Життя в запасі. В Україні розпочав роботу перший банк пуповинної крові

Поділитися
Як і будь-який складний механізм, людина з’являється на світ із власним набором «запчастин». Тіль...

Як і будь-який складний механізм, людина з’являється на світ із власним набором «запчастин». Тільки, на відміну від технічних деталей, дублікати наших органів існують не в готовому вигляді, а, так би мовити, у формі заготовок — у вигляді закладеної в ДНК закодованої інформації, яка зчитується й реалізовується лише за певних умов. Саме тому, мабуть, донедавна ніхто й гадки не мав, де і в яких клітинах ця інформація зберігається і чи існує можливість якщо не повної реконструкції людини, то хоча б часткової заміни та відновлення пошкоджених органів і тканин.

Однак після 1998 року, коли відразу кільком ученим вдалося виділити стовбурні клітини з ембріонів людини і дослідити їх, буквально посипалися повідомлення про отримані фантастичні результати. Адже перевага стовбурних клітин у тому, що вони можуть перетворюватися на один із 250 можливих типів клітин тканин. Ембріональні стовбурні клітини, пересаджені в будь-який орган або систему (наприклад, імунну, кровоносну та інші), здатні замінити уражені хворобою клітини.

Немає ніг? Виростимо!

«Сьогодні результати застосування клітинних технологій, — розповідає академік Віталій Кордюм, — справляють досить сильне враження. На недавній міжнародній конференції, присвяченій стовбурним клітинам, японські вчені продемонстрували результати своєї роботи. Кільком хворим на діабет після того, як виникла необхідність ампутації кінцівок, було введено препарат їхніх стовбурних клітин. Через місяць хвороба перестала прогресувати, а вже через рік відновилися кровообіг і м’язова тканина ніг.

Інший приклад. Інколи при певних патологіях хворим видаляють сечовий міхур. Американським вченим вдалося виростити сечовий міхур зі стовбурних клітин, а потім імплантувати його в організм. Таких робіт, особливо з виходом у медичну практику, ще мало: потрібно простежити віддалені наслідки, відпрацювати технологію. Але це вже робиться, причому не на тваринах, а на живих людях!»

За словами відомого спеціаліста в галузі вивчення стовбурних клітин, голови Британського товариства клітинної біології Фіони Ватт, роботи зі стовбурними клітинами вже давно вийшли за межі лабораторій. Це — трансплантація кісткового мозку і стовбурних клітин крові при порушеннях кровотворення, шкірного епідермісу — при лікуванні опіків і стовбурних клітин кісткової тканини — при лікуванні ушкоджень хрящів.

В Україні ж стовбурні клітини в широкій медичній практиці застосовують вкрай рідко — переважно при лікуванні лейкозів, деяких захворювань мозку і для нарощування тканин шкіри при опіках. Хоч науковий потенціал вітчизняних фахівців мало в чому поступається потенціалу їхніх західних колег.

«Боюся, що на Заході практично нічого не знають про роботи, які ведуть українські вчені. Але гадаю, що ця ситуація швидко змінюватиметься. Сподіваюся, мій візит прискорить розвиток співпраці між українськими та британськими вченими», — каже Фіона Ватт, яка недавно побувала в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України. Саме тут розпочато сьогодні серйозні фундаментальні роботи з вивчення біології стовбурних клітин.

— Впровадження технологій, пов’язаних зі стовбурними клітинами, у практичну медицину має проводитися паралельно з фундаментальними дослідженнями, причому останні повинні на крок випереджати практику, — вважає директор інституту, академік НАНУ Ганна Єльська. — Свої перспективи ми вбачаємо у створенні технологій генної інженерії на стовбурних клітинах із подальшою генною терапією. На це спрямовані наші дослідження. На 31-му конгресі Європейського товариства штучних органів робота нашого інституту з розробки генної терапії діабету (поки що у тварин) здобула першу премію.

— Як ви оцінюєте перспективи практичного застосування цих технологій у нашій країні?

— Досить оптимістично, хоча в цій галузі існує низка проблем. Необхідно створити законодавчу базу, яка охороняла б права лікарів, донорів та реципієнтів. У США діє рада з контролю біотехнологій при президенті країни. На жаль, у створену в Україні Міжвідомчу комісію з питань біологічної та генетичної безпеки при РНБОУ не ввійшов жоден авторитетний вчений у галузі генної терапії, генної інженерії та регенеративної медицини з використанням стовбурних клітин. Це не тільки сумно, а й небезпечно, бо якщо за кордоном діють солідні клініки, які використовують клітинні технології, створюються банки кордової (пуповинної) крові, — то в нас застосування стовбурних клітин декларують лише косметологічні центри та медичні фірми сумнівної репутації. Зрозуміло, про науковий і безпечний підхід до проблеми там і мови бути не може.

Однак останнім часом з’являються і серйозні медичні заклади, що заслуговують на довіру. Недавно, приміром, я побувала в Інституті клітинної терапії, очолюваному доктором медичних наук Юрієм Гладких. За рівнем своїх наукових досліджень і оснащеністю інститут наближається до найвищих світових стандартів. Один із його підрозділів — банк стовбурних клітин кордової крові. Гадаю, на його основі може бути створений і національний банк стовбурних клітин.

Звідки беруться стовбурні клітини?

Як відомо, вони є не тільки в ембріоні чи у новонародженої дитини, а й у дорослої людини. Таких клітин у тканинах відносно небагато, але вони відіграють провідну роль у підтриманні постійності клітинного складу організму. При цьому стовбурні клітини не входять до якоїсь тканинної структури і самі безпосередньо не виконують якихось функцій, а зберігаються в стані спокою у спеціальних нішах. Вони є джерелом усіх спеціалізованих клітин: серцевого м’яза, нервових клітин, клітин крові, імунної системи тощо. Але з віком їх природна кількість зменшується, а до шістдесяти-сімдесяти років запас стовбурних клітин може повністю вичерпатися і для його поповнення знадобиться штучне введення клітин.

А де взяти клітини, необхідні для пересадки? Одне з джерел — кістковий мозок. Роботи з трансплантації клітин кісткового мозку від донора реципієнту, за словами доктора біологічних наук Анатолія Шведа, розпочалися ще в 50-х роках минулого століття, коли доводилося лікувати тяжкі захворювання, пов’язані з пригніченням кровотворної системи, такі, як, наприклад, уроджені імунодефіцити, лейкози, апластичні анемії.

Однак метод цей має ряд обмежень, у тому числі складнощі при доборі донора та процедурі взяття кісткового мозку. Остання являє собою громіздку, трудомістку і травматичну для донора операцію, яку проводять під загальним наркозом. Кістковий мозок беруть шляхом пункції тазової кістки або з грудини. Іноді, щоб одержати потрібну кількість кісткового мозку, доводиться робити кілька пункцій у різних місцях кістки.

Крім того, із практики американських клініцистів відомо: щоб підібрати пацієнтові потрібний трансплантат, необхідно обстежити близько 100 тисяч донорів. Чимало хворих, з огляду на стрімкий темп розвитку вищезазначених захворювань, можуть просто не дожити до рятівної операції. Саме тому вчені почали шукати альтернативні джерела стовбурних гемопоетичних клітин для лікування захворювань кровотворної й імунної систем людини.

Є методики, які дозволяють узяти стовбурні клітини самої людини, наростити їхню кількість і, створивши необхідний препарат, увести його в організм людини. Але це можливо далеко не в усіх випадках. Відносно недавно ще одним джерелом отримання стовбурних клітин став матеріал, який зазвичай утилізували, — пуповинна, або кордова кров.

До спроб використати кордову кров замість кісткового мозку вдалися на початку 80-х років минулого століття. 1994 року в журналі «Біотехнологія» з’явилася стаття, яка описувала першу таку трансплантацію. «Марісса Аялу, підліток із хронічною мієлоїдною лейкемією, була приречена на смерть. В регістрі Національної програми донорського кісткового мозку США не виявилося належного зразка, який міг би слугувати джерелом гемопоетичних клітин для відтворення кровотворної та лімфатичної систем юної пацієнтки, підданої агресивній хіміотерапії.

Батьки Марісси наважилися народити другу дитину, сподіваючись, що кров із її пуповини послугує джерелом гемопоетичних стовбурних клітин, настільки антигенно сумісних, щоб уникнути їх відторгнення після трансплантації хворій дитині. На початку цього року Авісса, яка врятувала життя своїй сестрі, була на весіллі Марісси. Цей експериментальний метод, якого ніколи раніше не застосовували на людині, спрацював».

Де зберігати «запчастини»?

Після перших успіхів у всьому світі почали створювати банки кордової (пуповинної) крові. Переваги їх очевидні: по-перше, автоматизована система банку може за лічені хвилини підшукати необхідні донорські клітини — вже протестовані й відповідним чином підготовлені. Як засвідчили результати клінічних досліджень, при введенні не родинних клітин кордової крові успіх буває у 70% випадках, тоді як при трансплантації донорського кісткового мозку — у 50%. Спостереження за хворими, котрим було зроблено трансфузію клітин кордової крові, свідчать про тривалу ремісію.

По-друге, з’являється можливість зберігати власні стовбурні клітини дитини, тобто створити своєрідний банк «запасних частин» організму. У разі потреби їх можна використовувати не лише для самої дитини, а й для членів усієї родини.

— Процедура проста й безболісна як для матері, так і для новонародженого, — розповідає директор кріобанку компонентів кордової крові Інституту клітинної терапії Галина Лобинцева (лауреат Державної премії з науки й техніки 1992 р. за цикл робіт зі створення методів кріоконсервування ембріональних кровотворних клітин для клінічного застосування). — Відразу після народження та відділення дитини від пуповини в плацентарну частину пуповини вводять голку, з допомогою якої рештки крові з пуповини та плаценти збирають у спеціальний контейнер із консервантом і відправляють у лабораторію банку кордової крові. Там за певною оригінальною технологією кров розділяють на компоненти, виділяють мононуклеари та стовбурні клітини, додають кріопротектор, розливають у спеціальні пробірки, заморожують за розробленою програмою і поміщають у низькотемпературне сховище. У ньому клітини довгі роки зберігаються в рідкому азоті при температурі —196 °С. Поміщені в кріобанк клітини перевіряють на стерильність та відсутність вірусних і мікоплазмових інфекцій.

Після розморожування — теж за особливою технологією — клітини можна використовувати для відновлення кровотворення, вирощування кардіоміоцитів або нервових клітин. Організм їх не відторгає, тому їх можна використовувати без будь-яких побоювань.

Безпечно й ефективно

— Клітинна, або регенеративна, терапія в Україні успішно розвивається з 1985 року, — стверджує директор Інституту клітинної терапії доктор медичних наук Юрій Гладких, — відколи завершилися п’ятирічні випробування препаратів кріоконсервованих ембріональних гемопоетичних клітин і було отримано позитивні результати лікування. А 1991 року МОЗ України дозволив використовувати їх у клінічній практиці. Відтоді учені накопичили незаперечні докази безпеки й ефективності терапії стовбурними клітинами. Знайдено і відпрацьовано зовсім нові й етично виправдані способи отримання препаратів стовбурних клітин із кордової крові.

Тому сьогодні говорити треба про те, щоб для кожної людини заготовити біологічні «запчастини»: власний матеріал, із якого можна буде вирощувати клітини й тканини будь-яких органів. Причому після створення в Україні кріобанку кордової крові, який відповідає світовим стандартам і гарантує безпеку та цілість кордової крові впродовж багатьох десятиріч, — це вже не наукові прогнози, а реальні можливості.

— Потреба в біопрепаратах стовбурних клітин досить велика. Їх із успіхом можна використовувати не лише як окремий метод лікування, а й у складі комплексної терапії — наприклад, для відновлення кровотворення та гомеостазу онкологічних хворих після курсу хіміотерапії. Чи ви можете їм допомогти?

— Ми розробили систему, яка на основі повної конфіденційності забезпечує отримання, кріоконсервування та зберігання компонентів кордової крові відповідно до необхідних вимог. Їх видають на першу вимогу, а використовувати можуть різні лікувальні заклади.

— Останнім часом з’явилося безліч фірм, які пропонують лікування або омолодження з допомогою стовбурних клітин. Але люди побоюються, що разом із цілющими клітинами в організм можуть потрапити небезпечні інфекції.

— Поява таких рекламних оголошень завжди насторожує: найчастіше їх автори, м’яко кажучи, лукавлять. В Україні не так багато фахівців, а тим більше — клінік, здатних працювати зі стовбурними клітинами на сучасному рівні, — ми їх знаємо поіменно, чудово інформовані про їхні наукові досягнення. До того ж, оснащення клініки коштує дуже дорого.

Що стосується зараження інфекціями, то це, безумовно, серйозна проблема: ускладнення і при традиційних трансфузіях крові в лікарнях непоодинокі. Ефективність же клітинної терапії справді багато в чому залежить від якості бактеріологічного і вірусологічного контролю. Тому в кріобанку кожен заготовлений для тривалого зберігання препарат кордової крові багаторазово тестують із допомогою найсучасніших методик і супроводжують паспортом, у якому фіксують результати перевірок. Гарантування безпеки пацієнта повністю відповідає міжнародним стандартам діяльності Європейської й Американської асоціацій тканинних банків.

Проте одна медична установа, хоч би як добре вона була оснащена, не в змозі задовольнити потреби всієї країни. На Заході й навіть у сусідній Росії мережа банків кордової крові розвивається досить активно. У США банки кордової крові працюють уже десятиріччя й нагромадили тисячі зразків.

У нас же про них говорять як про справу дуже віддаленого майбутнього — мовляв, грошей поки що не вистачає на найнеобхідніше. Але, попри всю дорожнечу утримання таких медичних установ, витрати на них не порівнянні з сумами, які витрачаються на лікування тяжкохворих людей, і неодмінно окупляться як із погляду фармакоекономіки, так і з погляду здоров’я та життя сотень тисяч хворих.

***

Попри те, що Україна була однією з перших країн, у якій проводилися дослідження можливостей тривалого зберігання ембріональних кровотворних клітин, розроблявся технологічний регламент низькотемпературного консервування, проводилися клінічні випробування, — в нас досі не склалася цивілізована думка про необхідність збирання та зберігання кордової крові після пологів. Тим більше що таку можливість дано кожному з нас лише один раз у житті.

І річ не лише у відсутності фінансування. Радше, у зашкарублості мислення, небажанні бачити переваги методу в загальнодержавному масштабі. За кордоном фінансові питання при створенні таких банків вирішуються за рахунок великих державних програм і пожертв спонсорів.

Наприклад, перший банк кордової крові у США 1992 року створив доктор П.Рубінштейн у Нью-Йоркському центрі крові, і фінансував його Національний інститут здоров’я. У Ванкувері (Канада) приватну лабораторію з отримання і кріоконсервування кордової крові фінансували батьки, зацікавлені у створенні банку кордової крові для своїх новонароджених дітей.

«Уже в найближчому майбутньому, — вважає Юрій Гладких, — кріобанки кордової крові та інших біологічних тканин відіграватимуть роль не менш значиму, ніж запаси палива та природних ресурсів. «Запаси» здоров’я й перспектива подовжити життя співвітчизникам дадуть незаперечні переваги тим країнам, громадяни яких устигнуть накопичити біоматеріал».

Наші ж хворі, вочевидь, приречені чекати, доки наукова думка й передові технології дійдуть до розуміння вищих чиновників країни, здатних ініціювати вирішення проблеми на загальнодержавному рівні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі