Переяславщина: передзвін століть - Історія - dt.ua

Переяславщина: передзвін століть

6 липня, 15:52 Роздрукувати Випуск №26, 7 липня-13 липня

Тактика і стратегія державотворення.

Присяга українських козаків на вірність Москві

18 січня 2018 року минуло 364 роки від часу Переяславської ради, яка в історії має дуже суперечливий відгомін: об'єднання, возз'єднання, входження, приєднання. 

А в реальності із часом усе закінчилося поневоленням, позбавленням українського народу незалежності. Московський протекторат над Україною виявився звичайним приєднанням наших земель до Московського царства, яке вже тоді було в стані розбудови й розширення імперської держави на чолі з самодержцем.

Після 1654 року більш як на три з половиною століття в Україні запанувала переяславщина, що тривала з перервою в чотири роки (1917—1921) до розпаду СРСР 1991-го. Хоча звільнитися від неї намагалися не раз. Згадаймо, зокрема, Українсько-московську війну 1658—1659 років, під час якої гетьман І.Виговський разом із татарами і польськими добровольцями розгромив під Конотопом армію московитів князя А.Трубєцкого, і спробу гетьмана І.Мазепи в період Північної війни (1700—1721) за підтримки короля Швеції Карла ХІІ звільнити Україну від "царської ласки". Із крахом Російської імперії в лютому 1917 року гадалося, що переяславщина назавжди відійде в небуття. Однак усі спроби України вирватися з неволі зазнавали краху. Остаточно присягу цареві було скасовано лише в незалежній Україні — 21 червня 1992 року. 

Після 1654-го Москва поступово впровадила переяславщину в головну скріпу так званого входження в "русский мир", яке нарекли возз'єднанням, про що й сьогодні повсякчас повторюють як заклинання у своїх претензіях на Україну. Російські ідеологи, які розробляють тактику і стратегію щодо України, вважають: мовляв, якщо для українців Б.Хмельницький національний герой, то це означає, що народ за нього, підтримує те, що було зафіксовано договорами в Переяславі й після нього. А нинішня українська влада цього не приймає, бо вона — фашистська хунта. 

У такій ситуації є потреба уточнити оцінки переяславщини. І тут ми стикаємося з подвійним смисловим прочитанням тієї самої сутності. З одного боку, переяславщина започаткувала тривалий етап національно-визвольної боротьби народу, яка й сьогодні має першорядне значення в суспільно-політичній площині українського державотворення, у чому й виражався історичний вибір Б.Хмельницького. А з другого — упродовж віків вона трактувалася як правово-договірний акт узаконення московського панування в Україні, а після розпаду СРСР стала однією з підстав для відкритої агресії з боку РФ. Ці дії Москва бачить головною умовою відновлення Російської імперії. Міг це передбачити Б.Хмельницький? Можна думати по-різному. В історії конфлікт завжди містить чимало невідомого, схованого в часі. Проте тодішнє бачення розвитку закладеного переяславщиною та його оцінка через сотні років набули нових контурів в умовах реалізації ідеї української незалежності, що виношувалася століттями. Вчинене в Переяславі нині отримує нову оцінку. Критичну з погляду поступок 1654 року Московському царству, які й сьогодні Росія використовує в гібридній війні проти України. А тоді вони призвели до нівелювання надій Хмельницького й українців на швидке отримання незалежності. Але слід наголосити: попри тодішнє велике досягнення, що залишалося незмінним сотні років і до сьогодні, — це процес національно-визвольної війни, задіяний гетьманом у середині ХVІІ століття і сприйнятий на тривалий час — як необхідність і справедливість — усім українським суспільством. Відтоді й донині триває боротьба за незалежність і соборність України. 

козаки_1
Покрова Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького. Ікона XVII ст.

Вихід з-під влади короля Речі Посполитої закінчився зверхністю царя Московії. Але остання в суспільній площині набагато відставала від розвитку Польщі. І Україна стала країною ще більш обмеженого суверенітету. У великих містах створювали царські адміністрації й розташовували гарнізони. Московії навіть стало вигідно ворогувати з іншими країнами, оскільки Україна втратила право вести переговори з її ворогами.

А з ким Росія не ворогувала? Дехто з найближчих соратників Богдана Хмельницького не присягнув цареві (І.Богун, І.Сірко). З огляду на те, що цар "холопам не може присягати", сама присяга була односторонньою. Чи розумів Богдан, чим закінчиться його московський варіант здобуття незалежності й державотворення? Гадається, так. Гетьман мислив по-європейськи і був самоошуканий незнанням "русского мира". Незадовго до смерті прозрів. Але час було втрачено. 

Новий етап воєнних дій був уже московсько-польською війною за домінування в Східній Європі, в якій Україна, на жаль, виявилася розмінною монетою і, врешті-решт, була поділена по Дніпру, бо Річ Посполита й Московське царство, безперервно воюючи між собою, опинилися в патовій ситуації, в стані рівноваги сил. Однак розпочате і не доведене до кінця Б.Хмельницьким має своє продовження й нині, у ХХІ столітті. У цьому його найперша і найбільша заслуга перед Україною.

З розпадом СРСР Росія знову вдалася до переяславщини як випробуваного засобу використання "історичного права" Москви на володіння Україною. Процес активізувався в період Революції Гідності, коли Росія перейшла до прямої агресії: анексувала Крим і вдерлася в Донбас. Тобто почала вживати вже відкриті воєнні заходи для повернення України в "русский мир". Стратегія Кремля відома — ніякої самостійної незалежної України немає і бути не може. 

Для В.Путіна повернення України в "русский мир" це те єдине, що сприяло б ліквідації нинішньої мапи держав пострадянського простору. Робиться все, щоб не допустити їх виходу з-під контролю Росії, — через СНД, використання старих економічних, транспортних, культурних та інших зв'язків іще з радянського часу, закріплення Москви в ролі арбітра в міжнаціональних, міжетнічних та релігійних конфліктах тощо.

Показовою в цьому сенсі є стратегія Москви на відновлення переяславщини щодо України. Вона зводиться до наступного: а) через замороження анексії Криму, хронічну "дивну війну" в Донбасі впроваджується система соціально-економічної та політичної консервації України в недорозвинутому, нереформованому пострадянському форматі, у стані броунівського руху внутрішньої боротьби між олігархічними кланами задля тримання її в підвішеному стані й водночас задля "братнього повчання" всіх пострадянських країн; б) через московські інформаційні агенції за кордоном нав'язується негативний образ України як такої, що не здатна до державної самоорганізації; в) Москва систематично провадить політику, спрямовану на відособлення і руйнування української економіки: в обхід України прокладаються залізниці, через будівництво підводних газогонів у Західну Європу блокується українська ГТС.

козаки_2
Постанова Земського собору від 1 жовтня 1653 р. про об’єднання України і Московії

Усе разом зводиться до ізоляції України від зовнішнього світу. В Кремлі вважають, що в створюваному жорсткому корсеті Україні нікуди буде подітися, окрім як повернутися в "русский мир". У морально-політичній площині з боку Кремля лунають постійні заклинання, що в Україні править бандеро-фашистська хунта. Користуються тим, що пересічні громадяни пострадянського простору не зовсім чітко уявляють собі змістове навантаження слова "хунта". Ще з радянських часів воно так часто звучало в негативному значенні, що й сьогодні сприймається єдино як диктат військових.

Що ж до фашизму, то тут повне нерозуміння його природи. Фашизм як явище притаманний лише великій державі, яка прагне повернути втрачені позиції у світі. Одночасно систематично нав'язується теза про нездатність українців побудувати свою незалежну державу. Сама ж Україна, стверджують російські ідеологи, це Малоросія — частина "русского мира". А немає українського народу як такого, то не може бути й ніякої незалежної української держави, а наступником Київської Русі є лише Московське царство, а нині — РФ. 

При цьому наші північно-східні сусіди замовчують, що, незважаючи на промахи внутрішньої і зовнішньої політики, влада в Україні з 1991 року створювалася легітимно. Ніхто з президентів не замахувався на третій строк. Ба більше, протестними майданами в період Помаранчевої і Революції Гідності, узаконеними ООН як право народу на повстання проти узурпації й тиранії, громадяни України демонструють, хто насправді є джерелом влади.

Тож якою має бути відповідь України в нинішній ситуації, і як їй остаточно вийти з переяславщини в умовах агресії, у тому числі й потужної інформаційної війни з боку Москви? 

По-перше, наполегливо й послідовно реформуватися, очищуватися від живучих реп'яхів комуністичного режиму, багаторічної української переяславщини в "русском мире". Реформ не буває першочергових (впровадження демократії) і відкладених на невизначене майбутнє (відверте й багаторічне блокування ринкового статусу землі). Те і те взаємозумовлене. Чи має демократичну опору своїх громадянських прав селянин, якщо позбавлений можливості бути розпорядником і власником землі? 

По-друге, негайно й безкомпромісно повністю очистити управлінські й владні структури від тоталітарного принципу абсолютного контролю влади над усім і всіма. Глушіння свободи знищує ініціативу. Однак у районних та обласних адміністраціях залишилися відділи сільського господарства, які були ще в колгоспній системі. Чим вони займаються сьогодні? Ці службовці їздять на поля, які належать аграрним холдингам, що володіють паями землеробів, належать фермерам, селянам-одноосібникам, — перевіряють, у якому стані рослини, чи все росте. І який від того ефект?

Чи є потреба у двовладді, яке зумовлене парламентсько-президентською моделлю республіки? Результат невтішний. Рівні суб'єкти влади зайняті з'ясовуванням та уточненням своїх прав і повноважень. Триває безглузда боротьба за першість у цьому рівному тандемі, аби довести одне одному, хто ж таки "головніший". Її методи залишимо "за кадром". Вони нікому не на користь. А програють усі. Держава повинна бути або парламентською, або президентською, залежно від того, хто конституційно формує уряд. У системі парламентсько-президентської влади вирішення державних завдань зводиться зазвичай до перетягування владної ковдри, інтриг тощо.

Багато років шукають модель виборчої системи, бо давно визріла потреба її вдосконалення. Верховна Рада, природно, прагне залишитися в колишній системі координат. Але чи варто винаходити велосипед? Адже найбільш досконалий варіант виборчої системи, яким користуються в усьому світі, це вибори депутатів за відкритими партійними списками. Випадкові люди й особи, які переслідують власні інтереси, насамперед корупційні, взагалі туди не потраплять, бо жодна політична сила не захоче втрачати обличчя й місця в парламенті через неприйняття виборцями когось із пропонованих нею кандидатів. Хоча вся минула історія говорить про те, що й у такій ситуації до політичної "еліти" потрапляють нечисті на руку особи…

Усі посади в системі державної влади мають заповнюватися тільки на конкурсній основі. Тоді в молодих талановитих людей з'явиться стимул навчатися й опанувати науку державного службовця. Захід, якщо він готовий допомогти Україні стати зразковою країною пострадянського простору, повинен започаткувати і втілити в життя малий "план Маршалла". Тільки демократична й процвітаюча Україна переможе Росію тим, що остання опиниться в стані присоромленої й відсталої в усіх сферах життєвих стандартів і демократичних свобод. Саме цього найбільше боїться Кремль. А вивчення "хорватського варіанта" не варте часу на його обговорення. Хто штовхає Україну на такий шлях, тому, очевидно, не шкода України. 

Хтось, прочитавши цей матеріал, може зауважити: не чіпайте великих діячів нашої непростої історії. Однак навіть пророк українського духу й сутності Тарас Шевченко не був таким категоричним. Для нього світло завжди було світлом, а темрява — темрявою. Їхні відтінки — точними. Якщо хочемо шукати правду, то в Шевченка вона кристально чиста, хоч якою гіркою була. Тож є з кого брати приклад.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво