Здоров'я нації — питання мотивації

За даними авторитетних соціологічних досліджень, 72% українців незадоволені якістю медичної допомоги, 75% називають медицину корумпованою, а 92% вважають, що систему охорони здоров'я необхідно реформувати. Цей зріз громадської думки промовисто свідчить про вкрай незадовільне становище вітчизняної охорони здоров'я. Не рятує нас і cт. 49 Конституції України, яка гарантує кожному громадянинові безкоштовну медичну допомогу. Оплачуючи в повному обсязі ліки, платні послуги лікарень та поліклінік, а також роздаючи "знаки вдячності" медперсоналу, ми розуміємо, що 49-та, фактично, не працює. Чому так? Чому ми маємо неефективну систему охорони здоров'я, від якої самі ж і страждаємо? У чиновників на це запитання є заготовлена ​​відповідь - держава виділяє недостатньо грошей на охорону здоров'я. Чи так це насправді?

2013-й ще не закінчився, і Мінфін не підбив підсумків виконання бюджету. Тому оцінимо загальні витрати на охорону здоров'я в Україні за цифрами минулого року. Згідно зі звітом Мінфіну про виконання бюджету за 2012 р., на потреби системи української охорони здоров'я було
виділено рекордних 58,5 млрд грн, що становило 4,2% ВВП. Це на 0,8% менше від рівня, рекомендованого ВООЗ. Відповідно до цієї логіки, нам забракло близько 11,1 млрд грн.

Втім, обмежувати оцінку витрат на систему охорони здоров'я (СОЗ) тільки державними грішми було б некоректно. Другим за величиною джерелом фінансування української СОЗ є прямі платежі громадян. Ідеться про платежі за ліки та офіційні послуги лікувальних закладів. За оцінкою провідних вітчизняних експертів, у 2012-му сума таких
платежів становила близько
30 млрд грн. (!) Складаємо з попередньою цифрою, отримуємо 88,5 млрд грн.

Окрім того, є ще так звані неофіційні платежі. Це гроші, які ми даємо лікарям та медсестрам, щоб ті добре нас лікували. За оцінками українських учених, обсяг неофіційних платежів становить приблизно 10% від суми загальних витрат на охорону здоров'я. Отже, торік українці неофіційно передали в руки медперсоналові понад 9,8 (!) млрд грн. Всього у 2012-му загальні витрати на охорону здоров'я в Україні становили близько 98,3 млрд грн, або 7,0% ВВП.

Остання цифра дає поживу для роздумів. Наш показник можна порівняти з показниками таких європейських країн, як Чехія, Угорщина та Польща. Розвиток систем охорони здоров'я у країнах колишнього соцтабору особливо показовий для України, адже ми стартували разом. Згідно з даними доповіді ВООЗ World Health Statistics 2013, загальний рівень фінансування системи охорони здоров'я відносно ВВП становить: у Польщі - 7,0%, у Чехії - 7,5%, в ​​Угорщині -7,8%. Чи означає це, що українська система охорони здоров'я так само розвинена, як польська, чеська або угорська?

Загальну картину наочно ілюструє різниця в показниках середньої очікуваної тривалості життя. В Україні вона становить 71 рік, в Угорщині - 75, у Польщі - 76, у Чехії - 78 років. Тобто пересічний українець живе в середньому на 4 роки менше від пересічного угорця, на 5 менше від пересічного поляка і на 7 (!) років менше від пересічного чеха. Так, причина цієї різниці не тільки в якості системи охорони здоров'я, але більшою мірою - все ж таки в ній.

Виходить, що, майже забезпечивши СОЗ фінансуванням на рівні, який відповідає середньому по Європейському регіону (7, 65%), ми значно поступаємося в її результативності та ефективності європейським країнам. Чому так? Що заважає нам грамотно розпорядитися грошовим ресурсом обсягом понад12 млрд дол? На мій погляд, на це є дві основні причини.

Перша - надмірно високий рівень фінансування охорони здоров'я пацієнтами і надмірно низький - державою. Як бачимо , проблема не в кількості грошей, а в тому, як їх використовують. Зі згаданих 98,3 млрд грн близько 40 млрдвитрачають безпосередньо громадяни. При цьому пацієнти не компетентні оцінити, чи "продають" їм те, що справді потрібне і за справедливою ціною. Тому ВООЗ визначила максимальний рівень безпосереднього фінансування охорони здоров'я пацієнтами у 15-20% від сумарних витрат. В Україні маємо40-45%, тобто удвічі (!) більше від рівня, рекомендованого ВООЗ.

Таким чином, одна з найважливіших цілей запровадження системи обов'язкового медичного страхування (ОМС) - переспрямування коштів, які пацієнти платять безпосередньо лікарю або фармацевту, в публічний сектор для їх подальшого значно раціональнішого використання.

Що стосується самого публічного сектора (держава плюс страхові фонди), його частка у структурі загальних витрат на систему охорони здоров'я явно недостатня. За підсумками
2012 р., через публічний сектор в Україні було розподілено58% загальних витрат на охорону здоров'я, 42% припали на приватний сектор. За цим показником, згідно з даними ВООЗ, ми перебуваємо на 10-му місці з кінця серед усіх країн Європейського регіону. Це свідчить про відносно низький рівень впливу української влади на процеси, що відбуваються в системі охорони здоров'я.

Світова практика свідчить: чим більше коштів розподілятиметься через публічний сектор, тим більше шансів отримати необхідний ефект від реформ. Більшість країн, котрі створили ефективні системи СОЗ, розподіляють через публічний сектор не менше 70% усіх витрат на охорону здоров'я.

Друга причина - майже повна відсутність економічної мотивації в усіх учасників вітчизняної СОЗ. Я впевнений, ця причина є наріжним каменем української охорони здоров'я. Лікарям невигідно лікувати краще. Ті з них, котрі роблять це якісно, швидко й заодно доброзичливо ставляться до пацієнтів, отримують таку саму зарплату, як і колеги, котрі не володіють переліченими чеснотами. Лікарні отримують фінансування незалежно від результатів лікування громадян. Пацієнти не можуть контролювати кількість і якість надаваних медичних послуг. Вони на свої гроші купують ліки, стимулюють лікарів і медперсонал краще виконувати свою роботу і ставитися до них уважніше. Вони не зацікавлені ні в збільшенні фінансування лікарень, ні в зростанні зарплат лікарів, оскільки вважають, що платять і так занадто багато в обхід 49-ї статті Конституції. Нарешті, чиновники прямо не зацікавлені у підвищенні ефективності управління системою охорони здоров'я. Їхній інтерес - збереження ручного керування в якомога більшій кількості питань. Деякі з них безпосередньо пов'язують із цим свій матеріальний добробут. Таким чином, нікому з учасників української системи охорони здоров'я не вигідно працювати якісно і ефективно.

Як же змінити ситуацію? Необхідно змінити систему фінансових відносин у медичній галузі. Фінансова мотивація має стати основою взаємин усіх учасників. Тоді кожен, прагнучи максимально дотриматися свого фінансового інтересу, робитиме внесок у забезпечення системи в цілому. Основним інструментом тут має стати запровадження в Україні ОМС, яке довело свою ефективність у міжнародній практиці. Мало того, Україна сьогодні залишається однією з небагатьох країн у Європі, де нема цієї системи.

Що ж таке ОМС? Обов'язкове медичне страхування передбачає, що кожен громадянин буде застрахований у єдиному державному Фонді ОМС. Фонд наповнюватиметься за рахунок обов'язкових(!) фіксованих щомісячних відрахувань. За працівників платитимуть роботодавці. За дітей, студентів, пенсіонерів та інших незаможних і незахищених - держава або інші фонди соцстрахування.

За оцінками експертів "Українського фонду "Здоров'я", якби ОМС було запроваджене в Україні 2012-го, середній розмір щомісячного внеску на одну людину становив би
87,5 грн, або 1050 грн в річному обчисленні. У перерахунку на 20 млн чол. працюючого населення можна говорити про залучення в охорону здоров'я додатково близько 21 млрд грн. У статистиці 2012 р. це означало б, що загальні державні витрати на охорону здоров'я становили б 79,5 млрд грн, або майже 5,6% ВВП, тобто на 0,6% більше від рівня, рекомендованого ВООЗ.

Що ж можна буде отримати, сплачуючи страховий внесок у розмірі 87,5 грн? Лікування на десятки тисяч гривень: від простої застуди до складних операцій. При цьому ні копійки не доплачуючи в кишеню лікаря і отримуючи безплатно набір необхідних ліків та медичних матеріалів. Що стосується самої страховки, то вона покриватиме більшість поширених випадків звернень до лікарів, включно з видачею лікарняних та повним супроводом пологів. Із переліку оплачуваних страховкою послуг буде лише невеликий ряд винятків. Наприклад, власними грішми громадянам доведеться покривати вартість стоматологічного лікування (окрім гострих ситуацій) і протезування. До страхових випадків також не належатиме лікування туберкульозу та СНІДу, оскільки для цього є окремі бюджетні програми. Законодавчо буде зафіксовано обсяг страхового покриття ОМС і стандарти лікування пацієнтів. Система відносин між суб'єктами ОМС будуватиметься на договірній основі із чітким визначенням прав та обов'язків кожного.

Фінансова мотивація учасників стане запорукою ефективності ОМС. Наприклад, зарплата лікаря буде прив'язана до кількості вилікуваних хворих і показників захворюваності в дорученому лікарю окрузі. В таких умовах лікарю буде вигідніше не зволікати з лікуванням, не призначати зайві дорогі препарати, не маніпулювати з діагнозом, а ефективно й хутко виліковувати пацієнтів. Звісно, лікарі з поганою репутацією швидко опиняться за бортом, а ті, хто якісно виконуватиме свою роботу, зароблятимуть більше. Лікарні й поліклініки в системі ОМС фінансуватимуть не за кількістю штатних одиниць медперсоналу, а за результатами лікування пацієнтів. Між медустановами виникне конкуренція, що приведе до підвищення якості обслуговування. Задоволення пацієнтів стане основним критерієм роботи медустанов, бо тільки так можна буде отримувати з Фонду фінансування в повному обсязі. Тобто лікарі й лікарні тепер будуть фінансово зацікавлені надавати громадянам якісне лікування.

На абсолютно новий рівень в умовах ОМС вийде питання відповідальності лікарів і медичних установ перед пацієнтом. Сьогодні скаржитися на лікаря або лікарню - річ здебільшого марна. Як, між іншим, і навпаки! У системі обов'язкового медичного страхування, якщо в пацієнта є підозри, що лікар лікує не за стандартом, можна апелювати до спеціалістів Фонду ОМС. Коли претензії громадянина підтвердяться, лікар і лікарня будуть фінансово покарані.

Фінансова мотивація пацієнта очевидна: він платить невеликі гроші наперед, щоб потім у разі захворювання мати право безкоштовно отримати медичну послугу та ліки встановленого стандарту і у встановленому обсязі. Плюс до цього в системі ОМС знижується ризик громадянина збанкрутувати у разі серйозного захворювання, котре потребує дорогого лікування.

І, нарешті, фінансова мотивація держави - ​​мобілізація та концентрація додаткового фінансового ресурсу і можливість ефективніше контролювати з допомогою ОМС витрати на охорону здоров'я. Таким чином, запровадження в Україні обов'язкового медичного страхування створить у медичній галузі принципово нову систему фінансових відносин, побудовану на фінансовому інтересі кожного учасника.

У результаті отримаємо:

- гарантовану безкоштовну медичну допомогу згідно із затвердженим державою стандартом без додаткових поборів та хабарів;

- забезпечення пацієнтів безкоштовно і в повному обсязі ліками при стаціонарному лікуванні;

- 50-80% компенсації з боку фонду страхування вартості ліків, що приймаються пацієнтом амбулаторно;

- підвищення якості медичного обслуговування завдяки конкуренції між лікарями та медичними закладами;

- десятки мільярдів гривень легального і ефективно використовуваного фінансування національної системи охорони здоров'я, отже можливість закуповувати сучасне обладнання, медикаменти і ремонтувати лікарні;

- реальне зростання зарплат медперсоналу удвічі-тричі;

- ефективний контроль якості лікування та витрачання коштів через механізм договірних відносин;

- зниження рівня корупції в галузі.

Вигоди від впровадження ОМС в Україні очевидні. Наступний крок - якісний законопроект - ми з колегами з парламентського Комітету з питань охорони здоров'я вже зробили. Проект закону України "Про загальнообов'язкове державне медичне страхування" (реєстр. № 2597-1 ) вже зареєстровано у Верховній Раді України. Для проходження його через парламент і набрання чинності необхідна політична воля та консолідація депутатів навколо надзвичайно важливої реформи в охороні здоров'я.

За оцінками експертів, на повну силу ОМС в Україні зможе запрацювати через 10 років після ухвалення відповідного закону. Термін чималий, але я впевнений, що десять років напруженої праці та зусиль політиків, чиновників, експертів, лікарів варті поліпшення здоров'я української нації.