На крилах Віри і Науки - Історія - dt.ua

На крилах Віри і Науки

22 березня, 16:31 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-29 березня

Письменнику, кинодраматургу, постійному автору "Дзеркала тижня. Україна" Андрієві Топачевському — 80

Двадцять років тому в "Літературній Україні" відомий автор історичних романів Іван Білик писав із приводу 60-річчя Андрія Топачевського: "Говорити про складне просто і зрозуміло — це особливий дар. Спроби штучної адаптації знань або явищ, пристосування їх до певного рівня розвитку чи віку читачів призводять до непоправних втрат. Надто тепер, коли новітні галузі дослідження Світу, в якому живемо, виникають на межі фундаментальних наук, народжуючи сучасні — екологію, етноботаніку, навіть екологію культури... Андрій Топачевський розмовляє з читачем, як з рівним... Інтонація оповідача довірлива і трохи іронічна, близька різним віковим та освітнім верствам. Саме тому, мабуть, його активними читачами є школярі та студенти, вчителі й академічна професура. Написані ним книжки про стосунки людини з довкіллям, хоч би яким накладом вони виходили, ніколи не затримуються на полицях книгарень".

Сказано в минулому столітті, яке лишається для нас невичерпним джерелом духовної підтримки, бо знаходимо там зразки порядності, творчого сумління і навіть подвижництва. Власне, ці риси були притаманні, незалежно від звань і рангів, як цитованому тут Іванові Білику, так і багатьом іншим, кого нам сьогодні так не вистачає: Миколі Лукашеві, Леонідові Череватенку, Миколі Шудрі, Юрію Завгородньому, Валентині Запорожець, Вікторові Баранову... Пам'ять про них та багатьох інших залишає надію. Тому хочеться говорити про тих, хто живе і пише сьогодні. Сподіваючись, що нинішнє століття новітніх технологій усе ж сумісне з високою моральністю. "На початку було Слово", — каже Євангеліст. Повторю за ним: і любов до слова. 

Прадід А.Топачевського був священиком; дідусь теж здобув духовну освіту; дідові брати стали священиками Української автокефальної церкви й не пережили репресій 1930-х років. Батьки, видатні ботаніки Олександр Топачевський і Марія Макаревич, належали до класичної школи біологічних наук, започаткованих іще Арістотелем і Ліннеєм, і не сприймали радянського висуванця Трохима Лисенка з його антигенетикою та закликами переробити Природу. Їхню повагу до сумлінних досліджень і неспішних, виважених висновків, напевно, й успадкував син Андрій, журналіст за освітою. Мабуть, саме тому оповідання почав друкувати лише в 1970-х, а свою першу книжку "Симфонія життя" видав аж 1982-го. Її було перевидано в російському перекладі в Москві, а окремі розділи — білоруською, польською, болгарською — у різних часописах. Двома слов'янськими та англійською мовами перекладено наступну книжку — "Яблуко в річці". Далі були "Майстерня Флори" і "Барви землі". У збірці оповідань "Літопис білого латаття" (1991) звучить його душевний біль, спричинений рукотворним екологічним лихом, але водночас — і сподівання на порятунок земель, річок, озер, лісів і луків. Ностальгія не за минулим, а за прийдешнім? Напевно. Бо суспільство починало розуміти неподільність Людини і Природи.

Усвідомлення і популяризація цього феномену віддзеркалилися в низці природознавчих і культурологічних нарисів 1980–2010-х років (у часописах "Київ", "Дніпро", "Вітчизна", тижневиках "Дзеркало тижня", "Літературна Україна", "Слово Просвіти" та ін.), що склали збірку "Одним життям". Великі постаті, їхні славні діяння є невід'ємною частинкою Природи, її історичним продовженням і розвитком! Дніпро Тараса Шевченка, Полтавщина Миколи Гоголя, Кримський Кара-Даг Максиміліана Волошина, Княжа гора Миколи Біляшівського. А також — старосвітський патріотизм Василя Капніста, жертовність Ірини Калинець, честь і совість Євгена Сверстюка... Так, це було в минулому. Але — задля майбутнього.

Андрій Топачевський плідно працює і в кінематографі. Адже кіносценарії — це просто інший засіб спілкування і переконування в необхідності єднання з Природою через повагу до неї. Жодних вигадок чи фікцій, сумнівних метафор: твори виключно документальні й науково-пізнавальні. Про це свідчать і назви фільмів: "У співавторстві з природою", "До чистої криниці", "Ті, що живуть поруч", "Коріння трави", "Майстерня Флори", "Чи повернеться чорний лелека", "Сторінки Червоної книги"... І неправда, ніби кіно висмоктує письменницькі здібності. Воно дисциплінує, привчає до стислості викладу думок, сприяє образній уяві.

Суміщаючи літературну працю з кінематографом, автор доходить думки, що ми не просто щільно пов'язані з довкіллям. Все значно простіше: Людина є невід'ємним складником Природи. Перемога над нею неминуче призведе до самознищення Людини. Бо, зрештою, Людина і є Природа!

Знайшовся й документальний доказ ототожнення Людини з Природою. Ним є вінок сонетів Наталі Кащук. Поетеса називає себе сестрою, але не давньокиївської княжни, а взятої в бетонний полон у самому центрі Києва річки Либеді. Очевидна алегорія уярмленої України, що прагне свободи. Цьому сприяли тогочасні події в нашій історії: фільмування кінострічки відбулося за півроку до Незалежності, на тлі "живого ланцюга" від Львова до Києва 22 січня 1991 року, коли патріоти взялися за руки на вшанування пам'яті про славну Злуку ЗУНР і УНР... У фільмі "Зоряний час Либеді" простежуються долі річки і київської княжни; бачимо і чуємо громадських діячів, письменників Дмитра Павличка, Павла Мовчана, Юрія Щербака; події коментують незабутні особистості — лірична поетеса Наталя Кащук і видатний історик Михайло Брайчевський.

Кіно вважається мистецтвом синтетичним, бо поєднує рухоме зображення, літературу і музику. Але в цьому разі воно ще й синкретичне, тобто в ньому пощастило поєднати те, що не поєднується за інших обставин.

Ще тоді, у 1990-х, Андрій Топачевський звертається до біблійних текстів. Шукає і знаходить підтвердження того, що стосунки Людини і Природи, екологічні проблеми — це актуальна і "модна" тема не тільки ХХ століття. Книга книг доводить, що людство споконвіку, до і після Різдва Христового, замислювалося над цими стосунками, що згодом і відобразилося в наукових і художніх творах Арістотеля, А.Цельсія, Й.-В.Гете, Г.Уеллса, наших співвітчизників М.Холодного, І.Франка, В.Винниченка... Екологічна свідомість, визнана на міжнародному рівні необхідною рисою сучасної людини лише в 1970-х роках, існує вже кілька тисячоліть! Не марно ж колись Біблію вивчали в гімназіях і навіть початкових школах. А нині познайомитися із цим зібранням шедеврів античної літератури повинен кожен, незалежно від професії і віросповідання.

Андрій Топачевський вважає, що біблійний світ Природи неможливо відокремити від контексту національних культур. Хоча б тому, що оригінали текстів біблійних книг до нас не дійшли. Вірші Святого Письма мають особливі метафоричні смисли у перекладах різними мовами, зокрема — українською. Завдяки цьому біблійні істоти (рослини, тварини) стають близькими й зрозумілими суб'єктами Історії, навіть дійовими особами нашого часу. Читаючи Книгу книг, міркуючи над творами біблійних письменників, формуємо своє розуміння Світу в його цілісності, розуміння глибоко особистісне. Індивідуальне, національне, але не герметичне. Цього насамперед прагнув Андрій Топачевський. Як автор книги "З Божого саду" (К., "Веселка", 2016 р.), він віднаходив первісне значення зображених у Біблії реалій, порівнюючи різні переклади Святого Письма.

Називаю це заглибленням у минуле задля майбутнього. Від книги Буття, де змальовано зародження всіх початків, сотворіння Всесвіту і людини, до пророчого Одкровення, в якому через "ріку води живої" і "дерево життя" Біблія дає нам надію... Кажуть, ніби настає доба небувалого цинізму, епоха "після правди". Однак увага і повага до всіх істот і самої Людини, яких вводить до історичного контексту Біблія, суперечить цинізму й брехні.

Чи можуть Наука і Віра стати двома крилами єдиного світогляду? На це питання природознавство і Біблія відповідають ствердно. Поєднання в Топачевського наукового пізнання Світу із трансцендентним свідчить про подолання штучно створеного ще за радянщини так званого когнітивного (пізнавального) дисонансу між наукою і релігією. Родинний спадок? Так. Але це сталося, мабуть, не тільки тому, що його батьки-науковці вивчали матеріальний світ, а діди-священики — духовний. 

Адже головною в цьому феномені є творча спадщина самого Андрія Топачевського.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво