Цілительство — дитя Нового часу

З часів перших цивілізацій незмінним супутником лікування, заснованого на засадах науки, було цілительство, яке в різних народів у різні періоди практикувалося шаманами, чаклунами, відьмами, жерцями, екстрасенсами, біоенергоінформаційними терапевтами тощо.

З одного боку, вони завжди були конкурентами у боротьбі за пацієнтів, а з іншого — сполучними посудинами. Є чимало прикладів, коли в цілительство ідуть дипломовані медики, а екстрасенси прагнуть отримати медичну освіту. Я вже не кажу про пацієнтів, які у пошуках лікування без будь-якого внутрішнього конфлікту вільно мігрують з однієї структури в іншу або навіть користуються обома водночас.

Які вони, екстрасенси? Що являє собою феномен цілительства в широкому соціальному та культуральному контексті? Чим пояснюється їхній успіх у населення? Ці питання зацікавили Олену КАРАГОДІНУ, доктора медичних наук, завідувачку кафедри соціальної роботи та практичної психології Академії праці і соціальних відносин (Київ). Респондентами її дослідження стали цілителі, що проходили перевірку біоенергоінформаційних здібностей в експертній комісії Української асоціації народної медицини (УАНМ) відповідно до процедури, встановленої Міністерством охорони здоров’я.

Чарівна країна містики

— Олено Геннадіївно, як саме проходить перевірка кандидатів на офіційне звання цілителя?

— За період моїх досліджень експертиза включала два етапи — теоретичний та практичний. Під час співбесіди можна було оцінити рівень загальномедичних знань здобувача та отримати уявлення про його діагностичні та лікувальні прийоми і характер світогляду. Потім комісія визначала вміння претендентів діагностувати захворювання і зцілювати — кожний із них мав лікувати п’ять пацієнтів упродовж 10—15 днів у клінічному відділенні під контролем лікаря-експерта. Наявність довідки з психоневрологічного диспансеру за місцем проживання було однією з умов допуску до експертизи.

— Що являє собою узагальнений соціально-психологічний портрет цілителя?

— Він приблизно такий: чоловік чи жінка середніх років, міський житель із середньою освітою, з драматичним досвідом життєвих втрат або травмуючих переживань. Приблизно у половини в минулому спостерігалися важкі соматичні захворювання, інтоксикації, травми голови чи органічні захворювання центральної нервової системи. Як правило, завдяки цілительській практиці вони знаходили вихід із важкої життєвої ситуації та прагнули поділитися своїм досвідом із оточуючими.

Необхідно підкреслити, що це узагальнена характеристика саме тих респондентів, яких ми досліджували в УАНМ. Але в Україні, безумовно, є й інші цілителі — сільські жителі, які не прагнуть об’єктивізувати свої здібності в умовах експертизи. Наскільки я можу судити за даними літератури, їхня практика належить до категорії folk, тобто зцілення з допомогою традиційних, народних засобів. Її вивчення не входило у завдання нашого наукового проекту.

— Чи з’ясовували ви, як ці люди дійшли думки про свою обдарованість?

— Вони усвідомлювали свої здібності поступово: читаючи спеціальну літературу, спілкуючись з однодумцями, зустрічаючись з авторитетними цілителями на колективних чи індивідуальних сеансах лікування, намагаючись освоювати прийоми зцілення самостійно чи під чиїмось керівництвом.

Багато хто згадував конкретні події, які, на їхню думку, сприяли розвитку дару зцілення. Це могла бути тяжка хвороба чи втрата близьких, власне тяжке захворювання, втрата життєвих орієнтирів, інші кризові явища.

Понад половини респондентів виховувалися в нерелігійному чи атеїстичному середовищі, менше 10% були релігійні з дитинства. Та до моменту експертизи всі опитані вважали себе віруючими. Концепція цілительства в цілому нагадувала теософське вчення. В його центрі — поняття про «тонкі тіла», свого роду містичних двійників усіх істот тваринного і рослинного світу. Цілителі послуговувалися також уявленнями про чакри як енергетичні центри організму, про зв’язок захворювань із порушенням циркуляції енергії кундаліні, про патогенетичне значення вкорінення в організм сутностей із негативною енергією.

— Ці погляди були оформлені в якусь світоглядну систему?

— Так, у досить складну та еклектичну, хоча внутрішньо не суперечливу систему. Її становлення нагадувало процес поступового релігійного навернення. Ми дійшли висновку, що екстрасенсорне (біоенергоінформаційне) цілительство в Україні можна розглядати як прояв Нового часу (New Age). Це складний соціально-духовний феномен, що сформувався в країнах Західної Європи і США наприкінці 60-х — початку 70-х років минулого століття та налічує нині мільйони послідовників.

Складність та еклектичність цього феномену обумовлена тим, що його релігійна ідеологія об’єднує різноманітні доктрини. Це й догмати християнства, і орієнталізм, і езотеричні та окультні ідеї, і теорії, які претендують на статус наукових, але офіційно не визнані більшістю представників академічного наукового співтовариства. Всі основні ідеї Нового часу — єдність матерії, духу та енергії, очікування Ери Водолія, що ознаменується розквітом прихованих можливостей людини, зокрема, здатності до ясновидіння, контактування, духовного зцілення — ми виявили і у світоглядній системі наших респондентів-цілителів. Уявлення про єдність всього існуючого, про реальність «вищих сил», можливості позачуттєвого розуміння надприродного та спілкування з ним дозволяють характеризувати цей світогляд як містичний.

Дар богів чи галюцинації?

— Як екстрасенси відчувають свої здібності?

— В основному, як дар, який потрібно розвивати, зокрема, з допомогою психотехнічних прийомів, що допомагають досягти стану зміненої свідомості. Переживання, які виникали внаслідок цього, наприклад, відчуття зміни ваги, відділення свідомості від тіла, спотворення перспективи тощо, найчастіше трактувалися як доказ існування екстрасенсорних явищ.

— А як вони ставлять діагноз та лікують?

— Вони стверджують, що отримують інформацію про стан пацієнтів у вигляді певних відчуттів — тактильних, зорових чи слухових. Звичайно, це не медичний діагноз у повному розумінні цього слова.

Практично всі цілителі, яких ми досліджували, під час діагностичних і лікувальних маніпуляцій із пацієнтами відчувають тепло, холод, поколювання, біль чи вібрації в кінчиках пальців або долонях, відчуття «потоку енергії», яка проходить по тілу і руках. Близько двох третин бачать внутрішні органи чи кольорову ауру пацієнтів. В одних цілителів бачення реалістичні, об’ємні й нагадують, за їхніми словами, зображення в підручниках анатомії, а в інших — плоскі та безбарвні. Близько третини цілителів стверджують, що «отримують інформацію» про стан пацієнтів у вигляді «думок, що звучать». Часто цілителі користуються водночас різними каналами сприйняття. З погляду ортодоксального медичного підходу, ці відчуття за своїм генезом і психопатологічною структурою можуть бути кваліфіковані як розлади сприйняття.

Окремі цілителі повідомляли, що перед початком діагностики подумки «надсилають запит» у Єдине енергоінформаційне поле або до своїх духовних керівників (Учителів), тобто використовували для діагностики «контактування» (channeling). Нерідко для здійснення діагностики та лікування їм потрібно було певним чином налаштуватися, зосередитися на своїх відчуттях, відволіктися від навколишнього світу, тобто перейти в стан зміненої свідомості. Наші респонденти називали такий стан трансом і, як правило, були абсолютно переконані в об’єктивній реальності інформації, що отримана по каналах позачуттєвого сприйняття.

Суть діагностики — оцінка енергетичного стану пацієнта, яка здійснюється на основі тактильних відчуттів, зорових уяв або даних, отриманих у відповідь на «запит інформації». Відповідно, основний метод лікування — поповнення енергетичного дефіциту. В більшості випадків цілителі вважали себе «ретрансляторами» космічної енергії, з допомогою якої вони заповнювали дефекти енергетичної структури пацієнтів. Залежно від особливостей теоретичних поглядів терапевтів, їх «школи», власного досвіду прийоми зцілення могли варіюватися досить широко. Ми умовно поділили їх на три групи: мануальні, тобто безконтактний масаж, ритуальні, зокрема, молитви, обнесення хрестом, свічкою, окроплення водою тощо, і магічні — замовляння, викочування яйцем, виливання воску, води та ін.

Близько половини цілителів використовували діагностику і лікування на відстані, діючи на пацієнтів через їхні фотографії, малюнки, особисті речі чи імена. Вони виходили з того, що існує якась енергетична та духовна єдність особистості — її зображення, імені, думок, фізичного й духовного статусу.

— Судячи з реклами, цілителі іноді беруться не лише лікувати чи вирішувати якісь життєві проблеми, а й пророкувати майбутнє людини. Ви зіштовхувалися з такою практикою?

— Так, деякі цілителі стверджували, що мають здібності до проскопії — сприймання майбутніх подій, ретроскопії, тобто сприймання минулих подій, чи ясновидіння — одержання інформації про події, що відбуваються в даний час, але недоступні для безпосереднього чуттєвого сприйняття. Вони пояснювали, що беруть інформацію з Єдиного енергоінформаційного поля, у своїх Вчителів, а іноді — у Господа Бога. Відповіді отримували у вигляді вкладених або озвучених думок. Таким чином, здатність «бачити» майбутнє чи минуле також була пов’язана з контактуванням.

— Цікаво, а до початку цілительської практики цим людям вже були властиві розлади сприймання?

— Тільки частині з них. Це були різноманітні ілюзорні та галюцинаторноподібні розлади, обумовлені різноманітними причинами, наприклад, інтоксикаціями, позбавленням сну, емоційною напругою, страхами у дитячому віці тощо. Незалежно від змісту колишніх переживань, до моменту обстеження всі цілителі оцінювали їх позитивно, вважаючи ознакою своїх екстрасенсорних здібностей.

— Один із казкових героїв казав: «Я не чарівник, я тільки навчаюся». Чи можна навчити цілительства?

— Усі досліджувані нами цілителі навчалися прийомів самонавіяння, а також «внутрішнього бачення» і тактильної діагностики на різноманітних курсах, школах та семінарах. Сама атмосфера навчання в групах сприяла підвищенню сугестивності, полегшувала появу «передбачених» переживань. Вона закріплювала стереотипи їхньої актуалізації, тобто виникнення та використання. Наші спостереження показують, що цілителі, які навчалися в одного викладача, виходили у своїй практиці з подібної світоглядної позиції та очікували появи однотипних галюцинаторноподібних образів. Цікаво, що, на думку самих екстрасенсів, «контактування» на основі слухових феноменів — це ознака «майстерності вищого рівня».

— Чи завжди галюцинації — це прояв хвороби?

— З медичної точки зору, галюцинації — це лише симптом, прояв розладу сприймання. Їхнє виникнення може бути пов’язане із найрізноманітнішими причинами і саме по собі ще не свідчить про психічний розлад як хворобу. Наприклад, певні стереотипи побутової поведінки, позбавлення сну, тривале перебування в ізоляції, релігійні вірування та пов’язані з ними обряди можуть сприяти появі галюцинаторних переживань і у здорових людей.

За даними різноманітних авторів, 10—25% людей із загальної популяції переживають галюцинаторні епізоди хоча б один раз протягом життя. Наприклад, одне з опитувань учнів англійських коледжів показало, що близько 40% опитаних у минулому чули голосне звучання власних думок, а близько 5% розмовляли з «голосами». Подібні результати отримані доктором медичних наук, заслуженим лікарем Росії Борисом Півенем. Вивчаючи психічний статус студентів, які ніколи не спостерігалися в лікарів якогось профілю та оцінювали своє самопочуття як нормальне, він виявив, що психосенсорні та галюцинаторноподібні розлади мали місце хоча б одного разу протягом життя у третини опитаних.

Проте існують й інші моделі пояснення цього явища. Наприклад, галюцинаторні переживання, зокрема «голоси», можуть ототожнюватися з містичним чи релігійним досвідом. Інтерпретуватися як послання мертвих (спіритизм), як прояви духовної кризи (трансперсональна теорія Станіслава Грофа), як послання від Наставника (теософія, Новий час). Зрештою, у традиційних культурах ставлення до галюцинаторних переживань принципово інше, ніж у культурах раціоналістичного типу. Люди, які живуть у єдності з навколишнім світом, реагують на ілюзорні та галюцинаторні образи як на «особливу реальність», яка дозволяє побачити те, що знаходиться «позаду» речей, і виявити щось, приховане за щоденними повсякденними явищами.

— Як же тоді відрізнити галюцинації в цілителів і галюцинації в психічно хворих людей?

— Принципова розбіжність розладів сприймання або, точніше, феноменів зміненого сприймання в цілителів і в тих, хто має психічний розлад — не у змісті і не в формі цих переживань. У тих, хто страждає на психічні розлади, галюцинаторні переживання мають хворобливе походження і нерозривно пов’язані з іншими проявами захворювання.

Головне — результат?

— Чим визначався успіх впливу екстрасенсів?

— Головним чином, подібністю їхнього світогляду зі світоглядом їхніх пацієнтів. Багато дослідників розглядають популярність цілительства як реакцію на «технологізацію» сучасної медицини, її відчуженість від конкретної особистості, в той час як практики цілителів залишаються традиційними, особистісно та культурально орієнтованими. Лікарі не лише розмовляють особливою, незрозумілою більшості населення мовою термінів — у них інше уявлення про природу захворювань. Інша річ цілителі. Вони і кажуть, і думають, як пацієнти, вони живуть в тому самому оточенні, вони поділяють із пацієнтами їхні міфи про причини страждань та способи їхнього подолання. Якщо людина вірить, що причиною її хвороби могли послужити пристріт чи причина, то вона, швидше за все, буде задоволена результатом цілительства.

— Трохи нагадує психотерапію...

— Так, успіх взаємодії психотерапевта та його пацієнта теж залежить від того, наскільки близькі їхні уявлення про причини страждання і засоби лікування. Психотерапевтичний контакт спрямований на те, щоб ведений-пацієнт з допомогою ведучого-лікаря поступово подолав власну некомпетентність стосовно своєї проблеми. Успішна терапевтична взаємодія призводить до істотної зміни поведінки, а часом і до кардинальної переоцінки цінностей та життєвих перспектив. Щось подібне відбувається і в процесі взаємодії «цілитель—пацієнт». Фактично, це приклад того, як містична чи релігійна інтерпретація подій може бути в окремих випадках не менш цілющою і конструктивною, ніж матеріалістична.

— Які, на ваш погляд, перспективи цілительських практик?

— Якщо медична допомога в нашій країні стане доступнішою та якіснішою, можна припустити, що інтерес до альтернативної медицини поступово знизиться. Проте, судячи зі світового досвіду, ніколи не зійде нанівець.

У популяції завжди існуватиме певна кількість людей, яка віддає перевагу послугам цілителів, а не допомозі офіційної медицини. Приміром, у другій половині 90-х років окремими видами альтернативних медичних послуг користувалися 57% жителів Австралії, 46% жителів Німеччини, 49% населення Франції. 1997 року серед жителів США було зареєстровано 627 мільйонів візитів до практиків альтернативної медицини та майже вдвічі менше — до сімейних лікарів. Як бачите, навіть у країнах із високим рівнем життя і доступною, якісною медичною допомогою альтернативна медицина залишається затребуваною.

Населення високорозвинених країн звертається до місцевих цілителів тому, що вони діагностують і лікують хворобу з урахуванням світогляду, вірування, способу життя та багатьох інших складових життя своїх пацієнтів. Іншими словами, альтернативна медицина популярна й затребувана, оскільки вона «холістична», тобто цілісна, вона розуміє хворобу та здоров’я не як виключно біологічну проблему, а як похідне всієї системи життя людини, із властивими їй відносинами та цінностями.

— Як би ви самі визначили результати виконаного вами дослідження?

— Мабуть, найважливіший результат цієї роботи для мене — усвідомлення багатоплановості проблеми та можливість виходу за межі «біологічної» моделі психіатрії.