Чи готовий світ почути правду про Голодомор? - Історія - dt.ua

Чи готовий світ почути правду про Голодомор?

24 листопада, 2018, 10:01 Роздрукувати Випуск №45, 24 листопада-30 листопада

Останньої суботи листопада відзначається День пам'яті жертв Голодоморів в Україні.

Жертви голоду. Харків, 1933 р. Фото австрійського інженера Олександра Вінербергера

24 листопада в рамках акції "Запали свічку" після хвилини мовчання о 16.00 наші співвітчизники згадують про мільйони жертв комуністичного режиму. Три Голодомори XX століття — 1921–1922 рр., 1932–1933 рр. і 1946–1947 рр. — залишилися живим рубцем на тілі нації. Нації політичної, бо крім українців гинули росіяни, євреї, поляки, представники інших етносів, що мешкали на території УСРР. 

"Жертви чекають помсти і справедливого суду історії"

1983 року, під час відзначення 50-річчя Великого голоду в Україні ці слова виголосив професор Сорбонни Ален Безансон. Французький вчений наголошував: "Крім молитви, все, що ми можемо зробити для цих незліченних мучеників, — пам'ятати. Це означає: знати, досліджувати, зафіксувати і аналізувати події".

…5 вересня 1933 року український політолог, соціолог і етнолог Іполит-Ольгерд Бочковський написав статтю Europa Invertebrata ("Безхребетна Європа"), де говорив про мовчання інтелектуального середовища в Старому Світі, яке вперто не помічало жахів більшовицької системи, і в тому числі трагедії Голодомору. "…Нова Европа, на якій тяжить страшна змора кривавого всесвітнього божевілля 1914–1918 років, чимало розгубила з духовної спадщини своєї довоєнної попередниці… европейське сумління масово і стихійно ані разу не запротестувало проти дикунства та бузувірства большевицької політики. Европейська наука, література, мистецтво не спромоглися на солідарний протибольшевицький виступ, що морально засуджував би злочинства совєтської Москви. Не знайшлося в Европі нікого, хто слідами Е.Золі кинув би в обличчя большевицьким катам своє грізне: "Я обвинувачую!"… позиція Нової Европи до большевизму була "моя хата з краю"… протест її має бути спрямований не тільки проти Берліна, але й проти Москви. Адже ж там існують Соловки і заслання, а ГПУ, яку з таким захопленням оце саме похвалив М.Горький як найкращу школу перевиховання неслухняного совєтського громадянства, снує далі своє провокаційне павутиння. Адже ж ти голодом виморюють міліони селян, а чесних людей розстрілюють, висилають, саджають у тюрми або доводять до самогубства!!! Ще не запізно протестувати проти большевицького терору, Европа мусить надолужити те, що злочинно досі прогавила".

Сьогодні ми споглядаємо свого роду дежавю. Попри серйозні економічні санкції, накладені на країну-агресора — Російську Федерацію, — міжнародні інститути безпеки і світова громадськість (як і Ліга Націй в 1930-ті рр.) досить благодушно поставилися до розпалювання мілітаристської істерії та загарбницьких дій путінської Росії, як от до війни в Грузії (2008), окупації українських Криму і частини Донбасу (2014).

Нагадаємо, що 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила закон "Про Голодомор в Україні 1932–1933 років", що трактує події 1932–1933 років, як геноцид українського народу. Зараз лише 15 держав світу визнали геноцидний характер Великого голоду. Деякі з них, як от Естонія (1993), Ватикан (2003), Угорщина (2003), Литва (2005), Австралія (2003) і Канада (2003) зробили це раніше України. Зовсім недавно, 4 жовтня 2018 р. Сенат США одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, що стала першим в історії правовим актом Конгресу США, де Голодомор 1932–1933 років визнається геноцидом українського народу. Також 17 штатів США вже визнали Голодомор 1932–1933 рр. актом геноцидом.

голодомор Памятник жертвам Голодомора в Виннипеге
winnipegfreepress.com
Пам’ятник жертвам голоду-геноциду в Україні 1932-1933 рр. Скульптор Ромен Коваль. Вінніпег (Канада). 1983 р.

В сучасній російській пресі часто можна зустріти сентенції на кшталт "так называемый голодомор", "Киев постоянно муссирует тему голода". Офіційна влада РФ вже багато років опирається трактуванню голоду як геноциду, а останніми роками вважає екстремістськими деякі книжки українських істориків; 2015 р. влада окупованого Криму оштрафувала на 2000 крб. директора Феодосійської центральної бібліотечної системи за зберігання книги Василя Марочка "Голодомор 1932–1933" з серії "Геноцид українців". Все це нагадує паління нацистами книг 1933 року…

"Найголовніше зараз Україна"

Але чому ж саме у прикордонних з Україною Білорусі та Центрально-Чорноземному окрузі Росії в ці роки зовсім не було голоду? І саме туди, а також до Москви, Ленінграда, Мінська, Сталінграда, інших великих міст СРСР протягом 1932 р. намагалися виїхати за будь-якої можливості сотні тисяч селян з України, Кубані (де українці складали 75% населення), частини Ставропілля і Донської області (Північно-Кавказький край).

Відповідь Сталіна не забарилася. Вже 22 січня 1933 р. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР видали постанову за № 65/ш, якою практично прирікали на голодну смерть українських селян. Ось лише частина її преамбули: "Ростов-Дон, Харьков, Воронеж, Смоленск, Сталинград, Самара. До ЦК ВКП и СНК дошли сведения, что на Кубани и Украине начался массовый выезд крестьян "за хлебом" в ЦЧО (Центральный Черноземный округ — С.М.), на Волгу, Московскую обл., Западную обл., Белоруссию. ЦК ВКП и Совнарком СССР не сомневаются, что этот выезд из Украины в прошлом году организован врагами Советской власти, эсерами и агентами Польши с целью агитации "через крестьян" в северных районах СССР против колхозов и вообще против Советской власти. В прошлом году партийные и советские и чекистские органы Украины прозевали эту контрреволюционную затею…". В 3-му пункті постанови, підписаної Й.Сталіним і В.Молотовим, пряма вказівка каральним органам: "ЦК ВКП и Совнарком предписывают ПП ОГПУ Московской обл., ЦЧО, Западной обл., Белоруссии, Нижней Волги арестовывать пробравшихся на север "крестьян" Украины и Северного Кавказа, и после того, как будут отобраны контрреволюционные элементы, выдворять остальных в места их жительства".

Отже, Кремль вирішив закрити кордони однієї з республік (УСРР), Кубані і частини Донщини, Ставропілля, де в 1932–1933 рр. комуністичний режим розв'язав справжній терор, прирікаючи на голодну смерть мільйони селян. Вони були вимушені пробиватися у міста, де була хоч якась надія не померти від голоду. Але й там на селян чекала важка доля, а частіше й смерть. Мешканець села Цибулів М.Овчарук, який у 1930–1933 рр. вчився в Києві, згадував: "помираючі на вулицях від голоду селяни, особливо на Подолі, стали звичайним явищем. Помираючих у лікарні не брали. Ніякої гуманності та милосердя до них не було виявлено з боку місцевих органів влади".

голодомор_1
Інструкція заступника голови ДПУ УСРР Карла Карлсона про затвердження порядку виселення українських селян. 20 грудня 1932 р.

Роберт Конквест в книзі "Жнива скорботи" писав: "Голод запланувала Москва для винищення українського селянства, як національного бастіону. Українських селян винищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями". Кремль бажав остаточно добити українське село, яке під час колективізації шалено опиралося його політиці. Спротив чинили цілі села, мешканці яких не бажали йти в колгоспне рабство, боронили своє майно, худобу, зароблене важкою працею зерно. А тим часом вже весною 1931 р. з Москви до чорноморських портів направлялися партійні і радянські працівники для обстеження і розширення складів і елеваторів, які використовувалися під час експорту зерна і збіжжя за кордон.

Російська нація, як системно утворююча в обох імперіях — Романових і Рядянській — жодним чином не могла бути об'єктом злочину-геноциду. Навіть спротив колективізації на території РРФСР не ніс у собі загрозу політичного сепаратизма. Як відзначав професор Володимир Василенко, "антибільшовизм українського селянина у поєднанні з його національною ментальністю був підґрунтям українського сепаратизму і становив загрозу єдності та самому існуванню СРСР. Саме тому об'єктом злочину геноциду стала українська нація, для послаблення якої сталінський тоталітарний режим здійснив геноцидне винищення українського селянства як питому частину нації і джерело її духовної та матеріальної сили" (Докладніше див. ZN.UA № 37–38 – 2008 р. "Голодомор 1932–1933 років в Україні: правова оцінка").

Сталін, який саме 1933 р. казав, що "найголовніше зараз Україна, якщо не візьмемося зараз за Україну, Україну можемо втратити", завдав превентивного удару. Він добре пам'ятав про Визвольні змагання українців 1917–1921 рр., про повстанський рух першої половини 1920-х рр. в Україні, спротив українського селянина колективізації, що призвів до великої кількості повстань. Сталін вважав, що саме українці мають всі підстави реалізувати своє право на самовизначення як державотворча нація. І саме тому вже з 1929 р. в Україні, на Кубані, в Зеленому Клині на Далекому Сході розпочалося поступове згортання українізації/коренізації. 1933-й став Рубіконом, який перейшла сталінська Система, остаточно зриваючи маску поблажливого споглядання на національне Відродження, що недаремно називають Розстріляним. Як писав Дмитро Соловей у фундаментальній праці "Стежками на Голготу", "колективізація відбулася у всьому СССР. Але терор під час примусової колективізації 1929–1930 років застосовано в основному на територіях, заселених неросіянами. Так само здача державі сільськогосподарських продуктів з урожаїв 1931–32 і 1932–1933 років відбувалася в цілому СССР, але норми цієї здачі в самій Росії масового голоду не створили і люди там з голоду не вмирали. Натомість в Україні, на Кубані, на Донщині, у Туркестані (Д.Соловей мав на увазі Казахстан і середньоазійські республіки. –– С.М.) тощо, де людність боролася за незалежне політичне, культурно-національне й економічне життя, норми здачі були так перебільшені, що призвели до дворічного голоду й смерти мільйонів людей (Цит. за книгою "Сказати правду. Три праці про Голодомор 19321933 років" за редакцією Ю.Шаповала та О.Юренка, 2005)

В той час, коли українське село і кубанські станиці помирали від голоду, за кордоном продовжували скуповувати за демпінговими цінами зерно Країни Рад. Спроби української діаспори у США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Франції, Великій Британії, і особливо українців Польщі і Чехословаччини достукатися до урядів цих держав, і навіть поставити на розгляд Ліги Націй питання геноциду голодом в українських селах, залишилися марними.

…Колишній активний член партії і свідок цих жахливих подій в Україні Дмитро Гойченко (1903–1993) після війни емігрував до США. Перед війною він пройшов справжню Голгофу в тюрмах і таборах ГУЛАГу, і своїми споминами, надрукованими 2012 р. мовою оригіналу в Україні ("Красный Апокалипсис: сквозь раскулачивание и Голодомор", видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"), постійно спокутував вину і перед співвітчизниками, і перед Богом за віровідступництво: "У подошвы лесистого взгорья тихо сверкает зеркалом своей поверхности живописно раскинувшийся пруд, красиво окаймленный вербой и ракитником. Начальство ловит рыбу. Ловля рыбы населению здесь запрещена. Дети начальства гоняются за голодными детьми колхозников и бьют их палками. Те настолько слабы, что бежать вовсе не могут, падают и жалобно тихо плачут. Здесь же, на лугу, несколько трупов взрослых и детей. Местами виднеются вздувшиеся трупы, плавающие в осоке…".

голодомор_3
«Самосуд». Малюнок Михайла Іванченка

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво