Покарана за кохання, або Життя, зрада і смерть, варті пера Шекспіра - Історія - dt.ua

Покарана за кохання, або Життя, зрада і смерть, варті пера Шекспіра

2 липня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 2 липня-9 липня

Результатом арештів і розстрілів, до яких на початку радянсько-німецької війни вдавався НКВС лише за підозрою у неблагонадійності, стали тисячі смертей, зламаних доль і непоправних втрат. Серед найвідоміших тогочасних жертв — подружжя діячів театральної сцени — режисера Івана Юхименка й актриси Клеопатри Тимошенко.

сцена з вистави Тарас Шевченко. Радянська Житомирщина, 10 квітня 1949 року

Результатом арештів і розстрілів, до яких на початку радянсько-німецької війни вдавався НКВС лише за підозрою у неблагонадійності, стали тисячі смертей, зламаних доль і непоправних втрат. Серед найвідоміших тогочасних жертв — подружжя діячів театральної сцени — режисера Івана Юхименка й актриси Клеопатри Тимошенко.

Харківський НКВС заарештував їх майже одночасно — за обвинуваченням в антирадянській діяльності. Вересневого ранку 1941 р. прийшли за Юхименком, а вдень — за Тимошенко. Спочатку вимагали докладно викласти біографію. Приховувати не було сенсу. Подружжя добре знало ситуацію на фронті і вже встигло побувати в ролі біженців: з Чернівецького обласного драматичного театру пішки дісталися Харкова. Сподівання, що все минеться, загострювало пам'ять і прискорювало думки…

Слідчий розпочав допит, під час якого з'ясувалися подробиці сімейного життя пари. Іван Якович підтвердив, що до нього в дружини справді був яскравий роман з якимсь отаманом, проте Клеопатра не хотіла про це говорити. "Кожна жінка повинна мати свою таємницю", — відрізала вона чоловікові, режисеру шекспірівського "Отелло", після чого він більше не напосідався з розпитуваннями (характерно, що театральний критик Володимир Морський вважав, що режисер Юхименко "розумів трагедію Мавра як трагедію довірливості"). Але слідчий наполіг на докладному висвітленні і почув від Клеопатри таку історію.

те_3
Тимошенко Клеопатра

Народилася вона у бідній селянській родині на Херсонщині. Рано залишившись сиротою, потрапила до Києва у сім'ю актриси Ольги Горської і священика Юрія Жевченка. Опікуни, які доручили Клеопатрі наглядати за дитиною, невдовзі взялися за освіту її самої. Дівчина закінчила Другу київську гімназію і почала навчатись у медичному інституті. Навіть коли сім'я розпалася, її не залишили без уваги. Наприкінці січня 1921 р. з Києва вона вирушила по харчі в село Фасова, де служив Жевченко. Священик саме збирався з церковним хором в Андріївку і взяв її з собою. Після виступу в клубі й церкві залишилися переночувати. За вечерею Клеопатра познайомилася з трьома молодиками, які відрекомендувалися студентами Мироцького технікуму. Той, що назвався Юлієм Арсенійовичем Артеменком, відверто залицявся до неї. Перша зустріч могла би стати й останньою, проте між молодими людьми проскочила невидима іскринка, і вранці вони зустрілися знову. Зрозумівши, що на милування силою не ходять, Жевченко наполіг на негайному від'їзді, нагадавши дівчині про навчання.

За два тижні в Києві її розшукав один з учасників вечері Овксентій Яковенко, який передав листа від Юлія Артеменка. Послання було любовного змісту, що не могло не збентежити дівчину. Вона не відповіла ні цього, ні наступного разу. Але більше її вразила розповідь посланця про отамана Мордалевича, який вимушено переховувався під вигаданим ім'ям. Це і був її новий знайомий Юлій (за іншими джерелами Юліан. — І.Ш.), про якого ходили лихі чутки. Проте облуда крилася в деталях і не здавалася їй зрадою. Звісно, він студент, але вже в минулому. Захопився соціалістичними ідеями, покинувши навчання і з головою поринувши в буремні події, верховодив ревкомом у рідному Радомисльському повіті. Став добре відомим на Київщині під своїм справжнім ім'ям. У третьому листі Мордалевич благав Клеопатру зустрітися у Фасовій. Отримавши наступного листа, дівчина не встояла і, нікого не попередивши, на початку березня виїхала назустріч невідомості.

те_5
Юлій Мордалевич

Отаман швидко запаморочив дівчині голову. Здавалося, він і сам втратив розум поряд із красунею. Клеопатра потайки від опікуна зустрічалася з Юлієм у садку Любомирових, аж поки він наважився викрасти кохану. Закохані колесили по селах, де їх гостинно приймали, і зупинилися в Андріївці. І в будинку їхнього першого побачення Юлій запропонував Клеопатрі руку, серце й вінчання.

Вранці приїхав стурбований Жевченко і без зайвих розмов забрав Клеопатру. До того дівчина ніколи не бачила свого наставника таким занепокоєним. "Чи ти розумієш, з ким зв'язалася, чи розумієш відповідальність свого проступку. Ця людина занапастить твоє життя!", — докоряв він. Клеопатра здогадувалася, що рано чи пізно стосунки закінчаться. Врешті-решт дівчина дослухалася і після березневої подорожі більше з Юлієм не зустрічалася, хоча й не забула парубка.

Дорогою Жевченко наполіг, щоб Клеопатра під його диктовку написала Мордалевичу листа з єдиною вимогою — дати їй спокій. Поки наставник обурювався, розтлумачуючи, як слід поводитися у подібній ситуації, дівчина встигла в самому кінці листа приписати від себе про можливу нагоду, коли вони зможуть зустрітися і все обговорити.

Хоч як дивно, про Мордалевича їй нагадав сам опікун. Він розповів про публікацію в радянській пресі відкритого листа колишнього петлюрівського отамана з каяттям і обіцянкою припинити боротьбу. Зрозумівши, чим загрожує вихованці легалізація Мордалевича, священик забрав її за своїм новим місцем служби — в село Янковичі.

Мордалевич настільки покохав Клеопатру, що зізнався своїй колишній дівчині у нових стосунках, показав світлину і вголос мріяв про майбутнє. У нього залишався шанс на зустріч із коханою, який він попри все намагався використати. Вільно пересуваючись Києвом, відшукав колишніх сусідів і знайомих Тимошенко, проте вони мовчали. Так повторювалося кілька разів, аж поки Мордалевич зник.

Та наприкінці 1922 р. від нього надійшов лист з Праги, в якому він повідомив про пережите: поразку антибільшовицького повстанського руху, арешт у Польщі і, головне, — запропонував Клеопатрі та її подрузі Марії Вінницькій приєднатися до нього в Чехословаччині, де він навчався в університеті. Тимошенко їхати не хотіла, але манливою пропозицією скористалася подруга. У Празі Марія здобула не лише вищу освіту, а й познайомилася та одружилася з українцем Олександром Ганжею, який через політичну діяльність змушений був залишити Чехословаччину і виїхати до столиці радянської України. Невдовзі подружжю запропонували роботу в Москві, а на початку 1930-х ДПУ примусово їх розлучило, виславши Ганжу на Соловки, а Вінницьку на Урал. Саме від Марії Клеопатра дізналася, що Юлій відійшов від політики, змінив прізвище на Головацький і захопився новою пасією — чешкою Мартою Гюрбергеровою, з якою, здається, одружився і мав сина. Далі сліди Мордалевича-Головацького губляться…

Особисте життя Клеопатри теж зазнало значних змін. З режисером Іваном Юхименком, який вважав своїм обов'язком допомагати молодим акторам не лише у професійному житті, встановилися близькі стосунки. 1926 року вони одружилися. У шлюбі виховували сина і доньку.

те_2
Юхименко Іван

…Що відчувала жінка після виснажливих допитів? Навряд чи порівнювала, як Лесь Курбас, арешт "з дуже вдалим лікуванням у доктора Фройда". Нове слідство у казанській в'язниці, куди харківських підслідних привели пішим етапом, не здалося їй розслідуванням. Дізнавач, який ставився до неї як до колишньої дружини й поплічниці петлюрівського отамана, спробував зламати її запитаннями на кшталт: "За чиїм дорученням виїхала до села Фасова із завданням встановити зв'язок з повстанським загоном?" Не почувши зізнання, змінив тему, нагадавши, як у 1940 р. в театральному колі вона довірливо поділилася: "Франція гине. Якби Гітлер наступав на Росію, швидко загинула б Україна".

А втім, розмови навколо Юлія Мордалевича були далекі від політичної складової його кар'єри. За співпрацю з радянською владою він у 1921 р. був навіть відзначений. Колишній командувач Північної групи військ УНР, піддавшись на пропозицію про амністію, не лише обезголовив повстанський рух на Київщині. Радянське військове керівництво сповна скористалося з ситуації. Від його імені поширювали звернення з відозвами до "колишніх бандитів", яким надавали 10-денний термін на добровільну здачу з голослівною обіцянкою не переслідувати. Це завдало національно-визвольному руху відчутних втрат. Нарешті, Ю.Мордалевичу було надано можливість назавжди покинути терени України (є припущення, що він іще з 1919 р. співпрацював з більшовиками і навіть поляками).

Можливо, у своїх письмових заявах Клеопатра Василівна викладала слідству вигідну для себе версію. Вона стверджувала, що ніколи не приховувала пережитого з Мордалевичем від знайомих і колег у театрі. Цілком імовірно, що подія обросла плітками й оформилась у ще одну версію, за якою отаман здійснив таки намічене — обвінчався з майбутньою актрисою, яка за два тижні щасливого життя залишила його назавжди.

Але підтвердити чи спростувати її було вже неможливо. Свідків, які могли би прокоментувати події, радянська влада знищила ще в 1930-х рр. Було репресовано театрознавця Йона Шевченка, від якого Іван Юхименко вперше почув про кохання дружини до вільного отамана. Архієпископа автокефальної церкви Юрій Жевченка — вислано з Полтави до Казахстану, звідки він не повернувся. Проте історія, пов'язана з його дочкою, довела, що життя є найкращим режисером... Театральна актриса Тамара Юріївна Жевченко у першу зустріч щасливо закохалась у свого майбутнього чоловіка письменника Юрія Яновського, різко припинивши попередні стосунки…

Довідка ДТ.UA:

Тимошенко
Клеопатра Василівна
 

Народилася 1901 р. в селі Гирла, що в Херсонській губернії. Навчалась у гімназії, Київському медичному інституті. Закінчила театральну студію акторської майстерності у Полтаві, з 15 вересня 1926 р. — актриса Театру української драми ім. Івана Котляревського. Працювала в Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Чернівцях.

Заарештована в Харкові 28 вересня 1941 р. "за антирадянську агітацію". П'ятирічний строк відбула у виправно-трудовій колонії в Казані, звідки була звільнена в 1946 р., реабілітована — в 1956-му.

те_4
Тимошенко Клеопатра

З 10 грудня 1946 р. — одна з провідних актрис Житомирського обласного драматичного театру. 

Ролі: Оксана Обеременко у п'єсі Ю.Костюка "Тарас Шевченко", Катерина у драмі О.Островського "Гроза", вчителька Надія Романюк у п'єсі О.Корнійчука "Калиновий гай", Джемма у п'єсі Е.Л.Войнич "Овід", Аліса Ленґдон у п'єсі Д.Гоу, А. д'Юссо "Глибоке коріння". Померла 1984 року.

 

Юхименко Іван Якович 

Народився 1892 р. у Харкові в робітничій сім'ї. Здобувши початкову освіту, працював техніком в архітектурній майстерні. Опановував ази сценічної майстерності у театральній школі Ольги Маслової, студії Павла Ільїна. Виконував ролі у п'єсах "Троянда і хрест" О.Блока, "Плач Рахілі" Н.Крашеніннікова, комедії "Спід життя" Хасінто Бенавенте-і-Мартінеса, постановках за творами Б.Шоу. У молоді роки брав участь в антрепризних проектах у театрах Росії і України.

У 1917 р. на запрошення Івана Мар'яненка переходить до Національного зразкового театру, який працював у приміщенні Троїцького народного дому в Києві. Далі — до Молодого театру, що на вулиці Прорізній, 17, "але, не погодившись з пропагованим Лесем Курбасом символічним напрямком цього театру, наприкінці 1918 р. вийшов зі складу Театру і вступив у січні 1919-го до театру імені Шевченка по вулиці Мерінга, 8", — записав у автобіографії. 

Втративши роботу через окупацію Києва Добровольчою армією Денікіна, виїхав до Харкова. З грудня 1919 р. —художній керівник Театру імені Шевченка у приміщенні театру "Муссурі". 

Як актор грав на сценах Малого театру, Народного дому, театру "Тіволі". Працював режисером і художнім керівником театрів Києва, Харкова, Дніпропетровська, Сум, Одеси.

З 6 лютого 1936 р. — заслужений артист УСРР.

Професор, викладав у театральних студіях, з 1925 року — в Харківському музично-драматичному інституті. Відомі учні: народний артист України Іван Твердохліб (Івась у фільмі "Коліївщина"), заслужена артистка України Варвара Чайка (дружина Мартина Борулі Палажка, Хівря в "Сорочинському ярмарку").

У 1937 р., після арешту керівництва Одеського театру Революції, був знятий з роботи "за допущення художніх і політичних помилок". Згодом — призначений режисером новоствореного Театру ім. Ленінського Комсомолу в Харкові, з трупою якого в грудні 1940 р. переїздить до Чернівців. У липні 1941-го повертається до Харкова. У вересні його заарештовує НКВС і етапом відправляє до казанської в'язниці №2, де помер у лікарні в 1943 р. 

те_1
Юхименко Іван

Реабілітований у 1958-му.

Близькі знайомі, які дали згоду свідчити на користь його реабілітації: народний артист України композитор Костянтин Данькевич, народний артист України Петро Міхневич, народний артист України Володимир Сокирко, відомий режисер Олександр Свінцицький.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво