Туберкульоз: епідемія страху,

Ольга Клименко - волонтерка, яка свого часу сама перехворіла на туберкульоз, тож боротьба з епідемією туберкульозу має для неї і особистісний вимір.

"Лікуватися від туберкульозу амбулаторно? Ви що?! Не можна! "Туберкульозники" всіх навколо себе інфікуватимуть! Їх треба ізолювати!"; "Збережемо санаторії, бо дітям потрібна профілактика", - ці та багато схожих обурень можна почути, тому що говорити про реформу протитуберкульозної служби сьогодні "в тренді", хоча ці заклики дуже далекі від пацієнт-орієнтованої моделі лікування, для запровадження якої й починалися зміни. Але, погодьтеся, обурюватися куди легше, ніж розібратися по суті.

Захворіти на туберкульоз насправді може кожен, - туберкульоз не обирає людей за їхнім соціальним статусом. Але й захворіти не так-то просто. Перш за все - заспокойтеся: туберкульоз не передається на відкритому повітрі. Та якщо ви все ще продовжуєте боятися, облиште ідею сходити в аптеку по маску, бо вона - для хворих і потрібна, щоб унеможливити поширення захворювання серед здорових людей.

А тепер серйозно. Пацієнт-орієнтована модель лікування ніколи не передбачала, що небезпечні для оточення люди будуть ходити й заражати всіх навколо. Річ у тому, що приблизно через два тижні після початку лікування хворий перестає бути бактеріовиділювачем, інакше кажучи - небезпечним для оточення. Таку людину немає сенсу тримати в ізоляції місяцями. Вона може продовжити лікуватися амбулаторно й не втрачати соціальні зв'язки, роботу, взаємини тощо. Ба більше, "радянський" підхід до лікування туберкульозу необґрунтовано дорогий через фінансування на ліжко-місце. Наприклад, на дитину у фтизіатричному санаторії виділялося 36 тисяч гривень, тоді як на онкохвору - вісім тисяч. У цих закладах не створено умов інфекційної безпеки, тому питання "профілактики" загалом викликає сумнів. Окрім того, мусимо визнати, що, маючи ресурс, ми не створили умов для розвитку дітей та соціально-психологічної підтримки. Переважно в санаторіях для контактних перебувають діти з незаможних родин, нерідко це діти, які, через асоціальний спосіб життя своїх батьків, потребують особливого догляду, супроводу психолога, але чинна система дбає лише про "перебування".

Кожна дитина має отримувати тепло, допомогу й умови для розвитку, тому якщо й фінансувати дитячі установи профілактичного профілю, то це має бути комплексний пакет послуг та належні умови. І, знову ж таки, диспансери не закривають - їх оптимізують, і тепер вони отримуватимуть гроші не за ліжко-місце, а за послуги, які надають. Хворі на туберкульоз зможуть і лікуватимуться в лікарні, поки будуть бактеріовиділителями, інші зможуть отримувати послуги амбулаторно. І це теж добре, адже люди зможуть жити повноцінним життям, працювати, бути з рідними. Для людей із залежностями або великим ризиком відриву від лікування є послуга соціального супроводу - коли щодня з пацієнтом контактує відповідальна особа (медсестра, соціальний працівник). Наразі спільно з партнерами та Партнерством "Зупинимо туберкульоз. Україна" ми проводимо аналіз "гепів" - упущених послуг для фінансування, щоб порушувати ці питання на регіональному та національному рівнях, аби враховувалися не лише медичні, а й соціальні, правові аспекти у підходах. Реформа та подолання епідемії в Україні - це відповідальність усіх державних установ і кожного з нас особисто.