«Врятуйте наші життя! І свої душі» - Здоров’я - dt.ua

«Врятуйте наші життя! І свої душі»

26 лютого, 2010, 14:17 Роздрукувати Випуск №8, 26 лютого-5 березня

Значимість події, яка минула непоміченою для широкої громадськості, усвідомити повною мірою ми зможемо, мабуть, лише трохи згодом: уперше в Україні зроблено операцію з рятування дитини в утробі матері...

Значимість події, яка минула непоміченою для широкої громадськості, усвідомити повною мірою ми зможемо, мабуть, лише трохи згодом: уперше в Україні зроблено операцію з рятування дитини в утробі матері. Фетоскопія (ендоскопічна операція всередині матки вагітної жінки) пройшла успішно, і сьогодні батьки тішаться своєму довгоочікуваному щастю — синові, який недавно з’явився на світ.

Тепер і в Україні ще не народжені діти, яким через вади розвитку загрожує неминуча смерть, можуть бути врятовані і з’явитися на світ цілком здоровими. У багатьох країнах у наш час отримав широке визнання й розвиток такий напрям охорони здоров’я як медицина плода. Світовий досвід свідчить: сучасні можливості внутрішньоутробної діагностики та лікування дають при деяких вадах розвитку плода шанс на виживання і повноцінне життя після народження у 60—90% випадків виявлених патологій (залежно від складності). І перелік порушень стану здоров’я плода, які можна усунути або виправити ще до появи дитини на світ, з часом збільшується. Зрозуміло, йдеться про країни, в яких розвиток суспільства і вдосконалення медичних технологій йдуть у ногу.

З появою діагностичного ультразвуку стався переворот не тільки в акушерстві й гінекології, — світ наочно переконався, що існує внутрішньоутробне життя, дитина вже на ранніх стадіях розвитку здатна відчувати, реагувати на різноманітні подразники. Цивілізований світ визнає дитиною кожну людську істоту від моменту її зачаття, тобто ще до народження. Це записано в Конвенції про права дитини, яку в 1991 році ратифікувала й Україна. У цьому міжнародному документі закріплене також положення про невід’ємне ПРАВО дитини на життя та медичну допомогу. Проте й сьогодні не народжені діти нечутно волають про допомогу. Рятуючи їхні життя, ми рятуємо свої душі.

Підступний синдром

Малюку, який переніс хірургічне втручання, коли він ще перебував у затишному маминому лоні, скоро виповниться три місяці. Здоровий міцний хлопчик із блакитними, як у мами, очима і, звісно ж, мужнім татковим характером. Коли ми спілкувалися зі Світланою (так звати маму), маленький Ілля, який щойно прокинувся, терпляче чекав, коли мама візьме його на руки і прикладе до теплих грудей. Пестячи поглядом малюка, Світлана навіть подумати боїться, що все могло статися інакше.

«Ми з чоловіком разом уже десять років, але, з огляду на різні обставини, дітей заводити не квапилися, — розповідає вона. — А потім мені не вдавалося завагітніти. Хотіла вже йти лікуватися від неплідності. Напевно, Бог почув мої молитви, і я нарешті завагітніла. Під час першого ультразвукового дослідження (УЗД) нам повідомили, що буде двійня. Ми невимовно зраділи. Адже мені вже 35 років, тому на другу дитину я навряд чи наважилася б. Коли повторно робили УЗД, у жіночій консультації захвилювалися й порадили звернутися для поглибленого обстеження до лікаря Соловйова: мовляв, він досвідчений фахівець».

Завідуючий відділом медицини плода столичної клініки «Надія» Олексій Соловйов після уважного обстеження визначив, що у Світлани так званий синдром близнюкового перетікання. Трапляється він тільки при одному типі вагітності — у 18—30% однояйцевих близнюків, відділених один від одного оболонками, при цьому плацента і деякі судини в них спільні. Коли немає оболонок між плодами, цей синдром практично не виникає. Чому він виникає лише у частини однояйцевих близнюків, лікарі поки що не знають. Інколи цю патологію ще називають «синдромом обкрадання», тому що одна дитина перекачує на себе кров іншої, обкрадаючи її таким чином. Одна віддає життєво важливі речовини (її називають «донор»), а інша — «реципієнт» — їх забирає. Проте часто гинуть обидві: після того, як завмирає один близнюк, другий через спільні судини починає викачувати йому власну кров і гине від знекровлення, як, наприклад, людина від кровотечі. Це може статися і на ранніх термінах вагітності, починаючи з 18—22 тижнів. Раніше про такі втрати мало кому було відомо навіть серед медиків, оскільки такі випадки не потрапляли у статистику перинатальної смертності, адже в колишньому Радянському Союзі, та й у пострадянський час, дитина до 28 тижнів внутрішньоутробного розвитку взагалі не вважалася дитиною, до цього терміну дозволялося переривати вагітність. Проте й тепер навряд чи існує достовірна статистика перинатальної смертності, причиною якої є, зокрема, і ця патологія.

«Олексій Іванович нам усе докладно пояснив, сказав, що коли нічого не робити, то в найближчі тижні ми втратимо дітей. Але можна спробувати врятувати одну дитину, — розповідала далі Світлана. — Психологічно нам дуже важко було прийняти таке рішення. Ще тиждень лікарі спостерігали за станом дітей, доки остаточно не переконалися, що шансів на виживання у близнюка-«донора» немає. «А ви вже робили таку операцію?» — поцікавилася я в хірурга. «Ні, — чесно відповів він. — В Україні ще ніхто не робив таких операцій, але іншого виходу в нас немає».

«Щоб врятувати одного з близнюків, потрібно було зробити коагуляцію пуповини нежиттєздатної дитини, — прокоментував операцію Олексій Соловйов. — Проводиться така операція за допомогою оперативного фетоскопу. Висока точність такої внутрішньоутробної маніпуляції досягається тим, що фетоскопія проводиться під подвійним контролем — ультразвуку (ззовні) і ендоскопу (всередині). Цей метод ми застосували вперше в нашій країні. Операція пройшла успішно, хоча ми, природно, дуже переживали за результат. Наша пацієнтка благополучно пережила вагітність і народила здорового хлопчика».

Малюку, якому волею обставин судилося ввійти в історію, вже скоро три місяці. Ілля нормально росте й розвивається, мама годує його грудним молоком, після ситної їжі він любить поспати (а який мужчина проти цього?), з усіх малюкових сил намагається тримати голівку (а підросте — тато навчить, як справжнього чоловіка, тримати удар). Можна зрозуміти Світлану, яка раніше не хотіла давати жодних коментарів і фотографуватися для преси. Але після всього пережитого, знайшовши щастя материнства, вона стала далеко не байдужою до проблеми надання допомоги ще ненародженим дітям.

Голос волаючого

Ще одну дитину, котра неминуче загинула б, недавно врятували лікарі цієї клініки. На 19-му тижні вагітності в жінки, яка доти тривалий час лікувалася від неплідності, несподівано відійшли навколоплідні води. Їй зробили цілий ряд амніоінфузій, тобто під контролем ультразвукової апаратури вводили спеціальну рідину, щоб дитина могла далі розвиватися. І жінка все-таки виносила довгоочікувану дитину.

— Парадокс у тому, що в обох випадках діти були врятовані не так завдяки нашим знанням і професіоналізму, скільки всупереч існуючому в Україні ладу щодо ненароджених хворих дітей, — нотка гіркоти звучить у словах пана Олексія. — Зробити це вдалося лише внаслідок збігу обставин, насамперед тому, що для майбутніх (на той час) батьків діти були дуже бажані, і вони самі шукали фахівців, які могли б їм допомогти. До того ж наша перша фетоскопія була б попросту неможливою без прагнення розвивати медицину плода в Україні наукового директора нашої клініки, професора Ірини Судоми та директора клініки д-ра Валерія Зукіна. До речі, про можливість надання внутрішньоутробної допомоги ми говоримо принаймні років три, але марно. Нас ніхто не чує. У нас немає попиту на такий вид допомоги.

— Чому? Може, тому, що бідна країна не в змозі розвивати цей, безперечно, дорогий напрям сучасної медицини. Чи наше суспільство ще «не доросло» до усвідомлення й розуміння цієї проблеми?

— Річ не в бідності. У нас не країна бідна... Просто грошові потоки спрямовані не на благо суспільства, а на задоволення інтересів тільки окремих людей.

А тепер відповім на ваше запитання докладніше. Насамперед хотів би звернути увагу на такий дуже важливий момент. У світі, на відміну від нас, пренатальну діагностику роблять не так для того, щоб перервати вагітність у разі виявлення вад розвитку, як для того, щоб відрізнити невиліковні смертельні вади (в такому випадку постає питання переривання вагітності) від тих відхилень стану здоров’я, з якими людина може жити, а також тих, які можна вилікувати після чи навіть до її народження. Головна мета медицини плода — максимально точна діагностика і, в разі потреби, внутрішньоутробне лікування плода, якщо виявлено якісь відхилення в його розвитку, до народження. При цьому дуже багато важать погоджені дії з неонатологами, педіатрами, дитячими хірургами, кардіохірургами та іншими вузькими спеціалістами. У результаті цього можна добитися реального зниження перинатальної смертності. У нас же сьогодні головна увага, як і раніше, спрямована на те, що практично не впливає на перинатальну смертність. А її потрібно звернути на медицину плода та неонатальну допомогу.

Команда рятувальників у повному складі Фото: Василь Артюшенко
Команда рятувальників у повному складі Фото: Василь Артюшенко
Сучасний рівень розвитку медицини плода дозволяє надавати допомогу при багатьох вадах розвитку та патологічних станах дитини. На жаль, у нашому суспільстві досі панує думка, що головне завдання допологової діагностики — виявлення до 22 тижнів вагітності якомога більшої кількості патологій і, як наслідок, — переривання вагітності. Деякі медики, на жаль, виявивши під час ультразвукового дослідження якісь патологічні ознаки, навіть без дослідження хромосомного набору плода радять переривати вагітність. Чи варто дивуватися, що в наш час в Україні абортів роблять удвічі-втричі більше, ніж народжується дітей? Сьогодні в нас дозволено робити аборт до 12 тижнів вагітності за бажанням самої жінки і переривати вагітність до 22 тижнів у разі виявлення цілого ряду патологічних ознак і на бажання батьків. Наприклад, при дослідженні у дитини виявили внутрішньоутробну часткову ампутацію кінцівки. Багато хто, довідавшись про це, йде на переривання вагітності. Інколи в розмовах з деякими своїми колегами, які обстоюють переривання вагітності у подібних випадках, ставлю питання так: а що ви порадите зробити, якщо народиться цілком нормальна здорова дитина, з якою згодом станеться лихо, і вона втратить кінцівку? Розмовляючи з батьками, наводжу також такий приклад. Поруч із нашою клінікою знаходиться музей Михайла Булгакова. І його батько, і він сам померли у віці 48 років від спадкової форми хвороби нирок. Якби на той час були такі можливості допологової діагностики, як маємо тепер, у мами майбутнього письменника могли б виявити цю патологію плода, і якби вона перервала вагітність, ми б не мали «Майстра і Маргарити» і всієї літературної спадщини великого письменника. Так само неможливо сьогодні уявити світову музичну культуру без Нікколо Паганіні, а в нього теж був природжений синдром Марфана. І таких прикладів можна навести багато.

— Для України, з огляду на демографічну ситуацію, проблема збереження життя дітей набуває особливого сенсу. Не хочеться вірити, що ця проблема не знаходить жодного відгуку в суспільстві, у керівництва країни.

— На жаль, поки що ні. В Україні немає умов для надання внутрішньоутробної допомоги дітям. Тому такі діти переважно гинуть.

— Чи багато їх, тих, які в інших умовах могли б жити?

— Частота вад розвитку в середньому становить близько 3,5% від кількості новонароджених. Відповідно, в Україні на 530 тисяч пологів за 2009 рік має бути приблизно 18 тис. дітей із різними вадами розвитку.

— Що, на вашу думку, потрібно для того, аби медицина плода в Україні розвивалася? Адже в нас є і висококласні спеціалісти, і наукові сили...

— Для розвитку в Україні цього напряму потрібно чітко визначити джерела фінансування та механізми прозорого розподілу грошей між медичними установами за якісно виконану роботу, незалежно від форми власності цих установ. На жаль, сьогодні в Україні немає законодавчої бази для того, щоб кошти на лікування держава спрямовувала в ту клініку, в якій найуспішніше лікують ті чи інші патології, а не просто у прірву державних медичних установ. Час уже усвідомити, що форму власності не можна ототожнювати з якістю і рівнем медичної допомоги.

Наші найближчі сусіди — поляки — вже вирішили цю проблему. Наприклад, є потреба в наданні конкретної допомоги і є певний бюджет якоїсь місцевої організації. Серед медичних установ оголошується конкурс: хто готовий надати допомогу, на яких умовах і за які гроші. Клініці, котра виграла конкурс, незалежно від форми власності, переводять кошти за медичне обслуговування, обсяг яких визначають державні чиновники. До речі, у Польщі ще в 2006 році прийняли урядову програму розвитку в країні допомоги ненародженим дітям. Потрібно починати діяти і нам, якщо хочемо бути цивілізованою країною. Адже плід — це ненароджена дитина.

Для довідки. Першу у світі фетоскопію проведено ще в 1954 році, проте широкого застосування цей спосіб допологової діагностики та лікування плода набув лише в 90-х роках, після появи тонкого (близько 2 мм у діаметрі) ендоскопічного пристрою. За цей час уже зроблено тисячі ендоскопічних внутрішньоутробних операцій, переважно в таких країнах, як Бельгія, Великобританія, США, Німеччина, Італія, Франція, Швеція. Тепер до них приєдналася й Україна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво