Уяви собі картину... - Здоров’я - dt.ua

Уяви собі картину...

10 липня, 2009, 13:56 Роздрукувати Випуск №26, 10 липня-31 липня

Досі вважається, що однією з уцілілих донині цінностей Майдану є свобода слова. З одного боку, начебто й так...

Закон один для всіх!

Передвиборний плакат Віктора Ющенка

Досі вважається, що однією з уцілілих донині цінностей Майдану є свобода слова. З одного боку, начебто й так. На рівні державному ні тобі цензур, ні інших обмежень. Часописи, газети, радіо й телебачення (не кажучи вже про Інтернет) — прямо розгул демократії в період розквіту. Правда, свобода слова по-українському доволі специфічна. З одного боку, говорити й писати можна все. Але з іншого боку — більшість інформаційного продукту згоряє з нульовим ккд. Бо влада, зберігаючи демократичне обличчя, відшліфувала принцип максимального нереагування. Такий собі синдром сліпоглухонімоти. Тобто і гусей ніхто не дражнить, і колеса стукають гранично ритмічно. Хоча і ефір, і сторінки друкарських ЗМІ ось уже котрий постмайданний рік рвуться по живому від скандалів та сенсацій. Але без реакції й наслідків. Щось на кшталт безалкогольної горілки. Смак і запах є, а не вставляє...

А тепер, шановний читачу, уявімо собі картину. Уявіть, що проти вас порушено кримінальну справу. Зрозуміло, що неприємно. Але з ким не буває. До того ж ви живете в демократичній країні. Де всі права, включно з правом на захист, начебто гарантовані Конституцією. А в основі стоїть принцип презумпції невинності. Тим більше, ви абсолютно впевнені у своїй правоті. Що до того ж підтверджує й ваш адвокат. Отож ви спокійно чекаєте справедливого судового розгляду. Але слідство — штука нер­вова. Та й триває понад рік. І у вас різко похитнулося здоров’я. З ким не буває. Лікарі наполягають на госпіталізації. Адвокат поштою (з повідомленням про доставку) повідомляє про це слідчого. І ви спокійно вирушаєте проходити курс лікування. Але ввечері, увімкнувши телевізор, раптом бачите на екрані свою фотографію. А диктор повідомляє, що вас оголосили в розшук. Трохи згодом вам стає відомо, що ви сховалися від слідства. Що суд видав ордер на ваш арешт, а міліції доручено вас розшукати й допровадити в КПУ. Правда, наступного дня ваш адвокат скликає прес-конференцію і пред’являє журналістам документи, які підтверджують факт одержання слідчим усіх офіційних паперів, пов’язаних із вашою госпіталізацією. Мало того, тележурналісти знімають вас у лікарні. І через добу після початку розшукових заходів країна переконується в тому, що ви — законослухняний громадянин і нікуди не втікали. На душі стає спокійніше. Але, виявляється, передчасно. Оскільки ордер на арешт ніхто не анулював, не збирається анулювати, а слідчі в інтерв’ю заявляють, що наполягатимуть на вашому арешті, бо ви втратили їхню довіру. І, незважаючи на те, що ви проходите в лікарні курс хіміотерапії, вас потрібно запроторити за грати. Адже у в’язниці теж є лікарі...

Зрозуміло, що такий сценарій одразу може викликати низку запитань. По-перше, не кожен читач, що перебуває під слідством, може заслужити право бути оголошеним у розшук з допомогою телебачення. По-друге, адвокат далеко не кожного читача, що перебуває під слідством, може скликати прес-конференцію. Яка до того ж приверне увагу ЗМІ. По-третє, далеко не до кожного читача, що перебуває під слідством, поїдуть у лікарню знімальні групи.

А жаль.

Жаль, що наші ЗМІ роблять стійку тільки на VIP.

Жаль, коли бачиш, як у пошуках істини зневірені жителі провінцій пікетують останні, в їхньому розумінні, джерела справедливості. Президентський секретаріат. Чи там Кабмін. Чи Верховну Раду. Чи Генеральну прокуратуру. Як сподіваються на свої доморощені плакати. Вірячи, що крик їхньої душі буде почуто. Що на них звернуть увагу. Що їх «покажуть у телевізорі». Після чого, як вони свято вірять, справедливість прийде до них сама. Дарма. Найчастіше час, ватман, фломастери й гроші пущені на вітер.

Але повернімося до проблем VIP, оскільки саме крізь цю призму найкраще видно, як держава ставиться до своїх «маленьких громадян».

До того ж після інтерв’ю, яке директор Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя професор Микола Проданчук дав «ДТ» майже місяць тому, нібито не залишалося сумнівів, що весь посуд буде розставлено по полицях. Передусім упевненість полягала в тому, що ордер на арешт Проданчука, виданий Печерським судом після «оголошення Проданчука в розшук», буде анульовано. Що ГПУ, як мінімум, вибачиться за незграбну роботу своїх слідчих. Що Проданчуку дадуть можливість спокійно пройти непростий курс лікування. Що справу нарешті передадуть в суд, який і візьметься з’ясовувати істину. Але ні. Коли б то.

Із впертістю, вартою кращого застосування, слідство зробило все з точністю до навпаки. Спочатку в клініку Національного інституту фтизіатрії і пульмонології Ф.Яновського, де Проданчук проходив лікування, з’явилися працівники міліції, аби пересвідчитися в тому, що інформація ЗМІ, буцімто він нікуди не втікав, правильна. Після міліціонерів з’явилися представники ГПУ, які зажадали проведення судмедекспертизи, що під­тверджувала б діагноз пацієнта.

Далі — краще. У Проданчука до саркоїдозу легенів додалося загострення панкреатиту, і його переводять в Інститут хірургії і трансплантології ім. Шалімова. Але там він пробув недовго. Оскільки, за словами самого Проданчука, слідчі й (увага!) керівництво Академії медичних наук, якій цей інститут підпорядкований, наполягали на прискоренні виписки. У день, коли Проданчука планували виписати, в клініку прибули працівники карного розшуку, щоб заарештувати «злочинця». Адже, як пам’ятаєте, ордер на арешт анульовано не було, хоча й видавався він лише на тій підставі, що Проданчук «втік». Але арешт не відбувся. У Проданчука до його букета хвороб додаються проблеми з серцево-судинною системою, і його переводять у профільне відділення «Феофанії». Проте лише до того моменту, доки «підлатають». Оскільки в інтерв’ю газеті «Факти» старший слідчий ГПУ Владислав Грищенко, зокрема, заявив: «Слідство має дозвіл на його затримання й приведення в суд, щоб обрати запобіжний захід. Тепер ми наполягатимемо на арешті. Нехай знайомиться з матеріалами справи. У слідчому ізоляторі теж є лікарі. За нашими даними, захворювання в обвинувачуваного хронічне, але не смертельне»... Мабуть, для закріплення цієї версії слідство про всяк випадок вилучило з інституту імені Шалімова історію хвороби Проданчука. Що не дозволяє проводити подальше повноцінне лікування, оскільки в лікарів тепер немає доступу до результатів попередніх досліджень. А заодно слідство викликало в ГПУ лікарів, які лікують хворого. Для дачі письмових показань. Що також законом заборонено.

Отже, слідство продовжує наполягати на арешті. Хто б сперечався. Обрання запобіжного заходу — це його право. Але, за логікою, у СІЗО поміщають тих, хто або несе загрозу суспільству, або може перешкоджати проведенню слідчих дій, або може втекти. Малоймовірно, щоб член-кореспондент АМН України, професор, директор інституту, заслужений лікар України, який є членом ряду міжнародних організацій токсикологів, — становить для суспільства серйозну загрозу. Тим більше що обвинувачують Проданчука не в організації наркотрафіку, не в тероризмі, а в перевищенні службових повноважень. Також важко уявити, щоб Проданчук міг перешкоджати вже закінченому дізнанню. Хоча б через те, що, за словами слідчих, воно закінчене. Залишається хіба що ризик втечі. Але, по-перше, цю версію вже один раз було спростовано. По-друге, якби Проданчук справді хотів утекти, то не став би чекати закінчення слідства, а зробив би це набагато раніше. Коли, за згодою слідчого, неодноразово виїжджав у складі офіційних урядових делегацій за кордон.

Правда, правоохоронців теж можна зрозуміти. Їм, солдатам системи, дали відмашку копати саме під Проданчука. Був би хтось інший, так само копали б під нього. Ті, хто хоче в системі вижити, наказів не обговорюють. У системі накази виконують. Інакше не бути ні новим зіркам у петлицях і на погонах, ні престижним особнякам у Кончі-Заспі. Отож виконують за будь-яку ціну. Тим більше накази, що виходять із самого верху. 19 травня минулого року глава держави в робочому порядку доручив генеральному прокуророві «провести перевірку повідомлень засобів масової інформації про смерть 17-річного підлітка у Краматорську, яку пов’язують із уведенням вакцини й неналежним рівнем надання невідкладної меддопомоги». 2 червня Олександр Медведько вже рапортував президентові, що 14 травня прокуратура Донецької області порушила кримінальну справу за фактом смерті школяра. 23 травня було ухвалено рішення про прийняття цієї справи Генеральною прокуратурою. Під час її розслідування 28—29 травня було порушено кримінальну справу стосовно першого заступника міністра охорони здоров’я Миколи Проданчука за перевищення ним службових повноважень. «Ми вважаємо, — сказав генпрокурор, — що все-таки пан Проданчук порушив чинне законодавство, коли за відсутності в Україні епідеміологічного захворювання на кір і без проведення державної реєстрації та необхідних досліджень 3 квітня дав одноразовий дозвіл на ввезення на митну територію України вакцини проти кору й краснухи індійського виробництва в кількості дев’яти мільйонів доз». То що, у слідчих були інші варіанти?

…Якщо в Україні не може знайти захисту навіть авторитетний і відомий Проданчук, то де його шукати іншим?

P.S. Парламентська фракція БЮТ 3 липня ініціювала створення у Верховній Раді тимчасової слідчої комісії для розслідування «зловживання владою посадовими особами Генпроку­ратури, пов’язаними з необґрунтованим кримінальним переслідуванням осіб і незаконними обшуками, зокрема в Міністерстві юстиції 24 червня 2009 року».

P.P.S. Правосуддя у кримінальних справах здійснюється тільки судом. Нікого не можна визнати винним у скоєному злочині, а також піддавати карному покаранню інакше, як за рішенням суду й відповідно до закону (КПК України, стаття 15).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво