав Іван Дзюба, ЕСУ — це видання, що узагальнить і систематизує суму наших знань про світ і про себе, засвідчить інтелектуальний, культурний потенціал нашого суспільства, його здатність до саморепрезентації в світовому інформаційному просторі. Реалізація цього масштабного проекту сприяє інтелектуальному, культурному і духовному розвитку українського суспільства, його єднанню.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №23, 16 червня-22 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво