Як зберегти полуденне світло в передвечірній час, або Резерви життя у «другому віці»

«Час-пік сивих мудреців». Це визначення можливих демографічних реалій у портреті XXI століття наводиться в цікавій науковій праці — «Нариси фізіології і гігієни праці літньої людини» («Авіценна», Київ, 2007). В аналітичному огляді об’єднали свої творчі зусилля відомий учений, гігієніст і фізіолог праці, токсиколог, академік АМН, член-кореспондент НАН України Ісаак Трахтенберг та доктор медичних наук, член Європейської академії медицини старіння, керівник лабораторії професійно-трудового і соціально-гігієнічного відділу Інституту геронтології Олександр Поляков. Книжка присвячена пам’яті Миколи Амосова і Володимира Фролькіса — сучасних предтеч у спробах подолання передчасного старіння. Слід підкреслити, що перед читачем — суто наукова праця, написана, проте, доказово й популярно.

У депопуляції демографічної кризи в країні є цілком прагматичний зворотний бік: неухильне збільшення питомої ваги літніх людей. Хоча Україна за тривалістю життя через соціальні перекоси значно відстає від багатьох західних країн, тенденція до таких вікових домінант — незаперечна.

Старість не повинна бути тягарем — цей фізіологічний імператив (геріатрична медицина) абсолютно зрозумілий. Однак він є й великим інструментом стабільності та освіченості суспільства як резерв і джерело багатолітнього досвіду, великих умінь, високої кваліфікації, гідного поваги бажання трудитися. Результати досліджень, які містяться у книжці, можна визначити і як заклик «про літню людину замовте слово», і як раціональний рецепт, як це зробити.

Безперечно, у руховій активності молоді легко випереджають літніх людей. Однак, виявляється, трудова успішність у віці після п’ятдесяти-шістдесяти знижується значно менше, ніж можна очікувати за даними оцінки тих чи інших фізіологічних показників: зменшення м’язової сили, зниження споживання кисню, уповільнення психомоторних реакцій. А якщо вдатися до способів сучасного медико-реабілітаційного тренування, особистість у «другому віці» ще на досить тривалий період залишається, як кажуть, у бойовому строю. Автори наводять характерний приклад: у США на основі таких технологій підтримки вдалося майже сенсаційно скоротити лише до трьох
років розрив між біологічним і хронологічним віком серед пілотів. А це означає, що досвідчені американські льотчики, як і авіадиспетчери, ніби зберігаючи полуденне світло в передвечірній час, ще відчутно довго залишаються біля штурвалу чи пульту управління польотами.

А як у нас? Автори, наприклад, наполегливо рекомендують звертатися до одного з правил Г.Фольборта, знаменитого київського фізіолога, прямого учня І.Павлова, який довів, що відбудовний феномен після втоми треба закріплювати. Сформульовані Г.Фольбортом та його учнями закономірності дозволили зрозуміти фізіологічні механізми балансу процесів втоми і відновлення, показавши, зокрема, що відновлення працездатності — процес не лінійний, а коливальний і складається з двох періодів: досягнення стану відновлення та його закріплення. Під час повторних навантажень в організмі можливий розвиток двох протилежних процесів: якщо кожне наступне навантаження припадає на стан закріпленого відновлення, спостерігається тренувальний ефект, якщо ж на період відновлення — виникає хронічна втома.

Аналіз конкретних шляхів підвищення працездатності людей похилого віку дозволив визначити чотири основні аспекти. Перший стосується відповідної регламентації розумової праці, індивідуального підходу до встановлення її тривалості, чергування праці та відпочинку, дотримання заходів профілактики втоми. Другий аспект, який визначає умови інтенсифікації розумової діяльності літньої людини, розглянутий у книжці при викладенні фізіологічних принципів, висунутих М.Введенським, зокрема стосовно раціонального режиму праці. Третій аспект включає застосування переважно методів неспецифічного впливу різноманітних чинників, серед яких чільне місце належить позитивним емоціям, аферентним подразникам, лише в окремих випадках можуть використовуватися лікувально-профілактичні засоби. Четвертий аспект, який має універсальне значення, охоплює заходи із забезпечення раціонального способу життя та високого рівня фахової діяльності, фізіологічного обгрунтування режиму харчування, використання фізичної культури, а також активного відпочинку.

А ось кілька порад відомого токсиколога, до речі — в минулому нашого земляка, М.Лазарєва: уникайте вдихати задимлене повітря, пийте тільки чисту воду, застосовуйте фільтри, не нехтуйте засобами індивідуального захисту. Розділ про новий напрям у геріатрії — вікову токсикологію, що відбиває концепції одного з чільних наших дослідників в галузі профілактичної медицини І.Трахтенберга та його школи, дуже важливий. Пресинг хімічних засобів, збільшення забруднення атмосфери, екологічна байдужість у першу чергу погано позначаються на здоров’ї літніх громадян, ніби сприяючи бурим барвам золотої осені! Звідси й позиція авторів книжки: герогігієна може й повинна стати відчутною платформою у профілактичній медицині, якщо широко впроваджуватиметься прикладна геронтологія — напрям науки і техніки, який ставить за мету адаптацію середовища проживання, технічних пристроїв, механізмів, побутової техніки, робочих місць, транспорту та ін. під змінені, часто знижені функціональні можливості людей похилого віку.

Один із тих, кому присвячена книжка, — Володимир Фролькіс, по суті, вперше у світовій науці висунув і розвинув теорію вітаукта, прихованої наявності очевидної нейрофізіологічної енергетики, що протистоїть темпам старіння, здавалося б, запрограмованим генетично. Вітаукт у нашому суперечливому житті, на жаль, поки що, швидше, ілюзія, ніж повсякденний орієнтир. Але річ у тому, що і І.Трахтенберг, і О.Поляков, один із вихованців Володимира Веніаміновича Фролькіса, виклали чимало його думок у геронтологічних методологіях, насамперед у сфері фахової діяльності людини. У цьому сенсі монографія може слугувати навчальним посібником, що відповідає чудовому афоризмові В.Фролькіса: «Не піклуватися про літніх людей — це те ж саме що руйнувати будинок, у якому доведеться спати вночі». Поборником, який навчив — чи принаймні намагався навчити — суспільство не капітулювати перед синдромами старіння і його провісниками, постає Микола Михайлович Амосов — своїм унікальним експериментом, проведеним на собі — наступальним фізичним тренуванням, раціональною дієтою, активізацією духу, — який, хоч на певний час, подарував йому після вісімдесяти світлі роки. Витяги з робіт В.Фролькіса і М.Амосова широко наводяться і коментуються у книжці.

Суспільство ніби змирилося з повсякденним явищем, що шановані люди найчастіше не дуже й шановані, і фахівець похилого віку, якщо не зовні, то внутрішньо опиняється на узбіччі життя. Але це і антигуманізм, і суспільне марнотратство. Нові позиції цивілізованого світу свідчать, що нації, котрі розглядають старість не як тягар, а як частину свого капіталу, виграють на дистанціях життя! Оскільки біг днів неоціненний, і автори недаремно наводять висловлювання Ш.Монтеск’є: «Який малий проміжок між часом, коли людина ще надто молода, і часом, коли вона вже надто стара». До розширення цього проміжку й закликає книжка.