«…В Киеве, яко городе знатном и многолюдном, шпиталь учредить» - Здоров’я - dt.ua

«…В Киеве, яко городе знатном и многолюдном, шпиталь учредить»

10 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 10 червня-17 червня

Підготовка кадрів лікарських помічників — майбутніх фельдшерів, у Київському військовому госпіталі розпочалася після його заснування 1755 року...

Михайло Бойчак
Михайло Бойчак

Підготовка кадрів лікарських помічників — майбутніх фельдшерів, у Київському військовому госпіталі розпочалася після його заснування 1755 року.

Війни, які вела Росія з Прусією (1756—1762) і Туреччиною (1768—1774), збільшували потік хворих і поранених... Запрошені іноземні медики вже не справлялися з таким навантаженням.

…Системи підготовки лікарських помічників у той час не було. У госпіталях і полках служили цирульники, ротні та шкільні фельдшери («фельд» — поле, «шере» — ножиці)... На відміну від західноєвропейських армій, які мали лише цирульників, у російській армії разом із дивізійними лікарями служили ротні фельдшери, цирульники та підлікарські помічники.

Виникнення професії цирульника сягає вглибину століть. Тривалий час вони були єдиними фахівцями, котрі надавали медичну допомогу всім верствам населення, зокрема й військовим. Оскільки вміли виймати кулі, гоїти рани, пускати кров, накладати пластири, лікувати очі, виривати зуби, стригти й голити. … Вони поєднували у своїй діяльності народний досвід із елементами наукової медицини та містики. … У російській армії лікарів називали цирульниками.

(Із книги: П. М. Бойчак, Р. Н. Лякіна, «Військово-фельдшерська школа...», Київ — 2004)

Історія Київського військового госпіталю бере початок із середини вісімнадцятого століття. Незадовго до цього київський губернатор, вважаючи, що монастирі нездатні забезпечити надання медичної допомоги всім хворим, а також з огляду на погану санітарно-епідемічну ситуацію в місті, клопотався перед сенатом про заснування у Києві госпіталю. У червні 1755 року вийшов указ сенату медичної канцелярії Російської імперії, де зазначалося: «…В Киеве, яко городе знатном и многолюдном, шпиталь учредить...»

Напередодні святкування 250-річного ювілею Головного військового клінічного госпіталю МО України начальник госпіталю, генерал-майор медичної служби, доктор медичних наук, заслужений лікар України Михайло БОЙЧАК відповів на запитання журналіста «Дзеркала тижня».

— Михайле Петровичу, ювілейні дати — це не лише привід для голосних слів і вручення нагород, а й можливість підбити певні підсумки, привернути увагу до насущних проблем. Перше запитання з тих, що, як то кажуть, на кінчику язика. Ви, безперечно, багато чули про ініціативу керівництва Мінздоров’я щодо ліквідації відомчих лікувальних установ і створення так званого єдиного медичного простору. Багато таких установ уже не належать відомствам, проте нікому від цього краще не стало.

— В ідеї об’єднання медицини під єдиним началом, на мою думку, є раціональне зерно. Проте на практиці в кожному конкретному випадку варто керуватися міркуваннями доцільності. Що ж до військової медицини, то, вважаю, таке об’єднання неможливе з кількох причин. По-перше, військові лікарі покликані лікувати хворих, надавати медичну допомогу не лише в мирний, а й у воєнний час. Власне, в цьому полягає головне призначення військової медицини. По-друге, в армії існують спеціальні структури, передбачені для роботи у воєнний час — госпіталі, медичні бази тощо. Робота з їх підтримки в належному стані дуже складна і копітка. Якщо ці структури підпорядкувати Міністерству охорони здоров’я, постає питання: хто цим займатиметься? Я вже не кажу про те, що у воєнний час існує певна специфіка медичної допомоги, тобто вміння не лише надавати хірургічну, терапевтичну, нейрохірургічну допомогу, а найголовніше — організувати медичну допомогу в армії, на фронті. Це спеціальна, досить складна галузь знань. По-третє, у будь-якій державі, де є армія, є також військова медична служба, військові госпіталі. Навіть найменші країни мають армію, нехай і невелику, й у цих арміях є військова медицина.

І, по-четверте. Навіть якщо керівництво військовою медициною буде покладено на Міністерство охорони здоров’я, все одно відповідні кошти на її утримання доведеться виділяти. Тобто про економію бюджетних коштів у цьому випадку говорити не доводиться, а от клопотів у Мінздоров’я значно побільшає. Все це тільки ускладнить управління галуззю охорони здоров’я.

— Головний військовий госпіталь уже давно не асоціюється із чимось закритим, відгородженим від цивільного життя — тут надають медичну допомогу всім, хто її потребує. До того ж деякі види діагностики та лікування проводяться лише у вашому госпіталі.

— На сьогодні близько 20 відсотків пацієнтів госпіталю — суто цивільні люди. Це досить велика кількість, якщо врахувати, що за рік у нас лікуються стаціонарно близько 25 тисяч хворих.

Окрім того, на базі нашого Головного військового госпіталю відкрито Печерський госпіталь для ветеранів війни. Він фінансується із бюджету Печерського району столиці, але наші фахівці також залучаються до надання допомоги цій категорії пацієнтів. Якби такий досвід набув поширення і на інші області України, це дало б можливість не лише підвищити рівень медичного обслуговування, а й зберегти госпіталі. Адже у зв’язку з реформуванням армії багато з них буде ліквідовано. І якби разом із Міноборони кошти виділяли й місцеві бюджети, безумовно, їх можна було б зберегти.

— А як справи з фінансуванням вашого госпіталю? Наскільки мені відомо, ви знаходите можливість оснащувати клініки найсучаснішим устаткуванням, запроваджувати новітні лікувальні методи.

— Ми використовуємо всі можливості, щоб повністю забезпечити лікування хворих. Левову частку свого робочого часу мені доводиться витрачати на пошуки партнерів, фірм, із якими укладаємо відповідні договори. Працюємо також зі страховими компаніями. Близько половини необхідних на утримання госпіталю коштів ми заробляємо самі. У нас хворі не купують ліки, в наших клініках вони забезпечуються усім необхідним для лікування та одужання. Звісно, насамперед військовослужбовці — солдати, офіцери, пенсіонери Міноборони. За рахунок додаткових джерел фінансування закуповуємо медикаменти, дорогу апаратуру. Від Міністерства оборони одержуємо гроші на заробітну плату, до речі, дуже чітко, без жодних затримок. МО також покриває усі витрати за комунальні послуги, виділяє гроші на харчування, придбання білизни і частково на ліки.

— Неодноразово доводилося чути: хворі, щоб потрапити на лікування до госпіталю, змушені записуватися в чергу.

— Справді, деякі методи діагностики та лікування є лише в нашому госпіталі — більше ніде в Україні вони не застосовуються. Хоча, мушу зазначити, нічого надприродного в цих методах немає, ми робимо те, що практикується в усьому світі, тобто є медичним стандартом. У деяких наших відділеннях і клініках існують черги на обстеження і госпіталізацію, оскільки є багато охочих потрапити саме до певного лікаря або до клініки. Наприклад, у клініці нейрохірургії застосовується унікальна методика проведення операцій на головному мозку. Розробив її полковник медичної служби, професор Олександр Георгійович Данчин, який керує цією клінікою.

— Цікаво, в чому полягає унікальність цієї методики?

— Якщо за класичною схемою, щоб дістатися до враженої ділянки мозку, хірург має здійснити трепанацію черепа, то нині така операція є значно менш травматичною. Через дуже маленькі фрезеві отвори в черепі вставляється спеціальна ендоскопічна відеоапаратура, із допомогою якої вдається проникнути до осередку крововиливу та видалити його. Аналогічний, малоінвазивний метод застосовується також для видалення гриж міжхребцевих дисків.

Однією з провідних у нашому госпіталі є клініка абдомінальної хірургії і гастроентерології. Тут проводяться усі види ендоскопічних операцій. Наприклад, холецистектомія, кріодеструкція метастазів пухлин печінки, операції на товстій кишці, органах малого тазу тощо. Дуже гарний досвід лікування жовчнокам’яної хвороби, зокрема за наявності каменів у жовчних протоках. До нас поступають багато пацієнтів із інших лікарень і навіть академічних клінік.

Наші фахівці опанували такий сучасний діагностичний метод, як ендосонографія, що поєднує ендоскопію й ультразвукове дослідження. З його допомогою вдається діагностувати пухлинний процес на ранніх стадіях, коли іншими засобами визначити початок розвитку пухлини неможливо. Цей метод дозволяє виявляти дрібні камінці в жовчних протоках, а отже, використовувати лікування, що перешкоджає подальшому розвитку патологічного процесу.

Одна з особливостей Головного військового госпіталю полягає у тому, що методи малоінвазивного ендоскопічного дослідження і лікування у нас застосовуються практично в усіх областях хірургії. Це дозволяє проводити щадні, без перебільшення, ювелірні операції. При цьому хворі не відчувають болю й інших незручностей, як раніше, коли застосовувалися традиційні хірургічні методи.

Не менш цікаві в нас і інші напрямки, як, наприклад, відділення рефлексотерапії, яким завідує доктор медичних наук Собецький Володимир Віталійович. Він також створив унікальний протипухлинний препарат, який успішно пройшов випробування у клініках України та Росії.

— Зрозуміло, що оволодіння такими високотехнологічними методами вимагає відповідної підготовки. Сьогодні до вас їдуть опановувати медичні нововведення з усієї країни. Головний військовий госпіталь став своєрідною школою лікарської майстерності.

— Бажання передати досвід з оволодіння сучасними методами лікування — ще одна особливість нашого госпіталю. У нас побували цивільні лікарі практично з усієї України. Відділенням ендоскопічної діагностики та хірургії керує полковник Чернєв Володимир Миколайович — відомий фахівець у галузі застосування ендоскопічних операцій. До нас приїздять багато охочих опанувати досвід проведення мікроендоскопічних операцій. ЛОР-органів. Клініку ЛОР-захворювань очолює Шербул Валерій Іванович, який, до речі, опановував сучасні методики у Франції. Багато наших лікарів стажувалися у провідних закордонних клініках.

— Успіхи наших фахівців здобули визнання за кордоном?

— На міжнародному конгресі з нейрохірургії наукову доповідь наших фахівців привітали бурхливими оплесками. Коли вже заговорили про науку, не можу не сказати, що за роки незалежності України лікарі госпіталю захистили 48 кандидатських дисертацій і чотири докторських. Це більше, ніж за кілька попередніх десятиліть. Сьогодні практично кожен лікар, який себе поважає, не мислить себе поза наукою, прагне опанувати новітні знання й методики у своїй галузі. Щороку наші фахівці виїздять за кордон, щоб ознайомитися із досягненнями своїх західних колег. У нас існує порядок: якщо лікар їде з науковою доповіддю, то відрядження оплачує госпіталь.

— У вашому госпіталі впроваджуються також оригінальні нетрадиційні методики лікування, до яких у офіційної медицини досить прохолодне або навіть різко негативне ставлення.

— Клініка народних і нетрадиційних методів лікування користується досить великою популярністю, особливо у тих, хто страждає на алергічні захворювання або з якихось інших причин не може приймати медикаментозну терапію. Тут застосовуються спеціальні програми й методики діагностики та лікування. До речі, цей напрямок нині затребуваний у всьому світі, такі центри існують у багатьох країнах. У клініці застосовуються методи розвантажно-дієтичної терапії, гомеопатичні засоби, рефлексотерапія, лікування травами тощо. Варто зазначити, що вплив нетрадиційними методами дає дуже гарний, а іноді і вражаючий ефект. Між іншим, нетрадиційну методику в Росії використовують у військкоматах, при обстеженні призовників — з її допомогою дуже легко діагностувати наркозалежність, схильність до суїциду. Разом із Національною академією оборони плануємо використовувати таку методику для психологічного тестування різноманітних військових спеціалістів, а також для позбавлення стресів і психологічної дезадаптації.

— Кому як не вам краще знати про здоров’я теперішніх захисників Батьківщини, військовослужбовців і, зокрема, призовників?..

— Звісно, здоров’я призовників сьогодні не дуже гарне. Причини такого стану справ загальновідомі. Та останнім часом з’явилася тенденція, яка раніше не спостерігалася. Деякі хлопці-призовники всіляко намагаються приховати своє захворювання, щоб потрапити до армії…

— ?

— … і вже в армії, у військовому госпіталі одержати лікування.

— Тому, що немає можливості та коштів лікуватися за місцем проживання?

— Саме так. Траплялися випадки, коли до нас поступали хлопці з пороками серця, ми їх направляли до Інституту серцево-судинної хірургії, де їм за державні кошти робили складні операції. Звісно, після лікування вони їхали додому.

— А яка нині ситуація в армії з інфекційними захворюваннями (гепатит, туберкульоз, ВІЛ/СНІД)?

— Я б не сказав, що ситуація в армії якось відрізняється від тієї, що спостерігається по країні загалом. Кілька років тому в нас виникла серйозна проблема з дифтерією. Як ви, напевно, пам’ятаєте, тоді був спалах цієї грізної інфекції у масштабах усієї країни. Багато діагностувалося в армії випадків дитячих інфекцій — кір, коклюш, вітрянка. Та це все наслідки того, що свого часу було допущено порушення при проведенні щеплень. У нашому госпіталі функціонує центр крові, де донори проходять дуже ретельне обстеження. Для нас сьогодні гостріше стоїть проблема вірусних гепатитів (В, С), ніж ВІЛ-інфекції.

— Михайле Петровичу, відомо, що глави багатьох держав одержують медичне обслуговування у військових госпіталях.

— Президент США обслуговується у військово-морському госпіталі, перші особи інших держав теж у військових госпіталях. Водночас президент РФ лікується у спеціальній, кремлівській лікарні, хоча в Росії є дуже гарні госпіталі. Гадаю, що це деякою мірою данина традиції.

До речі, наш госпіталь завжди залучається до медичного забезпечення заходів на вищому державному рівні. Наприклад, коли в Україну з візитами прибувають президенти різних країн або інші офіційні особи. Ми маємо великий досвід такої роботи.

— Військова медицина в нас завжди була на високому рівні. Ця традиція сягає своїм корінням іще в часи М.Пирогова. І річ, очевидно, не лише в науковому підході та найвищій кваліфікації лікарів, кажуть, що у військових госпіталях особлива дисципліна, уважніше ставлення до хворого.

— Мабуть, певний резон у ваших міркуваннях є. У деяких ситуаціях військова людина вчинить інакше, ніж цивільна.

— Військовим медикам неодноразово доводилося бувати в осередку військових конфліктів…

— Окрема сторінка історії нашого госпіталю — миротворча робота. Наші лікарі і медсестри надавали медичну допомогу в Югославії, Лівані, С’єрра-Леоне, Іраку. У 70—80-ті роки військові медики виконували свій обов’язок на Кубі, у В’єтнамі, в Ірані, Єгипті, Сирії. У період війни в Афганістані до нашого госпіталю направляли найтяжчих, скалічених і спотворених поранених — без рук, ніг, а часом і взагалі без кінцівок. Багатьох із них наші лікарі в буквальному значенні ставили на ноги, вчили ходити на протезах.

Наші лікарі й медсестри надавали допомогу потерпілим унаслідок катастрофи на ЧАЕС. У госпіталі було розгорнуто спеціальні відділення, де лікувалися сотні ліквідаторів. Багато «чорнобильців» перебувають у нас на диспансерному обліку.

Скрізь, де було потрібно вживати екстрених заходів, рятувати людей, військова медицина виявлялася незамінною. Так, у 70-ті роки під час епідемій холери в Поволжі та Каракалпакії діяли польові холерні госпіталі. Очолював їх відомий лікар-інфекціоніст М.Городецький. Марк Михайлович — один із наших найстарших лікарів, він і зараз, незважаючи на похилий вік, працює у нас лікарем-консультантом, передає свій багатющий досвід молоді.

У межах ювілейних заходів ми плануємо також провести науково-практичну конференцію. А в жовтні — освятити нашу госпітальну церкву, яку ми відновили, і зараз там завершуються оздоблювальні роботи.

У стінах Київського військового госпіталю навчалися і починали свій трудовий шлях багато корифеїв медичної науки. Тут працювали В.Образцов, Т.Яновський, М.Стражеско, Б.Маньківський, А.Кримов, Д.Заболотний, А.Чайка. Будучи студентом медичного факультету Університету Св. Володимира, в госпіталі проходив практику, а потім якийсь час працював лікарем М.Булгаков. Вихованцями київської військово-фельдшерської школи було багато відомих особистостей: родоначальник лікарської династії Чеботарьових — Федір Миколайович Чеботарьов, учений-мовознавець, історик і богослов Іван Огієнко (митрополит Іларіон), Павло Губенко (письменник Остап Вишня), Юхим Придворов (Дем’ян Бідний), Михайло Донець (народний артист УРСР), Микола Щорс (герой громадянської війни) та ін. Завдяки зусиллям видатного хірурга Миколи Пирогова при госпіталі було засновано університетські клініки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво