У (не)здоровому тілі… - Здоров’я - dt.ua

У (не)здоровому тілі…

7 лютого, 2014, 19:20 Роздрукувати Випуск №4, 7 лютого-14 лютого

Про фізичну культуру та медичну термінологію

Про катастрофічний стан здоров'я населення нашої держави, про те, що 94% випускників шкіл уже мають проблеми зі своїм здоров'ям, — ішлося в нещодавно опублікованому в ЗМІ матеріалі з брифінгу міністра молоді та спорту України Р.Сафіулліна. Міністр констатував також факт, що в нашій країні немає фізичної культури. 

На жаль, саме в школі у дітей з'являються різноманітні захворювання, зокрема деформації хребта. Так звані уроки фізкультури не виконують покладеної на них функції збереження здоров'я учнів. Незважаючи на те, що проблема втрати здоров'я школярів існує вже не одне десятиріччя, Міністерство освіти вперто не бажає переглянути своє ставлення до неї і не пропонує жодних принципово нових підходів до її вирішення. Очевидно, слід розробити єдину уніфіковану програму фізичного виховання, мета якої — створити умови для збереження довготривалого та міцного здоров'я школярів.

Звичайно, роль фізичної культури не можна зводити тільки до виконання фізичних вправ. Фізична культура (як, до речі, і духовна) — це дуже багатокомпонентний процес. Розгляньмо такий елемент фізичної культури, як культура харчування. Колись дуже популярними були книжки Поля Брегга про "мистецтво голодування" та теорія професора Шелтона про роздільне харчування. Коли я уважно ознайомився з цими "творами", то дійшов висновку, зміст якого влучно відбиває відоме польське прислів'я: цо занадто, то нє здрово. Брегг, експлуатуючи правильну думку про необхідність помірного вживання їжі, довів цю ідею до абсурду. Відчуваючи слабкість своєї аргументації щодо необхідності голодування аж до сорока діб, він посилається на приклад Ісуса Христа, який начебто голодував сорок діб у пустелі. Відкрийте Євангеліє і побачите, що Ісус не голодував, а постився. Мабуть, немає сенсу говорити, що піст і голод — різні речі. Тим часом ідея про потребу обмеження вживання харчів абсолютно правильна.

Те ж саме можна сказати і про "теорію" Шелтона. Роздільне вживання їжі дуже корисне, але воно повинно відбуватися зовсім не так, як він пропонував. Людина — всеїдна істота, і її організм пристосувався до цього. Хоч би яку їжу вживала людина, реакція її підшлункової залози та печінки буде однаковою. Тобто ці органи завжди виділятимуть у дванадцятипалу кишку панкреатичний сік та жовч постійного складу для перетравлювання будь-якої їжі, яка туди потрапила.

Тому думка Шелтона про роздільне харчування в його інтерпретації — хибна. Але сама ідея, навпаки, правильна. Якщо поглянути на фізіологічний процес травлення з точки зору західної медицини, то саме в ротовій порожнині цей процес і розпочинається. Там їжа пережовується та змащується слиною, в якій наявний фермент лізоцим, що й починає розщеплювати компоненти харчів та робить їх більш доступними для подальшої обробки. Східна медицина, зі свого боку, вважає, що саме в ротовій порожнині із продуктів харчування "всмоктується" найбільш тонка, а тому й найбільш цінна енергія. Аби цей процес відбувався максимально повноцінно, потрібно, щоб їжа знаходилася в роті достатньо довго і щоб кожен продукт перебував, так би мовити, в ізольованому стані. На практиці це означає, що їсти необхідно без поспіху, шматочки їжі мають бути невеликими, бажано без мішанини, і пережовувати ці шматочки слід досить довго. Обід повинен проходити за принципом — на кожен ковток їжі потрібно зробити не менше 32 жувальних рухів. Такий підхід до процесу харчування дозволить людині з ідеальною вагою вживати на 25–30% їжі менше, значно поліпшуючи при цьому своє здоров'я.

Наведений приклад культури споживання їжі досить чітко демонструє очевидну різницю у вивченні медичної науки східною та західною медициною. Якщо західна медицина історично максимально зосередилась на вивчені анатомії людини та функції її окремих органів, то східна медицина на перше місце поставила вивчення функціональної взаємодії всіх органів людини. Пригадую, як років сорок тому вчені встановили функціональний зв'язок між нирками та легенями, виявивши значну схожість в антигенній структурі цих органів. А у східній медицині цей тісний зв'язок відомий уже не одне тисячоліття. Згадаймо, як у геніальному "Фаусті" Вольфганга Гете діалектик Мефістофель у дискусії зі схоластом Фаустом охарактеризував підхід медицини (західної) до вивчення структури і функції організму (цитую російською): "Чтобы живое изучить, его сначала убивают, затем на части расчленяют, хоть связи жизненной, увы, так не найти". Усім відомий вислів про обмін речовин в організмі людини. А в східній медицині ідеться про обмін енергії. Саме тому і вчення про енергетичні чакри та знання про циркуляцію енергетичних потоків в енергетичних меридіанах зводиться саме до поняття "енергія", причому це поняття далеко не завжди відповідає західному значенню цього слова.

"Захід є Захід, Схід є Схід, і разом їм ніколи не зійтись" — написав відомий англійський письменник Джозеф Редьярд Кіплінг. Але глибинний зміст цього твору, якщо його прочитати до кінця, навпаки, на думку цього чудового класика, якраз і полягає в тому, що таке єднання можливе. Саме тому я вважаю, що майбутнє медицини, незважаючи на грандіозні досягнення як західної, так і східної її гілок, полягає у створенні інтегративної медичної науки, яка б органічно поєднала в собі обидва вчення. Це відкрило б нові можливості в лікуванні та профілактиці захворювань людства. 

Тепер розгляньмо інший аспект фізичної культури населення. Колись я заперечував користь від бігу як засобу зміцнення здоров'я. Мотивація моя зводилася до того, що людина генетично пристосована до ходьби, а не до бігу. Третій закон Ньютона стверджує: дія дорівнює протидії. А тому, з якою силою людина опирається на землю, з такою ж силою земля повертає силовий імпульс людині. Саме для того, щоб нейтралізувати цей негативний вплив віддачі, природа створила надійний механізм захисту. Анатомія стопи людини якраз і слугує надійному знешкодженню руйнівного впливу доволі великого поштовху (віддачі) землі. Під час ходьби силовий імпульс розсіюється великою кількістю амортизаторів: це і жирова прокладка на п'ятах, аркоподібний вигин стопи, велика кількість у ній (18!) суглобів та інше. У результаті силовий удар віддачі практично повністю знешкоджується і до гомілковостопного суглоба, а тим більше до розміщених вище суглобів, не доходить. Цю мою негативну точку зору на біг як на засіб покращення здоров'я підтвердив в одному із останніх у своєму житті телевізійному інтерв'ю видатний хірург сучасності академік Амосов. Микола Михайлович сказав, що все своє життя залишався пропагандистом бігу, але це була його помилкова думка. Здоров'я поліпшує не біг, а дозована ходьба — сказав він. 

На цьому моменті я зупинився так докладно тому, що біомеханіка бігу дуже скидається на таку при ходьбі у взутті на високих підборах. Якщо подивитися на ходу дівчини, яка носить взуття на високих та дуже високих підборах, неважко помітити, що вона ходить наче навшпиньки. Механізм амортизації при такому способі ходьби практично повністю виключається, а тому травматизуючий імпульс віддачі руйнівним чином діє на всі суглоби нижніх кінцівок і хребет. Очевидно, це і є головною причиною того, що деформуючий артроз колінних суглобів у жінок віком 45–50 років трапляється удвічі частіше, ніж у чоловіків такого ж віку. 

Сьогодні весь світ б'є на сполох у зв'язку з такою проблемою, як повальне захоплення молоддю прослуховуванням музики з допомогою аудіоплеєрів. Куди б ви не спрямували свій погляд, обов'язково побачите молоду людину з навушниками. Вчені стверджують, що шум, який продукують ці пристрої, майже постійно перевищує 100 децибелів, а нерідко інтенсивність цього шуму перевищує шум реактивного літака на зльоті. Вже тепер у кожної десятої молодої людини виявляється значне погіршення слуху. Якщо на це не звертати уваги, процес дуже швидко може закінчитиcя незворотною глухотою. Але я хотів би звернути увагу читача на ще одну небезпечну обставину прослуховування музики з допомогою аудіоплеєрів. Майже завжди у транспорті мені доводиться чути те, що слухають користувачі цих пристроїв. Мимоволі я завважив, що з навушників практично завжди долинає, власне, не музика, а якісь барабанні ритми. Відомо, що такі низькочастотні ритми можуть бути дуже небезпечними, оскільки вони впливають на електричну активність кори головного мозку, на його власні ритми, особливо тоді, коли низькочастотна характеристика цих ритмів збігається. А це може призвести до істотних психічних розладів у слухачів такої музики.

Мабуть, кожному з нас доводилося чути про проблему гіповітамінозу в організмі. Для усунення цієї проблеми пропонуються різноманітні комбінації препаратів, які містять у собі досить великий набір вітамінів у дозах, що забезпечують добову потребу організму людини. Звісно, проблема гіповітамінозу існує, і відмахуватися від неї неможливо. Але хочеться поставити запитання: чи добре ознайомлене населення з таким явищем як гіпервітаміноз? Для прикладу розглянемо такий широковідомий вітамін як аскорбінова кислота — вітамін С. Цей надзвичайно необхідний для нормального функціонування організму вітамін в організмі людини, як відомо, не синтезується, а тому створюється його запас. За добової потреби приблизно 100 мг запас вітаміну С в організмі дорослої людини сягає 3,5 грамів. А це повною мірою забезпечує організм зазначеним продуктом для виконання ним численних дуже важливих функцій. Аскорбінова кислота є найпотужнішим антиоксидантом, вона забезпечує нормальний метаболізм адреналіну та багато іншого. Нерідко можна почути, що великі дози вітаміну С здатні захистити людину від грипу, що надлишок його в організмі не шкодить. Насправді це не так. Чи добре ознайомлені "пропагандисти" великих доз вітаміну С з небезпекою його надлишку? Наведу тільки один приклад ускладнення від гіпервітамінозу С. Підвищений рівень цього вітаміну в організмі людини провокує розвиток сечокам'яної хвороби з утворенням у нирках оксалатних каменів.

Якщо читач уважно стежить за ходом моєї думки, то він уже напевно зрозумів, про що йдеться. А йдеться про необхідність дотримуватись у харчуванні (та й не тільки!) так званої "золотої" середини. У чудовому романі Е.-М. Ремарка "Три товариші" хазяйка пансіонату, в якому мешкав головний герой твору, полюбляла цитувати свого покійного чоловіка. "Поміркованість у всьому", — повторювала вона слова свого небіжчика, який, незважаючи на свій девіз, одного разу так добряче напився горілки, що й помер. 

Вам не здається, що всі ми поводимося так само, як цей чолов'яга? Тобто недотримання культури харчування призводить до появи численних проблем зі здоров'ям. 

А тепер деякі зауваження щодо медичної термінології та її ролі у фізичній культурі населення. Усім відомий вислів "У здоровому тілі — здоровий дух". Пам'ятаю, як часто він звучав у минулі часи під час парадів фізкультурників. Насправді ж цей вислів не відповідає реаліям. Цікаве його походження. У Стародавньому Римі в шанованого патриція був син, який славився могутньою та красивою статурою. Але під час війни юнак проявив себе боягузом, і на цю тему з'явився памфлет, автор якого наприкінці свого твору написав: "Якби у цієї гори м'язів, у цьому здоровому тілі був ще й здоровий дух!" 

Другий, не менш кричущий приклад неправильного, неграмотного застосування медичного терміну — "стрес". Невідомо, коли й за яких обставин цей термін набув негативного змісту. Але ті, хто часто використовує його в повсякденні, мабуть, і не чули про видатного канадського вченого Ганса Сельє, який розробив концепцію загального адаптаційного синдрому, що його згодом і назвав стресом. Отож, Сельє вважає, що стрес не тільки корисний, а й життєво необхідний для нормального функціонування організму людини. Руйнівним для людини є дистрес (тобто емоція надмірної сили), який може навіть її вбити. І тут немає принципового значення, якою була емоція — позитивною чи негативною. Згадайте казку Олександра Пушкіна про мертву царівну та сімох богатирів. Чому померла цариця після повернення її любого царя? А тому, що вона "восхищенья не снесла", тобто її вбив дистрес у вигляді надзвичайно сильної позитивної емоції. А про негативні емоційні потрясіння, які викликають дистрес, годі й говорити. 

Часто-густо доводиться чути вислів "ослаблений імунітет". Його постійно використовують як у неякісній (читай — обманливій) рекламі, так і у висловлюваннях доволі поважних дослідників. Слухаючи ці розмови (про знижений або ослаблений імунітет), мимоволі запитуєш себе: а чи розуміють вони, про що говорять? Відомо, що система імунітету налічує близько трьохсот клітинних та гуморальних факторів. Чи проводив хто-небудь відповідні дослідження, на підставі яких можна було б робити висновки про ослаблення або недостатність імунітету у конкретної особи та де саме відбувається порушення? Ось і виходить, що вживається термін багатозначний, але жодної конкретики він не несе. Зате відразу з'являється безліч рекомендацій (знову ж таки, в тій самій рекламі численних препаратів), як легко усунути вади у системі імунітету.

Останнім часом надзвичайно популярними стали згадки в тій-таки рекламі про антиоксиданти. Причому складається враження, що всі ці "провідні спеціалісти" з "передових центрів" мають дуже туманне уявлення про те, що таке антиоксиданти і яку насправді роль вони відіграють у нашому житті. Зате, рекламуючи свій товар (язик не повертається казати — ліки), вони залюбки зазначать, що до складу препарату входять потужні антиоксиданти, звісно, не називаючи їх. Хоча добре відомо, що найпотужнішими антиоксидантами в організмі людини є такі вітаміни як С, А, Е.

Мабуть, немає в Україні людини, котра б не чула "медичного" терміну "дисбактеріоз кишківника". Досить багато людей навіть відчули на собі всі "принади" обстеження та лікування від цього неіснуючого захворювання. Справді, у міжнародній класифікації захворювань терміну "дисбактеріоз кишківника" немає. Ніде у світі, окрім країн колишнього СРСР, лікарі не лікують хворих на дисбактеріоз. Причина цього — зрозуміла. Дисбактеріоз справді існує, але він завжди має конкретний характер. Тобто якщо причиною дисбактеріозу є, наприклад, холерний вібріон, то таке захворювання називається "холера". Якщо захворювання зумовлене дизентерійною паличкою, то лікарі поставлять діагноз "шигельоз", або "дизентерія". Те ж саме стосується і сальмонельозу, кандидамікозу кишківника та інших захворювань, обумовлених різноманітними інфекційними збудниками. Звісно, лікування хворого на такий "дисбактеріоз" завжди матиме індивідуальний та конкретний характер. Усі наявні методи обстеження хворих на дисбактеріоз носять, якщо можна так висловитись, миттєвий характер, бо у відсотковому співвідношенні вміст різноманітних мікроорганізмів у вільному просвітку кишківника змінюється постійно. Замість цілеспрямованого обстеження хворого з проявами захворювання кишківника з метою виявлення справжньої причини його захворювання йому ставлять діагноз — дисбактеріоз. А тому намагання деяких лікарів лікувати від неіснуючого захворювання є наслідком їхньої слабкої професійної підготовки або й відвертою меркантильністю. 

Коли я чую в медичній рекламі термін "зашлакованість організму", у мене щоразу виникає думка, що придумала цей термін, мабуть, людина з незакінченою середньою, зате купленою (маю на увазі диплом) вищою медичною освітою. Мені, лікарю з великим медичним досвідом, людині, котра ніколи не забувала стежити за досягненнями медичної науки, так досі й не зрозуміло, що означає цей термін. Спробуймо бодай трішки розібратися, а що це таке — "зашлакованість" організму. Якщо йдеться про порушення мінерального обміну, то цей стан має назву — сечокам'яна або жовчнокам'яна хвороба. Сюди зараховують і появу камінців у вивідних протоках підшлункової або слинних залоз. Часто доводиться чути про необхідність "чистити" печінку, бо в ній накопичується багато "шлаку", тобто токсичних речовин. Для цього пропонується вживати досить велику кількість як патентованих препаратів, так і різних лікарських трав. Однак ці пропагандисти "чистки" печінки, мабуть забули, що токсичні речовини надходять зі шлунково-кишкового тракту в печінку від першого і до останнього дня життя людини, саме там вони знешкоджуються, і це є нормою. Зазначена функція печінки так і називається — детоксикуюча. Якщо в печінку потрапляють отруйні речовини ззовні, це, наприклад, може бути дихлоретан, чотирихлористий вуглець, токсин блідої поганки і т.п., то такий хворобливий стан у медицині має назву — токсичний гепатит. Якщо ж причиною ураження печінки став вірус — це є вірусний гепатит. Коли йдеться про накопичення в печінці жиру, то це теж відоме в терапії як стеатоз печінки, або її жирова інфільтрація. Таку печінку потрібно не чистити, її потрібно лікувати, і лікування буде специфічним для кожного конкретного випадку. Хотілося б запитати в цих безвідповідальних пропагандистів "чищення" печінки, чи усвідомлюють вони величезну шкоду від пропонованої ними "терапії". Чи чули вони про протипоказання для застосування, наприклад, жовчогінних препаратів або гепатопротекторів, чи відомо їм, що будь-який лікарський препарат є досить вагомим навантаженням на цей орган? Чи відомо цим "провідним спеціалістам", яку шкоду можуть заподіяти, наприклад, жовчогінні препарати при тій-таки жовчокамяній хворобі?

Насамкінець зазначу, що термінологічна плутанина провокує вкрай небезпечні ситуації, точнісінько так, як і відсутність серед людей фізичної культури в найширшому значенні цього слова. А медична термінологія, на мою думку, теж є часткою фізичної культури, зважаючи на її роль у житті людини. Тож і користуватися нею потрібно вдумливо та суто у межах наукового простору.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво