VI З’ЇЗД ЕНДОКРИНОЛОГІВ УКРАЇНИ: КРУПНИЙ ПЛАН НА «ІНДАРІВСЬКИЙ» ІНСУЛІН

Поділитися
Рідкісне свято практикуючого лікаря — форум ендокринологів — пройшло цими днями в Києві. Що й казати, ендокринологія — цілий світ, ендокринологи — особлива каста...

Рідкісне свято практикуючого лікаря — форум ендокринологів — пройшло цими днями в Києві. Що й казати, ендокринологія — цілий світ, ендокринологи — особлива каста. Відданість справі межує зі стриманим снобізмом, провідні ведучі «щитовидники» іноді «впритул не бачать» «діабетників» і навпаки. Отож, навіть у контексті цих опозицій проблематика, пов’язана з благодатною експансією «індарівських» інсулінів на фармацевтичний ринок, прозвучала значуще і всебічно.

На з’їзді розмаїтим аспектам діяльності заводу було присвячено сім доповідей, а індекс посилань на його продукцію та практику (у розділі «цукровий діабет») домінував.

Підсумкове враження: у масовій свідомості ендокринологічного співтовариства стосовно інсулінів «Індару» відбулися необоротні зміни. Вже не викликає сумніву і є доконаним фактом: сьогодні у вигляді цих препаратів Україна має ліки світового класу. Але це визнання далося нелегко. Знадобилося два роки кропіткої праці всіх спеціалістів заводу, щоб його продукція посіла базову, лідируючу позицію в загальному обсязі споживання інсулінів у країні. І, безумовно, вирішальним чинником її панування стала якість препаратів, їхня клінічна активність і стійкість терапевтичного ефекту. Слід особливо підкреслити — це перемога всієї ендокринології України. Вона була б неможливою без сумлінної праці десятків практикуючих лікарів. Досвід впровадження вітчизняного інсуліну засвідчив: серед людей у білих халатах не так уже й мало людей у «білих ризах», в кожному разі, їх достатньо, щоб істина восторжествувала, хоч би як хтось намагався її спотворити. А бажаючих зробити це свого часу шукати не довелося.

У свіжій монографії професора В.Корпачова про труднощі створення українського інсуліну сказано вже відверто: «Попри всі переваги такого виробництва, воно мало низку противників з боку осіб, які співпрацюють з іноземними фірмами і мають від них певні пільги. З метою дискредитації проекту залучалися малокомпетентні спеціалісти й журналісти, а також організовувалися акції протесту, коли обмануті і необізнані хворі довірливо виконували волю зацікавлених організаторів.

Великої шкоди завдали амбітно налаштовані лікарі-спеціалісти і громадські лідери, які не зрозуміли і не намагалися зрозуміти суть проекту.

Не були зацікавлені у здійсненні проекту також дистриб’ютори інсуліну й особи, фінансово зацікавлені у продажі інсулінів іноземного виробництва, бо вітчизняне не давало їм такого прибутку».

На жаль, усі названі «чинники впливу» залишаються в силі. Тим вагоміший успіх київських фармацевтів.

На знак визнання заслуг «Індару» перед хворими доповідь його директора, доктора біологічних наук Олексія Лазарєва винесли на пленарне засідання в перший день з’їзду. Лазарєву було що сказати делегатам, і гостям форуму: із гордістю — про досягнутий прорив, із тривогою — про загрозу зриву президентського завдання про стовідсоткове забезпечення хворих безкоштовними високоякісними вітчизняними інсулінами.

І навів промовисті цифри: з огляду на ситуацію в країні, підприємство в рахунок централізованого постачання, за бюджетні гроші, без попередньої оплати відправило в регіони продукції більш ніж на 30 млн. гривень. І до кінця липня відвантажить ще на 20 мільйонів, тобто покриє майже піврічну базову потребу країни в інсулінах, яка лише в таких обсягах дозволяє забезпечити безперебійну інтенсивну інсулінотерапію. А коли ці гроші повернуться на завод — лише Богу відомо.

Однак я хочу зараз сказати про інше. Від виступу О.Лазарєва, його розуміння проблем заводу і галузі залишилося враження про системне бачення вже зробленого і про те, що потрібно здійснити, про його особисту тугу і спробу повернути втрачений сенс вихідному поняттю будь-якої продуктивної діяльності — культурі. Культурі виробництва, культурі клінічної практики, культурі поширення, культурі продажу. В абревіатурах світових стандартів вона значиться як «належна». Але в нас вона поки що — удень із вогнем...

А в тому, як діє «Індар», у його виробничих показниках і стилі праці вчувається колектив, що прагне бути на цій висоті і знає, чого він хоче. Зрозуміло, ці параметри задано лідером команди, чого ніхто й не приховує.

Про команду — окреме слово. На з’їзді були радикальні, футуристичні виступи, від яких незміцнілі уми буквально запліталися, — тут тобі й кури, що несуть яйця з людським інсуліном, і такі фармакологічні впливи на хворого, що він сам собою одужує, як муха. А «індарівці» у відповідь на все залишалися спокійні. Здавалося, дай їм завдання вивести цю дивоносну курку — вони виведуть. Адже поки зробили інсулін, такого наслухалися й надивилися, що вже нічим не здивуєш. А якщо серйозно — наявність настільки динамічної, упевненої в собі команди — вже багатство, запорука осмисленого руху вперед.

VI з’їзд ендокринологів України не лише гідно оцінив зроблене «Індаром», а й продемонстрував розуміння того, що завод готовий до розв’язання завдань національного значення. Це відбилося і в резолюції форуму. З’їзд ухвалив звернутися до МОЗ України з проханням поновити зусилля, у тому числі через Верховну Раду й Кабмін, для беззастережного виконання положень комплексної програми «Цукровий діабет» у частині безплатного забезпечення хворих вітчизняними препаратами інсулінів. І централізовані кошти, і гроші місцевих бюджетів насамперед повинні йти на закупівлю ліків для інсулінозалежних, тобто для громадян із тяжкими формами захворювання. І в цьому з’їзд був одностайний.

Він тривав три дні, і впродовж цього часу звучали найрізноманітніші думки про вітчизняний інсулін, крім негативних. Траплялися й несподівані. То раптом після виступу Олексія Лазарєва до нього прямо на сцені підійшов чоловік і став дякувати за ліки. Виявилося, з 50 років інсулінозалежного життя він уже два роки на «індарівських» препаратах і з захопленням відгукується про їхню ефективність. З’ясувалося, що це — Юрій Бездробний, сам клініцист, доктор наук, учень академіка Єфімова. А на другий день роботи делегати почули повідомлення голови ендокринологічного товариства, керівника клініки Медичної академії з Білостока пані Кінальської. На прохання прокоментувати появу українських інсулінів вона лаконічно сказала: «А що тут коментувати? Ви маєте свій інсулін, а Польща — ні». Теж логічно.

Але особливо важливими були свідчення з регіонів. Головний ендокринолог Донецької області Лілія Книшевицька: «У нас 12 тисяч інсулінозалежних. До появи «індарівських» препаратів закупівель не було жодних. Був найгостріший дефіцит із забезпеченням. Та ось уже два роки ми працюємо в нормальному режимі, одержуємо високоякісні, високоочищені інсуліни і прямо можемо дивитися хворим у вічі. Хоча забезпеченість поки що не абсолютна — 57%». «Наша місцева влада з розумінням ставиться до тих, хто страждає від цукрового діабету, і як результат — 70% забезпеченості вітчизняними ліками, — підхоплює тему головний ендокринолог Волинської області Лариса Джанкарашвілі. — Ми дуже задоволені і роботою «Індару», й українськими препаратами».

Який же напрошується висновок? «Індар» прокладає широкий тунель із пітьми цукрового діабету. Ось тільки світло в цьому тунелі не в кінці. У ньому вже відчутно посвітліло.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі