Кронштадтська трагедія - Історія - dt.ua

Кронштадтська трагедія

18 жовтня, 16:41 Роздрукувати Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня

Як більшовики втопили у крові "Третю революцію".  

Революційні матроси лінкора «Петропавловск» в Гельсінкі, літо 1917 р.

Трохи більш як за рік виповниться 100 років від дня початку Кронштадтського повстання 1921 року, яке стало одним із останніх кривавих акордів Громадянської війни на території колишньої Російської імперії.

Так, ще були бої на Далекому Сході та в Якутії, потужне селянське повстання на Тамбовщині ("Антоновщина"); в Україні ще кілька років точилася  жорстока боротьба більшовиків із численними повстанськими загонами… Імперія, забарвлена в червоний колір, силкувалася поглинути колишні околиці імперії Романових. Не скрізь її супроводжував успіх: вирвалися з "братніх обіймів" Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія… Повстання у Кронштадті сусідило з  "колискою революції" Петроградом  і тому було небезпечним прецедентом, — воно загрожувало самому існуванню влади більшовиків.

…Наближалася четверта річниця Лютневої революції 1917 року. Громадянська війна на початок 1921 року, практично, завершилася. Незаперечну перемогу в ній здобули  більшовики. Окремі вогнища опору "білої" Росії та націонал-демократичних рухів на околицях ще не були придушені. Мільйони людей утекли  в еміграцію.Серед них були не тільки відверті  вороги радянської влади, що мріяли  про реставрацію монархії, а й ті, хто  захоплено прийняв не лише  Лютий, а й Жовтень 1917-го…

Мирне життя і творення в такій ситуації здавалися нездійсненною мрією. Політика "воєнного комунізму", оголошена на початку 1919 року, передбачала впровадження  примусової продрозверстки і заборону торгівлі хлібом та іншими продуктами. Вона призвела до зубожіння, практично, всіх громадян. На величезних територіях панував господарський і адміністративний хаос, викликаний бюрократичним свавіллям радянської партноменклатури, а також жорстокістю репресивної машини — Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК). Російська комуністична партія (більшовиків) розправилася не тільки з буржуазними партіями, а й з ідейно близькими їм меншовиками та соціалістами-революціонерами (есерами).

321_4
Лінкор «Петропавловск»

Село буквальне стогнало під ярмом продзагонів, які реквізували все до останнього зернятка. Крім продрозверстки, селян обурювали  пограбування та закриття храмів, репресії, спрямовані проти духівництва. 1921 року в Сибіру та на Дону, в Україні й на Кубані, у Середньому Поволжі й на Тамбовщині вирували селянські повстання; на їх  придушення більшовики кинули всю потугу армії та репресивних органів…

Міста задихалися від нестачі продуктів і палива. Припинили роботу багато заводів, фабрики; розруха на транспорті сягнула небачених розмірів. У листопаді 1920 року Рада народних комісарів націоналізувала малі підприємства й практично одночасно створила трудові армії, зігнавши в них сотні тисяч робітників. У найбільших містах виникла загроза голоду, зменшували продпайки, урізали норми видачі хліба за картками. Більшовицьке керівництво загрузнуло в нескінченних внутріпартійних дискусіях. У повітрі витали ідеї "Третьої революції" та  гасла "За Ради без комуністів"" і "Влада Радам, а не партіям!". 

Продовжуючи "справу Жовтня", Кронштадт, головна база Балтійського флоту, ішов, загалом, у руслі робітничих  і солдатських настроїв, які протистояли  не тільки більшовицькій диктатурі, а й "білій" реставрації. Тому   затяті монархісти, можна сказати, поставилися до  назріваючого повстання  досить прохолодно, як до суперництва революціонерів.

321_5
Резолюція, прийнята на засіданні рад екіпажів лінкорів «Петропавловськ» і «Севастополь», 1 березня 1921 р.

Уранці 24 лютого близько 300 робітників Трубного заводу вийшли на вулицю. До них приєдналися робітники інших фабрик і заводів Петрограда. На Васильєвському острові зібрався натовп, що налічував до 2500 людей. Його розігнали курсанти військових училищ, які отримували  подвійний пайок і стали новою гвардією більшовиків… 

Певна річ, заворушення   в Петрограді, виступи в інших містах і регіонах країни впливали на настрої моряків, солдатів та  робітників Кронштадта. Моряки Кронштадта (а українці, до речі, становили близько половини особового складу), які були головною опорою більшовикам у жовтневі дні 1917 року, одними з перших зрозуміли, що радянську владу, по суті, було підмінено владою партійною. А ідеали, за які вони боролися, — зраджені. На середину лютого загальна чисельність корабельних команд, військових моряків берегових частин, допоміжних підрозділів, дислокованих у Кронштадті та на фортах, перевищувала 26 тис. осіб; база мала 140 великокаліберних гармат (40 із них — на лінкорах "Севастополь" і "Петропавловськ"). 17 фортів оперізували острів-фортецю Котлін, що робило її, практично, невразливою. 

28 лютого у Кремлі відбулося засідання Політбюро ЦК РКП(б), на якому обговорювалося становище в Москві та Петрограді. Першочерговим завданням   визнали  придушення політичної опозиції. ВНК провела арешти "недобитих" меншовиків та  есерів.

Влада вжила заходів, щоб хвиля невдоволення не охопила і Кронштадт. У фортеці створили  розгалужену інформаційну службу. На кінець лютого загальна кількість інформаторів сягнула 176 осіб. Але всі заходи влади виявилися марними. Атмосфера у фортеці розпалювалася… 

27 лютого на лінкорі "Петропавловськ" відбувся мітинг моряків, писар Степан Петриченко зачитує резолюцію ("Ради без комуністів"). За підсумками мітингу приймається резолюція, послана радіограмою: "Всім кораблям і частинам Балтійського флоту!". Резолюція ця була, по суті, закликом до Раднаркому дотримуватися прав і свобод, проголошених у жовтні 1917 року. Вона не містила закликів до повалення  уряду і була спрямована проти всевладдя однієї партії.

Більшовики намагаються перехопити ініціативу. На розширеному засіданні Петроградської ради Михайло Калінін оголошує з трибуни про демобілізацію трудармійців та плату за тарифом "за всі дні ненормального ходу робіт на заводах і фабриках у Петроградській губернії". Невдовзі перед багатотисячним натовпом, уже в Кронштадті, Калінін говорить про "красу та гордість", про заслуги матросів перед революцією, про досягнення й труднощі. Він намагається якось виправдати продрозверстку, але тут на трибуну піднімається немолодий матрос і гучно кричить: "Досить хвалебної балаканини! Ось наші вимоги: геть продрозверстку, геть продзагони, даєш вільну торгівлю, вимагаємо вільного переобрання Рад!"

321_3
Жертви «червоного терору» на вулиці Кронштадта, березень 1921 р.

Калінін, бачачи, як склалася ситуація, розпорядився перед терміновим від'їздом із Кронштадта зосередити решту надійних частин   у найважливіших пунктах фортеці, пообіцявши  відразу по приїзді до Петрограда "вжити всіх заходів до зосередження сил на берегах біля Оранієнбаума та Сестрорецька", а також для "застосування репресивних заходів ззовні".

Наступний день, 2 березня, ознаменувався кількома подіями: 

— Петроград оголосили  на облоговому становищі;

— Ленін і Троцький підписали повідомлення уряду про заколот у Кронштадті;

—  робітники багатьох підприємств міста закінчили "волинку".

А в Кронштадті делегати від гарнізону, заводів та  профспілок тим часом  вислуховували погрози комісара флоту Н.Кузьміна та голови Кронштадтської ради П.Васильєва. Під час засідання до зали ввірвався черговий матрос, який сказав, що до Кронштадта по льоду висуваються військові частини…

Тут-таки  моряки уповноважили президію взяти на себе обов'язки Тимчасового ревкому. Головою кронштадтського ТРК обрали старшого писаря лінкора "Петропавловськ" Степана Петриченка, призваного з Олександрівська (суч. Запоріжжя). Ревком наказав: "Усім товаришам залишатися на місцях і чесно виконувати свій обов'язок перед Батьківщиною". Арештованих комуністів  доправили на лінкор "Петропавловськ" (під час повстання не трапилося  жодного розстрілу та самосуду). 

Матроси під кінець дня зайняли всі ключові об'єкти міста (спрацював досвід жовтня 1917-го) — пошту, телеграф, редакцію газети. Вночі з фортеці в Оранієнбаум із Кронштадта прорвався загін В.Громова (150 комуністів).

Вимоги кронштадтців, ухвалені 1 березня на мітингу, що пройшов на Якірній площі, становили  серйозну загрозу не для Рад, а для монополії більшовиків на політичну владу. Гасла матросів, солдатів і робітників  фортеці майже дослівно повторювали політичні вимоги робітників Петрограда. Ревком узяв на себе підготовку виборів до Ради шляхом таємного голосування, наділивши  правом брати участь у них і вести вільну агітацію всі політсили соціалістичної орієнтації. Радянські установи в місті продовжували працювати. С.Петриченко казав тими днями: "Ми з гордістю вважаємо, що в Кронштадті закладено перший камінь у підмурівок  третьої, справді народної революції. Члени ТРК були глибоко впевнені  у  підтримці їх трудящими Петрограда і всієї країни".

Третього березня повідомлення про "контрреволюційний заколот", організований французькою контррозвідкою і  колишнім царським генералом Олександром Козловським, з'явилося в усіх газетах. Тимчасовий ревком відповів зверненням: "Усім, усім, усім!... Товариші! Не вірте словам самодержавних комісарів, які запевняють, ніби в Кронштадті діє штаб білих офіцерів на чолі з генералом Козловським. Це нахабна брехня. Кронштадтські товариші пропонують вам негайно приєднатися до Кронштадта і встановити міцний зв'язок, спільними та іншими зусиллями досягти довгоочікуваної свободи". Делегація кронштадтців, яка прибула до Петрограда для роз'яснення вимог матросів, солдатів і робітників фортеці, арештовується.

Початок заворушень супроводжувався розвалом більшовицьких осередків військових і цивільних організацій Кронштадта. На січень 1921 року вони налічували 2680 членів та  кандидатів у члени РКП(б). У ТРК, у ревтрійки, у редакцію "Известий ВРК" стали надходити індивідуальні й колективні заяви про вихід із партії. Майже повністю вийшла з партії команда лінкора "Петропавловськ"…

У Петрограді 2 березня вводиться облоговий стан. Лев Троцький різко виступає проти "заколотників": "Жодних переговорів чи компромісів, заколотники мають бути жорстоко покарані"

У зв'язку з прямими погрозами з боку влади розправитися з кронштадтцями ТРК звернувся до офіцерів штабу з проханням допомогти організувати оборону фортеці. 5 березня домовленості  про спільні дії ТРК і штабу фортеці в організації оборони було досягнуто. Військові фахівці запропонували, не чекаючи штурму фортеці, самим перейти в наступ. Вони наполягали на захопленні Оранієнбаума, Сестрорецька, щоб розширити базу повстання. Петриченко на пропозицію першими розпочати військові дії відповідає відмовою: "Проти братів-червоноармійців матроси-балтійці не підуть"… І тут невеликий відступ. Сам Петриченко симпатизував анархістам, був учасником і лютневої революції, і жовтневого перевороту. Він дотримувався лівих поглядів (хоча 1919-го   й був "вичищений" із ВКП(б)), як і більшість моряків. Побувавши у відпустці на батьківщині, Степан Петриченко побачив, що реально захистити селян можуть вони самі та загони анархістів під знаменами  Нестора Махна. Нагадаємо, що вже в перші дні Лютого 1917-го моряки у Гельсінгфорсі, Кронштадті та Севастополі влаштували полювання на офіцерів: багато сотень їх  були заколоті багнетами, скинуті в море. У Кронштадті по-звірячому вбили адмірала Роберта Вірена та контр-адмірала Олександра Бутакова. Саме ці моряки мріяли про "Третю революцію", опинившись по інший бік барикад.

Влада готувалася придушити повстання. Вранці 3 березня в усі частини, на кораблі Балтфлоту надійшов  наказ:  усім комісарам перебувати на місцях; заборонялися збори у присутності сторонніх осіб; усіх, помічених в агітації проти радвлади, пропонувалося арештовувати. Вжили заходів із ізоляції Кронштадта від зовнішнього світу.

П'ятого березня віддається наказ про оперативні заходи  ліквідації "заколоту". Було знову сформовано 7-му армію під командуванням Михайла Тухачевського, якому наказано підготувати план штурму, призначеного на 8 березня. Саме того дня мав відкритися Х з'їзд РКП(б). Це не простий збіг, а продуманий крок, до  якого вдалися з політичних  міркувань. Підготовка штурму і день його початку трималися в таємниці, але Ленін у доповіді на з'їзді натякнув, що, можливо, під вечір 8 березня надійдуть новини з фортеці. Виступаючи перед делегатами X з'їзду РКП(б), він сказав: "Білогвардійський заколот буде відбитий найближчими днями, якщо не в найближчі години… Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати".

321_1
Степан Петриченко (в безкозирці) серед російських емігрантів в Фінляндії в 1921 р.

Якби Х з'їзд РКП(б) відкрився 6 березня, у раніше призначений час, то оголошений на ньому в перший  же день поворот в економічній політиці міг змінити ситуацію в Кронштадті, вплинути на настрої матросів. Вони чекали виступу Леніна на з'їзді. Тоді, можливо, не знадобився б і штурм. Але такий перебіг  подій не влаштовував Кремль. Кронштадт став для Леніна інструментом, із допомогою якого він намагався надати особливої переконливості вимогам усунути внутрішньопартійну боротьбу, забезпечити єдність РКП(б) і дотримання жорсткої партдисципліни. 

Увечері 7 березня розпочався артобстріл фортеці. Вранці наступного дня  від Лисичого Носа на штурм Кронштадта по льоду  пішли курсанти військових училищ. "Подарунок" з'їзду був забарвлений кров'ю. Кілька рот зуміли ввірватися до фортеці з північного боку, але були вибиті після контратаки повстанців. 240 червоноармійців із 561-го полку здалися в полон.

Повстанці  відбили атаку вогнем із кораблів та гармат берегової оборони. Чимала частина з трьох тисяч атакуючих загинула або була поранена, багато  їх потонуло під розбитою снарядами кригою. Цинізм цієї бойні був тим огидніший, що в ті самі години Ленін готувався оголосити в Москві на з'їзді РКП(б) про намір уряду скасувати продрозверстку та про інші поступки, яких вимагали кронштадтці, у тому числі й про скасування заборони на торгівлю. 

11 березня повстанці, все ще сподіваючись бути почутими, послали в Петроград  нову делегацію для переговорів, але її заарештували й розстріляли. 

Одна з основних причин невдачі першого штурму Кронштадта полягала  в настроях червоноармійців, яких кидали на лід Фінської затоки для штурму фортеці (згадаймо вірші Е.Багрицького — "нас бросала молодость на кронштадтский лед…"). Дійшло  до прямої непокори червоноармійців. У смузі наступу Південної групи відмовився підкорятися наказові штурмувати фортецю 561-й полк. На північній ділянці з труднощами вдалося примусити наступати загін петроградських курсантів, який вважався найбільш боєздатною частиною військ.

Заворушення  в частинах посилювалися, лунали  заклики "бити комуністів". Влада боялася, що повстання перекинеться на весь Балтійський флот. Було прийнято рішення відправляти "ненадійних" моряків для проходження служби в інші акваторії країни.

Тільки 15 березня X з'їзд РКП(б) затвердив постанову про скасування продрозверстки і в найближчому майбутньому — скасування заборони на торгівлю. 16–17 березня червоноармійці, які готувалися до штурму Кронштадта, отримали  маскувальні халати. До другого штурму чисельність радянських військ було доведено до 24 тис. чоловік при 159 гарматах і 433 кулеметах. Учасниками штурму стали 320 делегатів
X з'їзду РКП(б). 15 їх загинуло в боях 17–18 березня 1921 року.

На  5-ту годину ранку 18 березня опір  повстанців був, практично, зломлений. На  12:00 здалися останні захисники фортеці. Поет і перекладач Микола Оцуп, друг Миколи Гумільова, писав: "Ми намагаємося не говорити про те, що відбувається, — було щось трагічно приречене у кронштадтському русі, як в опорі  юнкерів у жовтні 1917 року. Тоді матроси вбивали курсантів військових училищ, тепер їх розстрілювали червоні курсанти".

Втрати повстанців: близько тисячі людей убитими, дві тисячі поранені й  захоплені в полон зі зброєю в руках; понад дві тисячі здалися в полон. Близько восьми тисяч кронштадтців на чолі з С.Петриченком кригою пішли у Фінляндію. Офіційні втрати радянських військ, які брали участь в останньому штурмі Кронштадта: вбитими — 1912 людей, пораненими — 1208.

Саме перебування у фортеці під час повстання вже вважалося злочином. За вироками ревтрибуналів розстріляно 2103 людини. 6459 осіб засуджено до різних строків покарання. Навесні 1922 року розпочалося масове виселення жителів Кронштадта як "співчуваючих заколоту". Ленін на з'їзді комсомолу в листопаді 1920 року казав: "Ми у вічну моральність не віримо і казки про вічну моральність відкидаємо… Для нас моральним є все те, що слугує справі визволення пролетаріату…"

Організацію повстання приписали Петроградській "бойовій організації" професора географії Владіміра Таганцева, до якої нашвидкуруч  прирахували представників наукової, творчої інтелігенції та колишніх офіцерів. За вироком Ревтрибуналів було розстріляно 96 осіб, серед них  — уродженця Кронштадта, видатного поета Миколу Гумільова, сина корабельного лікаря й чоловіка поетеси Анни Ахматової...

Саме з  цього моменту більшовицька партія розпочала свій шлях до абсолютної диктатури через масові репресії. Уже не звертаючи, а тільки роблячи перепочинки…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво