Замісна терапія: легалізація наркотиків чи здоровий глузд? - Здоров’я - dt.ua

Замісна терапія: легалізація наркотиків чи здоровий глузд?

23 березня, 2007, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-30 березня

Історія досить успішного практичного впровадження ЗТ у світі триває вже понад 40 років, а з появою ...

Історія досить успішного практичного впровадження ЗТ у світі триває вже понад 40 років, а з появою епідемії ВІЛ/СНІДу, особливо в країнах, де ця хвороба поширюється переважно серед споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН), були спростовані останні аргументи скептиків.

Сьогодні вже понад 60 країн світу взяли на озброєння й визнали ефективність зазначеного методу лікування: США (більш як 200 тис. пацієнтів), Великобританія (128 тис.), Франція (105 тис.), Італія (91 тис.), Іспанія (89 тис.), Німеччина (75 тис.), Австралія і Нова Зеландія (понад 20 тис.), Канада (15 тис.), Китай (12 тис.).

Усього у світі на цей час налічується понад 800 тисяч пацієнтів програм замісної терапії, і рік у рік їх стає більше, у т.ч. за рахунок країн пострадянського простору. Сьогодні тільки Росія, Туркменистан і Таджикистан офіційно не визнають цього методу. Слід брати до уваги, що в усіх без винятку 27 країнах Євросоюзу замісна підтримуюча терапія (ЗПТ) є стандартом наркологічної допомоги, поряд із реабілітаційними та детоксикаційними компонентами лікування наркозалежності.

У 2004 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) та Управління ООН з проблем наркотиків і злочинності (УООННЗ) визнали замісну терапію «одним із найефективніших видів фармакологічного лікування опіоїдної залежності».

В Україні програми ЗТ під постійним медичним контролем та наглядом з боку правоохоронних органів реалізовуються з травня 2004 року. На цей час понад 530 наркозалежних у столиці та ще в дев’яти обласних центрах України є учасниками програм, які здійснюються у рамках програми «Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні» за кошти Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією. На кінець вересня 2007 року за кошти донора планується забезпечити лікування трьох тисяч наркозалежних, а ще через рік — удвічі збільшити кількість таких пацієнтів.

А тепер саме час почати спростування основних помилок (міфів), які активно насаджують і підтримують опоненти ЗТ, зокрема у ЗМІ. Остання стаття в «ДТ» під назвою «... Плюс наркотизація всієї країни?» (№8, 2007 р.), на жаль, не стала винятком.

Міф перший: замісна терапія — це легалізація наркотиків.

Дебати з приводу визнання ЗТ відбувалися не тільки в Україні. Комісія ООН з наркотичних засобів — досить консервативний орган — лише відносно недавно офіційно визнала замісну терапію ефективним методом лікування, який не порушує положень міжнародних угод.

Позицію профільної Комісії ООН сьогодні вже поділяє вітчизняний Комітет із контролю за наркотиками: «Дані численних досліджень, проведених у багатьох країнах світу, свідчать, що використання різноманітних видів замісної терапії при лікуванні ВІЛ/СНІД серед споживачів ін’єкційних наркотиків істотно покращують його результати шляхом руйнації ланцюжка поширення ВІЛ-інфекції».

Значно розширити програми ЗТ планується багато в чому завдяки використанню як замісного препарату «метадону гідрохлориду». Досі єдиним лікарським препаратом, який використовувався у програмах ЗТ в Україні, був «бупренорфіну гідрохлорид». Проте у світовій практиці на частку цього препарату припадає не більше 20 відсотків загального обсягу. Домінуюча позиція метадону, крім 40-річного досвіду використання в медичній практиці, пояснюється значною мірою його дешевизною й доступністю на світовому фармацевтичному ринку.

У чому це проявляється в Україні?

Сьогодні вартість місячного курсу бупренорфіну в розрахунку на одного пацієнта становить у середньому 170 доларів США. Водночас, за результатами тендера, проведеного в лютому Міжнародним альянсом із ВІЛ/СНІД в Україні, вартість аналогічного курсу метадону становитиме близько восьми доларів.

Твердження про нібито «легалізацію наркотиків» стосовно замісної терапії — це чергова банальна маніпуляція свідомістю не дуже поінформованих щодо нормативних тонкощів співвітчизників і не має нічого спільного з реаліями. Медичне застосування метадону, як і інших медикаментів наркотичного ряду, у жодному разі не означає їх легалізацію. Під легалізацією розуміють зняття досить жорстких методів контролю та обліку, чого в даному разі не відбувається. Легалізований у нас продаж алкоголю і тютюну. Що ж стосується наркотичних речовин, вони як були, так і залишаються під щонайсуворішим контролем медичних і правоохоронних органів.

Діючі програми ЗПТ функціонують виключно на базі наркологічних диспансерів і центрів СНІДу. У перспективі планується розширити це коло протитуберкульозними диспансерами й поліклініками загального профілю.

Міф другий: Україну «підсаджують» на метадон, від якого відмовився весь світ...

Цікаво, що впродовж майже трьох років реалізації пілотних програм ЗТ із використанням бупренорфіну в нашій країні противники зазначеного методу не виступали категорично проти саме цього препарату. Тим часом на метадон було незмінне табу.

Насправді ж, якщо порівняти метадон із бупренорфіном, який використовують сьогодні, то істотної різниці між ними немає. Вони входять в один і той самий список наркотичних засобів, дозволених для використання в медицині. Понад те, з погляду активності діючої речовини, бупренорфін — більш потенційно небезпечний препарат для організму людини, якщо ним зловживати.

У 2005 році з подачі опонентів метадон намагалися нормативно заборонити використовувати для медичних потреб в Україні. Це тим більше видавалося безглуздям, що в березні того самого року метадон і бупренорфін були внесені в Перелік життєво важливих лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я саме як препарати для лікування наркотичної залежності.

Сьогодні в Україні офіційно зареєстровано вже чотири різновиди препаратів ЗТ: три — метадону й один — бупренорфіну.

Торгові марки метадону належать відомим фармацевтичним компаніям із Канади, Нідерландів і Німеччини, бупренорфіну — індійської компанії.

Що ж стосується препарату, від якого нібито весь світ відмовився, то хочеться відповісти такими фактами і конкретними цифрами.

Найбільш жорстке антинаркотичне законодавство, як відомо, у США. Там відбувають ув’язнення за порушення, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, найбільше людей у світі, й водночас у цій країні широко застосовується замісна терапія, зокрема метадоном лікується, як уже було сказано, понад 200 тис. чоловік.

За даними Європейського моніторингового центру з наркотиків і наркозалежності //www.emcdda.europa.eu, споживання метадону для лікування наркозалежності у 30 європейських країнах і США зросло з 1995 по 2004 рік з 6,3 тонни до 21,4 тонни на рік.

За останніми даними Міжна­родного комітету з контролю за наркотиками (МККН), загальна оцінна потреба в метадоні на 2007 рік становить 78,3 тонни (у 2006 році — 60,3 т).

Міф третій: пілотні програми ЗТ з використанням бупренорфіну провалилися.

Для спростування цієї помилки надамо слово фахівцям і матері пацієнтки ЗТ.

Анатолій ВІЄВСЬКИЙ, головний нарколог України:

«Ми працюємо відповідно до протоколів, що є загальноприйнятими для всіх країн — членів ВООЗ. Практично всі ті результати, яких ми очікували з погляду відновлення соціальних можливостей хворих, підтвердилися. Слід сказати, що в програму йдуть тільки ті хворі, у котрих «погані справи», тобто є і соціальні, і медичні проблеми. Медичні — це ВІЛ, гепатити В і С, крім того, у багатьох — туберкульоз. Один із важливих результатів — удалося врятувати життя більш як тридцятьом пацієнтам, що перебували на замісній терапії, і це за скромними підрахунками, а взагалі — цю цифру можна було б подвоїти».

Сергій ДВОРЯК, директор Українського інституту досліджень політики суспільного здоров’я:

«Нині в Україні лікується 522 хворих з опіоїдною залежністю. Вони безплатно отримують і медикаменти, і психосоціальну підтримку. Ці люди різко скоротили або зовсім припинили вживання нелегальних наркотиків, перестали займатися кримінальною діяльністю, відновили чи помітно поліпшили фізичне і психічне здоров’я, багато хто повернувся в сім’ї, влаштувався на роботу. У чому ж «провальність» проекту?»

Ірина СУХОПАРОВА, мати учасниці програми ЗТ, член спостережної ради Київської міської клінічної наркологічної лікарні «Соціотерапія», лідер громадської організації батьків і пацієнтів програм ЗПТ «Надія»:

«Деякі опоненти замісної терапії виступають від імені всіх матерів і батьків України, з чим я категорично не згодна. Я теж мати, але я цілком підтримую програму ЗТ. Моя донька і її чоловік більше року є пацієнтами програми. Доти вони багато років вживали вуличні наркотики (зокрема «ширку» й героїн). Неодноразово лікувалися, намагалися проходити реабілітацію у спеціалізованих центрах, зокрема й християнських, однак усе безрезультатно. Ставши учасниками програми замісної підтримуючої терапії, вони змогли повернутися до нормального повноцінного життя».

Насамкінець хотілося б побажати вітчизняним державним діячам і чиновникам від медицини, від яких залежить подальша доля замісної терапії, керуватися здоровим глуздом і вже напрацьованим десятиліттями світовим досвідом, менше наступати на ідеологічні граблі, які періодично розставляють не досить компетентні у певних питаннях представники «громадськості», найчастіше ведені своїми вузькокорпоративними інтересами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво