Яка протидія, такий і результат - Здоров’я - dt.ua

Яка протидія, такий і результат

25 серпня, 2009, 11:53 Роздрукувати Випуск №31, 21 серпня-28 серпня

Для Тетяни П., медсестри туберкульозної лікарні, найтяжча праця — видача ліків. Одні пацієнти беруть їх мовчки, інші скупо дякують, але є й такі, що до сліз доведуть дошкульними словами...

Для Тетяни П., медсестри туберкульозної лікарні, найтяжча праця — видача ліків. Одні пацієнти беруть їх мовчки, інші скупо дякують, але є й такі, що до сліз доведуть дошкульними словами. Найбільше вона боялася хворих із третьої палати — ті завжди обурюються. Звісно, не лише медики, а й хворі знають: коли туберкульоз перейшов у мультирезистентну форму, врятувати можуть не копійчані антибіотики (або простенькі препарати ), а ліки ІІ ряду. Тетяна не втомлювалася пояснювати роздратованим чоловікам, що необхідні препарати скоро, може, навіть завтра, привезуть до лікарні, а доти треба приймати те, що є. «Я жити хочу, а без ліків у мене не буде завтра», — процідив крізь зуби один із хворих і вихопив ніж. Уже за мить медсестра лежала на підлозі, а на її білому халаті розпливлася велика пляма крові...
За Тетяну молилася вся лікарня. Жінку прооперували, перелили кров, слава Богу — врятували, але рана виявилася глибокою, період реабілітації буде тривалим.
На жаль, цей трагічний випадок — не єдиний, напади на медперсонал трапляються у багатьох туберкульозних лікарнях. Відомо, що контингент тут непростий, проте агресію найчастіше проявляють тоді, коли не отримують потрібних ліків, а заручниками ситуації в таких випадках стають лікарі та медичні сестри. Рік у рік гострішою стає кадрова проблема: тільки в столиці бракує понад 100 фтизіатрів, а серед тих, хто працює, чимало фахівців, які досягли досить солідного віку — 70—75 років.
Уже виповнилося 15 років відтоді, як в Україні офіційно було визнано епідемію туберкульозу. Сьогодні, дай Боже не наврочити, епідемія начебто загальмувалася, принаймні так стверджують багато фтизіатрів. У Луганській області, яка входить до списку найбільш проблемних, у першому кварталі було зафіксовано зменшення захворюваності на туберкульоз на 7%, порівняно з аналогічним періодом минулого року. Одна з київських лікарень, яка раніше виконувала план ліжко-місць на 115%, нині має вільні місця — хворих поменшало. Але ця хитка стабільність у будь-який момент може вибухнути новою, значно страшнішою хвилею епідемії. Бо, по-перше, різко зростає кількість випадків мультирезистентного туберкульозу. А по-друге, діагностувати й лікувати його в нас нічим. Чому? Бо «Державна програма протидії захворюванню на туберкульоз на 2007—2011 рр.», хоч і затверджена на всіх рівнях, хоч і прирівняна до закону, — рік у рік не виконується через недофінансування: 2008 року недодали 35 млн. грн., а нинішнього — понад 90 млн. грн. І наступного року доведеться економити на всьому, — державне фінансування програми заплановане в обсязі 132,5 млн. грн., що на 88,5 млн. грн. менше, ніж передбачено заходами програми.
А якщо врахувати, що більшість медичних препаратів закуповується за кордоном, то кожен стрибок курсу валюти — це різке зменшення кількості ліків, які можна буде придбати у рамках програми. Для багатьох хворих це означає, що їх просто викреслять зі списку живих. Бо якщо препарати І ряду, за словами фтизіатрів, надходять відносно вчасно, то значно дорожчий ІІ ряд у багатьох лікарнях не пам’ятають, коли бачили востаннє. У відносно благополучній столиці щодня виявляють туберкульоз у п’яти киян. Понад 30 хворих щомісяця переходять до списку безнадійних, звідки дуже короткий шлях до цвинтаря. Можливостей державної програми вистачає лише на протитуберкульозні препарати І ряду, які придатні для лікування нових випадків захворювання. Потреба у ліках ІІ ряду (для мультирезистентної форми) задовольняється з окремих позицій на 40—60%, а з деяких — усього на 20%. Одна з причин дефіциту — висока вартість, яка багатократно — у 10—100 разів — перевищує вартість ліків І ряду.
— Курс лікування хворого основними, традиційними препаратами коштує приблизно 100 доларів, — розповідає Борис Норейко, професор Донецького національного медичного університету. — Щоб вилікувати мультирезистентний випадок, треба витратити лише на ліки приблизно 15 тисяч євро. Злоякісний перебіг туберкульозу торкнувся не лише дорослих, а й дітей та підлітків. Окрім соціальних причин, є й суто медичні — стійкість мікобактерії туберкульозу (МБТ) до ліків, перехід у мультирезистентну форму, а також ВІЛ/СНІД. Ви знаєте, що сьогодні майже 80% хворих на СНІД помирають від туберкульозу? На превеликий жаль, Україна входить до числа країн, у яких ця проблема стоїть досить гостро. Хоч би як мені того хотілося, але не можу сказати, що епідемія пішла на спад. Раніше за 20 років виявляли всього один випадок первинної каверни на всю Донецьку область, а нині у дитячому протитуберкульозному диспансері деструктивний туберкульоз трапляється постійно. Принаймні в одного з 20 дітей та підлітків, які вперше були інфіковані, розвивається клінічна форма. Статистика свідчить, що рівень захворюваності зріс у 100 разів. Очевидно, хіміотерапія за півстоліття до певної міри себе вичерпала, потрібні нові підходи, ефективніші препарати, без яких неможливо досягти позитивних результатів у лікуванні, — зазначив професор.
За даними МОЗ, на диспансерному обліку перебуває понад 22 тис. хворих на активний туберкульоз. Більшість їх мають невиліковні форми, щодо яких дія відомих протитуберкульозних препаратів вичерпана. Цим людям, на жаль, уже нічим не допоможеш.
Щорічно реєструється майже 5 тисяч нових випадків мультирезистентного туберкульозу. Медики застерігають, що кожен випадок — це вогнище небезпечної інфекції, це та загроза, яку не можна залишати поза увагою. Потрібне обов’язкове лікування! Курс повинен тривати щонайменше 24 місяці, протягом яких пацієнт отримуватиме 4—6 протитуберкульозних препаратів щоденно. Така стратегія дозволяє вилікувати близько 65% хворих із допомогою відомих сьогодні протитуберкульозних препаратів ІІ ряду. Вирішальну роль тут відіграють час і, звісно, кошти. Арсенал протитуберкульозних препаратів ІІ ряду, який мають наші лікарні, вкрай обмежений, він дозволяє пролікувати не більше 20% хворих на мультирезистентний туберкульоз. Та навіть цей невеликий відсоток надії на життя невпинно зменшується через несвоєчасні поставки, недостатнє фінансування та інфляцію.
У звітах ВООЗ зазначено, що в Україні рівень резистентності коливається в межах 15%. Згідно з даними нашої медстатистики, цей показник дуже різниться в областях України: від 3—5% у Хмельницькій, Тернопільській та Волинській до 15% у Донецькій області. Цікаві дані досліджень, які протягом тривалого часу проводилися у столиці, наведено в наукових статтях професора В.Петренка та доктора медичних наук С.Черенько. Так, за дев’ять років (1986—1995 рр.) у київській тублікарні №2 було відзначено зростання стійких до ліків мікобактерій туберкульозу у 3,7 разу. У протитуберкульозному диспансері №1 у 1997 році показник первинної стійкості був зафіксований на рівні 15,3%, а через два роки вже сягнув 21%. Вторинна резистентність серед бактеріовидільників досягає 25—33%. За висновками вчених, саме резистентність МБТ є одним із основних чинників, які істотно обмежують ефективність протитуберкульозної терапії. Очевидно, на це в першу чергу слід зважати, розробляючи й затверджуючи програми боротьби з туберкульозом.
Неупереджений науковий аналіз причин зростання в Україні полірезистентності і мультирезистентності МБТ свідчить, що в 95% випадків воно було викликане неправильним лікуванням хворих. А саме — неадекватними режимами хіміотерапії, призначенням низьких доз препаратів, перер­вами курсу лікування, монотерапією тощо. У більшості випадків це сталося не тому, що лікарі не засвоїли сучасних принципів лікування хворих на туберкульоз,
— до цього передусім призвели відсутність препаратів та обмеження їх арсеналу внаслідок недостатнього фінансування. Відтак, не лише фтизіатрія, а й усе суспільство отримало ще одну гостру проблему — лікування хворих з мультирезистентними формами туберкульозу.
Щоб почати успішне лікування, як відомо, треба мати точний діагноз. Для нас це теж неабияка проблема. Здавалося б, навіщо пускати гроші на вітер — лікувати навмання, невідомо від чого? Чи не розумніше спочатку витратити гроші на створення та оснащення сучасних лабораторій, верифікувати діагноз, а вже потому призначати курс лікування? У багатих країнах так і чинять. Ми, як завжди, йдемо навпростець. Знайшли кошти (і чималі!) на купівлю автоматичних мікробіологічних аналізаторів для 18 лабораторій ІІІ рівня, які здійснюють діагностику туберкульозу та проводять тест на чутливість до протитуберкульозних препаратів. Знали і про те, що ці аналізатори працюють у комплекті зі швидкісною центрифугою, яка й забезпечує підготовку лабораторних матеріалів до дослідження. Навіть планували торік закупити 45 центрифуг, однак не склалося. Аналізатори припадають пилом, гроші витрачено, а користі — жодної.
У столиці й великих містах ще можна знайти нормальне лабораторне та діагностичне обладнання, але більшість лікарень користуються таким антикваріатом, який давно час здати в музей. Про це переконливо свідчать результати ревізії, проведеної торік. У якій ще країні під час епідемії можуть користуватися рентгенівськими апаратами, випущеними в 60-х роках минулого століття?! А в нас «на ходу» таких аж шість! Додайте до них 42 рентгенапарати 70-х
років виробництва, і ви зрозумієте, чому наша діагностика кульгає на обидві ноги. Фахівці стверджують, що в протитуберкульозних закладах експлуатують 137 рентгенівських апаратів, вік яких — від 30 до 50 років. Зрозуміло, що ця техніка давно не відповідає нормам безпеки та якості рентгенівського обстеження. Інвентаризація також виявила, що в деяких районних протитуберкульозних диспансерах і санаторіях рентгенівського обладнання взагалі немає. І це попри те, що кожна державна програма боротьби з туберкульозом передбачала оновлення діагностичних кабінетів та лабораторій у профільних медичних закладах.
Імовірно, результати інвентаризації все ж таки переконають можновладців у тому, що виразки вітчизняної фтизіатрії не можна ігнорувати, що вкрай необхідно не лише виділити кошти в наступному році, а й підкинути в нинішньому. Як не крути, а курс гривні впав майже на 40%, скоротивши тим самим обсяги всіх закупівель за програмою боротьби з туберкульозом.
Матеріально-технічний стан протитуберкульозних закладів такий, що лякає навіть затятих оптимістів. Але це не можна вважати лише нашою внутрішньою проблемою, до якої ми колись підберемося. Під егідою ВООЗ навесні нинішнього року в Пекіні відбулася робоча зустріч міністрів охорони здоров’я країн, які мають великий тягар мультирезистентного туберкульозу. Певна річ, наша делегація брала участь у її роботі. Як і інші країни з цього неблагополучного списку, Україна взяла зобов’язання вжити активних заходів у боротьбі з мульти­резистентним туберкульозом. Відкладати їх на потім, киваючи на кризу та злиденність нашого бюджету, вже не вийде. Йдеться навіть не про долю тих громадян, котрі захворіли й сподіваються на адекватну медичну допомогу. Це наша внутрішня справа. Невиконання державою своїх зобов’язань ефективно боротися зі стрімким розповсюдженням мультирезистентного туберкульозу ставить під загрозу репутацію України як учасниці міжнародних заходів та програм, зокрема загрожує «Євро-2012». Пригадуєте, як усіх вразила вимога Чехії, щоб українські громадяни, перетинаючи кордон, надавали довідку про відсутність захворювання на туберкульоз та СНІД?
Якщо зволікатимемо й надалі, якщо програма боротьби з туберкульозом залишатиметься лише документом про благі наміри, — то дочекаємося, що до Чехії приєднаються і її сусіди. Адже в Європі туберкульоз, а особливо мультирезистентну його форму, вважають серйозною загрозою здоров’ю і життю своїх громадян, а тому всіляко прагнуть захистити їх від цієї напасті. На відміну від нас...
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво