Книжка про знайомого незнайомця - Історія - dt.ua

Книжка про знайомого незнайомця

16 серпня, 16:46 Роздрукувати Випуск №30, 17 серпня-23 серпня

Зі шкільних років нам відоме ім'я Марка Кропивницького.

Тим більше в нашому краї, де з 1940-го це ім'я носить обласний музично-драматичний театр, а в місті ось уже майже тридцять років діє меморіяльний музей видатного режисера і драматурга. Та коли три роки тому на сесії міської ради постало питання про перейменування обласного центру на Кропивницький, одна з бібліотекарок, яка виступала як експерт, заявила щось на кшталт "це драматург, який не відбувся". І не знайшлося жодного депутата, який би аргументовано заперечив "експертці".

Бо ж у масовій свідомості зафіксовано загальні визначення: ім'я з афіш, корифей, організатор першого професійного українського реалістичного театру. Постать ця здається далеким минулим, забронзовілою, обплетеною сіткою нудних стереотипних уявлень.

Не можна сказати, що про Марка Лукича не писали і не намагалися "оживити" його для сучасників. Багато зробив для цього наш земляк — науковець і письменник Микола Смоленчук. Його роман "Ой, літав орел…", виданий іще наприкінці 1960-х років великим, як на нинішній час, накладом — 30 тисяч, уже давно потребує перевидання. До речі, вулиця, де розташований меморіяльний музей Кропивницького, колишня Болотна, пізніше Пролетарська, нині носить ім'я Смоленчука.

Навесні цього року, якраз до дня народження Марка Кропивницького, вийшла книжка літературознавця, доктора філологічних наук Анатолія Новикова "Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького". До речі, досі залишається дискусійним питання про день народження Марка Лукича. Нині ми відзначаємо його 22 травня. У 1960-х газета "Літературна Україна" повідомляла про його відзначення 7 травня. Річ у тому, що свого часу Микола Смоленчук, посилаючись на метричну книгу церкви села Бежбайраки, стверджував, що Марко народився 10 (22) травня 1840 року. Але в "Автобіографії" Марко Лукич писав: "Я родився у 1840 році апреля 25 (за старим стилем. — С.О.), в селі Бешбайраки". Пізніше в різних виданнях траплялася то одна, то інша дата.

Краєзнавець Юрій Матівос стверджує, що логічно було б вважати справжнім днем народження Марка Лукича другу дату, адже саме цього дня — за новим стилем 8 травня — церква вшановує євангеліста Марка. А всім нам відома давня традиція — дітей, народжених у день поминання святого, називати його ім'ям. Тим більше добре відомо, що мати режисера була набожною людиною.

До міської ради звернулася група мешканців, яка ініціює перенесення святкування дня міста з осінньої пори на день народження його нового патрона.

Чи стала відкриттям для небайдужого читача нова книжка Анатолія Новикова? З огляду на мізерний наклад і те, що вона вийшла в Харкові, навряд чи новинка дійде до широкого читача, а тим більше мешканців нашого міста.

А вона заслуговує на це. Тут подано не лише розгорнуту картину життя і творчости Марка Кропивницького, його стосунків з колегами, з тодішньою владою, а й загальну картину театрального життя в Україні того періоду. І на його тлі театральна трупа під орудою Марка Лукича справді стала визначним явищем, яке ми й досі вповні до кінця не усвідомлюємо. Його хіба що належно оцінив сумнозвісний Міхаіл Муравйов, який, увійшовши 1918 року в Київ і заливши його кров'ю, цинічно зауважив: "Надо было в своё время повесить Марка Кропивницкого, Ивана Тобилевича, Миколу Садовского, Марию Заньковецкую и Панаса Саксаганского. Вот тогда об Украине никто ничего и не слышал бы".

У радянський час, звісно, говорили й писали про театр корифеїв, але як про щось другорядне, загумінкове порівняно з "передовою" російською культурою. Сам автор, професор Анатолій Новиков, визнає, що він, будучи фактично земляком Марка Кропивницького (народився і виріс у селі Сподобівка, що неподалік хутора "Затишок", де Марко Лукич провів останні 20 років свого життя), сприймав митця та його театральну діяльність як щось домашнє, хутірське.

Адже в 1960-х роках, на які припало дитинство майбутнього професора філології, ще було багато живих людей, котрі дітьми брали участь у дитячому театрі, що його у своїй садибі організував Марко Лукич. Зокрема Олександра Колесник, яка грала ролі в тому театрі, була близькою подругою бабусі Анатолія Новикова. Його прабабуся була кухаркою в маєтку драматурга. І лише 1982-го, коли вийшла постанова ЮНЕСКО про відзначення 100-річчя театру корифеїв, він зовсім іншими очима подивився на те, що було близьке й знайоме з дитинства. Адже постанова ЮНЕСКО означала світове визнання. І цей факт, за словами професора, просто перевернув його світ. Він став глибше вивчати і той період в історії, і стан театрального мистецтва, і діяльність корифеїв та театральних труп, до яких ті мали стосунок.

Автор чітко констатує: "У колишньому Радянському Союзі не надто пропагувалися досягнення національних культур, особливо ті сторінки, що якимось чином затіняли культуру "старшого брата". (…) Еталоном театрального мистецтва у дореволюційній Росії вважався МХАТ. (…) У лютому 1903 року суворінська газета "Новое время", яку навряд чи можна запідозрити в симпатіях до української культури, писала: "Успіх малоросійського театру перевершив успіх великоросійського. В розумінні художнього реалізму в постановці малороси на багато років випередили Московський художній театр". Однак у радянську добу про мистецькі прийоми Кропивницького воліли не говорити. Оскільки незаперечним авторитетом у цій царині раз і назавжди призначили режисера МХАТу Костянтина Станіславського".

Ось чому і ми теж послуговуємося якимись загальниками. Але мало знаємо, наприклад, про те, що такий мистецький прийом як використання акторського ансамблю, що ним майстерно оперувала в другій половині ХІХ століття німецька трупа з міста Мейнінген і мала світовий успіх, Кропивницький запровадив на українській сцені майже на 17 років раніше, ніж той-таки МХАТ. Автор говорить про це, посилаючись на театрознавця з Канади Валер'яна Ревуцького.

Якщо про тріумфальні гастролі театру Кропивницького в Росії відомо чимало, то зовсім небагато ми знаємо про гастролі у Варшаві (1892, 1897 рр.), Білорусі. Звісно, трупа могла б гастролювати і в Європі, але дістати дозвіл на це в тодішніх умовах було неможливо. Бо ж на кожному кроці треба було долати залізну бюрократичну стіну Російської імперії, де панувала заборона на все українське: навіть виставу українською мовою мала обова'язково супроводжувати така сама за обсягом вистава російською.

Якщо говорити про особистість Марка Кропивницького, то книжка Анатолія Новикова додає (або наголошує) чимало нюансів. Автор прослідковує родовід Кропивницького, пращури якого належали до найчисельнішого в Україні шляхетського герба Сас із кінця ХІV століття. Відомо, що деякі трагічні моменти долі родини матері драматурга він відтворив у своїх п'єсах "Перед волею", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть". Але перипетії тієї родинної драми настільки багатогранні й тривалі, що заслуговують на цілий серіял. У нинішньому українському кінематографі він міг би посісти не останнє місце.

Відомо, що Марко Кропивницький був і режисером, і актором, і співаком, опанував фактично всі театральні професії, але широкий загал менше знає про те, що він був іще й художником (картини згоріли під час пожежі на хуторі "Затишок" 1917 року), композитором, поетом, перекладачем. Як справжній небайдужий син свого народу, він намагався домогтися в тодішнього уряду дозволу відкрити українську школу, видавати газету українською мовою, співпрацюючи в цих питаннях із відомим просвітянином, істориком Миколою Аркасом.

Книжка "Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького" хоч і заявлена й стуктурована як наукова, написана живою мовою, без філологічних ребусів та псевдонаукових викрутасів, якими так часто грішать гуманітарії з науковими званнями. Очевидно, що місто Кропивницький мало би виділити зі свого бюджету кошти на масовий наклад і широку презентацію цього видання.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво